Битва під Берестечком. Кампанія 1653

Козацький табор став напроти польського, на милю, над Пляшівкою. Місце не було вигідне, бо терен був горбковатий, а над річкою тяглися широкі багна. Під Берестечко прийшов і хан Іслам Герай із ордою і став оддалік за козац. табором. Укр. військо рахували на 100000, татар на 80000, поляків до 160.000; боєвого війська було значно менше. Найбільша битва за Хмельниччини. 28 черв 1651 почалися бої гарцівників, на нерівномутерені, що відділяв обидва табори. 29. червня, полякизначною силою виступили на козацький табор, що не був іще упорядкований. Хмель ударив на них з боку і відтявпольське військо від його табору; лягло 7000 поляків, козаки добули 28 корогові прапор гетьмана Потоцького. 30 черв поляки з доп. артилерії польська кіннота переламала козацькі лави й сильно їх погромила: орда серед панічного сполоху почала втікати. Щоб заспокоїти татар, Хмель із Виговським подалися до ханського табору. Хан захопив гетьмана зі собою і з цілим військом відійшов зпід Берестечка. Зчинилася метушня старшина з великим трудом привернула лад. Гетьманом обрано Джалалия, потім Матвія Гладкого. Козаки побудували мости на річках, за доп. возів і всякого воєнного знадібя, щоб загатити болота.

Зчинилася метушня 10 лип1651 чернь кинулася тікати наосліп. Багато людей потонуло в багницях та озерах. Залишилася й частина пушок. Це була катастрофа.

Хмеля чекали нові невдачі. Одруживши сина Тимоша з дочкою В.Лупу Розандою, він планував посилити вплив на Молдавію та зміцни ти міжнародні позиції Укр. держави, забезпечивши їй надійний кордон на цьому відтинку. Включення Молдавії у сферу укр. політ. інтересів насторожило Туреччину. Проти цього також виступила коаліція волоського й трансільванського князів. Вони скинули з престолу В.Лупула та обложили стару столицю Сучаву. Двічі квітні та липні - серпні 1653Тиміш на чолі козацького війська ходив рятувати свого тестя й доп. тому повернути престол. Нерозважлива політика молодого Тимоша, якого провокував на необдумані дії В.Лупула, призвелидо його загибелі на поч. вересня, і підштовхнула Валахію і Трансільванію до утв. із Річчю Посполитою антиукр. коаліції. Після зміщення з престолу В.Лупу до них приєдналася й Молдавія. Кін. серпня 1653 в похід на Укр. вирушив польський король Ян Казимир. Жовень під м. Жванець (Хмельницької обл.) 30-40 тис.укр. армія спільно з татарами оточила шляхетське військо, що нараховувало близько 50 тис. чол. Значних боїв не було, але поляки потерпали від холоду, хвороб та нестачі продовольства. Втративши померлими понад 10 тис. чол., вони були готові капітулювати. 16 грудня кримський хан, як колись під Зборовом, уклав із Польщею сепаратну угоду, здобувши право брати ясир серед населення Галичини й Волині. Порозуміння між Польщею та Кримом при пасивності Туреччини ставило Україну в тяжке становище. Укр. військо, незважаючи на ряд гучних перемог над поляками, не може постійно протистояти невгамовним намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення остаточної перемоги над поляками потрібна була надійна підтримка ззовні. Такою силою могла стати Московська держава.

Укр.-моск. війна 1658-1659

Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до укр. народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокору гетьманові. Лист 1658рос. військо на чолі з Ромодановським перейшло кордон Укр. Після того, як навесні наступного року під Путивлем до нього приєдналися князі Трубецькой та Пожарський, армія вторгнення мала 100 тис. Цар Олексій Михайлович, не бажаючи війни, почав переговори з Виговським про мирне вирішення конфлікту, які не принесли результату. 26 березня 1659 князь Олексій Трубецькой рушив проти Виговського. Трубецькой провів близько 40 днів у переговорах з послами Виговського. Після остаточного провалу переговорів Трубецкой прийняв рішення починати військові дії. 20 квітня Трубецькой підійшов до Конотопа і взяв його в облогу. 21 квітня під Конотоп підійшли полки князя Федора Куракіна, Ромодановського та гетьмана Безпалого. Полки встали 3 окремими таборами: полк Трубецького встав біля села Підлипне, полк Куракінапо інший бік міста, полк Ромодановського на захід від Конотопа. Загальні сили 28 тис. + 7 тис. козаків. 29 квітня, не бажаючи втрачати час на облогу, князь штурмував місто. Атака була безрезультатна, загинуло 252 чол, поранено 2 тисяч. Перейшли до облогової тактики, яка, однак, ускладнювалась відсутністю великокаліберної артилерії. Поч черв 1659 городяни вимагали здати місто. До Конотопа підійшли кримське військо і сили Виговського 35 тис. татар МехмедаГірея, 16 тис. козаків і 3 тис. найманців. 28 червня 1659 кримські татари напали на кінні сторожові загони, що охороняли табір рос. армії Трубецького, що осаджувала Конотоп, після чого втекли за річку Соснівку. Основні сили рос. війська залишилися під Конотопом. До Соснівки був посланий кінний загін під керівництвом князів Пожарського та Львова 4 тис. і вірні рос. царю козаки гетьмана Івана Безпалого з 2 тис. Пожарський атакував татар Адиль-Гірея і найманців, завдав їм поразки і погнав у пд-сх напрямку. Пожарський і Лев, переслідуючи втікачів татар і німецьких драгунів. Загін Пожарського потрапив у засідку йому протистояла 40-тис. армія хана Мехмеда IV Гірея і найманці. Татарам вдалося оточити загін Пожарського і розбити його в ближньому бою. Гетьман Виговський не брав участь в цьому бою. Козацькі полки й польські хоругви підійшли до переправи через кілька годин після битви, на другому етапі битви, коли загін Пожарського вже був оточений

Дізнавшись, що загін Пожарського вже знищений, Ромодановський організував оборону на р.Сосенка. Маючи в 3разову чисельну перевагу на переправі, Виговський не зміг домогтися успіху. Бій тривав до вечора, всі атаки виговців були відбиті. Низький бойовий дух козаків, були рекрутовані насильно під загрозою віддати їхні сім’ї в рабство татарам, Виговському довелося опиратися на польсько-литовські хоругви. Драгуни коронного полковника Йожефа Лончінского і найманці Виговського з боєм зуміли взяти переправу. Сам Виговський визнав, що саме драгуни вибили з переправирос. частини. Ромодановському довелося відступати до обозу армії князя Трубецького. 29 червня війська Виговського і Кримського хана висунулися до табору князя Трубецького біля с.Підлипне намагаючись взяти табір в облогу. Трубецькой вже встиг закінчити об’єднання таборів своєї армії. Зав’язалася артилерійська дуель. У ніч на 30 червня Виговський зважився на штурм. Атака закінчилася провалом, Виговського військо вибито зі своїх шанців. 2 липня Трубецкой зняв облогу з міста і армія, під прикриттям рухомого обозу почала відхід до р.Семи. Втрати Виговського та хана склали близько 6 000.

Виговський не зміг використати цієї світлої перемоги: народне повстання присилувало його уступити з гетьманства.

Війна 1676-1681

Причиною війни послужила спроба Османської імперії втрутитися в російсько-польське протистояння і захопити контроль над Правобережною Україною. У 1656 пост великого візира Османської імперії захопив Мехмед Кепрюлю, який зумів посилити дисципліну армії і завдати кілька поразок ворогам. У 1669 році гетьман Правобережної України Петро Дорошенко став васалом Османської імперії.

Після захоплення Поділлі в результаті польсько-турецької війни 1672-1676 років османський уряд прагнуло поширити своє панування на всю Правобережну Україну. Проосманская політика Дорошенко викликала невдоволення значної частини українського козацтва, яке в 1674 році обрало гетьмана Лівобережної УкраїниІвана Самойловича єдиним гетьманом України. хід війни У 1676 році Дорошенко з 12-тисячний загін захопив Чигирин, розраховуючи на підхід османського війська, але навесні 1676 російсько-українські війська під командуванням Самойловича і російського воєначальника Григорія Ромодановського обложили Чигирин і змусили Дорошенко капітулювати. Залишивши в Чигирині гарнізон, російсько-українські війська відійшли на лівий берег Дніпра. Османський султан призначив гетьманом Правобережної України знаходився у нього в полоні Юрія Хмельницького і в липні 1677 двинув на Чигирин 120-тисячну османсько-кримську армію Ібрахіма-паші. Російський гарнізон Чигирина витримав 3-тижневу облогу, а подошедшие війська Самойловича і Ромодановського (52-57 тисяч осіб) 28 серпня (7 вересня) розбили турецько-татарські війська під Бушином і змусили їх відступити.
ВзяттяЧигиринаосманськоїармієюЗа наполяганням Ромодановського і Самойловича Чигирин був укріплений і зроблений оплотом проти майбутнього навали османів. Воєводою в Чигирин був призначений І. І. Ржевський. Він узяв з собою досить значний загін війська, багато запасів хліба, пороху і зброї. Напад османської армії не змусило себе довго чекати: у липні 1678 османсько-кримська армія (близько 200 тисяч чоловік) великого візира Кара-Мустафи оточила Чигирин. Російсько-українські війська (120 тисяч чоловік) під командуванням Ромодановського і Самойловича розбили османський заслін, але далі діяли повільно і нерішуче і підійшли до Чигирина 11 (21) серпня, коли османським загонам вдалося вже захопити його. Османи підірвали Чигирин, винищили колишній там московський і козацький загони, спалили і зруйнували місто вщент. Російська армія залишила Чигирин напризволяще і відступила за Дніпро, відкинувши переслідували її османські війська. Мирні переговориі укладенняБахчисарайськогомиру У 1679-1680 роках російські війська відбили напади кримських татар. У Москві дуже боялися нового походу османських військ, і щоб попередити його і напад кримського хана, в грудні 1678 в Константинополь був посланий дворянин Даудов з пропозицією відновити дружні стосунки. договір на таких умовах: перемир'я повинне продовжуватися 20 років, починаючи з 3 січня 1681; кордоном повинна бути річка Дніпро; хану за старими розписам дається казна відразу за 3 роки, а потім щорічно; протягом 20 років місцевість між Південним Бугом і Дніпром повинна залишатися пустою; султан і хан не мають права будувати там і відновлювати міста, заводити нові поселення;
кримці і ногайці мають право кочувати і промишляти на обох берегах Дніпра, так само як і малоросійські козаки, яким разрешется за промислами їздити до самого Чорного моря; Київ з прилеглими містечками, містами і селами, Васильковим, Трипіллям, Стайки нижче Києва та дідівщини і Радомисль вище, залишаються у владі Москви; запорізькі козаки вважаються на стороні Московської держави, і султана з ханом до них не торкатися; султан і хан не повинні допомагати ворогам царським.