3. Еколого-економічна система – це інтеграція економіки і природи, які представляють собою взаємопов’язане і взаємообумовлене функціонування суспільного виробництва і природничих процесів.
Сучасна система природокористування включає дві взаємопов’язані підсистеми:
- матеріальне виробництво;
- екологічну сферу,
які взаємопов’язані і впливають одна на одну.
Еколого-економічна сутність природокористування полягає в направленні зусиль суспільства на охорону, відновлення, примноження і раціональне використання ресурсів природи для задоволення потреб людини. Реалізувати на практиці це можливо при наявності нормативно-правової бази і державної системи управління.
Система управління природоохоронною діяльністю в Україні була сформована протягом останніх десятиріч.
Розрізняють два головних періоди розвитку цієї системи:
1. Регулятивний з 60-их років до початку 90-их – прийняття ряду законодавчих актів з охорони НПС.
2. Еколого-економічний – починається з 1991 року із введення в дію ЗУ „Про охорону НПС”, яким було встановлено засади механізмів природокористування та природоохоронної діяльності.
Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, а саме:
1) механізм зборів за забруднення НПС та за спеціальне вико-ристання природних ресурсів;
2) механізм відшкодування збитків, заподіяних в наслідок порушення законодавства про охорону довкілля;
3) система державного бюджетного фінансування природо-охоронних заходів.
Збір за забруднення НПС та збір за спеціальне використання ПР віднесені до загальнодержавних податків та зборів.
Економічні механізми природокористування та природоохоронної діяльності в Україні базується на таких головних засадах:
1. Платність за спеціальне використання ПР та шкідливий вплив на довкілля.
2. Цільове використання коштів, отриманих від збору за спеціальне використання ПР та забруднення довкілля, на ліквідацію джерел забруднення, відновлення та підтримання ПР в належному стані.
Питання гарантованого рівня знань.
1. Суть природокористування.
3. Предмет і об’єкт науки ”Економіка природокористування”.
4. Мета та завдання ЕП.
5. Методи дослідження ЕП.
6. Еколого-економічна сутність природокористування.
7. Основні принципи природокористування на сучасному етапі.
8. Обґрунтування поняття “Раціональне природокористування”.
9. Еколого-економічна система та еколого-економічні відносини.
11. Економічний підхід до оцінки антропогенного впливу на НПС.
Тема 2. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ПОТЕНЦІАЛ
1. Економічна сутність та класифікація природних ресурсів.
2. Загальна характеристика мінерально-сировинних ресурсів.
3. Загальна характеристика земельних ресурсів.
4. Загальна характеристика водних ресурсів.
5. Природно-ресурсний потенціал України і Рівненської області.
Література: [1,2,3,4, 9, 14].
1. Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, які використовуються і можуть бути використані людьми в процесі їхньої життєдіяльності. Вони складаються з власне природних ресурсів – елементи літосфери, гідросфери і атмосфери, що використовуються у виробничій діяльності, чи в сфері споживання, а також з природних умов, до яких належать сонячне випромінювання, тепло землі, рельєф місцевості, клімат, якщо останні безпосередньо залучаються людиною до виробничої діяльності.
Економічні межі між природними ресурсами і природними умовами – відносні. Природні умови і природні ресурси розрізняються не фізичним чи хімічним складом, а характером взаємозв’язків з людством. Тому одні і ті ж компоненти можуть бути тільки ресурсом (корисні копалини) або умовою (повітря), інші – умовою і ресурсом одночасно (ліс, вода).
З часом все більше елементів природи переходить в клас ресурсу (сонячна енергія являлася раніше умовою, а зараз і ресурсом).
Природні ресурси відіграють значну роль в економіці будь-якої держави. Забезпеченість природними ресурсами – один з найважливіших економічних показників, що характеризує економічне положення країни. Поряд з працею і капіталом, природні ресурси є також фактором виробництва. Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх у складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили перетворюються в суспільні продуктивні сили.
Сьогодні розрізняють такі групи ПР як реальні та потенційні.
Реальні – використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства.
Потенційні – ресурси, які хоча й потрібні суспільству, але не можуть бути залучені у господарський оборот з якихось причин (через недостатню технічну оснащеність).
За екологічними ознаками природні ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні; Вичерпні у свою чергу - на відновні та невідновні (рис.2).
Рис. 2. Класифікація природних ресурсів
Крім того, існує природна класифікація за приналежністю до того чи іншого елементу природи:
- мінеральні ресурси;
- земельні ресурси;
- водні ресурси;
- рослинні і тваринні ресурси.
Невідновні ПР характеризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз, оскільки поповнення їх на землі практично не можливе, через відсутність умов за яких вони виникли багато мільйонів років тому або відбувається дуже повільно.
До відновних належать ресурси, які можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій мірі у постійній кількості, що залежить від рівня їх щорічного відтворення та споживання.
До невичерпних належать ресурси, які невичерпні як фізичне тіло.
Вичерпні і невичерпні ресурси можуть бути:
- замінними (наприклад: деревинні ресурси можна замінити металом, метал – пластмасами);
- незамінними (наприклад: атмосферний кисень для дихання, вода для пиття).
2. Мінерально-сировинні ресурси – основа функціонування значної кількості галузей світового господарства. Це сукупність усіх корисних копалин суші та світового океану, які використовуються у галузях енергетики, чорної та кольорової металургії, хімічній промисловості та будівництві. Вони є національним багатством кожної країни.
Виділяють такі групи мінерально-сировинних ресурсів:
- паливно-енергетичні (нафта, газ, торф, уранові руди);
- рудні ресурси (залізна, марганцева руди, боксити);
- гірсько-хімічна сировина (фосфорити, солі, сірка);
- природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини (мармур, граніт);
- гідромінеральні ресурси (підземні прісні та мінералізовані води).
У межах України розвідано більше 900 видів корисних копалин, що зосереджені більше як у 8 тисячах родовищ. Найважливіші складові програми раціонального використання мінеральних ресурсів – це способи розробки місць залягання корисних копалин, прогресивність технологічних процесів їхнього видобування, збагачення та переробки. Проте, на жаль, сьогодні мінерально-сировинні ресурси використовуються малоефективно.
3. Земельні ресурси – це ресурси всіх сільськогосподарських угідь (орні землі, сіножаті, пасовища тощо) ґрунтового покриву незалежно від форм його використання.
Загальна площа території нашої держави становить 603,7 млн. га. Загальна земельна площа України становить 60 335 тис. га, у тому числі сільськогосподарські угіддя - 41 854 тис. га. Із загального об'єму сільськогосподарських угідь частка орних земель складає 32,2 млн. га (54,96%), сіножатей - 1 966 тис. га і пасовищ - 4 556 тис. га.
Найбільші площі сільськогосподарських угідь розташовані в Одеській, Дніпропетровській і Харківській областях, а найменші - в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільший об'єм орних земель має Дніпропетровська область, а найменший - Закарпатська.
Земельний фонд у відповідності до цільового призначення складається із земель, які знаходяться в користуванні: сільськогосподарських підприємств; населених пунктів; промисловості, транспорту, курортів, заповідників тощо; державного лісового і водного фондів, а також земель державного запасу.
Одним з найважливіших компонентів земельних ресурсів є ґрунти – поверхневі шари земної кори, основною якістю яких є родючість. Ґрунт - є відтворюваним природним ресурсом, але для його природного відновлення потрібні сотні років. Тому дуже важливо запобігати деградації ґрунтів, підтримуючи, а при можливості й збільшуючи природну родючість.
Проявом негативного впливу антропогенної діяльності на стан земельних ресурсів є ерозія - руйнування родючого шару, дефляція - механічний винос ґрунту. Розрізняють такі види ерозії ґрунтів:
- водна ерозія;
- вітрова ерозія.
Тепер важливого значення набуває вироблення дієвого інструментарію стимулювання сільгоспвиробників до ведення тих видів діяльності, які дадуть найбільш позитивний ефект і щодо збільшення обсягів виробництва, збереження ґрунтового покриву, відтворення запасів гумусу, створення додаткових робочих місць та підвищення доходів працівників, і щодо активізації роботи інших сфер агропромислового комплексу регіону. Одночасно здійснювати формування системи мотиваційних важелів у напрямку посилення інноваційних процесів у сфері землекористування (розширення масштабів лісонасаджень, покращення експлуатації меліоративних систем тощо.
Більше того, необхідно розробити механізм адміністративно-правового та економічного впливу на процеси деградації ґрунтового покриву, отруювання пестицидами, мінеральними добривами та іншими хімікатами навколишнього середовища, зменшення вмісту в продуктах харчування небезпечних і шкідливих речовин. Тобто місцева влада повинна в найбільшій мірі використати наявний арсенал організаційних, фінансових та соціальних підойм, які спрямовувалися б на зменшення розораності ґрунтів, виведення з інтенсивного землеробства схилових земель і розміщення на них луків, пасовищ, лісопосадок.
4. Водні ресурси - це придатна для використання вода. Вони складаються з двох основних частин: 1) підземної, яка є постійною; 2) поверхневого стоку, який дуже змінюється і для користування потребує додаткового регулювання.
Загальні ресурси гідросфери за різними оцінками складають понад 1,4 млрд. км3, при цьому від 94 до 96,5% - це води світового океану. Запаси прісної води на нашій планеті приблизно 35 млн. км3, але і вона зосереджена головним чином у малодоступних льодовиках і підземних горизонтах. Льодовикові покриви - 71,7 тис. км3. Запаси води гірських льодовиків близько 2,4 тис км3, а Арктики - 9 тис. км3. Доступних для використання прісних вод суші на землі залишається менше 1 відсотка, а якщо врахувати її нерівномірне розповсюдження (понад 75% земельних угідь знаходяться в зоні недостатнього зволоження), то стає зрозумілим, чому багато регіонів на планеті потерпає від водного дефіциту.
Для підвищення ефективності управління водним господарством передбачається перехід до управління водними ресурсами винятково за басейновим принципом, основними цілями якого є:
- удосконалення системи управління водорозподілом, водокористування, охороною та відтворенням водних ресурсів, захистом від шкідливої дії вод;
- забезпечення басейнової збалансованості розвитку водного господарства, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб’єктів басейнового управління, спрямованих на стале водозабезпечення населення і галузей економіки, досягнення прогресивних стандартів якості водних ресурсів і екологічного стану водних об’єктів, запобігання шкідливої дії вод.
5. Рівненська область розмістилася на північному-заході України. Сприятливі кліматичні умови, значні масиви лісів, річки, озера, джерела мінеральних вод і лікувальні грязі сприяють розвитку в області рекреації. Рівненщина багата на поверхневі води. На території області багато річок. Площа, зайнята водними і водогосподарськими об’єктами, становить 150,6 тис. га (7,5% території області), в тому числі під водою - 41,3 тис. га, з них під річками та струмками - 7,6 тис. га, каналами, колекторами та канавами - 20,1 тис. га, озерами та прибережними замкнутими водоймами - 4,6 тис. га, водосховищами, ставками та іншими штучними водоймами І9,0 тис. га, болотами - 107,5 тис. га, тобто водними ресурсами область забезпечена достатньо. Гідротехнічними й іншими водогосподарськими спорудами зайнято 1,8 тис. га. Основне живлення річок - талі стічні води (55-60% для річок Полісся і 25-45% - Лісостепу), дощове та ґрунтове. Пересічна густота річкової сітки становить від 0,21-0,31 км на км2 на півдні області до 0,3-0,43 км на км2 - на півночі.
Ґрунтовий покрив області дуже різноманітний. У північній частині поширені малопродуктивні ґрунти: дерново-підзолисті (піщані, глинисто-піщані, глеєві), торф’яні та торфоболотні. На півдні області найбільш часто трапляються продуктивні легко суглинисті, 
опідзолені сірі, темно- і світло-сірі ґрунти, а також опідзолені чорноземи. Основні проблемі господарського використання ґрунтів пов’язані з осушенням надмірно зволожених ґрунтів, вапнуванням кислих ґрунтів у Поліссі та протиерозійними заходами у лісостеповій частин області.
На Рівненщині площа земель, що потребують осушення, становить 374,8 тис. га. За площею осушених земель область займає одне з перших місць в Україні (260,5 тис. га). Площа меліоративних сільськогосподарських угідь становить 34% від загальної. Урожайність сільськогосподарських культур на осушених землях низька. Еродованих ґрунтів в області - 146 тис. гектарів.
Рівненська область характеризується високою лісистістю території - 36,5%. У лісах домінують високопродуктивні насадження, з яких 68% припадає на хвойні, 21% приходиться на м’яколистяні і 11% - на твердолистяні породи.
На території області виявлено і розвідано 132 родовища, де добувається 15 видів корисних копалин, і 330 родовищ торфу. Найбільш широко в складі ресурсного потенціалу представлена будівельна мінеральна сировина. Державне значення при цьому мають запасі цементної сировини, будівельного каменю, базальтів, облицювального каменю.
Основними напрямами розвитку регіону вважаються:
• оптимізація структури і рівня комплексної економіки на основі ефективного використання природних, виробничих, трудових та науково-технічних ресурсів;
• відродження старих та налагодження нових перспективних зв’язків, створення спільних підприємств, холдингових компаній та ін.;
• інноваційне та науково-технічне співробітництво;
• розширення ринку праці, досягнення його збалансованості та забезпечення продуктивної зайнятості населення.
Питання гарантованого рівня знань
1. Що розумієте під природними ресурси?
2. У чому відмінність між природними ресурсами та природними умовами.
3. Класифікація ПР за екологічними ознаками.
4. Природна класифікація ПР.
5. ПР України.
6. ПР Рівненської області.
Тема 3. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
1. Необхідність і сутність економічної оцінки природних ресур-сів, її об’єкти і критерії.
2. Методичні підходи до економічного оцінювання природних ресурсів.
3. Абсолютна та порівняльна економічні оцінки ПР.
Література: [1, 2, 15]
1. Проблема оцінки природних ресурсів стоїть перед вченими і практиками дуже давно. Зрозуміло якщо природні ресурси залучені в природний оборот, то вони повинні бути оцінені, як будь-який інший товар. В цілому необхідність оцінки природних ресурсів обумовлюється такими обставинами:
- необхідністю точного врахування реальних затрат та вигод за проектами, що вибрані для реалізації. Важливістю врахування всіх екологічних наслідків кожного проекту, з метою розробки заходів щодо забезпечення сталого розвитку суспільства;
- необхідністю корекції національних рахунків держави з метою включення в них “амортизаційного природного капіталу”;
- необхідністю здійснювати адекватне цінове регулювання природокористування, спрямоване на стимулювання раціонального використання природних ресурсів, шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображають їх реальну вартість.
У філософському розумінні „ оцінка ” – теорія проблеми цінності. Цінність відображає реальні взаємовідносини людини з навколишнім світом.
В оцінці взаємодіють дві сторони – об’єктивна – визначається реальними властивостями об’єкта оцінки як носія цінності,
- суб’єктивна – властивістю об’єкту (ПР) задовольняти потреби людини.
Лише в практичній взаємодії суб’єкта, що має потребу, і об’єкта, який наділений певними властивостями, останній набуває цінності для першого.
Об’єктом можуть виступати окремі ПР так і еколого-економічні системи різного рівня.
Економічна оцінка є результатом економічних розрахунків, які відображають у вартісних одиницях національну цінність природних благ, котра визначається шляхом вимірювання ефективності їх відтворення, або це грошовий вираз максимального ефекту, який зумовлюють ці ПР при багатоцільовому їх раціональному використанню.
Застосування оцінки ПР обумовлене необхідністю враховувати вплив природних факторів на підвищення ефективності суспільного виробництва, вдосконалення його галузевих і територіальних структур, стимулювання відновлення, раціонального використання і охорони природних ресурсів, які обмежені в часі і просторі.
Суть економічної оцінки ПР виражається через критерій, який обумовлений виробничим відносинами і дією економічного закону у природокористуванні.
Критерій виступає мірою оцінки функціонування ПР як засобів виробництва (земля для вирощування продовольчих культур, нафта для виробництва бензину, дизельного палива та мастил, залізна руда для виробництва сталі та чавуну і т. д.) і засобів життя (водні, тваринні та рослинні ресурси, які використовуються населенням для споживання).
Отже, ПР оцінюються лише тоді, коли суспільство відчуває потребу в них та залучає їх в суспільне виробництво.
Економічна оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції: облікову і стимулюючу. Облікова полягає в тому, що природний ресурс розглядається якнаціональне багатство. Стимулююча - плата за експлуатацію ресурсів різної якості та їх наявність, плата за вилучення, природних ресурси з народногосподарського обороту, компенсація збитків за нераціональне природокористування.
Дані функції тісно взаємозв’язані і в цілому орієнтують господарський механізм на раціональне природокористування.
2. Розрізняють дві основні концепції оцінки природних ресурсів:
1) витратна, в основі якої лежать витрати на освоєння природного ресурсу;
2) рентна, яка базується на обчисленні національного ефекту освоєння природного ресурсу.
У витратній базою оцінки служать вкладення праці та засобів у відтворення ресурсів. Якість природних благ за таким підходом виступає, як додатковий фактор міри цінності.
Так, економічна витратна оцінка 1 га землі оцінюється за формулою:
О = К (У/Т: У*/Т*),
де: К – середня по країні вартість освоєння 1га землі в сучасних умовах, грн.;
У/Т і У*/Т* - відношення урожайності до затрат на виробництво продукту, відповідно на оцінюваній ділянці і по країні.
При застосуванні витратної концепції необхідно враховувати такі показники:
- витрати необхідні для розвідки корисних копалин,
- витрати на освоєння родовищ (підготовка родовищ, створення інфраструктури, необхідної для експлуатації),
- витрати на видобуток ПР та їх підготовку до використання (збагачення, транспортування),
- витрати на формування супутньої інфраструктури і допоміжних товарів при опосередкованому використанні природних благ (зокрема рекреаційних ресурсів);
- витрати на відтворення відтворюваних і частково відтворюваних природних ресурсів (ґрунти, рослинні і тваринні ресурси),
- рекультиваційні витрати (відновлення порушених ландшафтів і якості середовища).
Рентна концепція базується на обчисленні диференційної ренти. Пропонуються різні підходи до визначення її величини. Одні базуються на фактичних цінах, інші на розрахункових. Також застосовуються різні методи обчислення, які базуються:
- на різниці вартості продукції з кращих і гірших земель;
- на різниці цін виробництва і собівартості продукції або чистого доходу підприємств, які функціонують в різних умовах і т.д.
Найбільш розповсюдженою і загально прийнятою є методика, згідно з якою диференційна рента визначається як різниця між цінністю продукції, що отримана при експлуатації природного ресурсу, і нормативним рівнем індивідуальних приведених затрат на її виробництво. Цінність продукції визначається за допомогою спеціально вирахуваних замикаючих затрат -суспільно-виправданих меж затрат на приріст виробництва відповідної продукції. Економічна оцінка природних ресурсів на основі рентної концепції розраховується за формулою:
R = Z – S (1 + р1), або R = max (k х g (Z-S)),
де, Р1 – норма прибутку;
k – коефіцієнт, який враховує динаміку у часі показників g, S і Z, а також ефекти знецінення майбутніх затрат і результаті (фактор часу);
g – коефіцієнт продуктивності природних ресурсів (визначається урожайністю с/г культур і розподілом землі між ними, коефіцієнтом утилізації запасів корисних копалин і т. д.);
Z – замикаючі (суспільно-виправдані межі затрат на приріст виробництва відповідної продукції) затрати на продукцію, яку виробляють при експлуатації природного ресурсу, грн.;
S – індивідуальні затрати на продукцію, яку отримали при експлуатації ПР, грн.
Крім того, в економічній літературі виділяють три основні економічні підходи вартісної оцінки природних ресурсів:
Затратний – полягає в тому, що основною детермінантою визначення вартості природного ресурсу виступають затрати на його розвідку, освоєння, видобуток та транспортування.
Результативний – базується на тому, яка роль природного ресурсу в створенні додаткової вартості. Тут визначальним моментом є його пропозиція, попит на нього, а також його рідкість та доступність.
Відтворювальний – полягає у необхідності визначення величини витрат на відтворення, запасів природних ресурсів, які залучені у господарський оборот. Поряд з грошовою оцінкою, суспільство може розраховувати скільки потрібно витратити праці для придбання (одержання) тих чи інших елементів навколишнього середовища (трудова оцінка ресурсів), який їхній обсяг у натуральному вираженні (натуральна оцінка).
3. При економічні оцінці ПР розрізняють два види: абсолютну і порівняльну економічну оцінку.
Абсолютна економічна оцінка ПР використовується для визначення розміру плати і прийняття ПР на баланс підприємства, а також відображення ПР у складі національного багатства.
Цей вид оцінки вказує на величину капітальних вкладень, необхідних для заміщення даного ПР на основі абсолютного ефекту відтворення продукту природокористування.
Розрізняють абсолютну поточну і довгострокову оцінки. Поточна являє собою щорічний ефект відтворення, довгострокова – їх суму за період знаходження ПР в обороті.
Поточна оцінка базується на методичній схемі визначення абсолютної ефективності капітальних вкладень.
Один з її показників визначається як відношення економії від зниження собівартості продукції до капітальних затрат, які визвали цю економію:
Єс = (С1 – С2) К,
де: С1 і С2 – собівартість продукції до і після впровадження капітальних вкладень, грн.;
К – величина капітальних вкладень, грн.
Якщо Єс > Еа, то капітальні вкладення вважаються ефективними. Еа = 0,14 – норматив загальної економічної ефективності.
Абсолютний ефект відтворення ПР визначається за формулою:
Єа = Еа х Сн х Пн,
де Єа – абсолютний ефект відтворення ПР, грн.;
Еа – нормативний коефіцієнт абсолютної економічної ефективності (Еа = 0,14);
Сн – середня по країні собівартість одиниці продукту природокористування, грн.;
Пн - величина продукту природокористування.
Ця формула застосовується для визначення загальнодержавної оцінки ПР виходячи з середніх об’єктивних умов відтворення.
У зв’язку з неоднаковою якістю ПР та їх місцезнаходженням у кожному конкретному випадку індивідуальні витрати необхідно співвідносити з загальнодержавним рівнем, корегуючи тим самим ефект відтворення конкретного ПР. Тоді формула матиме такий вид:
Єа = Еа х Сн х Пн (Пф/Сф: Пн/Сн),
або після перетворення:
Єа = [(Еа х Сн2 х Пф) / Сф] Кс, грн.;
де: Пф – фактична величина продукту природокористування;
Сф – індивідуальна собівартість продукту природокористування, грн.;
Кс – коефіцієнт споживчої вартості конкретного ПР.
Довгострокова оцінка ПР – це сума його поточних оцінок.
Порівняльна економічна оцінка ПР використовується для визначення ефективності різних заходів, направлених на більш повне, якісніше та економне використання ПР.
Порівняльна економічна ПР показує на доцільність і ефективність використання ПР конкретного регіону. Механізм розрахунків порівняльної ЕО базується на порівнянні ефективності капітальних вкладень.
Порівняльна ЕО визначається за формулою:
Єп = ∑[(С1 + Ен х К1) – (С2 + Ен х К2)] х ∆Пі,
де, (С1 + Ен х К1) і (С2 + Ен х К2) приведені затрати на одиницю додаткової продукції виробленої в різних регіонах, або за різними варіантами, грн.;
С1 і С2 – поточні витрати на одиницю продукту природокористування у різних регіонах або варіантах, грн.;
Ен – нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (встановлюється для кожної галузі використання ПР; для економіки в цілому Ен = 0,12);
К1 і К2 – капітальні витрати на одиницю продукту природокористування у різних регіонах, або за різними варіантами;
∆П обсяг приросту додаткової і-тої продукції.
Для оцінки затрат понесених в різні періоди потрібно враховувати коефіцієнт приведення (В):
В = 1 / (1 + Енп)t,
де: t – період приведення, років;
Енп – норматив для приведення різночасових затрат (0,08 – для звичайних витрат; 0,03 – витрат на відтворення лісу та рекультивацію земель).
Питання гарантованого рівня знань.
1. Функції, які виконує оцінка ПР.
2. Витратна концепція оцінки ПР,
3. Рентна концепція оцінки ПР.
4. Абсолютна економічна оцінка ПР.
5. Порівняльна економічна оцінка ПР.
Тема 4. ЗМІСТ І МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗБИТКІВ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
1. Забруднення як прояв еколого-економічного збитку.
2. Суть економічних збитків від порушення НПС та їх класифікація.
3. Збитки як економічна категорія.
4. Розрахунок збитків від забруднення НПС.
Література: [1,2,3,9, Пост. 303].
1. Вид порушень, який одночасно є наслідком діяльності підприємств і однією з причин втрати прибутку є забруднення.
Забруднення – занесення в середовище чи виникнення в ньому сторонніх речовин, не властивих йому або перевищення в період аналізу природного середньорічного рівня концентрації речовин, енергії чи будь-яких інших агентів понад норму.
Основними джерелами забруднення НПС є рухомі та стаціонарні.
Серед основних причин порушень НПС є:
- безгосподарське використання природних ресурсів;
- безграмотне застосування мінеральних добрив і пестицидів;
- надзвичайно велике антропогенне навантаження на окремі території;
- теплове забруднення територій.
В залежності від природи виникнення забруднення класифікують на: біологічне, фізичне, хімічне.
За об’єктами забруднення класифікують на: забруднення води, атмосфери, ґрунту тощо.
За тривалістю дії забруднення класифікують на: тимчасове, постійне.
