Будь-яка комунікація починається з привітання.
Привітання - це початок комунікативного процесу. Головним є не те, що потрібно привітатися з іншою людиною, а те, «як» ти маєш це зробити, враховуючи:
-це зустріч перша чи чергова;
-це партнер, підлеглий чи конкурент, однодумець чи опонент.
Необхідно зважати і на те, зі скількома учасниками розмови ти будеш спілкуватися: тоді загальне вітання для всіх і особисте для конкретної людини. Важливо у привітанні зафіксувати свою увагу до тих, з ким будеш вести подальшу розмову.
Проте у ході привітання одразу ж виявляється інший елемент мовленнєвого етикету - звертання. Саме за допомогою звертання здійснюється адресація до співбесідника з іменем, прізвищем, посадою чи професійною приналежністю. Звертання як елемент культури спілкування є виявом ввічливості, поваги до людини. Водночас воно засвідчує той факт, що розмова стосується саме того, до кого спрямоване звертання. Крім того, неодноразове звертання навіть у великій аудиторії знімає безликість у розмові і свідчить, що розмова стосується всіх чи кожного. Звертання є своєрідним "манком" до уваги: якщо до нас звернулися, то ми маємо певним чином відгукнутися на це звертання. А це викликає позитивні емоції в обох сторін, що є однією з умов досягнення мети.
Часто комунікативний процес соціального педагога супроводжується знайомством, що є актом самовизначення у спілкуванні між людьми, які раніше не були знайомими. Знайомство - це ще й інформація кожного із учасників комунікативного процесу. Сам процес знайомства залежить від ситуації, від бажанні розкрити ті аспекти особи, котрі потрібні в певній ситуації і на конкретному етапі контакту. Варто сказати, що знайомство може здійснюватися як самими учасниками комунікативного процесу, так і іншими людьми, які представляють учасників. Це залежить від рольових функцій тих людей, які вступають у мовленнєвий контакт.
У роботі соціального педагога частіше бере на себе цю місію сам спеціаліст, "провокуючи" відповідний мовленнєвий етикет з боку клієнта. При цьому не доцільно виявляти зайвий інтерес до особи, ставити занадто детальні запитання щодо самої особистості клієнта, якщо це не стосується запланованої теми розмови. В іншому випадку це вже буде порушенням мовленнєвого етикету.
Практична діяльність фахівців соціально-виховної сфери настільки багатогранна, що вона досить часто потребує включення у сферу діяльності такого елементу як запрошення. Це елемент мовленнєвого етикету, який пов'язаний з пропозицією зустрітися, налагодити співпрацю, взаємодію, визначення рамок стосунків, бажання зняти конфліктне напруження тощо. Тому запрошення має бути завжди прямим, відкритим, де висловлюються мотиви зустрічі чи розмови, місце і час (який, до речі, іде в погоджувальному варіанті).
Час і місце залежить від тієї людини, з якою зацікавлені зустрітися. В іншому випадку його просто ставлять до відома. Хоча за будь-яких умов гарним стилем буде поцікавитися, який час і місце більше підходить для зустрічі. Це водночас сприяє тому, що співрозмовник не зможе категорично відмовитися, зважаючи на етикетні "пільги", запропоновані у розмові.
Досить поширеним фактом мовленнєвого етикету є застосування у розмові компліменту. Цей елемент певне перебільшення позитивних якостей людини. Використання компліментарного прийому сприяє створенню позитивних емоцій у співбесідника, а відтак і позитивної реакції на людину, яка робить комплімент, і викликає бажання зробити цій людині щось приємне. Крім того, навіть нейтральний комплімент є добрим початком для розмови.
Використовуючи у ході комунікативного процесу комплімент, соціальний педагог має враховувати певну особливість компліменту: він повинен мати лише відкритий, правдивий смисл. Гіперболізація, котра завжди наявна в компліменті, не повинна підкреслювати інші негативні якості людини; комплімент має спиратися на власну думку і не ставити людину в смішне становище, підкреслюючи якість, котра в людини відсутня. Звичайно, стиль компліменту буде різним, оскільки він залежить від того, хто говорить і від того, кому він призначається, а також від ситуації й попередньої розмови.
Будь-яка розмова завершується прощанням, котре передбачає прощання тієї людини, яка першою має піти. Це може бути вербальна форма прощання і дотикова. Гарним стилем прощання соціального педагога є його увага до людини - він підніметься при завершенні розмови чи навіть проведе до дверей (якщо це жінка, людина похилого віку чи інвалід). Прощання є виявом певного завершення комунікативного контакту, але в ньому має відображатися у словесній формі позиція соціального педагога: це остання розмова чи буде взаємодія надалі. Але за будь-якої умови прощання повинно бути доброзичливим, неспішним, іноді компліментарним.
