Будь-яка діяльність, у тому числі профілактична, має свої методи і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із застосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспільстві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примусу. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов’язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, вказані методи повинні застосовуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.
Під формами попереджувальної діяльності розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб’єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які, відповідно до Конституції України, покликані забезпечити “дотримання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян”. Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:
- розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);
- здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб’єктами профілактики на підвідомчій їм території;
- координують діяльність державних і громадських органів при реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;
- разом з громадськими формуваннями розробляють і затверджують комплексні плани профілактики злочинів;
- заслуховують керівників правоохоронних органів та громадських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;
- приймають рішення про створення нових суб’єктів профілактики;
- безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, використовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.
Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку демократії та створення громадянського суспільства. Діяльність названих суб’єктів, у розрізі обговорюваної проблеми, здійснюється у таких формах:
а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колективах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджувальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних договорах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нормативних і методичних документах;
б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асоціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і забезпечити корекцію поведінки;
в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на зборах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т.п.;
г) запровадження громадського контролю за дотриманням правових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркоманією тощо;
д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях з метою зміцнення правопорядку.
Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ради профілактики в трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та інші. Крім громадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:
- недопущення негативного впливу на дітей;
- створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;
- запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;
- повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи скоєні правопорушення;
- застосування заходів необхідної оборони;
- шефство, наставництво над особами, які стоять на профілактичному обліку.
Профілактична діяльність громадськості весь час модернізується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Останнім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинністю як спеціальним суб’єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх запобіжної діяльності.
Так, Закон України “Про прокуратуру” встановлює, що її діяльність спрямована на всебічне зміцнення законності, охорону суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних і особистих прав та свобод громадян. З цього положення випливає, що профілактика злочинів пронизує всі функції прокуратури, виступає завданням, яке підлягає вирішенню на кожному напрямку її діяльності. Закон визначає також форми профілактичної діяльності органів прокуратури. Основною з них є загальний нагляд за виконанням законів. З найбільш значимих виділимо: нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді кримінальних справ судами; виявлення чинників, що обумовлюють злочини, і вжиття заходів щодо їх усунення; розробка, спільно з іншими державними органами, заходів попередження злочинів; координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; правова пропаганда.
Суди здійснюють профілактичну діяльність у двох формах - процесуальній і позапроцесуальній. У свою чергу, процесуальні заходи поділяються на три групи: кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні; цивільно-процесуальні. Зміст позапроцесуальних форм полягає у виступах перед трудовими колективами, засобах масової інформації про стан злочинності; підготовці відповідних матеріалів для державних органів; направленні окремих ухвал; звітах суддів перед населенням про свою роботу.
Формами профілактичної діяльності органів юстиції є: організаційне керівництво діяльністю суддів; методичне забезпечення юридичних служб підприємств та адвокатури; проведення правової пропаганди і правового виховання громадян. Органам юстиції, на відміну від інших спеціальних суб’єктів, підвідомчі тільки заходи загальної профілактики.
Основними формами профілактичної діяльності органів внутрішніх справ є:
1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;
2) профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та індивідуальні бесіди з ними;
3) вжиття примусових заходів до осіб, які скоїли різні правопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, позбавлення певних прав, направлення на примусове лікування, встановлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину);
4) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою затримання правопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;
5) розробка комплексних планів попередження злочинів на території обслуговування;
6) інформування державних органів про стан злочинності, її тенденції та детермінанти;
7) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням у попередженні злочинів та інших правопорушень;
8) здійснення правової пропаганди серед населення.
Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:
- розробки і здійснення загальних напрямів попередження злочинів;
- конкретизації загальних планів, “заземлення” їх до рівня підприємств, установ, організацій і місця проживання громадян;
- організації індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік;
- припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких відомо працівникам міліції;
- розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення скоєння ними нових злочинів;
- профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб запобігти рецидиву.
Викладені вище положення є засадничими для запобігання будь-яким злочинам. Знання основних напрямків, форм і методів профілактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.
