Якість силосу та критерії його оцінки

________________________________________________________

Як приготувати силос високої якості

Строки збирання. Збирання трав на силос повинно проводитись у той же період, що й для заготівлі сіна високої якості.

Оптимальні фази вегетації різних культур при заготівлі з них силосу подано в таблиці 11.

Таблиця 11

Оптимальні фази вегетації за силосування різних культур

Культура	Фаза вегетації у період збирання
Кукурудза, сорго	Воскова, молочно-воскова стиглість зерна
Соняшник	Початок цвітіння
Суданська трава	Викидання цвіту
Люпин	Фаза блискучих бобів
Жито озиме	Початок колосіння
Соя	Побуріння нижніх бобів
Суміш однорічних бобових і злакових трав	Воскова стиглість насіння в бобових у двох-трьох нижніх ярусах (але до полягання трав)
Багаторічні бобові трави	Бутонізація – початок цвітіння
Багаторічні злакові трави	Вихід у трубку – початок колосіння
Суміш багаторічних бобових і злакових трав	Названі вище фази вегетації залежно від виду трав, наявність яких більша

Оптимальне подрібнення. Теоретично силосозбиральний комбайн повинен подрібнити кукурудзу на частинки розміром 0,6-0,9 см. Трави подрібнюють меншим розміром ніж кукурудзу, а підв’ялену масу дрібніше, ніж масу з високим вмістом вологи, що дозволяє краще закласти силос та запобігти потраплянню повітря. Ступінь подрібнення зеленої маси залежить від вологості сировини, що силосується: за вмісту вологи 65-70 % ступінь подрібнення становить 1-1,5 см; за 75-80 % – 2-3 см, а за вологості більш ніж 80 % – 10-12 см.

Вміст вологи – один із найбільш важливих факторів при визначенні якості силосу. Оптимальна волога для силосування більшості культур повинна становити 60-70%. Але силос низької вологості (40-60%) консервують у сховищах без доступу кисню, якщо зверху їх закривають більш вологою масою та плівкою. Розрахунки бажаної вологості сировини проводять за квадратом Пірсона (рис.41).

Рис.41. Метод розрахунку бажаної 65 % вологості за

Квадратом Пірсона

 

Наприклад, вологість зеленої маси кукурудзи 80 %, соломи пшеничної 15 %. Силос необхідно приготувати вологістю 65 %. Від більшої величини по діагоналі віднімаємо меншу й одержуємо: силосованої маси вологістю 80 % потрібно 60 частин, соломи – 15, або на 100 т вологої маси треба 30 т (15: 50 х 100) сухого компонента, що у відсотках становить відповідно 77 і 23 %.

Визначення проценту сухої речовини в силосі є великою проблемою, оскільки він містить значну кількість летких органічних субстанцій (органічні кислоти, амоній, етанол), що випаровуються та втрачаються в процесі нагрівання. При цьому завищується вміст вологи в кормі та занижується його поживна цінність. Оскільки леткі органічні субстанції мають значну поживну цінність для тварин, то для визначення %вологи в силосі застосовують метод дистиляції в толуолі.

Зниження вмісту вологи. Вміст вологи може бути зменшений будь-яким із способів, або їх комбінацією: плющенням, підв’ялюванням, додаванням у масу, що силосується, сіна та соломи, внесенням сухої добавки зерна, меляси та ін., збільшенням розміру частинок.

Підсушування зеленої маси (особливо бобових) покращує якість силосу, зменшує втрати поживних речовин із соками, обмежує процеси ферментації. У результаті цього отримуємо силос із низьким вмістом органічних кислот і більш високим рН. Цукри та протеїн у меншій мірі ферментуються і тому вони більш доступні для споживання тваринами. Добре приготовлений силос із вологістю менше ніж 70 % краще поїдається, ніж високовологий.Але в такому силосі швидше проходять процеси нагрівання.

Швидкість заповнення сховища. Для запобігання псування силосу сховище потрібно заповнити упродовж 2-х днів або швидше, рівномірно розподілити і утрамбувати.

За використання консервантів необхідно враховувати їх економічну доцільність.

 

Практичне заняття № 6

Тема: Технології заготівлі сіна, сінажу, трав’яного борошна та інших грубих кормів

План:1. Сіно.

2. Солома.

3. Сінаж.

4. Інші грубі корми (полова, стрижні качанів кукурудзи,

кошики соняшнику та ін.).

Сіно

Сіно одержують висушуванням скошених трав до вологості 15-17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою спеціальних агрегатів. Поживність цього корму залежить від ботанічного складу рослин, фази вегетації за скошування, умов вирощування, заготівлі та зберігання. У середньому поживність 1 кг сіна становить 0,4-0,5 к. о., 40‑80 г перетравного протеїну, 3‑9 – кальцію, 1‑4 г фосфору і 10‑35 мг каротину. Жиру в сіні 1‑2,5 %, клітковини 25‑30 і безазотистих екстрактивних речовин 38‑42 %.

При висушуванні трав на сіно в рослинах відбуваються складні біохімічні процеси, що супроводжуються втратою поживних речо­вин. У свіжоскошеній траві клітини продовжують функціонувати в умовах «голодного обміну» за рахунок використання резервних вуглеводів, окислюючи їх до СО₂ і води. При цьому частково розпадаються білки, окислюється каротин. Загальні втрати органічної речовини у цей період досягають 1 % за добу. У разі втрати 40 -50 % вологи клітини відмирають і настає фаза автолізу – безсистемної дії ферментів і внаслідок розпаду речовин втрачається 20‑25 % енергії. При висушуванні трав на сіно в польових умовах за рахунок біохімічних процесів, механічних втрат під час скошування, згрібання, транспортування загальні втрати поживних речовин становлять 30‑40, а каротину – до 90 %. Якщо сіно заготовляють у негоду, втрати досягають 50 % і більше. У разі змочування трав росою та дощем у період автолізу розвиваються мікробіологічні процеси, ви­миваються розчинні речовини, сіно буріє й чорніє. На зволоженій масі за підвищеної температури розвиваються плісеневі гриби, які уражують корм токсичними речовинами.

Технологія заготівлі сіна складається з кількох операцій. Якщо його заготовляють розсипним, трави скошують (бобові для швидшого висікання плющать) і у разі потреби розтрушують. За втрати 45‑55 % води згрібають у валки, де досушують до вологості 22-35 % і підбирають у копиці, а за вологості не вище 20 % скиртують. Під час скиртування сіно з вищою вологістю пошарово перекладають сухою соломою або солять. Кухонну сіль вносять пошарово через кожні 40‑50 см по 8‑12 кг на 1 т сіна.

Подрібнене сіно має ряд переваг перед неподрібненим. Воно краще поїдається тваринами і можна механізувати процеси роздавання, зміщувати його з іншими кормами, але при заготівлі збільшуються механічні втрати. Заготовляють подрібнене сіно, досушуючи траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потім підбирають з одночасним подрібненням і транспортують до місця зберігання – сіносховищ. Оптимальна довжина подрібненого сіна – 8‑10 см.

При заготівлі пресованого сіна масу вологістю 25‑30 % підбирають прес-підбирачем й формують прямокутні паки масою до 25 кг, які обв’язують шпагатом чи дротом, або циліндричні рулони від 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полі, після чого підбирають і транспортують до місця зберігання.

Сіно також брикетують. У такому вигляді воно поєднує якості подрібненого та пресованого. При цьому відпадає потреба у в’язальному матеріалі й значно зменшується об’єм сіна, що поліпшує умови транспортування, розвантаження, зберігання і роздавання тваринам. За брикетування масу з валків підбирають, коли вологість її буде 15‑18 %. Якщо вологість вища, брикети після висихання розсипаються.

Для зменшення втрат поживних речовин під час сушіння застосовують активне вентилювання розсипного, подрібненого і пресованого сіна в скиртах або сіносховищах. Прив’ялену до вологості 35‑40 % масу складають пошарово на трапецієподібний дерев’яний чи металевий каркас (повітророзподільник), висота кожного шару 1,5-2 м, і подають за допомогою вентилятора гаряче або холодне повітря. Перші два дні вентилюють безперервно, потім, коли сіно у верхніх шарах стане сухим – періодично. За висихання першого шару сушать другий і так продовжують доти, доки загальна висота скирти не досягне 4‑5 м.

Середня добова норма сіна в раціонах корів у зимовий період становить 5‑7 кг, молодняку великої рогатої худоби до року – 2‑4, старше року – 4‑6, овець – 1‑2 і коней – 8‑10 кг.

За висушування подрібненої трави штучним зневодненням на спеціальних високотемпературних установках типу АВМ до вологості 10-12 % одержують трав’яне борошно або трав’яну січку(виключають додаткове подрібнення). У 1 кг свіжовиготовленого трав’яного борошна міститься 0,65‑0,75 к. о., 80‑120 г перетравного протеїну і 150-250 мг каротину. Для кращого збереження каротину (окислюється киснем повітря) трав’яне борошно гранулюють, зберігають у паперових чи поліетиленових мішках й обробляють антиокислювачами (сантохін, дилуідин).

Рис. 42. Досушування сіна в скирті примусовим вентилюванням

 

За подрібнення сіна дробаркою одержують сінне борошно. Воно має нижчу поживність, ніж трав’яне, і залежить від якості сіна. Трав’яне та сінне борошно згодовують різним видам і групам тварин. Коровам та бугаям його вводять до раціону 1‑2 кг, молодняку великої рогатої худоби – 0,5‑1, вівцям залежно від віку – 0,05‑0,3, свиноматкам і кнурам – 0,3‑0,8, поросятам – 0,03‑0,2 кг. Птиці до складу комбікорму вводять 3‑6 % трав'яного борошна за масою.

Господарську оцінку грубих кормів проводять органолептично, відповідно до вимог галузевих стандартів.

Сіно залежно від ботанічного складу та умов вирощування трав буває чотирьох видів:

- __________________________________________________________;

- __________________________________________________________;

- __________________________________________________________;

- __________________________________________________________.

Усі види сіна за якістю поділяють на три класи: перший, другий і третій. Якщо воно не задовольняє вимог класного, його відносять до некласного (нестандартного). У бобовому сіні першого класу має бути не менше ніж 90 % бобових рослин, другого – 75 і третього – 60 %. Таку ж кількість злакових рослин має містити залежно від класу і злакове сіно, а бобово-злакове ‑ бобових трав відповідно 50, 35 і 20 %. Для сіна природних сіножатей допускається вміст отруйних і шкідливих трав для першого класу 0,5, другого і третього 1 %.

При органолептичній оцінці якості сіна визначають колір, запах, фазу збирання трав за наявністю у сіні суцвіття чи насіння або за його кольором, облистяність, а також вологість, запиленість, вміст неїстівних домішок та ознаки псування. Якщо зразок сіна, взятий для дослідження, має більше ніж 10 % зіпсованого, використовувати його на корм без висновку спеціалістів ветеринарної медицини не можна.

Запаси грубих кормів у господарстві визначають обчисленням маси скирти через об’єм у кубометрах і масу 1 м³ сіна чи соломи. Маса 1 м³ сіна залежно від його ботанічного складу через 30 діб після скиртування коливається в межах 50‑70 кг, а соломи через 45 діб після скиртування – 35‑50 кг без полови і 40-60 із половою.

Об’єми скирт визначають за формулами:

високих гостроверхих

;

середніх і низьких гостроверхих

;

плоских

;

стогів круглих низьких

;

стогів круглих високих

,

де, О – об’єм, м³; П – перекидка, м; Ш – ширина, м; Д – довжина, м;

С – окружність, м.

Солома

В годівлі с/г тварин широко використовують солому і полову.

Залежно від виду рослин розрізняють: злакову і бобову солому. Солому хлібних злаків поділяють на яру і озиму. В кормовому балансі господарства найбільшу питому вагу має солома злаків.

Характерною особливістю соломи злакових культур є – високий вміст клітковини, низький вміст протеїну, жиру і каротину; зола бідна на кальцій, фосфор і натрій. Яра солома порівняно з озимою багатша на протеїн і білок, але бідніша на клітковину.

Хімічний склад соломи змінюється залежно від агрокліматичних умов вирощування, сорту, способів зберігання та інше.

Однією із кращих у кормовому відношенні є вівсяна солома. ЇЇ охоче поїдають ВРХ і коні, вона має легку послаблюючу дію. Ячмінна солома, особливо яра має закріплюючу дію.

Дуже грубою соломою, що потребує ретельної підготовки до згодовування, є солома озимого жита і пшениці. Її в основному використовують як підстилку. В 1 кг такої соломи міститься 0,2-0,22 к. о. та 5-8 г перетравного протеїну.

Рисова солома містить значну кількість клітковини, яка важко перетравлюється. До її складу входить до 14 % кремнієвої кислоти, яка також не сприяє травленню. За хімічним складом і поживністю її можна віднести до грубих кормів найнижчої якості. Перед згодовуванням її потрібно подрібнити і змішати із соковитими кормами – подрібненими коренеплодами, силосом. Гречана солома у кормовому відношенні поступається ярій, її важко висушити і зберегти від плісені. За згодовування соломи враженої пліснявою у тварин іноді виникає захворювання фагопіризм, яке проявляється у вигляді покрасніння і припухлості шкіри, шкіряного висипання. Гречану солому можна вводити в раціон у невеликій кількості.

Солому бобових культур (горохова, сочевиці, сераделли) вживають переважно ВРХ і вівці. Солома кормових бобів, кормового люпину, сої, конюшини, люцерни, буркуну дуже груба і до недавнього часу її практично не використовували в годівлі сільськогосподарських тварин. А тепер її згодовують у складі повнораціонних кормових гранул.

Солома бобових культур за енергетичною поживністю майже не відрізняється від соломи ярих хлібів, містить більше протеїну, кальцію і фосфору, але вражається грибками і плісенню у вологу погоду.

Оцінюючи якість соломи, необхідно звертати увагу на її колір, блиск, упругість і чистоту. Хороша свіжа солома – світла із блиском, упруга, без пилі. Стара солома, що довго лежить, – крихка, запилена, часто з прілим запахом.

У раціонах корів середньої і низької продуктивності, а також за виготовлення брикетів для відгодівлі молодняка ВРХ хороша солома повинна становити не більше 50 % від норми грубих кормів.

Хороші сорти ярої соломи тварини можуть поїдати у невеликій кількості без попередньої підготовки. Але, якщо солома займає у раціоні значну частину, вона повинна бути попередньо підготовлена до згодовування (подрібнена, пропарена та інше). Якщо вона уражена грибками, її необхідно піддати тепловій обробці.

Якщо солома в раціоні є основним грубим кормом, то її треба відповідно обробляти при підготовці до використання. Підготовлену солому тварини краще поїдають. Так, непідготовленої соломи корови поїдають 2‑3 кг, а здобреної коренеплодами і концентрованими кормами – 5‑6 кг.

Розроблено багато способів підготовки соломи до згодовування. Їх можна поділити на три групи:

фізико-механічні – _______________________________________________

____;

біологічні – _____________________________________________________

____;

хімічні – ________________________________________________________

____.

____________

Сінаж

Сінаж – це корм, виготовлений з прив’яленого та подрібненого травостою бобових і злакових багаторічних і однорічних трав. Заготівля сінажу проводиться в фазу фізіологічної сухості рослинної маси, що робить недоступною до неї воду для молочно-кислих бактерій. У сінажі усуваються процеси пліснявіння завдяки створенню анаеробних умов шляхом плющення, доброго подрібнення та ущільнення сінажної маси. Поживність сінажу вища, ніж силосу, в зв’язку з високим вмістом сухої речовини.

Із підв’яленої зеленої маси (вміст сухої речовини понад 30 %) одержують якісний корм, що відрізняється від силосу:

1) _____________________________________________________________;

2) _____________________________________________________________;

3) _____________________________________________________________;

4) _____________________________________________________________;

5) _____________________________________________________________.

Для заготівлі сінажу придатні різні корми, навіть ті, що містять невелику кількість цукрів (люцерна, еспарцет та інші бобові).

На сінаж бобові трави збирають у фазі початку бутонізації, а злакові – у фазі початку колосіння.

Сінажем із бобових трав у раціонах жуйних можливо замінити повністю всі грубі корми, силос і значну частину концентрованих кормів. Згодовування сінажу дійним коровам сприятливо впливає на кількість і склад молока, якість приплоду, його подальший ріст і розвиток.

Недоліки – при зберіганні часто виникає нагрівання корму (термічний ефект) та пліснявіння, оскільки з корму важко вилучити повітря.

Технологія заготівлі сінажу

Технологія заготівлі сінажу включає такі операції:

Ø ______________________________________________________________;

Ø ______________________________________________________________;

Ø ______________________________________________________________;

Ø ______________________________________________________________;

Ø _______________________________________________________________;

Ø _______________________________________________________________.

У герметичних умовах за вологості 50 % і ретельному ущільненні анаеробні умови створюються не пізніше ніж через 12 годин.

Хімічний склад і поживність сінажу

Сінаж готується з прив’яленої трави з вологістю 45-55 %. У сінажі повністю зберігаються листки та суцвіття рослин. Один кілограм сінажу багаторічних трав містить до 65 г перетравного протеїну, 40-100 мг каротину і відповідає 0,3-0,5 кормової одиниці. Втрати поживних речовин за приготування сінажу мінімальні й становлять від 8 до 12 %. Сінаж містить менше клітковини, ніж сіно. Якісний сінаж одержують з люцерни, конюшини, еспарцету, буркуну висіяних у чистому вигляді і в сумішках із злаковими культурами, сумішки вики з вівсом і гороху з вівсом.

Якісний сінаж із бобових рослин трав або злаково-бобових сумішей містить 48-58 % сухої речовини, 6-6,8 МДж ОЕ, 1 кг його відповідає 0,30‑0,34 к. о., містить 50-60 г перетравного протеїну і 18-20 г каротину. Сінаж із злакових багаторічних і однорічних трав за зазначеного вмісту сухої речовини і кормових одиниць містить 35-40 г перетравного протеїну.

Методи оцінювання якості сінажу

____________________________________________

4. Інші грубі корми (полова, стрижні качанів кукурудзи,

кошики соняшнику та ін.)

Полова – _______________________________________________________
________. Порівняно із соломою полова злаків бідніша на клітковину і багатша на протеїн, у ній мало кальцію і фосфору. Жуйні перетравлюють до 40 % органічних речовин, що містяться у полові. Кращою вважається полова без остистих злаків, тому що грубі остюки пошкоджують слизову оболонку ротової порожнини тварин, викликаючи її запалення. У 100 кг міститься 41 к. о. і 2,3 кг перетравного протеїну. У кормовому відношенні дуже добра вівсяна, просяна та полова безостих сортів ячменю і пшениці. Ляна багата жиром і кальцієм, її широко використовують у свинарстві, а також добре поїдається великою рогатою худобою.

Полова бобових рослин порівняно із злаковими багатша на протеїн. У полові вики, гороху, бобів міститься до 4 % протеїну, а у полові сочевиці – до 8 %.

Полова легко злежується і часто при зберіганні уражується пліснявою, а домішки у вигляді ґрунту і піску можуть викликати запори, кольки, тому перед згодовуванням її піддають тепловій або хімічній обробці.

Стебла і стрижні кукурудзи ______________________________________

________________

Стрижні кукурудзи _____________________________________________

________

Подрібнені й висушені кошики соняшнику ___________________________

________

Гіллячковий корм із листками _____________________________________

____________________________

Після об’їдання листків гілки можна пропустити через молоткові дробилки і одержанні хлоп’я вологістю 46-50 % запарювати і згодовувати ВРХ, вівцям та свиням.

ВРХ дають 2-5 кг на добу на 1 голову, вівцям – 0,5-1,0 кг, свиням – 0,5-2,0 кг.

Неможна згодовувати гілки бузини, берестка, вовчих ягід, черемхи.

Поживність гіллячкового корму із листяних порід прирівнюється до ярої соломи. У ньому міститься 20-90 мг/кг каротину (залежно від часу заготівлі і технології сушіння) вітаміни С, Е, групи В, РР, К, а також значна кількість кобальту і марганцю.

Гілки хвойних дерев (ялина, сосна) використовують для приготування вітамінного борошна.

Хвойне борошно використовується як джерело каротину і мікроелементів. Слід остерігатися підвищеного вмісту в них в’язких, смолистих, а іноді й отруйних речовин. Для їх видалення використовується термічна обробка.

Згодовують дорослим тваринам по 0,7-1,0 кг, молодняку – по 0,2-0,3 кг, свиням старше 6 місяців – по 40-50 г, птиці – по 5-8 г на голову за добу.