Факторні теорії особистості

Методи дослідження особистості у психології. Факторні теорії особистості. Вітчизняні концепції особистості у порівнянні з факторними.

Методи дослідження особистості у психології.

На основі аналізу особливостей усіх методів дослідження, які використовуються в Ѱ, Б. Ананьєв розподілив їх на чотири групи.1. Організаційні методи. До цієї групи належать порівняльний, лонгітюдний і комплексний. Порівняльний метод, який іноді ще називають методом поперечних зрізів, реалізується шляхом зіставлення результатів дослідження окремих індивідів або груп. Лонгітюдний метод застосовують при вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб протягом тривалого часу.Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках.2. Емпіричні методи. Сюди зараховують спостережен ня і самоспостереження, експеримент, тест, бесіду, анкету, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності, соціометрію та ін.3. Кількісний і якісний методи оброблення даних. Кількісні методи — це визначення середніх величин якостей, що досліджуються, і мір їх розсіювання; визначення коефіцієнтів кореляції; факторний аналіз; побудова графіків, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез зібраних даних, їх порівняння й узагальнення.4. Інтерпретаційні методи. Цю групу утворюють генетичний і структурний методи. Генетичний метод дає змогу інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. Структурний метод є засобом встановлення структурних зв'язків між якостями особистості, що є предметом аналізу.

Тест. 1) тести інтелекту; 2) тести досягнень 3) особистісні тести 4) проективні тести 5) тести креативності

Факторні теорії особистості.

Теорії стали розвиватися після поширення факторного аналізу як інструменту кількостей, вимірювань і класифікації ознак. У Ѱчних дослідженнях Факторні теорії особистості були орієнтовані на емпіричні дослідження індивід, відмінностей особистості. Ч. Спірмена розробив двохфакторну модель аналізу, Л. Терстоун ввів у Ѱ багатофакторний аналіз, що дозволив оперувати груповими факторами. К. Барт обгрунтував існування генеральних факторів, групових факторів,специфічних факторів та випадкових, помилкових факторів як артефактів. Найбільш популярні Факторні теорії особистості розроблені Кеттеллом, Айзенка і Дж. П. Гілфорда. Теорія Р. Б. Кеттелла виходить з "теорії рис " і побудови на їх основі особистісного профілю. Мотиваційним конструктом простору особистісної сфери є динамічні риси, структура яких формує сутність особистості (риса описується як "менталь на структура", що відповідає за спостерігається поведінка, його регулярність і узгодженіст ь). Особистість - це сукупність рис, що дозволяє передбачити дії людини в даній ситуації. Метою Ѱ досліджень особистості є встановлення законів, за якими люди ведуть себе в типових соціальних ситуаціях.У структурі особистості Кеттелл розрізняв поверхневі та вихідні риси. Поверхневі риси -- це кластери відкритих, зовні змінних, що супроводжують один одному в ряді поведінкових актів. Вихідні риси лежать в основі поверхневих поведін кових рис, більш стабільні, важливі, дають глибоку оцінку поведінки і визначаються тільки методом факторного аналізу. За функціональною ознакою розділяє риси на динамі чні, забезпечують активність у досягненні мети, риси-здібності, що обумов лють ефектив ність досягнення мети; темпераментальние, пов'язані з конституціональним фактором, що виявляється у швидкості, енергійності, емоційної реактивності. Більш мін-ливі структури особистості Кеттелл відносив до станів і ролям. Теорія Г. Ю. Айзенка. Побудована за ієрархічним типу і включає опис трехфакторной моделі псіходінаміч. властивостей (екстраверсія - інтроверсія, нейротизм і псіхотізм). Ці властивості Айзенк відносить до типів загального рівня ієрархічним. організації структури особистості На наступному рівні знаходяться риси, нижче - рівень звичних реакцій, реально що спостерігається поведінка. Теорія Дж.П.Гілфорда. Теорія викладена в книзі Гілфорда "Особистість" (1959), хоча його дослідження з факторного аналізу сходять до початку 30-х рр.. XX ст. На думку вченого, факторно-аналітичні дослідження рис особистості є єдино адекватними для вимірювання індивідуальних відмінностей, у т.ч. в області інтелекту та креативності.

Гілфорд розглядає особистість як ієрархічну структуру чорт від широких типів на вершині через первинні риси до гекса (специфічним диспозиціям, подібним навичкам) і до специфічних дій на нижньому рівні. У структурі особистості виділяє три сфери: здібностей, темпераменту і горміческую сферу (динамічні риси, на Кеттеллу). Кожен фактор Гілфорд розглядає як більш загальну функцію, яка виявляється в поведінці. Наприклад, параметр темпераменту "позитивний-негативний" у поведінці виступає як фактор "впевненості проти неповноцінності ", а в області емоцій - як фактор" бадьорість проти боязкості ". В області здібностей Гілфорд створив факторну модель "структури інтелекту".