Технології допомоги потерпілимвід жорстокості в сім'ї

Види і форми соціально-педагогічної допомоги, мета яких збереження сім'ї як соціального інституту в цілому і кожної сім'ї, яка потребує підтримки, можна поділити на термінові (нагальна соціальна допомога, термінове вилучення дитини з сім'ї, перебування в якій загрожує її життю іі.(якщо діти залишені без опіки батьків) та спрямовані на підтримання стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї і її членів.

Особливої уваги соціальних педагогів і працівників потребують такі види екстреної допомоги, що стосуються різних видів насильств з боку батьків або родичів. Такі взаємини зазвичай приховані від оточуючих, але досить поширені. В Україні ця проблема не достатньо досліджена, проте зареєстровані злочини, свідчення медиків, педагогів, соціальних педагогів і працівників свідчать про підвищення рівня зацікавленості у протидії таким взаєминам у сім'ї.

Форми жорстокого ставлення не зводяться тільки до фізичного насильства - це будь-яке насильницьке зазіхання на особистість члена родини, на його право розпоряджатися своїми фізичними, психічними чи іншими здібностями - наприклад, заборона спілкуватися з друзями чи сусідами, перешкоджання зайнятості дружини, заборона на отримання освіти, підвищення кваліфікації, глузування, образи, необґрунтована критика. Така поведінка і психологічна атмосфера руйнують взаємини між членами родини, їх психосоматичне здоров'я.

Фізичне і сексуальне насильство в родині найбільше небезпечно для особистості, її здоров'я і життя. Фізичним насиллям вважається побиття, намагання удушення, нанесення поранень, навмисні опіки, укуси, а також використання отруйних або психотропних речовин і ін. Сексуальне насилля стосовно неповнолітніх дітей - це примус до статевих взаємин, демонстрація дітям порнофільмів та інші розпусні дії. Досить часто для примусу дітей до розпусних дій застосовується і фізичне насилля.

Для осіб, які пережили фізичне і сексуальне насильство, характерні тривалі депресивні стани, напади тривожності, страх доторкань, нічні кошмари, почуття ізольованості і низька самооцінка.

Захист найбільш слабких членів сім'ї, в першу чергу дітей, від жорстокого ставлення в сім'ї - одне із найважливіших завдань соціального педагога. У більшості випадків діти, жертви сімейного насилля, залякані і не здатні розповісти про те, що з ними відбувається. Причин цього може бути декілька: дошкільний вік дитини, нерозуміння того, що відбувається, інтелектуально-психічні обмеження та інші об'єктивні причини. Як правило, така поведінка прихована від оточуючих. У деяких випадках наслідків жорстокого поводження (синців, подряпин та ін.) не залишається або вони швидко зникають. А відтак необхідно знати прямі та опосередковані ознаки жорстокого поводження з дітьми в сім'ї: агресивність, дратівливість, відчуженість, байдужість, надмірна поступливість або обережність, болі в животі незрозумілого походження, проблеми з апетитом, неспокійний сон, енурез. Також може спостерігатись страх дитини стосовно конкретного члена сім'ї, явне небажання залишатися з ним наодинці. Інколи батьки не дозволяють дитині відвідувати школу, а діти, що відвідують школу, майже не приймають участі в шкільних справах, у них мало або зовсім немає друзів, вони відстають у розвитку, погано навчаються. Дитина не довіряє дорослим, вона намагається втекти з дому, здійснити самогубство.

Сукупність таких ознак повинна стати причиною для серйозного дослідження ситуації в сім'ї. Участь у такому дослідження спеціаліста з соціальної роботи, психолога, лікаря, інколи співробітника внутрішніх справ, повинно надати об'єктивну картину всіх подій, які відбуваються, і допомогти припинити жорстоке поводження з дитиною. Як правило, є необхідність негайного вилучення її з такої сім'ї, і направлення в заклад соціальної реабілітації - це знаходиться в компетенції місцевих органів опіки та піклування. Вияв жорстокості стосовно дітей, поведінка дорослих, яка по корегується, можуть слугувати приводом для порушення справи про позбавлення батьківських прав чи кримінальної відповідальності винуватця у жорстокому поводженні. До технологій, що використовуються у випадках сімейної жорстокості, слід віднести також організацію соціальних притулків, які дають можливість жінкам і дітям (за кордоном існують притулки і для чоловіків, які постраждали під жорстокого поводження в сім'ї) перечекати у безпеч ному місці кризу сімейної ситуації. Однак, як правило, обмежуватися тільки такою допомогою буває непродуктивно, тому що невирішені сімейні конфлікти періодично загострюються. Наразі необхідно застосовувати довгострокові програми допомоги, які орієнтовані на стабілізацію сім'ї, відновлення її функціональних зв'язків, нормалізацію стосунків між подружжям, між батьками і дітьми, налагодження взаємовідносин всіх названих членів сім'ї з оточуючими.

Так робота з «важкими» дітьми та підлітками передбачає діагностику сімейної та шкільної ситуації, виявлення первинних соціальних зв'язків дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціального та інтелектуально-психологічного статусу. На основі отриманих даних складається програма роботи з сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення її в більш сприятливе соціальне оточення. Така програма виконується командою фахівців, в яку входять: соціальний працівник, соціальний педагог, психолог, а іноді юрист, з можливим залученням правоохоронних органів, культурних і спортивних центрів. У ході такої роботи паралельно проводиться соціально-психологічне консультування сім'ї з метою усунення взаємних непорозумінь, непродуктивних видів сімейної взаємодії, конфліктності у взаєминах; соціально-правове консультування, яке дозволяє сім'ї усвідомити і навчитися відстоювати свої права у взаємовідносинах з соціальним середовищем, у першу чергу з освітньою системою; педагогічне консультування, а також педагогічна допомога, яка сприяє подоланню шкільних складностей дитини. Велике значення мають також психокорекційні заходи, зміна самооцінки дорослих та дітей, усунення негативних стереотипів і виховання доброзичливого та поважного ставлення один до одного. Часто така діяльність містить і соціальні компоненти - наприклад, здійснення допомоги у працевлаштуванні батьків, покращення житлових умов (що безперечно залежить перш за все від соціально-економічної ситуації в країні і в конкретному населеному пункті). "У роботі з сім'єю алкоголіка діагностика передбачає виявлення основної причини зловживання спиртними напоями і супутніх обставин. Для цього необхідне вивчення особистостей всіх членів сім'ї, а також їх соціальної біографії. Причинами зловживання алкоголю можуть бути сімейна схильність, деякі особливості особистісного статусу (нестійкість особистості, інфантилізм, залежність), традиції сімейного чи соціального оточення, ілюзорна спроба відійти від проблем. Нерідко виявляється сукупність цих проблем. Аналіз їх вкрай необхідний, тому що інколи це пияцтво є причиною конфліктів у сім'ї, а навпаки, до пияцтва схиляються саме для того, щоб таким шляхом (хоча б у своїй уяві) подолати конфліктність. Далі складається програма роботи з алкогольнозалежною особою, її сім'єю, соціальним оточенням - це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, можливо соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація осіб, які зловживають алкоголем, до теперішнього часу малоефективна, тому що пацієнт повертається в теж саме середовище, в якому у нього з'явилася звичка до алкоголю; сім'я, яка тривалий час існувала в умовах перманентної кризи свідомо чи несвідомо сприяє відновленню у них колишньої звички. Якщо людина не має сили волі, то її особистісних ресурсів недостатньо, щоб протистояти таким тенденціям.

А відтак, робота з такою сім'єю передбачає формування мотивації клієнта і його сім'ї до безалкогольного способу життя, і побудову іншої системи взаємовідносин; психокорекційні заходи, які спрямовані на виховання особистості, що здатна бути господарем особистої долі; залучення клієнта в об'єднання чи клуби осіб - прихильників безалкогольного способу життя чи створення такого об'єднання. Одна з самих ефективних технологій створення сприятливого середовища, яке сприяє довготривалому лікуванню від алкоголізму - рух «Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків», «Анонімні наркомани» та ін. Робота з конфліктною сім'єю, емоційний клімат в якій є незадовільним, починається, як правило, після заяви одного з подружжя, хоча інколи приводом для констатації серйозних внутрішньо сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного чи соціального педагога, дитячого лікаря, котрий констатує негативні для здоров'я дітей психосоматичні наслідки сімейного напруження. Соціально-педагогічна робота з такою сім'єю починається з ретельного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя частіше за все має хибне уявлення, ознайомлення з особливостями особистостей подружжя, їх сімейних і шлюбних установок. Виникаючі складності можуть бути викликані будь якою з названих причин. Слід зазначити, що зовнішні ускладнення - матеріально-економічні обмеження, невпевненість у завтрашньому дні (майбутньому), безробіття тощо. - як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють дійсні їх причини. Негативні риси особистості, в першу чергу істеричність, психостенічність, компенсовані в процесі соціалізації чи самовиховання, під впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізуватися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозне розходження у сімейно-шлюбних установках може залишатися невиявленим досить довго, однак у переломні, вирішальні моменти розвитку сімейного життя чи під впливом зовнішніх ускладнень може виявитися, що подружжя притримується різних моделей сім'ї (егалітарних чи патріархальних), мають різні погляди на виховання дітей, емоційні, побутові, фінансові та інші взаємовідносини. Відповідно сімейна терапія включає в себе знаходження компромісу у культурно-духовній сфері, корекцію накопичених соціально-психологічних стереотипів, навчання навичкам неконфліктного спілкування. Така робота проводиться шляхом індивідуальних бесід і інтерв'ю, групової психотерапії чи ігрової терапії.

До методів, які активно застосовуються, відносяться так звана датерапія - аутодіагностична і психокорекційна ме тодика, за допомогою якої конфліктуюче подружжя раціоналізує свої, в цілому негативні, емоційно-психологічні взаємовідносини. В ході її здійснення пропонується відповісти «так» чи «ні» на низку чітко сформульованих запитань відносно різноманітних сторін взаємовідносин чоловіка та дружини. В результаті балансу своїх позитивних чи негативних відповідей один із подружжя може пом'якшити своє ставлення до іншого, якого звик звинувачувати у всіх негараздах, і визначити свої дійсні наміри - хоче він покращення відносин чи схиляється до розлучення. Інша діагностична методика - популярний на заході метод «скульптурної групи»: члени сім'ї візуалізують своє уявлення про сімейні взаємовідносини, створюючи скульптурну групу, причому при обговоренні місця в ній кожного члена сім'ї він реально оцінює свою позицію в ній і неспівпадання своєї оцінки з оцінкою інших.

Потрібно зазначити, що усвідомлення реальної сімейної проблеми має не тільки діагностичне, але і терапевтичне значення, оскільки виявлене та усвідомлене ускладнення вимагає від членів сім'ї переглянути свою поведінку.

Одна з багатогранних методик - побудова генограми сім'ї, тобто це схеми сімейної історії, яка створюється за визначеними правилами і віддзеркалює взаємовідносини у поколіннях пращурів, батьків і у самій досліджуваній сім'ї. Цей процес досить захоплюючий - складання свого генеалогічного дерева є однією з глибинних потреб людей. Крім того, в ході його складання, разом з психологом або соціальним педагогом, члени сім'ї, які, можливо, практично не спілкувалися впродовж тривалого часу, залучаються до спільної діяльності, доповнюючи один одного. Нарешті, підсумкова картина має значну інформативність: велику кількість випадків розлучень у висхідних чи бокових гілках сім'ї можуть сідчити, відповідно, про негативну біологічну схильність чи про наявність вроджених особистісних проблем. Діагностична діяльність повинна допомогти клієнтам усвідомити і визнати необхідність зміни їх сімейних взаємовідносин, укоренити мотивацію для довготривалої, терплячої і складної роботи, спрямованої на особистісні зміни та подолання небажаних стереотипів.

Технології корекції сімейних взаємовідносин досить різнопланові; їх вибір визначається як обставинами конкретної соціальної ситуації, включаючи характерологічні риси клієнтів, так і особистісними якостями самого спеціаліста з сімейної терапії та перевагами, які він надає тій чи тій методиці. З часом кожен досвідчений спеціаліст по-своєму трансформує методики, створює особисту комбінацію з декількох прийнятних форм роботи. Суть всіх засобів, які застосовуються, - здійснення і закріплення тих змін, які будуть сприяти бажаній стабілізації сім'ї.

Нажаль, далеко не всі види сімейних дисфункцій підпадають корекції, причому це залежить не тільки від недостатності чи неадекватності зусиль спеціаліста з сімейної роботи. Інколи можна з більшою вірогідністю пророкувати негативний прогноз майбутнього сімейного союзу ще до його укладення. Деякі проблеми сімейної жорстокості можливо вирішити на ранніх етапах, але затягування та відкладання розв'язання ситуації не тільки ускладнює, а й заганяє проблему у глухий кут. Проте, соціальний педагог не повинен вважати ситуацію безнадійною, як би не загострилися відносини між членами сім'ї. Однак слід пам'ятати, що вирішення сімейних проблем - це перш за все справа вільного вибору і відповідальної поведінки самих членів родини. Без їх вольових зусиль і наполегливості найефективніша соціальна технологія не принесе успіху.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник / За заг. ред. проф. А.Й.Капської. - К., 2000.

2. Социальная робота / Под общ. ред. проф. В.И.Курбатова. - Ростов на Дону, 2000.

3. Василькова Ю.В. Методика и опьіт работьі социального педагога: Учебн. пособие для студентов. - М., 2001.

4. Технологии социальной работы / Под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. - М., 2001.

5. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М., 2001.

6. Методика и технологии работы социального педагога: Учеб. пособие для студентов / Под ред. М.А.Галагузовой. -М., 2002.

7. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. Навч. посібник. - К., 2002.

8. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І.М.Григи, Т.В.Семигіної. - К., 2002.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Дайте характеристику різних типів сімей.

2. Визначте особливості роботи соціального педагога з різними типами сімей.

3. Якої соціально-педагогічної допомоги потребують потерпілі від жорстокого ставлення у сім'ї?

 

Глава 9. Технології соціально-педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми

1. Напрямки педагогічної діяльності щодо профілактики і попередження соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків

У поняття «педагогічна занедбаність» прийнято вміщувати зміст понять «важковиховуваний» і «соціально занедбаний»>. Проте ці поняття не рівнозначні. Як зазначають психологи і педагоги, важковиховуваність передбачає, перш за все, протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні прорахунки вчителів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики підлітків.

У результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття «важкі діти». Перша: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норм поведінки, друга: порушення поведінки таких дітей важко піддаються виправленню, третя: ці діти особливо потребують індивідуального підходу з боку педагогів, вихователів та уваги однолітків.

Важковиховуваність в основному проявляється у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням.

Зовнішньо важковиховуваний підліток характеризується неповноцінним і викривленим ставленням до дійсності. Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним «Я» є ще однією істотною ознакою важковиховуваності.

Істотний вплив на особистість важковиховуваного підлітка мають соціально-економічні умови. Важкий економічний стан країни, руйнування минулого світогляду, не сформованість нового, відсутність належних знань і умінь жити і працювати в умовах конкуренції - все це призвело наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів. І саме в 90-ті роки ХХ-го століття проявилися негативні ознаки соціалізації молоді, які, на думку А.І.Ковальова, були такими:

1. Трансформація основних інститутів соціалізації, викликана докорінними змінами типу самої соціальності як сукупності відносин.

2. Деформація ціннісно-нормативного механізму соціальної регуляції. Розширення можливості варіативних
норм і варіабельності поведінки людини в суспільстві.

3. Розпад системи соціального контролю радянського зразка, руйнування системи соціальних санкцій. Нова система соціального контролю і соціальних санкцій лише формується.

4. Дисбаланс організованих і стихійних каналів соціалізації на користь стихійності, проникнення стихії в організовані канали.

5. Зміна співвідношення громадських і особистих інтересів у процесі соціалізації у бік розширення автономії
особистості, яка формується.

Труднощі даного періоду досить помітно відбиваються на основному розвитку підлітка - формуванні свідомості, самооцінки, уявлення про себе як суб'єкта діяльності і спілкування.

Самосвідомість, яка формується у підлітковому віці, включає в сукупності три сторони: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе як суб'єкта і саморегуляцію, яка формується на основі перших двох.

Узагальнені результати пізнання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе закріплюються у відповідній самооцінці. Основними характеристиками самооцінки є міра адекватності, стійкості, значущості. Адекватна і значуща самооцінка викликає почуття впевненості, врівноваженості, емоційної комфортності, сприяє бажанню займатися спмовдосконаленням.

Проблемні підлітки, зазвичай, не володіють такою самооцінкою. В результаті несприятливих умов виховання у них формується занижена самооцінка, яка викликає гострі переживання, несміливість, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм становищем у колективі. За умови незначущої самооцінки, навіть якщо вона адекватна, спостерігається байдуже, пасивне ставлення до своїх достоїнств і недоліків. У «важких» підлітків, звичайно, моральна свідомість знаходиться на низькому рівні. Вони неправильно розуміють смисл багатьох моральних понять. Загострена соціальна ситуація сприяє знеціненню ними таких моральних категорій, як скромність, працелюбство та ін. Важливою особливістю підліткового віку є прагнення до ідеалу.

Велике значення у підлітковому віці має спілкування. Саме спілкування допомагає знайти місце в групі, великому чи малому колективі, ствердитися серед однолітків, завоювати якнайшвидше статус дорослої людини, домогтися незалежності. Ця установка у важковиховуваних підлітків часто реалізується негативним шляхом.

Різноманітні чинники, які впливають на появу важко-виховуваних підлітків, можна розділити на дві великі групи: психобіологічні передумови і чинники соціального плану.

До першої групи відносяться умови, пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у підлітковому віці, що обумовлюють відому важковиховуваність. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють важковиховуваність.

На основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури про підлітковий вік до вікових психофізіологічних передумов важковиховуваності й асоціальної поведінки можна віднести такі явища в організмі, психіці і взаємостосунках підлітка:

1. Прискорення і нерівномірний розвиток організму підлітка у період статевого дозрівання.

2. Зміни в характері взаємовідносин з дорослими відображаються у підвищеній конфліктності підлітків, що у свою чергу пояснюється новоутвореннями підліткового віку: «почуття дорослості», звільнення від впливу дорослих.

Зміни в характері взаємовідносин з ровесниками як представниками своєї, так і протилежної статі, що обумовлено активним формуванням потреби спілкування з ровесниками.

Однією з передумов появи важковиховуваності є така психологічна особливість, як відставання у плані розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ускладненнями вродженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявляти себе через систему міжособис-тісних взаємин підлітка в дитячому колективі.

Крім того, важковиховуваність підлітків значною мірою може обумовлюватися кризовим характером психофізіологічного розвитку перехідного віку дітей, коли відбуваються бурхливі зміни як в організмі і психіці, так і в стосунках підлітків з оточенням: дорослими, однолітками, представниками протилежної статі.

Психобіологічні рівні значно впливають на появу важковиховуваності, але діють вони не безпосередньо, а опосередковано через фактори соціального характеру.

Негативні явища, які існують у суспільстві, діють на (особистість через найближче оточення: сім'ю, колектив ровісників, коло друзів, засоби масової інформації, вулицю. Особливо сильно сприяють появі важковиховуваності чинники, пов'язані з негативним впливом неблагополучної сім’ї.

Саме сім'я повинна розглядатися як фактор, який визначає психофізичну повноцінність чи недостатність дитини, яка значною мірою може відображатись на її навчанні і ми хованні. Неблагополучна сім'я може справляти безпосередній руйнівний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку.

На думку вчених, існує кілька помилок сімейного виховання і неблагополучних сімей, де часто появляються важко виховувані діти. Вони різні, але швидше нагадуюють аморальну сім'ю, в якій батьки ведуть розбещений спосіб життя, п'ють, мають безпосередній криміногенний вплив на дітей;

- конфліктна сім'я, де конфлікти між батьками глибоко травмують психіку дітей, роблять їх неврівноваженими, збудливими, грубими;

- асоціальна сім'я, особливістю якої є антигромадська спрямованість, що проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі. Переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці або у відвертому лицемірстві;

- педагогічно неспроможна сім'я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах між подружжям не досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у вигляді надмірної опіки, авторитаризації, потурання тощо.

У зв'язку з цим доцільно розглядати найбільш типові позиції важких підлітків у сім'ї:

1. Позиція «покинуто: дитини». Найчастіше це відбувається в асоціальних сім'ях. Діти в таких сім'ях належать самим собі, їхня поведінка не контролюється. Такі підлітки легко потрапляють під вплив вуличних компаній, починають вживати алкоголь, токсичні і наркотичні речовини. До речі, саме у таких сім'ях у підлітків найчастіше формується занижена самооцінка, у багатьох із них відсутній моральний ідеал. На становлення особистості такого підлітка особливий вплив має вулична неформальна група.

2. Схожа на попередню позиція «відчуження підлітка», яке з'являється у тих сім'ях, де батьки захоплені лише власними проблемами, немає взаєморозуміння, духовної близькості з дітьми. У підлітків даної позиції самооцінка формується по-різному, залежно від того, чий вплив на них буде сильнішим: вплив педагога, однокласників, підлітків з вуличного угрупування.

3. «Суперечлива позиція» часто зустрічається в конфліктних сім'ях, де неузгоджені педагогічні вимоги окремих членів сім'ї, де наявні часті конфлікти між батьками. Оскільки підліткам доводиться пристосовуватися до різних вимог батьків, у них розвиваються такі якості, як брехливість і лицемірство. Це заважає підлітку виробляти правильну, стійку позицію, позбавляє його моральних еталонів. Самооцінка у таких підлітків часто суперечлива, нестійка, процес формування моральних ідеалів досить ускладнюється.

4. Позиція «пригніченості дитини» зустрічається в сім'ях, де поведінка підлітка занадто контролюється, де дітей фізично карають. Позиція батьків у таких сім'ях авторитарна. До підлітків ставляться завищені вимоги, а позитивні сторони не помічаються. Самооцінка таких підлітків часто буває заниженою або має конфліктний прояв. У деяких підлітків даній позиції формується ідеал сильної особистості, здатної протиставити себе іншим.

5. Позиція «заголубленої дитини» зустрічається в сім'ях, де з дитини роблять «ідола». Матеріальний достаток у поєднанні з духовною убогістю, відсутність вимог до сина чи дочки часто сприяють формуванню таких якостей, як бездушність, споживацтво, цинізм. Завищені домагання призводять до конфліктів з оточенням і з самим собою, оскільки відсутні реальні можливості і здібності для досягнення поставленої мети.

У будь-якій із названих позицій підліток відчуває дефіцит глибокого, змістовного спілкування з батьками. Типовим недоліком шкільного виховання є відсутність статево-рольового виховання школярів. Акцентована увага педагогів (якими в основному є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухняності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест з боку хлопчиків і частково виключають їх з громадського життя школи. А з другого боку, відсутність статево-рольового виховання разом з емансипацією проявляється в чоловічому характері спілкування у дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм оведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним для важковиховуваних дівчаток. До помилок шкільного виховання можна віднести домінування словесних методів, недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім'ями.

Ще однією передумовою важковиховуваності є негативні джерела інформації. Дуже часто підлітки одержують інформацію, необхідну для самосвідомості, із найбільш легкодоступних джерел і засобів масової інформації, продукції відеоринку. В таких джерелах якраз досить точно і яскраво демонструється логіка становлення негативних типів особистості.

Виділяють декілька основних напрямків педагогічної діяльності щодо профілактики запобігання соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків.

Один з найбільш важливих напрямків у справі профілактики формування соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків є підвищеная ролі сім'ї.

Перш за все необхідно вирішити проблему підготовки майбутніх батьків до сімейного життя та виховання власних дітей. У цілому підготовка молоді до сімейного життя та виховання власних дітей включає вивчення таких розділів:

- основи взаємовідносин у сім'ї;

- внутрішньо-сімейні конфлікти, причини їх виникнення, можливості попередження та шляхи подолання;

- -основи ведення сімейного господарства, економіка сім'ї;

- -основи сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка.

По-друге, створення сприятливих моральних умов у сім'ї і у внутрішньо сімейних взаємовідносинах.

Умови в сім'ї - це те середовище, де перш за все формуються основи світогляду підростаючої людини. З раннього дитинства саме в сім'ї, в тих умовах, в яких вона живе, розвивається і виховується, дитина засвоює те, якими повинні бути стосунки між людьми, знайомиться з основами культури спілкування і поведінки, проведення вільного часу.

По-третє, попередження помилок у сімейному вихованні. До найбільш характерних з них можна віднести:

-антипедагогічна поведінка батьків як приклад для наслідування (характерний прояв поведінки батьків через так званні «хибні авторитети» описав А.С.Макаренко);

-втрата зв'язків між батьками та дітьми (це значно знижує можливості доцільного педагогічного впливу батьків на дітей, особливо в підлітковому віці, коли це найбільш важливо);

-типові помилки, які робляться батьками в процесі виховання: поблажливий тон; «наша дитина завжди права»;

-демонстративність - активне ствердження достоїнств своєї дитини у її присутності; педантична підозрілість;

-жорстоко-авторитарний стиль; байдужість; виховання по типу «кумир сім'ї»; непослідовність тощо.

По-четверте, формування у дитини твердих моральних орієнтирів, моральної позиції. Мова йде про формування головного стрижня, який визначає подальшу позицію людини у оцінюванні себе, оточуючих людей, подій, які відбуваються, власних дій та вчинків, а також активність і спрямованість зусиль у роботі над собою.

По-п'яте, виховання з раннього дитинства вольових якостей і почуття власної гідності, що дозволить сформу-вати у людини морально-вольові якості. Вольові якості - це тон інструментарій, який дозволить людині самореалізувати, відстояти власну позицію, зберегти власне «Я». По-шосте, неприпустимість насилля над дитиною, яке пригнічує волю, або, навпаки, формує культ сили, що стимулює виховання агресивності до слабких, немічних.

Спеціалісти-психологи рекомендують вихователям у процесі застосування примусу у вихованні враховувати наступне:

- не застосовувати фізичні покарання до дітей молодше 3-х років, так як це впливає на прояв їх активності;

-утримуватися від покарання дітей і особливо підлітків у присутності однолітків. Прилюдне приниження пригнічує волю, травмує психіку;

-карати із застосуванням сили за будь-яку провину дівчат старше 10 років і хлопчиків старше 14 років;

-не карати дитину холоднокровно, безжально.

Слід пам'ятати, що на виховання дитини негативно впливає також, постійна погроза батьків покаранням, вважаючи, що цього достатньо. Дитина у такому випадку звикає до погроз і не реагує на них. Застосовуючи покарання, важливо ні в якому разі не допускати приниження гідності дитини.

В-сьомих, недопущення залучення дітей та підлітків до вживання алкогольних напоїв, паління, гри у азартні ігри. В процесі виховання з раннього дитинства поступово та переконливо дитині пояснюють спочатку у сім'ї, а потім у школі згубність алкоголю і наркотичних засобів. Але найбільш дієвим засобом виховання є власний приклад батьків, старших братів та сестер, старших товаришів.

В-восьмих, стимулювання дитини до самовиховання і навчання її методиці роботи над собою. Важливу виховну роль у попередженні і подоланні девіантної поведінки дітей та підлітків відіграють освітні заклади. Вчитель, вихователь освітнього закладу має можливість впливати на вихованця не тільки безпосередньо, але й опосередковано: через навчальний предмет, який викладається, колектив класу, товаришів, мікрогрупу. Шляхами підвищення виховної ролі освітнього закладу є:

-підвищення якості підготовки викладацького складу, формування у нього високої педагогічної культури;

-створення найбільш сприятливої обстановки в умовах освітнього закладу для педагогічної діяльності;

-стимулювання викладацького складу до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності та

педагогічної культури;

-ефективна діяльність при освітніх закладах соціальної служби, яка сприяла б індивідуалізації роботи з дітьми та підлітками девіантної поведінки, надавала допомогу вчителям та батькам у роботі з ними;

-розвиток системи позанавчальної виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах освітнього закладу.

-необхідно також налагоджувати доцільну взаємодію сім'ї та школи; сім'ї, школи і адміністративних органів за місцем проживання з метою попередження і подолання девіантної поведінки дітей та підлітків. З цією метою практикується:

-організація методичних семінарів при школах для батьків (батьківський лекторій, батьківський семінар);

-підвищення ролі батьківських комітетів у житті школи, дошкільного закладу, посилення зв'язків батьків та

вчителів;

-створення піклувальних батьківських організацій при освітньому закладі;

-залучення до активної участі батьків у заходах класу, школи;

-відвідування вчителями дітей вдома (прояв зацікавленого турбування тим, як живуть учні);

-допомога і підтримка батьків у виховній роботі з боку вчителя, соціального педагога школи.

Значний вплив на розвиток, виховання дитини виявляють ті люди, які безпосередньо взаємодіють з нею. У зв'язку з ним найбільш ефективним є управління доцільним впливом на коло спілкування та взаємодії дитини у процесі її розвитку і виховання. Нажаль, не кожне оточення у виховному плані має позитивний характер. Це свідчить про те, що від батьків, соціальних педагогів, вихователів вимагається володіння мистецтвом керувати виховними впливами на дитину і підлітка через тих людей, що їх оточують. ті групи і колективи, в які вони включені.

Важлива роль відводиться також розвитку позашкільної системи консультування та допомоги сім'ям і дітям у подоланні девіантної поведінки. В наш час створюються як державні, так і недержавні центри по роботі з сім'єю. У таких центрах працюють кваліфіковані спеціалісти, які готові провести діагностику і надати рекомендації для роботи з дітьми у домашніх умовах, або рекомендувати спеціалізовані центри по роботі з дітьми девіантної поведінки. їх цікавлять переважно питання дезадаптації дітей у школі, в середовищі спілкування, особистісні проблеми дітей і підлітків, взаємовідносини з ними, порушення взаєморозуміння, конфліктність та ін. Нажаль не всі центри мають можливість створити відділення денного перебування, що вирішило б багато проблем у спільній роботі з батьками та дітьми.