Галузі права України — це найбільш крупні структурні підрозділи національної системи права. До основних галузей права України слід віднести:
1) конституційне право. Предмет правового регулю
вання цієї галузі: закріплення основ суспільного устрою;
правовий статус людини і громадянина; формування, струк
тура та функції органів законодавчої, виконавчої та судової
влади. Головні джерела права галузі конституційного пра
ва — Конституція України і Закон України «Про внесення
змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 г.;
2) адміністративне право. Предмет правового регулю
вання — суспільні відносини у сфері управління. Крім того,
ця галузь системи права України встановлює відповідаль
ність за адміністративні правопорушення. Особливість цієї
галузі — відсутність «головного» кодифікованого акта, величезна кількість підзаконних актів;
3) фінансове право. Предмет правового регулювання цієї
галузі — фінансові відносини, тобто формування і виконан
ня державного і місцевого бюджетів, грошове звернення,
податки. Для цієї галузі права, тісно пов'язаної з адмініс
тративним правом, також характерна множинність джерел
права;
4) кримінальне право. Ця галузь права визначає злочин
ність і караність діянь, підстави і умови притягнення до
кримінальної відповідальності. Особливість цієї галузі — на
явність єдиного джерела права, яким є Кримінальний ко
декс;
5) кримінально-процесуальне право. Предмет право
вого регулювання цієї галузі — відносини, які виникають
у ході досудового та судового слідства з розкриття, розслі
дування та розгляду кримінальних справ. Основний нор
мативно-правовий акт — Кримінально-процесуальний
кодекс;
6) цивільно-процесуальне право. Предмет правового
регулювання — відносини, які виникають у процесі вирі
шення спорів у цивільних справах, а також із деяких інших
категорій справ. Основний нормативно-правовий акт — Ци
вільний процесуальний кодекс.
Усі вищезазначені галузі права належать до правової цілісності, яку слідом за римськими юристами прийнято називати публічним правом. У всіх галузях публічного права переважають імперативний метод правового регулювання, а також метод субординації;
7) земельне право. Предмет правового регулювання га
лузі — відносини, які виникають у сфері землекористуван
ня і землеустрою. Основний нормативно-правовий акт — Зе
мельний кодекс. Методи правового регулювання — як ім
перативний, так і диспозитивний;
8) екологічне (природоохоронне) право. Предмет право
вого регулювання — відносини, які виникають у галузі
використання і охорони природних ресурсів. Єдиний коди
фікований акт у цій галузі права відсутній. Основні джере
ла — Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра, Закон
України «Про охорону навколишнього природного серед
овища» і численні закони. Методи правового регулювання
є аналогічними галузі земельного права;
9) трудове право. Предмет правового регулювання цієї
галузі — відносини, які виникають у процесі трудової діяль-
ності (між власником і працівником або колективом працівників, між працівниками). Підгалуззю трудового права є право соціального забезпечення і соціального захисту населення. Основні нормативно-правові акти — Кодекс законів про працю, Закони України «Про відпустки», «Про пенсійне забезпечення» тощо. Методи правового регулювання різноманітні — імперативний, диспозитивний, метод заохочення;
10) цивільне право. Предмет правового регулювання —
особисті немайнові та майнові відносини, які виникають
між фізичними і юридичними особами. Основний норма
тивно-правовий акт цієї галузі — Цивільний кодекс;
11) сімейне право. Предмет правового регулювання —
відносини подружжя, відносини між батьками і дітьми та
іншими членами сім'ї. Основний нормативно-правовий акт
у цій галузі права — Сімейний кодекс.
Цивільне і сімейне право складають правову цілісність, що іменується приватним правом. Для приватного права характерні такі методи правового регулювання, як-диспозитивний метод і метод координації (рівність сторін).
Інститут права
Інститут права — впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) суспільних відносин. Інститут права в першу чергу — структурний підрозділ галузі права, дрібніша в порівнянні з галуззю сукупність юридичних норм. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Так, до галузі трудового права включаються інститути трудової дисципліни, матеріальної відповідальності, охорони праці тощо. Галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут представництва, інститут дарування, інститут договору купівлі-про-дажу, інститут спадкоємства тощо.
Ознаки правового інституту:
1) однорідність соціального змісту. Кожен інститут призначений для регулювання самостійної, дещо відокремленої групи суспільних відносин або актів поведінки суб'єктів права. Наприклад, інститут купівлі-продажу включає дефініцію даного договору, його предмет, форму, умови укладання та зміст, а також; його різновиди: роздрібну ку-півлю-продаж, постачання, контрактацію та міну;
2) 
юридична єдність правових норм. Норми, що вхо
дять до правового інституту, утворюють єдиний комплекс,
виражаються в загальних положеннях, правових принци
пах, специфічних правових поняттях. Наприклад, для ін
ституту договору купівлі-продажу таким загальним прин
ципом є принцип майнового еквівалента (ціна — товар),
специфічними правовими поняттями є продавець і поку
пець, гарантії якості товару тощо;
3) нормативна відособленість, тобто відокремлення
створюючих правовий інститут норм у главах, в розділах,
частинах, інших структурних підрозділах закону або іншо
го нормативно-правового акта. Наприклад, інститут догово
ру купівлі-продажу складає зміст розділу 54, підрозділу 1
розділу III, книги V Цивільного кодексу України;
4) повнота регульованих відносин. Інститут права
включає такий набір норм (дефініцій, дозвільних, заборон
них тощо), який покликаний забезпечувати безпрогальність
регульованих ним відносин. Наприклад, розділ 54 ЦК
України містить усі можливі на сьогодні варіанти купівлі-
продажу.
Через ці властивості кожен інститут права виконує властиве тільки йому регулятивне завдання і не має суперечити іншим структурним елементам системи права.
Види правових інститутів:
1) за структурою та місцем у системі права виділяють
прості, або галузеві, та складні, або міжгалузеві, інсти
тути права. Простий (галузевий) інститут включає юридич
ні норми, що регулюють суспільні відносини тільки в
рамках однієї галузі права. Наприклад, інститут припинен
ня шлюбу в сімейному праві, інститут застави в цивільному
праві, інститут злочинного діяння в кримінальному праві
тощо. Складний (комплексний, міжгалузевий) інститут
права є сукупністю норм, що входять до складу різних га
лузей права, але регулюють взаємопов'язані споріднені
відносини. Типовим прикладом є інститут власності, який
є предметом регулювання конституційного, цивільного,
сімейного, адміністративного та деяких інших галузей
права;
2) за функціональною роллю виділяють регулятивні
(наприклад, інститут міни) т&охоронні (наприклад, інсти
тут кримінальної відповідальності) правові інститути;
3) за субординацією в правовому регулюванні виділяють
матеріальні (наприклад, інститут підряду) та процесуаль-
ні (наприклад, інститут порушення кримінальної справи) правові інститути.
У рамках інституту права нерідко виділяються субінститути.
Субінститут права — це впорядкована сукупність юридичних норм, що регулюють конкретний різновид суспільних відносин, які перебувають у рамках певного інституту. Так, кримінально-правовий інститут злочинів проти життя і здоров'я особи поділяється на субінститути злочинів проти життя (його складають різні види вбивств, загроза вбивством і доведення до самогубства) і проти здоров'я (тут зосереджені норми, що стосуються різних видів спричинення шкоди здоров'ю).
Тим часом далеко не кожен інститут права має хоча б один субінститут. Субінститут — це одиниця поділу інститутів права. Разом із тим самі інститути можуть «складатися» в такі крупніші підрозділи системи права, як під-галузі.
Публічне і приватне право
Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося право приватне (jus privatum) і право публічне (jus publicum). Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям римського юриста Ульпіана (170-228 pp.), який уперше обґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке належить до положення Римської держави, тоді як приватне право належить до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.
Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру — держави) та імперативність, що не залишає місця для розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридич-
но значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обігу самостійно) і диспозитивність (свобода вибору юридичних рішень).
Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи й у рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці органи повинні захищати такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу.
Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави у сферу майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.
У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.
При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне, критерії такого поділу неоднозначні, а межі достатньо умовні і розмиті, отже можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового елементів, змішані публічно-правові та приватно-правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, у сімейному праві публічно-правовий інститут державної реєстрації шлюбу тощо.
1) матеріальне право — це сукупність норм, яка безпо
середньо регулює суспільні відносини;
2) процесуальне право — це сукупність норм, яка регу
лює діяльність із реалізації матеріальних норм.
Таким чином, матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст і форма правового регулювання. Процесуальні правові норми служать формою втілення в життя змісту норм матеріального права. Матеріальні регулятивні норми, встановлюючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Матеріальні охоронні норми забезпечують дію матеріальних регулятивних норм. Процесуальні норми регламентують процедуру розв'язання спорів і конфліктів, процес розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень.
Обидві групи юридичних приписів у рівній мірі є обов'язковими до дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та процесуального права різні. Наслідком порушення матеріальної норми є юридична відповідальність правопорушника, а наслідком порушення процесуальної норми є скасування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недійсність) результату діяльності суб'єкта права.
Матеріальне та процесуальне право поділяються на галузі і інститути. Наприклад, в Україні до галузей матеріального права належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове та інші галузі права. До галузей процесуального права належать цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне, кримінально-процесуальне право, адміністративно-процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно-правовому акті можуть міститися одночасно норми матеріального і процесуального права. Наприклад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.
14.7. Матеріальне і процесуальне право
Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визнаючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об'єктивному праві сформувалися дві великих цілісності правових норм:
Співвідношення
внутрішньодержавного (національного),
