Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку

Поляризація світової економіки сьогодні визначається як один із основних негативних наслідків глобалізації. Загалом, вона характеризується такими процесами:

- Основні переваги від глобалізації отримують багаті країни та їх ТНК. Несправедливий розподіл благ у процесі глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Не підтверджується ідея про глобальну конвергенцію доходів. Прискорений розвиток країн Південно-Східної Азії не змінив загальну ситуацію в країнах, що розвиваються: менш економічно розвинуті країни відрізняються набагато нижчими темпами зростання, ніж багаті країни. У результаті спостерігається не вирівнювання доходів, а їх поляризація. У цілому в світовому масштабі зберігається суттєвий розрив в оплаті праці між постіндустріальними країнами і рештою світу, що досягається шляхом контролю за міграційними потоками. Виникає антагоністична соціальна структура, яка стає джерелом глобальних загроз соц. безпеки. Неможливість реалізувати життєво важливі цілі, пов’язані з пристосуванням до умов, що змінюються, мобілізує представників "глобального гетто" на акції соціального протесту, які потенційно мають тенденцію до глобалізації своїх найгостріших форм. Міжнародний тероризм у своїй основі має саме соціальну невдоволеність, викликану неможливістю реалізувати потреби виживання і безпечного розвитку для величезної маси населення, насамперед ісламського світу, де наявність значного ресурсного потенціалу і зростаючого молодого населення поєднується з глобально-інституціоналізованою обмеженістю можливостей соціально-економічного розвитку, нерівноправним положенням в глобальній соціальній структурі.

- Країни, що не входять у ядро світової економічної системи, формують периферію, позбавлену внутрішньої цілісності і можливостей самостійного розвитку. Концентруючи фінансовий потенціал, економічно розвинуті країни нав'язують периферії умови руху капіталу і використання своїх валют, встановлюючи, таким чином, контроль над фінансовими системами периферійних країн і присвоюючи доходи в масштабах світової економічної системи. Відтак, формування економічної моделі кожної країни відбувається у складній і досить гострій боротьбі за контроль над інститутами державної влади між представниками транснаціонального і національного капіталу, міжнародними інституціями і національною елітою.- Нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін між центром і периферією зумовлює втягування останніх у пастки зовнішньої заборгованості, сировинної спеціалізації у світовому поділі праці, відмови від суверенітету у проведені торгової і фінансової політики. Надаючи позики, транснаціональний капітал отримує значний відсоток, а країна-позичальник втягується у боргову піраміду, здійснюючи нові позики на погашення попередніх боргів. Враховуючи те, що темпи економічного зростання переважної більшості країн (0-4%) значно нижчі від ставки відсотка на світовому ринку позичкового капіталу (8-20%), «боргова пастка» спрацьовує доволі успішно. Як тільки витрати на обслуговування державного боргу стають спів-розмірними із сумою доходів державного бюджету, національний доход такої країни потрапляє під контроль іноземних кредиторів. Зростає розрив між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, де проживає більша частина населення. Щоб усвідомити масштаби цієї проблеми, достатньо відмітити, що поруч із «золотим мільярдом» існує і «голодний мільярд».

Глобальна проблема бідності характерна для 2/3 країн світу, тому її називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються. Для порівняння визначено міжнародну межу бідності - $ 1,25 на день. Більша частина бідного населення проживає у південній Азії, Східній Азії та Африці (південніше сахари). В Європі до осіб, що живуть за межею бідності, відносять тих, чий дохід на 60% нижчий від се­реднього доходу на душу населення. За межею бідності в Євросоюзі люди, з середніми доходами нижче 10 000 євро на рік. А в Україні середній розмір статків становить 2700 доларів на рік. Одним із показників ефективності боротьби з бідністю у країнах Західної Європи вважається індекс Кейтца. Це співвідношення розміру мінімальної заро­бітної плати та заробітної плати на одного штатного працівника. Міжнародна організація праці рекомен­дує значення цього показ­ника встановити на рівні 50%, а Європейський Союз іще більше − 60%. Влітку 2012 року індекс Кейтца в Україні становив 36,7%. За даними ООН, 25% українців живуть на статки, що мен­ші від прожиткового мінімуму, а близько 78% – на межі бідності, бо рівень зростання доходів громадян, і передусім заробітної плати, у кілька разів відстає від зрос­тання цін на товари, тарифів на послуги. Згідно щорічного індексу бідності країн світу Business Insider –2012. (ґрунтується на оцінці рівня безробіття і темпів інфляції на місцях. Що він вищий, то біднішим вважається насе­лення тієї чи іншої країни) ТОП 3 бідні країни: Зімбабве, Ліберія і Буркіна-Фасо. понад 70% людей не можуть влаштуватися на роботу й живуть за межею крайньої бідності. До 1-ї десятки увійшли Туркме­ністан і Білорусь. У світі понад 1.4 млрд. людей живуть за межею бідності. 1 людина з 3 на планеті або не має роботи, або перебуває на межі жебрацтва. Впродовж наступних десяти років необхідно створити 600 мільйонів робочих місць, аби досягти стійкого покращення. Навіть тоді 900 млн робітників у світі все ще будуть змушені жити за межею бідності=менше як $2 на день. Станом на 2011 рік із 900 млн бідних робітників 456 млн жили в умовах надзвичайної абсолютної бідності – нижче за встановлену межу бідності на $1,25 на день. Прогнози МОП до 2016 року світова частки безробітних залишиться– 6%. Кількість безробітних на 6 млн.– до 2016 року. Якщо ек. розвиток виявиться нижчим за передбачувані показники, безробіття може ще більше зрости й сягне у 2016 році 209 млн осіб.