ІІ.1.3.2. Космічне законодавство Сполучених Штатів Америки

Розгляд законодавчих актів США з космосу та двосторонніх міжнародних угод зі співпраці з іншими країнами у сфері надання комерційних космічних послуг засвідчує, що цілеспрямована внутрішня політика США щодо підтримки комерціалізації та приватизації космічної діяльності супроводжувалась не менш конкретними зовнішньополітичними заходами щодо забезпечення нерозповсюдження космічних технологій; поряд із прийняттям норм державного регулювання окремих напрямків космічної діяльності (ліцензування) законодавчо приймалися не менш дійові принципи обов’язкового страхування космічної діяльності або запроваджувалися шляхом укладання міжнародних угод із комерційних запусків принципи антидемпінгового регулювання цін на космічні послуги, захисту інтелектуальної власності розробників і виробників космічної техніки, фактичного обмеження обсягів послуг іноземних постачальників цих послуг (як квотування космічних послуг) тощо.

Таким чином, одна з двох провідних космічних держав США з перших намагань американських фірм вийти на світовий космічний ринок розпочинає активну розбудову свого національного законодавства з метою, з однієї сторони, захисту інтересів національних постачальників космічних послуг і, з другої, забезпечення виконання міжнародних зобов’язань.

Як вже зазначалося, більшість правових актів США в сфері дослідження та використання космічної техніки набули за своїми наслідками міжнародного характеру, що цілком зрозуміло, якщо врахувати кілька моментів.

По-перше, в роки активного формування міжнародного космічного права (60-70 рр.), лише дві держави (СРСР і США) були спроможні на космічні послуги міжнародним клієнтам, але тільки США, пропонували ці послуги переважно на ринкових засадах.

По-друге, зі самого початку космічної діяльності в США відносини між суб’єктами цієї діяльності (як між національними, так і останніх з іноземними) регулюються досить розвиненим і найбільш повним порівняно із законодавством інших держав світу національним космічним правом (досить згадати лише такі важливі за наслідками (для світового космічного ринку) і запроваджені вперше саме в США механізми цього регулювання як ліцензування, квотування, страхування, захист інтелектуальної власності, таке інше).

По-третє, монополія США на світовому космічному ринку, особливо в його найбільш суттєвих за обсягом сегментах – супутникобудуванні, супутникових радіо- і телекомунікаціях, комерційних космічних запусках тощо в перші роки космічної ери.

По-четверте, контроль світового космічного ринку з боку США через набільш впливові міжнародні організації (ВМО, ВОІВ, ВООЗ, ІКАО, ІМО, ІНТЕЛСАТ, ІНМАРСАТ, МБРР, МСЕ, СОТ та інші).

По-п’яте, активна участь юристів США в розбудові МКП, у тому числі на теренах ООН, як учасники міжнародних космічних організацій тощо.

По-шосте, цілеспрямоване ініціювання Сполученими Штатами Америки неформалізованих відносин держав (і, відповідно, запровадження неформальних але досить дієвих правових регуляторів світового космічного ринку – Керівних принципів РКРТ), що стосуються однієї з найважливіших проблем космічної діяльності – проблеми нерозповсюдження ракетних технологій.

По-сьоме, активне формування США спеціальних регуляторів світового космічного ринку (квотування обсягів послуг, антидемпінгове регулювання цін, ліцензування експорту тощо) шляхом укладання двосторонніх угод про співробітництво з іншими державами в галузі надання комерційних космічних послуг.

Це не тільки призвело до значного впливу американської правової системи на процес нормотворення в МКП, але й активно сприяло започаткуванню ринкових відносин між суб’єктами світового космічного ринку, а також запровадженню в практику цих відносин загальновизнаних правових регуляторів цього ринку.

Сполучені Штати Америки є визнаним лідером у правовому забезпеченні космічної діяльності. Космічне законодавство цієї країни «старше» за відповідну галузь міжнародного права. Для підтвердження цього досить лише проаналізувати хронологію прийняття основних законів США у сфері космічної діяльності:

29 липня 1958 року – Конгрес США приймає Закон про аеронавтику і дослідження космічного простору. Сфера дії Закону поширюється не тільки на космічний простір, а й на атмосферу Землі («...закон стосується польотів в межах земної атмосфери і поза нею...». У Законі наведено основні принципи державної політики США в галузі космічної діяльності, що, як відзначається, буде провадитися в мирних цілях з користю для всього людства. Законом визначається система і правовий статус органів, відповідальних за дослідження і використання космічного простору. Важливою рисою Закону є його повнота з точки зору охоплення регулюванням широкого кола правовідносин, які виникають у зв`язку з космічною діяльністю[4].

У 1962 році приймається Закон про супутники зв'язку, який вперше в юридичній практиці США закріпив доступ приватних фірм і корпорацій до космічної діяльності. У той же час він був першим кроком законодавчого характеру на шляху державної регламентації цієї діяльності, а також започаткував формування норм і принципів ринкових відносин в сфері комерційного використання космічної техніки. У розділі «Декларація політики і цілі» Закону говориться, зокрема, про створення Сполученими Штатами Америки у співробітництві з іншими державами Глобальної системи комерційного супутникового зв’язку. Далі зазначається, що «для досягнення цієї мети і забезпечення можливої найбільш повної участі приватного підприємництва участь Сполучених Штатів у цій Глобальній системі буде реалізовуватись у формі приватної корпорації, діяльність якої регулюватиметься урядом»[5]. За цим Законом уповноважені на цю діяльність користувачі повинні мати недискримінаційний доступ до цієї системи; щоб при наданні устаткування і обслуговування додержувався принцип максимальної конкуренції; щоб діяльність корпорації відповідала антитрестовському законодавству США. У відповідності із Законом було створено Американську корпорацію супутникового зв'язку (КОМСАТ), яка стала по суті співзасновником світового ринку космічних послуг (супутникового зв’язку).

1966 року приймається доповнення до Закону США про зв’язок (1934 р.), яке розповсюджує дію цього Закону на галузь супутникового зв’язку, встановлює умови надання ліцензії на цей вид діяльності та вимоги до ліцензіата.

Закон США про національну науково-технічну політику, організацію та пріоритети (1976 р.) відносить до мети та пріоритетів серед іншого й прогрес в дослідженні та мирному використанні космічного простору, встановлює систему заходів для забезпечення реалізації цих пріоритетів.

У 1978 році доповнення до Закону США про супутники зв`язку визначають приватну американську компанію КОМСАТ представником США в міжнародній організації морського супутникового зв`язку ІНМАРСАТ.

Прийняті у 1981 році доповнення до Закону США про злочини та кримінальний процес розповсюджують дію цього Закону на будь-який апарат, що призначений для польоту у космічному просторі, який зареєстровано в США згідно з Конвенцією про реєстрацію 1975 року. Цим актом вперше у практиці внутрішньодержавного регулювання космічної діяльності було встановлено спеціальну кримінальну юрисдикцію держави стосовно протиправних дій на космічному кораблі під час його польоту.

1984 рік – зміни та доповнення до Закону США про аеронавтику і дослідження космічного простору зняли обмеження і по суті встановили режим максимального сприяння комерціалізації космічної діяльності в США.

Закон США про комерційні космічні запуски, прийнятий у 1984 році, має основною метою заохочення участі приватного сектору в здійсненні комерційних запусків космічних об’єктів. В Законі зафіксовано американську концепцію комерціалізації космічної діяльності, відповідно до якої, Конгрес «визнає і заявляє, що… приватний сектор США має можливість розвитку і забезпечення приватних систем запуску супутників, а також забезпечення пов’язаних з цим служб, що доповнило б існуючі системи, які перебувають у віданні уряду США; розвиток космічних приватних носіїв дав би можливість США зберегти конкурентоспроможність в міжнародному плані, і, отже, сприяв би їх національним інтересам та економічному добробуту; забезпечення комерційних запусків супутників повинні поєднуватися з інтересами національної безпеки і зовнішньої політики США і сприяти втіленню в життя керівної лінії у цій галузі; США повинні сприяти розвитку комерційних систем запуску, а також, якщо це є необхідним, регулювати виконання міжнародних угод, підписаних США, забезпечувати здоров’я і безпеку населення, збереження власності в інтересах національної безпеки і зовнішньої політики США»[6].

Для досягнення цих цілей Законом передбачається створення спеціальних органів нагляду і координації діяльності, пов’язаної з комерційними запусками супутників, для видання ліцензій, які дозволяють таку діяльність. До функцій цих органів, згідно з Законом, входять також захист здоров’я і убезпечення населення та майна, забезпечення інтересів національної безпеки та зовнішньої політики США. Регулятивний процес здійснюється на основі системи ліцензування. Згідно з Законом встановлюється система ліцензування комерційних космічних запусків і експлуатації стартових майданчиків як на території США, так і для здійснення космічних запусків громадянами і юридичними особами США з міжнародних просторів і з території іноземної держави.

Основною метою Закону США про комерціалізацію дистанційного зондування Землі, прийнятого у 1984 році, є забезпечення участі приватного сектору в діяльності щодо дистанційного зондування Землі, скорочення до мінімуму урядових витрат на дистанційне зондування за умови збереження провідної ролі США в сфері ДЗЗ. Закон не відходить від курсу на подальшу комерціалізацію космічної діяльності. Разом з тим в ньому вказується, що «повна комерціалізація програми ЛЕНДСАТ не може бути досягнута в найближчому майбутньому і як така не може слугувати найближчою метою національної політики в галузі дистанційного зондування Землі, але при цьому комерціалізація дистанційного зондування Землі повинна залишатися довготерміновою метою політики Сполучених Штатів»[7].

1988 рік – зміни та доповнення до Закону США про комерційні космічні запуски в основному стосуються страхування відповідальності. Згідно з прийнятими поправками ліцензіат повинен застрахувати відповідальність або надати фінансові гарантії в сумі, достатній для компенсації максимально вірогідної шкоди, якої може бути завдано третім особам. Шкода розуміється у широкому смислі і включає смерть, тілесні пошкодження або знищення майна в результаті діяльності ліцензіата. Грошовий розмір такої максимально вірогідної шкоди визначається Міністерством транспорту після консультацій з іншими відомствами. Однак ця сума не повинна перевищувати 500 млн. доларів, або максимального розміру страхового полісу, який можна придбати на світовому ринку за розумну ціну. Необхідно також застрахувати відповідальність перед американською державою (розмір – 100 млн. доларів). Стосовно шкоди, заподіяної третім сторонам, яка перевищує застраховану суму, держава бере на себе роль гаранта. Вона компенсує різницю позивачу, однак тільки до рівня 1,5 млрд. доларів. У той же час держава не виплачує ніяких сум, якщо шкоду заподіяно в результаті навмисної протиправної поведінки ліцензіата.

Закон США про комерціалізацію космічної діяльності (1998 рік) по суті доповнює масив національного законодавства, присвячений одному з найважливіших питань сучасної космічної діяльності – комерціалізації, нормами, які запроваджують відповідні правові регулятори в ще неохоплених напрямах космічної діяльності: супутниковій навігації, експлуатації Міжнародної космічної станції, використанні багаторазових транспортних космічних засобів (типу шаттл) тощо. На наш погляд, зазначені доповнення національного законодавства США суттєво сприяють і врегулюванню відносин в нових перспективних секторах світового космічного ринку.

У 1990 році Космічний білль США вніс зміни до патентного кодексу США щодо поширення норм національного права інтелектуальної власності на космічні об’єкти, зареєстровані на території США.