Українське козацьке військо у 18 ст

У XVIII ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії. Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і репресій.

Одночасно з цим відбувався форсований наступ на українську автономію. Петро І відхилив прохання Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився повернути гармати, які були захоплені в І. Мазепи. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки і доходи Військового скарбу.

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. До гетьмана був приставлений для нагляду царський міністр­резидент (із 1710 р. їх вже було двоє).

Гетьманство І. Скоропадського (1708—1722 рр.). Діяльність Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він всіляко намагався засвідчити свою вірність цареві. Це допомогло йому утримувати гетьманську владу але, водночас, розгортанню царської політики сприяло обмеження гетьманської влади. Разом із тим Скоропадський проявляв порядність і в міру своїх сил намагався захистити українську автономію.

Скоропадський одержав указ про заснування Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.) Ця колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку (1722—1723 рр.) слухати колегію.

Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Зростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загроза нової війни з Туреччиною спричинили її скасування у 1727 р. і певне пом’якшення російської політики в українському питанні. Було дано дозвіл на проведення виборів гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727-1734).

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750), що складалося з представників козацької старшини й російського чиновництва.

В 1734 р. офіційно дозволено повернутися запорізьким козакам в Україну. Вони заснували на р. Підпільній Нову Січ (проіснувала до 1775 р.).

Піс­ля того як цариця Катерина II у 1764 р. скасувала геть­манство, козацьке військо ще проіснувало двадцять років. На початку літа 1775 р. була ліквідована Запо­різька Січ. У 1783 р. козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська Росії, а частина козаків переселилася на Кубань та організувала Задунайську Січ.

Українці в регулярній російській армії у 18 ст.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідоване козацьке військо. Десять козацьких і три компанійські полки перетворилися на десять регулярних кінних карабінерних полків російської армії. Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення — казенних селян. На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії. Рекрутами-солдатами ставали троє козаків з кожних 500 душ населення.

В умовах наближення чергової російсько­турецької війни, що вибухнула в 1787 р., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд дозволив колишнім козакам­запорожцям створити «Військо вірних козаків», перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити запорозькі порядки: повернуто козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак це, звичайно, не відновило запорозької вольниці. Служити імперії погодилися 12 тис. колишніх запорожців.