Володіти своїми емоціями - не значить бути байдужим, не придушувати їх, це значить володіти емоційними реакціями

Емоції і почуття розрізняються в залежності від їхньої якості (позитивні і негативні), глибини, інтенсивності і тривалості, впливу на діяльність.

У якісній своєрідності емоцій і почуттів виражається відношення людини до явища. Глибокі і неглибокі емоції і почуття розрізняються в залежності від значимості явища. У залежності від впливу на активність діяльності емоції і почуття - стенічні й астенічні. Стенічні почуття спонукають до активної діяльності, мобілізують сили людини. Астенічні емоції розслаблюють людину, паралізують його сили. Ведучий емоційно-регуляційний механізм - емоція успіху-неуспіху. Емоція успіху підсилює вихідне спонукання до мети, емоція неуспіху гальмує, а іноді і дезорганізує діяльність. Людина здатна емоційно передбачати свої можливі успіхи і поразки. Це усуває непотрібні спробні дії. Людина узагальнює досвід своїх перемог і поразок, радостей і засмучень. В екстремальних ситуаціях емоція успіху-неуспіху трансформується в афект захоплення, страху чи гніву.

По змістовній своєрідності емоції підрозділяються на наступні види: 1) емоційний тон відчуття; 2) емоційний відгук; 3) настрій; 4) конфліктні емоційні стани: стрес, афект, фрустрація; 5) вищі емоції - почуття.

Емоційний тон відчуття - це наше ставлення до якості відчуття (приємне, нейтральне чи неприємне), психічне відображення властивостей об'єкта. До окремих подразників виникає навіть органічна хвороблива відраза - ідіосинкразія. Емоційне ставлення до життєво важливих позицій передається в спадщину.

Емоційний відгук - оперативна емоційна реакція на поточні зміни в предметному середовищі. Визначається емоційною збудливістю людини, його емоційним тонусом. Один з видів - синтонія - співпереживання емоційного стану інших людей. Залежить від умов виховання.

Настрій - порівняно стійке переживання яких-небудь емоцій. Воно викликається впливами, що торкаються особистісні сторони індивіда, відносинами між людьми, самопочуттям і т.д. Настрій завжди причинно- обумовлений, хоча причина його іноді і не усвідомлюється. Настрій може бути позитивним чи негативним, мати визначену інтенсивність, виразність, напруженість і стійкість.

Найбільш високий рівень психічної активності під впливом емоції чи почуття називається наснагою, найбільш низький - апатією. Незначна дезорганізація психічної діяльності, викликана негативними впливами стан розладу.

Емоційна стійкість людини виражається в стабільності його поводження. Стійкість до труднощів, терпимість до поведінки інших людей - толерантність (від лат. терпіння).

КОНФЛІКТНІ ЕМОЦІЙНІ СТАНИ (СТРЕС, АФЕКТ, ФРУСТРАЦІЯ).

Стрес – стан, викликаний надсильним впливом нервово-психічної перенапруги. Стрес - тотальна мобілізація сил на пошук виходу з дуже важкого, небезпечного стану.

Поняття стресу введене канадським ученим Г.Селье (1907-1982). Він визначив стрес як сукупність адаптаційно-захисних реакцій організму на впливи, що викликають фізичну чи психічну травму. У розвитку стресового стану він виділив три етапи: 1) тривога: 2) опір; 3) виснаження.

Реакція тривоги (алярм-реакція) складається з фази шоку (депресія центральної нервової системи) і фази противошоку, коли відновлюються порушені психічні функції.

Стадія опору (резистентності) характеризується виникненням стійкості до дії стресорів. При їхньому тривалому впливі сили організму висихають і настає стадія виснаження, зароджуються патологічні дистрофічні процеси (що приводять іноді до загибелі організму).

Розрізняється стрес фізіологічний і психологічний. Психологічний стрес поділяється на інформаційний (інформаційні перевантаження) і емоційний із трьома різновидами реакцій (імпульсивної, гальмівної і дифузної). Стрес може бути мобілізуючим ("гарний" стрес) і що демобілізує (дистрес).

У подоланні стресу виявляються два поведінкових типи особистості - інтернали (які розраховують тільки на себе), і екстернали (на допомогу інших людей).

Афект - раптово виникаючий стан в гострій конфліктній ситуації, надмірне нервово-психічне перезбудження, що виявляється в тимчасовій дезорганізації свідомості та крайній активізації імпульсивних реакцій. При стані афекту значно порушується свідома регуляція дій людини. Поведінка людини при афекті регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що цілком захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії.

Три стадії прояву афекту: на 1 стадії різко дезорганізується вся психічна діяльність, порушується орієнтування в дійсності; на 2 - перезбудження супроводжується різкими, погано контрольованими діями; на 3 стадії спадає нервова напруга, виникає стан депресії, слабкості.

Форми афективного стану: страх (безумовно-рефлекторна емоційна реакція на небезпеку), жах (найвищий ступінь страху), фобії (нав'язлива, гіпертрофована уява про небезпеку - острах висоти і т.д.), гнів.

Фрустрація - конфліктний негативно-емоційний стан, що виникає в зв'язку з крахом надій, зненацька виникшими нездоланними перешкодами на шляху досягнення високозначимих цілей.

У випадку непереборності причин фрустрації може виникнути глибокий депресивний стан, пов'язаний зі значною і тривалою дезорганізацією психіки (ослаблення пам'яті, здатності до логічного мислення).

У стані фрустрації людина шукає які-небудь виходи, що компенсують, іде в світ мрій, іноді повертається до більш ранніх стадій психічного розвитку (регресує).

ВИЩІ ЕМОЦІЇ - ПОЧУТТЯ

Почуття - це емоційна форма відображення соціально значимих явищ. Вони зв'язані з особистісними, соціально значимими цінностями.

Почуття виконують у житті та діяльності людини мотивуючу роль. У відношенні навколишнього світу людина прагне діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися. Прояв сильного і стійкого позитивного почуття, сконцентрованого навколо визначеного виду чи діяльності людини називається пристрастю.

Розрізняються праксичні, моральні, естетичні і пізнавальні почуття.

Праксичні почуття - почуття, що виникають у практичній діяльності.

Моральні почуття - це емоційне відношення особистості до свого поводження і поводження інших людей у залежності від його чи відповідності невідповідності соціальним нормам. Моральні почуття засновані на прийнятому в даному суспільстві розумінні добра і зла, боргу і честі, справедливості і несправедливості. Сукупність вироблених даним суспільством правил і норм поведінки називається мораллю. Теорія цих норм і правил - етикою, а практична їхня реалізація - моральністю. Моральні почуття утворять мимовільну мотиваційну сферу поводження особистості. Почуття боргу - це усвідомлення і прийняття тих обов'язків, що людина бере на себе, вступаючи у визначені відносини з іншими людьми. Совість - здатність особистості до морального самоконтролю, критерій її моральної самосвідомості. Почуття совісті - найважливіший стимул удосконалення особистості. Почуття честі - це підвищена емоційна вразливість стосовно тих сторін поведінки, що найбільш значимі для даного суспільства в цілому, для окремої соціальної групи і для самої особистості.

Естетичні почуття - це чуйність, сприйнятливість до прекрасного в навколишній предметному і соціальному середовищі, додання прекрасному ціннісного значення. Естетичні почуття формуються значною мірою засобами мистецтва. Мистецтво збагачує духовне життя людини, піднімає його над буденністю життя і здійснює катарсис - духовне переродження через емоційне потрясіння. Естетичні почуття виявляються в переживанні прекрасного і потворного, комічного і трагічного.

Одне із самих цінних інтелектуальних почуттів людини - незадоволеність досягнутими знаннями, випробовувана їм радість пізнання. Виникнення і задоволення пізнавальної потреби зв'язано з цікавістю і допитливістю.

Цікавість являє собою спрямованість свідомості на зняття невизначеності з тієї чи іншої проблемної ситуації. Стан цікавості припиняється відразу після його задоволення, воно не є основою для подальшого пізнання. Чим вище культурний рівень людини, рівень його психічного розвитку, тим він більш допитливий.

Допитливість - це стійкий стан пізнавальної спрямованості особистості.

ВОЛЯ. ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ.

Воля - свідоме регулювання людиною своїми поведінкою і діяльністю, пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Воля - це здатність людини, що виявляється в саморегуляції поведінки.

Основні ознаки вольового акта: а) додаток зусиль для виконання вольового акта; б) наявність продуманого плану здійснення поведінкового акта; в) посилена увага до поведінкового акта і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання; г) нерідко зусилля волі спрямовані не тільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе.

Вольова регуляція поведінки складається з оптимальної мобілізованості особистості, концентрації активності в необхідному напрямку.

Головну психологічну функцію волі складає посилення мотивації й удосконалення на цій основі регуляції дій. Цим вольові дії відрізняються від імпульсивних, тобто дій, вчинених мимоволі і недостатньо контрольованих свідомістю.

На рівні особистості прояв волі знаходить своє вираження в таких властивостях як сила волі (ступінь необхідного вольового зусилля для досягнення мети), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалого подолання труднощів), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думці, що заважають здійсненню прийнятого рішення), енергійність. Це - первинні (базові) вольові особистісні якості, що визначають більшість поведінкових актів.

Вторинні вольові якості розвиваються в онтогенезі пізніше, ніж первинні: рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі, обґрунтовані і тверді рішення), сміливість (уміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, незважаючи на небезпеці для особистого благополуччя), самовладання (уміння контролювати почуттєву сторону своєї психіки), впевненість у собі.

Третинні вольові якості зв'язані з моральними: відповідальність (якість, що характеризує особистість з погляду виконання нею моральних вимог), дисциплінованість (свідоме підпорядкування свого поводження загальноприйнятим нормам, установленому порядку), принциповість (вірність визначеній ідеї в переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поведінкових проявах), обов'язковість (уміння добровільно покласти на себе обов'язок і виконати їх). Сюди ж відносяться якості волі, зв'язані, з відношенням людини до праці: діловитість, ініціативність (уміння працювати творчо), організованість (розумне планування й упорядкування своєї праці), ретельність (старанність, виконання в термін доручень і своїх обов'язків). Третинні якості волі звичайно формуються тільки до підліткового віку, тобто моменту, коли вже мається досвід вольових дій.

Формування вольових якостей особистості можна розглядати як рух від первинних до вторинного і далі - до третинних якостей.

СТРУКТУРА ВОЛЬОВОЇ ДІЇ.

Вольова діяльність складається з визначених вольових дій, у яких містяться всі ознаки і якості волі, вольові дії бувають прості і складні.

До простого відносяться ті, при яких людина без коливань йде до наміченої мети, йому ясно, чого і яким шляхом він буде домагатися. Для простої вольової дії характерно те, що вибір мети, ухвалення рішення на виконання дії визначеним способом здійснюються без боротьби мотивів.

У кожній простій дії розрізняються сенсорний, центральний, моторний і контрольно-коригувальний компонент.

У складній вольовій дії виділяють наступні етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) поява мотивів, що затверджують чи заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів і вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; б) здійснення прийнятого рішення.

Боротьба мотивів - зіткнення суперечливих спонукань, між якими має бути зробити вибір.

На етапі усвідомлення мети і прагнення досягти її боротьба мотивів дозволяється вибором мети дії, після чого напруга, викликана боротьбою мотивів на цьому етапі, слабшає.

Етап "усвідомлення ряду можливостей досягнення мети" - це розумова дія, що є частиною вольової дії, результат якого - установлення причинно-наслідкових відносин між способами виконання вольової дії в наявних умовах і можливих результатах.

На 3 етапі можливі шляхи і засоби досягнення мети проходять обговорення в сполученні з наявної в людини системою цінностей.

Етап боротьби мотивів і вибору o центральний у складній вольовій дії. Тут, як і на етапі вибору мети, можлива конфліктна ситуація, зв'язана з тим, що людина приймає можливість легкого шляху досягнення мети, але в той же час у силу своїх моральних почуттів чи принципів не може його прийняти.

Результатом дозволу цієї ситуації є 5 етап - прийняття однієї з можливостей як рішення. Він характеризується спадом напруги, оскільки дозволяється внутрішній конфлікт. Тут уточнюються засоби, способи, послідовність їхнього використання.

Після цього починається реалізація наміченого на етапі здійснення прийнятого рішення. Він не звільняє людину від необхідності докладати вольових зусиль, тому що практичне здійснення наміченого ланцюга сполучено з подоланням перешкод.

Результати будь-якої вольової дії мають для людини два наслідки: перше - це досягнення конкретної мети; друге пов'язане з тим, що людина оцінює свої дії і отримує відповідні уроки на майбутнє щодо способів досягнення мети, витрачених зусиль.