Підвиди, групи та різновидності культурного соняшнику

Визначення панцирності соняшнику

Мета. Вивчити морфологічні особливості та сорти соняшнику.

Завдання.

1. Скласти морфологічну характеристику соняшнику за формою 1.

2. Визначити панцирність зразка насіння соняшнику.

Завдання для самостійної роботи

Нові перспективні сорти соняшнику.

 

Форма 1.

Морфологічна характеристика соняшнику

Орган	коротка характеристика
Корінь
Стебло
Листки
Квітка
Суцвіття
Плід
Насіння

 

Обладнання і матеріали: табличний, гербарний, колекційний матеріал, слайди, суміш двохромовокислого калію і концентро­ваної сірчаної кислоти, вода, пінцети, хімічні склянки.

Ботанічна характеристика. Соняшник (Helianthus L.) — од­норічна рослина з родини айстрових (Asteraceae).

Коренева система стрижнева, досить розгалужена, прони­кає у ґрунт на глибину 2—3 м. Основою її є стрижневий головний корінь, який розвивається з первинного зародково­го кореня. Від стрижневого відходять досить міцні й сильно розгалужені бічні корені, які залежно від зволоження ґрунту та розподілу поживних речовин утворюють два-три яруси сплетених коренів. Перший ярус утворюється близько від поверхні і спочатку росте горизонтально, а на відстані 10—40 см від головного кореня заглиблюється й поширюється в ґрунт майже паралельно йому, утворюючи багато дрібних корінців. Глибина їх проникнення — 50—70 см. Другий ярус бічних, дуже розгалужених коренів відходить від стрижневого кореня на відстані 30—50 см від поверхні. Вони заглиблюються в ґрунт під кутом і утворюють міцне сплетіння великої кількості корінців. Окремі бічні корені заглиб­люються на 90—100 см.

Крім стрижневого кореня та його розгалужень, соняшник утворює та­кож стеблові корінці, які відроста­ють від підсім'ядольного коліна у во­логому шарі ґрунту. Вони ростуть спочатку горизонтально і під невели­ким кутом до вертикальної осі рос­лин, а на відстані 15—40 см від го­ловного кореня заглиблюються.

Стебло культурних форм соняш­нику пряме, здебільшого нерозгалужене, кругле або ребристе, вкрите шорсткими волосками, всередині виповнене губчастою тканиною. Під час достигання верхня частина його разом з кошиком нахиляється, про­те в міру висихання насіння воно частково випрямляється. Висота стеб­ла соняшнику коливається в знач­них межах: 50—70 см у скоростиг­лих сортів, близько 4 м у силосних, 120—-150 см в олійних сортів. Рос­лини соняшнику одностеблі, але здатні розгалужуватися, при цьому на бічних гілках можуть формува­тися суцвіття

Листки черешкові, великі. Листкова пластинка овально-серцеподібна, із загостреною верхівкою і зубчастими краями. Всі листки вкриті короткими шорсткими волосками. Нижні супротивні. Решта чергові. Кількість листків у різних сортів неоднакова: у ранніх — від 23 до 26, середньостиглих — 28—29, пізньостиглих — 34—36 і більше. Листкам соняшнику властивий геліотропізм.

Суцвіття — багатоквітковий кошик, який при достиганні має здебільшого опуклу, плоску або увігнуту форму. Основа суцвіття складається з великого квітколожа. Діаметр кошика в олійних сортів 15—20 см, у межеумка — 20—25 і в лузальних — 40—45 см.

Квітки двох типів: язичкові й трубчасті. Язичкові роз­міщуються в один або кілька рядів по краю кошика. Вони безплідні, великі, жовті.

Основна маса квітколожа зайнята трубчастими двостатеви­ми плодоносними квітками з плівчастими приквітниками, що закінчуються при достиганні шорсткими зубцями. Віночок трубчастих квіток п'ятизубчастий, оранжево-жовтий. Тичи­нок п'ять, які зрослися з пиляками й утворили трубочку навколо маточки. Маточка має стовпчик і дволопатеву прий­мочку, зав'язь нижня, одногнізда. У кошику закла­дається 800—1500 трубчастих квіток.

Важливою особливістю будови квітки соняшнику є наявність спеціальних органів — нектарників, які виділяють нектар.

Соняшник — перехреснозапильна рослина. Кошик цвіте 7—10 днів. У суцвітті розпускаються спочатку язичкові квітки. Наступного дня починають цвісти трубчасті квітки першого периферійного ряду, потім щодня зацвітають від периферії до центра квітки другого-третього рядів. Приймочки зберігають здатність запліднюватися до 10 днів.

Плід — сім'янка з шкірястим оплоднем (лушпиння), в якій міститься ядро. Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою і складається із зародка з сім'ядолями й корінця. Високоолійні сорти мають лушпинність 18—22, а гібриди — 21-28%.

Лушпиння має три основних шари клітин: зверху — епі­дерміс, середній — гіподермальна паренхіма, або пробкова тканина, і внутрішній — склеренхіма.

Сім'янка слабочотиригранна, донизу звужена, гола, реб­риста, різного кольору — біла, чорна, смугаста тощо. Маса 1000 насінин — 45—120 г.

Сорти: В Україні зареєстровано понад 90 сортів і гібридів.

Визначення видів, підвидів та груп різновидностей соняшни­ку. Рід соняшнику Helianthus L. об'єднує понад 50 видів, більшість яких багаторічні. З однорічних видів у культурі поширений один — Н. annuus L. За сучасною класифікацією (Венцлавович Ф.С.), його поділяють на два самостійних види: соняшник культурний (Н. cultus Wenz.) та дикорослий (Я. ruderalis Wenz.)- Соняшник культурний за морфологічними і біо­логічними ознаками поді­ляється на два підвиди: по­льовий (ssp. sativus) і деко­ративний (ssp. ornamentalis).

Підвид польового со­няшнику об'єднує чотири групи (типи) різновидностей: пів­нічно-, середньо-, південноросійська та вірменська. Всі се­лекційні сорти та гібриди належать до перших двох груп різновидностей.

За розмірами сім'янок, особливостями їхнього виповнення та за іншими ознаками розрізняють три групи соняшнику: олійний, лузальний та межеумок.

Олійний соняшник низькорослий (рослини заввишки 1,5— 2,5 м), з тонким поодиноким або гіллястим стеблом. Кошик діаметром 15—25 см. Сім'янка невелика, з тонкою оболон­кою, добре виповнена ядром. Маса 1000 сім'янок — 35—80 г, лушпинність — 25—35%.

Лузальний соняшник високорослий (стебла заввишки близь­ко 4 м). Листки великі, кошик діаметром 35—45 см, оболонка сім'янок товста, ребриста, ядро не повністю виповнює внут­рішню порожнину, що зумовлює високу (45—56%) лушпинність. Маса 1000 сім'янок — 100—170 г.

Межеумок займає проміжне місце між олійним і лузальним соняшником. За висотою стебла, розмірами листків, кошиків, сім'янок він близький до лузального, а за виповненістю — до олійного.

Визначення панцирності соняшнику. Характерною особли­вістю сім'янок соняшнику наявність панцирного шару в оболонці плоду. Верхні клітини склеренхіми виділяють чорну речовину — фітомелан, яка містить 76% вуглецю й утворює панцирний шар між пробковою тканиною та склеренхімою. Він захищає сім'янку від пошкодження соняшниковою міллю.

У сіро-смугастих сортів і гібридів панцирність ви­значають запарюванням на­сіння окропом протягом 10 хв. Після охолодження води до кімнатної темпера­тури панцирні сім'янки стають темнішими, а безпанцирні — світло-сірими. У сортів та гібридів з чорним забарвленням панцирність визначають хімічним способом — обробкою на­сіння двохромовосірчаною сумішшю. Готують її з 85 частин (за об'ємом) двохромовокислого калію і 15 частин концентро­ваної сірчаної кислоти. Сім'янки занурюють у суміш на 30 хв при кімнатній температурі. Після такої обробки непанцирні сім'янки стають жовтувато-сірими, а панцирні залишаються чорними.

 

Питання для самоперевірки

· Охарактеризуйте морфологічні особливості соняшнику.

· Які ви знаєте види та підвиди соняшнику?

· Чим відрізняються олійний, лузальний соняшник та межеумок?

· Що характеризує панцирність соняшнику і як вона визначається?

Література

1. Рослинництво. Інтенсивна технологія вирощування польових і кормових культур: Навч. посібник / За ред. Н.А. Білоножка. – Вища школа, 1990. – 292 с.

2. Рослинництво. Лабораторно-практичні заняття / За ред.М.А. Бобро та ін. К.: Урожай, 2001. – 392 с.

 

Лабораторна робота № 22