Спрощені способи розрахунку технічних норм часу

Аналітичний метод нормування дозволяє точно розрахувати прогресивні технічні норми часу, але для цього потребує трудомісткої розрахункової роботи нормувальника. Для полегшення цієї роботи в умовах серійного виробництва можна користуватися спрощеними способами розрахунку технічних норм часу на типові деталі й операції, основою яких є дані, отримані за допомогою аналітичних методів. Першим з цих спрощених способів, що часто використовується на машинобудівних заводах, є користування таблицями й графіками типових норм часу, складеними на основні операції обробки деталей однакової або подібної форми і які відрізняються тільки розмірами. До таких деталей відносяться ступінчасті й гладкі вали, втулки, кільця, нормальні фланці, зубчасті колеса та ін. Таблиці норм часу на обробку типових деталей складають на підставі докладного розрахунку аналітичним методом для деяких розмірів деталей, а для інших – складають графіки.

Другий спрощений спосіб підрахунку призначений для порівняльної оцінки трудомісткої обробки при різних варіантах конструкції машин або технологічних процесів. Цей метод може бути використаний для найближчого розрахунку технічних норм при оперативному нормуванні в умовах одиночного та серійного виробництва. За цією методикою основний час визначають для кожного переходу за наближеними формулами. Так, машинний час при поздовжньому точінні, розточуванні, свердлінні, зенкеруванні, круглому зовнішньому і внутрішньому шліфуванні може бути встановлений за формулою

(2.19)

де - коефіцієнт найбільш імовірних умов обробки;

d, l – розрахункові розміри обробки відповідно діаметра і довжини, мм;

і – кількість проходів при незмінному режимі різання;

V, S – найбільш імовірні швидкість різання і подача, що визначаються на підставі спостережень у механічних цехах.

Для визначення калькуляційного часу користуються виразом

(2.20)

де відношення калькуляційного часу до основного, яке визначається так:

. (2.21)

Третій спосіб спрощення розрахунку технічних норм призначено для визначення штучного часу. Він більш точніший від попереднього методу, але потребує більш трудомістких розрахунків.

Штучний час при верстатних роботах визначається як

(2.22)

де Т_{уст .} – установчий час, що витрачається на установку, перестановку та зняття деталі;

Т_{н.шт .} – неповний штучний час, в який входять всі елементи штучного часу, крім установчого, визначається як

. (2.23)

Коефіцієнт К виразу (2.23) являє собою усереднену величину відношення неповного штучного до основного часу і залежить головним чином від загального числа проходів і тривалості сумарного основного часу. Відповідно до цього складені графіки й таблиці зміни величини К для кожного виду обробки при різних значеннях Т_{осн .} і числі проходів.