Методика активізації процесу навчання

Активізація процесу навчання забезпечується, насамперед, впровадженням у навчальний процес новаторських ідей:

Викладач – автор процесу навчання.

Співпраця – принцип відносин зі студентами.

Навчання без примусу. Ідея опорних сигналів. Ідея вільного вибору. Ідея випередження. Ідея великих блоків. Ідея самоаналізу, тощо.

Створення інтелектуального фону навчальної аудиторії. Особистий підхід до студента. Повага до особистості студента.

Рівень навчально-пізнавальної діяльності студентів при вивченні дисципліни безпосередньо залежить від застосування сучасних навчальних технологій, з яких обов’язковими є: проблемні лекції, міні-лекції, лекції-дискусії, лекції-діалоги, візуальні лекції, лекції-прес-конференції, лекції-інтерв’ю; семінарські заняття – дискусії, аудиторні конференції, семінари – колективні читання (для молодших курсів), семінари – вирішення проблемних питань, семінари – заняття на виробництві, семінари – «мозкові атаки», «потоки ідей», «рольові ігри», тощо.

Проведення лекційних занять відбувається на засадах: науковості, зв’язку теорії з практикою, логічності, доступності лекційного матеріалу, систематичності його викладення, наочності, ретельного відбору питань, що вносяться у план лекції.

Найбільш поширеними видами лекцій, які сприяють активізації навчального процесу студентів є проблемні лекції. Проблемні лекції ґрунтуються на обговоренні двох-трьох проблемних питань, які є найбільш суттєвими у даній темі, або викликають найбільше дискусій серед науковців. Увага студентів на такій лекції концентрується на матеріалі, який не знайшов відображення у загальних навчальних джерелах, а підготовлений з використанням монографічних робіт та інших наукових праць. Цей матеріал повинен відображати найсучасніші досягнення правової науки, практики, законодавчої техніки, тощо, а також містити відомості історичного та порівняльного характеру. Ефективним буде використання лектором ілюстративного матеріалу, схем, таблиць, тощо.

Спосіб ведення лекції передбачає постановку проблемного питання, його аналіз, порівняння існуючих у науці точок зору на проблему, формування напрямів її вирішення. Проблемні питання (ситуації) у такій лекції подаються викладачем послідовно та вирішуються у процесі спільної діяльності викладача і студентів, з максимальною самостійністю останніх під спрямовуючим керівництвом викладача. Лектор також ставить перед студентами проблемні питання для самостійного розв’язання, які вони повинні здійснити за схемою (методикою), застосованою під час проведення лекції. Таким чином стимулюється активне мислення студентів, опрацювання ними наукових джерел у пошуках правильної відповіді.

Міні-лекція як засіб активізації навчальної діяльності студентів є особливим видом заняття, на якому навчальний матеріал подається студентам схематично, характеризується ємністю та складністю логічної побудови. Як правило, міні-лекція виступає складовою лекції, на якій розкриваються проблемні теми. Під час проведення міні-лекцій студентам наочно подається алгоритм розкриття питань, що входять до блоку, значну частину з яких потрібно опрацювати самостійно.

Лекція-дискусія – це лекція, що заснована на взаємодоповненнях. Такі лекції проводяться за темами, що знаходяться на межі міжгалузевих знань, або за новими темами, які складно об’єднати в єдине ціле.

Лекція-діалог викладається у формі захисту точок зору різних учених і практиків. Проблемні питання обумовлюються, як правило, заздалегідь, однак можливі імпровізації.

Візуальна лекція заснована на широкому використанні наочних засобів. Основний навчальний матеріал подається у вигляді схем, графіків, слайдів, відеофільмів, тощо. Рекомендується використовувати за дві академічні години не більше десяти схем, таблиць. Наочність посилює активність мислення та сприяє запам’ятовуванню матеріалу.

Лекція - прес-конференція призначена для з’ясування побажань студентів з питань поглиблення та розширення знань з дисципліни, чи її розділу та роз’яснення цих питань у процесі проведення лекції. У таких випадках студентам заздалегідь повідомляється тема лекції та ставиться завдання письмово підготувати відповіді на питання, на яких викладач має зупинитися детальніше. На лекції викладач знайомиться з питаннями, а потім висвітлює матеріал з акцентом на поставлених студентами питаннях.

Під час проведення зазначених лекцій викладачам-лекторам не рекомендується проводити заходи щодо контролю знань студентів.

Під час проведення семінарських занять використовуються різноманітніші засоби активізації процесу навчання студентів, які викладач визначає залежно від виду семінарського заняття.

Під час роботи в малих групах викладач поділяє академічну групу на невеликі групи (5‒6 студентів), кожна з яких отримує окреме завдання. Завдання можуть бути самостійними аналогічними, або ж можуть бути частиною єдиного складного завдання. Рекомендується вирішувати у такий спосіб завдання практичного характеру. Після обговорення (10‒15 хв.) від кожної групи виступає представник, який доповідає аудиторії про результати вирішення завдання малою групою. Вирішення загальної проблеми (питання) може бути поставлене у залежність від вирішення завдань кожної групи, що також сприятиме зростанню зацікавленості студентів.

Під час проведення семінрів-дискусій на розгляд студентам пропонується питання проблемного характеру, яке спричиняє різноманітні (суперечливі) тлумачення в академічній групі. Викладач організує активний, спрямований на з’ясування проблеми обмін думками. Викладач сприяє розвитку дискусії в аудиторії: ознайомлює студентів з проблемою, існуючими у науці поглядами, ставить проблемні питання, визначає експертів; ставить питання студентам, які виступають, настоює на належній аргументації думок та обґрунтуванні висновків, робить дискусійні зауваження. Позитивний ефект може мати також організація дискусії з розподіленням ролей. Під час дискусії викладачеві рекомендується утримуватися від виступів, висловлення власного погляду на проблему та оцінок висловлювань студентів. Після закінчення дискусії викладач підводить підсумки за допомогою аудиторії (студентів) та формулює висновки по дискусії.

Кейс-метод семінарського заняття рекомендується використовувати при розгляді тем, практичного значення, що сприятиме наближенню до реальної практичної діяльності та формуванню у студентів професійних навичок. За загальним правилом, включає кілька етапів: введення (підготовка та роздача студентам матеріалів; з’ясування рівня оволодіння матеріалами, визначення цілей заняття); поділ аудиторії на групи (не обов’язково); робота над практичним завданням; презентація рішень; аналіз ситуації та її розв’язання з викладачем; оцінювання роботи студентів.

Формами активізації навчальної діяльності студентів є також рольові та дидактичні ігри. Під час гри студенти залучаються до інсценізації певної життєвої ситуації у ролі учасників подій. Кожний із них повинен захистити свою правову позицію з належною аргументацією. Інша частина аудиторії виступає у ролі експертів, які оцінюють ситуацію, дають їй юридичну оцінку, оцінюють поведінку учасників та їх аргументацію. Процес підготовки до проведення заняття є тривалим та включає такі етапи: розробка викладачем сценарію гри; ознайомлення студентів зі сценарієм; визначення цілей заняття; з’ясування переліку нормативно-правових актів, на підставі яких буде вирішуватися ситуація; коротке пояснення студентам фабули (проблеми, ситуації); роз’яснення особливостей правового статусу кожного з учасників гри; розподіл ролей; призначення експертів; безпосередня реалізація сценарію («програвання» ситуації); виступи експертів; підведення підсумків викладачем; аналіз викладачем діяльності студентів та висновків експертів.

Рекомендується під час проведення рольової гри чітко дотримуватися розробленого сценарію.

Викладач при підведенні підсумків звертає увагу на повноту досягнення поставлених цілей, на недоліки та позитивні сторони, висловлює свою думку щодо можливості активізації ділової гри, підвищення її результативності.

Застосування інших видів семінарських занять: обговорення письмових рефератів, запитань і відповідей, колективних читань, конференцій, «мозкових атак», тощо також підкоряються вимогам цілеспрямованості, планування, конструктивного аналізу, взаємодії, активного стилю, створення дискусії, тощо.