ВИДИ КОМІЧНОГО
ü Гумор – співчутливе, доброзичливе зображення смішних вад у вдачі героя чи недоліків громадського й побутового життя з метою їх виправлення.
ü Сатира – різке, глузливе висміювання вад у вдачі персонажа, у подіях і явищах громадського й побутового життя з метою їх викриття.
ü Сарказм – уїдливе висміювання глибоких вад у вдачі персонажа подіях і явищах громадського й побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну суть і викоренити, знищити (виправити їх неможливо).
ЗАСОБИ ЗОБРАЖЕННЯ КОМІЧНОГО
Ø прагнення персонажа показати себе не тим, чим він/вона є насправді;
Ø неправильне розуміння персонажем якогось предмета чи явища;
Ø надання предмету зображення невластивих йому рис і якостей («Дощ, як хотів, прав і виполіскував нас» (М. Стельмах);
Ø сполучення в реченні слів, що означають різнорідні поняття («Почав я вилежуватися, як пан або гнилиця» (М. Стельмах);
Ø неправильне розуміння міжмовних омонімів («… За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы» (О. Вишня);
Ø використання чи розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні («Що ж, дівко, підгодовуй, підгодовуй злидні медом, а вони твого дядька візьмуть за жабри…» «А… в твого дядька справді є жабри?»);
Ø каламбур – гра звуків або слів («До Віри нема довіри»);
Ø використання пестливих слів із метою висміювання («Білі ручки чорної роботи не люблять»);
Ø уживання гіперболи й/чи літоти з метою висміювання зображеного («З’їсть за вола, а зробить за комара»);
Ø уживання займенників середнього роду і дієслів у третій особі однини з метою висміювання (Данило про товстого пана: «…Бачу, що воно сердите, та вже й мовчу собі. І воно замовкло й пішло до вікна» (Б. Грінченко);
Ø уживання слів у протилежному значенні з метою іронізування («Він ходив в походи дальні – від порога аж до печі» (Л. Українка);
Ø парадокс – сполучення несумісних, взаємозаперечних понять («Так смішно, що аж на сльози бере»);
Ø використання вульгаризмів («Уже і панотець, прилізши із хрестин, до утрені попхався» (П. Гулак-Артемовський);
Ø прийом очуднення – пояснення персонажем нових для нього предметів і явищ на основі своїх знань про навколишній світ (бакенбарди товстого пана Данило називає «такою бородою, що з щік теліпається, а посередині голе» (Б. Грінченко);
Ø макаронічна мова – змішування й перекручення слів різних мов («Енеус ностер магнус панус І славний троянорум князь…» І. Котляревський);
Ø народна етимологія – перекручування персонажем слів, вимова яких для нього є складною («патрет» - портрет, «хвалітон» - фейлетон);
Ø дитяче мовлення – шепелявість, картавість й ін. дефекти в мові дітей («Насцо ти микаєс? – Буду дома з бовщем їсти…» (І. Франко);
Ø жартівливі народні прислів’я та приказки в художньому творі («Поживився, як пес макогоном» (Б. Грінченко);
Ø урочистий тон і використання відповідних засобів при зображенні буденних подій, описі звичайних предметів («Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину…» (І. Нечуй-Левицький);
Ø використання політичних або наукових термінів для зображення побутової події чи щоденної роботи;
Ø бурлеск;
Ø травестія;
Ø пародія (на підготовку до війни – виготовлення зброї латинцями (І. Котляревський);
Ø комічна ситуація («Лаврін прийняв драбину. Мотря повисла на стіні. Половина Мотрі теліпалась на стіні, а друга половина вчепилася в бантину… Мотря держала в руці курку… а в пазусі у неї були яйця, дуже делікатний крам» (І. Нечуй-Левицький);
Ø комічна подія (постійні сутички в родині Кайдашів);
Ø комічний герой (возний, Фінтик у п’єсах Котляревського);
Ø комічний діалог (розмова між Карпом і Лавріном про дівчат (І. Нечуй-Левицький);
Ø комічна деталь (кожух Пузиря в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн»);
Ø змішання різних стилів літературної мови (слів канцелярської та розмовно-побутової мови в освідченні возного Наталці (І. Котляревський);
Ø характеристичні прізвища (Калитка, Фінтик, Макогоненко тощо).
