Націоналізм з погляду психології

Цікавою можна вважати й ту обставину, що націоналізм, будучи явищем психологічним, здебільшого трактується дослідниками як вияв патологічних схильностей і рис людської натури. Англійський публіцист Дж. Гобсон якось зауважив (щоправда, маючи на увазі екстремальні вияви націоналізму), що він є наслідком дії невротичного характеру, породженого міським життям ⁶⁸.

Найцікавішим варіантом версії націоналізму як психопатологічного феномена можна вважати дослідження групи американських соціологів університету Берклі («берклійська група»), здійснене ними в другій половиш 1940-х — на початку 50-х років. Узагальнивши результати соціологічного опитування, проведеного серед американських студентів, дослідники спробували створити колективний портрет «націоналістичної особистості».

Ось яким постає образ націоналіста в їхній версії: націоналіст — це, передусім, особистість етноцентрична та авторитарна. Ясна річ, він ставиться критично до іноземців, вважає їхні мотиви підозрілими, їхні винаходи незрозумілими; він презирливо ставиться до їхніх звичаїв та вірувань, остерігається тісних контактів з ними, він упевнений, що треба контролювати їх за допомогою військової могутності, отже — він палкий прихильник сили та незалежності власної нації. Проте націоналіст схильний також вишукувати недоліки і серед власних співвітчизників, особливо серед расових чи релігійних меншин. Образ людства в його уяві — це недовіра, заздрість і нетерпимість. Встановлюючи жорсткий самоконтроль, націоналіст вимагає, щоб «ухильники», які не дбають про загальноприйняті цінності, були суворо покарані. Він вважає, що тільки міцна влада може стримувати анархічні імпульси людської натури, він схиляється перед авторитарними лідерами і відчуває нервозну потребу в тому, щоб підкорятися могутнім представникам влади. Він є переконаним, обмеженим догматиком. Він випромінює страх і ворожість. Його більше цікавить те, що він ненавидить, аніж те, що він любить, він прагне не стільки до самореалізації, скільки до самозахисту. Всі його погляди — це стереотипні вияви хибного відчуження, песимізму й почуття незахищеності. Націоналіст — це слабке «его» ⁶⁹.

Отже, етноцентризм, авторитарність та «слабке его» (як бачимо, «ліва» американська інтелігенція скористалася термінологією Фройда) — основні риси націоналістичної особистості. Звичайно, запитання — чи відповідає цей портрет дійсності — буде суто риторичним, бо відповідь на нього неможлива. Цілком очевидно, що в цьому портреті можна знайти чимало рис, справді характерних для націоналістичного світосприйняття, особливо в його екстремальних формах (складається враження, що дослідження будь-якого психологічного феномена зосереджується саме на його крайніх виявах). Очевидно й те, що комплекс психологічних проявів, систематизований «берклійською групою», не обов’язково стосується саме націоналістичної особистості. Наведену характеристику можна застосувати до будь-якої особистості, яка сповідує догматичні, авторитаристські погляди. Під цю схему можна підвести релігійний екстремізм і фундаменталізм, комунізм, сектантство, фемінізм, фашизм — і чимало інших «ізмів».

Неважко помітити, що з цього портрета зовсім випадає образ епохи «гуманітарного націоналізму», якщо користуватися термінологією К. Дж Гейза. Зрозуміло, що націоналіст «берклійської групи» виник із конкретного соціологічного матеріалу, зібраного дослідниками, а цей матеріал збирався на основі анкет, запитання в яких формулювалися у певному контексті, визначеному політичними й культурними прихильностями дослідників. Цілком очевидно, якби таке соціологічне дослідження здійснили націоналісти, портрет націоналістичної особистості дещо відрізнявся б від запропонованого дослідниками з Берклі. Привертає увагу й та обставина, що критика націоналістичної особистості «лівих» американських інтелектуалів значною мірою збігається з критикою, що її запропонував «консервативний» дослідник з Англії — І. Кедорі. Отже, узагальнення «берклійської групи», безперечно, мають сенс і є цілком слушними, звичайно, до певної міри, а саме — в тому, що стосується певних конкретних виявів соціальної поведінки. Очевидно, не варто сприймати їх як стабільну, узагальнену характеристику націоналістичної особистості узагалі, як такої.