Податкова система є одним із ключових чинників впливу на економічний розвиток держави. Історія виникнення податків досить давня, оскільки вони зародились ще на початку перших цивілізацій. Розвиток суспільства істотно вплинув на зміну податкових систем, оскільки змінювались функції податків, їх фома, завдання. Із утворенням державних формувань система оподаткування набувала більш чіткого характеру.
Етапи еволюції вітчизняної податкової системи проходили в межах історичних періодів розвитку: Київської Русі; Галицько-Волинського князівства, Великого Князівства Литовського, Української козацької держави, Запорізької Січі, перебування український земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, Радянської України, Незалежної України.
В часи Київської Русi (VIII ст.) податки існували у вигляді безсистемних платежів, що мали переважно натуральну форму і називалися данина. Данину, що стягувалась на утримання княжого двору, сплачували здебільшого продуктами сiльського господарства й промислiв. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на свої особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління, ведення війни. До прямих податків також належали дари та оброк.
Найхарактернiшою особливістю феодальної податкової системи, що виявлялась під час збирання данини, була неврегульованiсть розмiрiв та перiодичностi збирання податкiв, їх величезна кiлькiсть i рiзнорiднiсть. Випадковiсть i свавiлля поборiв, збирання їх особами, що мали особисту зацiкавленiсть в максимальному доходi. Все це зумовило значні зловживання, результатом яких були заворушення i навiть повстання.
У 947 р. княгиня Ольга здійснила першу реформу податкової системи України – започаткувала стабiльне стягнення податкiв. Правнук Ольги – князь Ярослав Мудрий – склав перший писемний звiд законiв – знамениту "Руську правду", складовою частиною якої був i "Покон вiрний", яким детально регламентувалася система оподаткування. Разом з тим варто зазначити, що навіть у ті часи були виділені категорії людей, які звільнялися від сплати данини (дружинники, князівські слуги, духовенств). З появою "Руської правди" було законодавчо закріплено сплату непрямих податків, що були важливим джерелом князівських прибутків, які існували у формі торгових і судових зборів (мита).
Закони "Руської правди" діяли аж до другої половини XVI ст., коли руські землі увійшли до складу Речі Посполитої. На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта і маєтки католицької церкви були звільнені від оподаткування. У кінці XVI ст. – на початку XVII ст. широкого розповсюдження в Речі Посполитій, зокрема в Україні, набула практика здавання збирання надзвичайних і міських податків в оренду.
Наприкінці XV ст. на історичну арену вийшло козацтво, яке відіграло значну роль в економічному розвитку українських земель. Запорізька Січ мала свою власну податкову систему, особливістю якої було те, що вона одночасно включала до свого складу: традиційні, характерні для нашого народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі. Її основними складниками були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торговельні акцизи ("торгове"), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.
За царювання імператриці Катерини II на українських землях було встановлене "подушне", що сплачувалося грішми і стягувалось у визначених розмірах із ревізьких душ, які значилися у сільських чи міських громадах під час одного з переписів населення, так званих ревізій.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття в українських селах існувала система натурально-продуктових та грошових повинностей селян. Особливості оподаткування селянських господарств в Україні у цей період випливали з класового принципу податкової політики радянської держави, її фіс-кального характеру. Єдиний сільськогосподарський податок офіційно визначали однією з форм повинностей населення.
У роки Другої світової війни податки в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя – на 72 %. Надалі фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі діаметрально протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Поряд з податками вона активно використовувала адміністративні методи вилучення прибутків. Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань поступово зумовили фінансову кризу.
Після проголошення Україною незалежності почалася клопітка робота зі створення власної податкової системи. Вагомий вклад у розроблення власної концепції системи оподаткування вніс Закон України "Про систему оподаткування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р. Цим законом було створено передумови для її наступного розвитку.
У цьому законі було визначено 29 загальнодержавних та 14 місцевих податків і зборів. Проте з часом неефективна податкова система потребувала реформації у зв’язку із: високим податковим навантаженням, його несправедливим і нерівномірним розподілом; нехтуванням законних прав та інтересів платників; фіскальним тиском на платників з метою змусити їх сплачувати податків понад встановлений законом рівень; низькою якість послуг, що надавалися платникам податків; свідомою заплутаністю і суперечливістю практики застосування податкового законодавства; неефективною роботою із запобігання застосуванню схем ухилення від оподаткування та руйнування таких схем.
Такою реформою стало прийняття проекту Податкового кодексу 15 червня 2010р., який набрав чинності з 1 січня 2011р. Податковий кодекс пропонує систему адміністрування, для якою головною цінністю є людина, платник податків. Основним завданням такої системи є забезпечення дотримання закону усіма учасниками податкових відносин, захист законних прав та інтересів платників податків.
Основні новації ПКУ: - зменшення кількості податків і зборів (18 загальнодерж. і 5 місцевих) з метою зменшення податкового навантаження на платників, витрат на адміністрування податків; - введення принципу презумпції правомірності рішення платника податків; - встановлення повноважень податкових органів відповідно до положень чинного законодавства з метою недопущення розширення прав органів державної податкової служби, захисту платників; - введення інституту представництва у податкових правовідносинах з метою забезпечення дотримання прав платників податків та їх законних інтересів; - запровадження дворівневої систем оскарження рішень контролюючих органів замість трирівневої з метою зменшення строку оскарження рішень контролюючих органів для спрощення процедури оскарження та інші.
ПКУ сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, забезпеченню сталого економічного розвитку, формуванню людського капіталу, реалізації збалансованої бюджетної політики, створенню сприятливих фіскальних умов для залучення прямих іноземних інвестицій, покращення позицій України на світовому бізнес-рівні
