Принципи оподаткування та побудови податкової системи: відмінність і взаємозв’язок

Створення податкової системи базується на та­ких принципах:

— рівнонапруженість, що означає всебічне відображення величи­ни податків між суб´єктами оподаткування (доходи, споживання, майновий стан, заощадження тощо);

— забезпечення узгодження інтересів держави і платників по­датків. Це означає, що податкова система не повинна підривати фі­нансовий стан фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— цілеспрямоване використання отриманих податків свідчить про те, що податкова система має позитивно впливати на діяльність платників податків і на темпи та пропорції соціально-економічного роз­витку суспільства.

Водночас ідеальних податкових систем, які б в однаковій мірі вла­штовували і платників податків, і органи влади, немає і, очевидно, не буде. Тому при формуванні податкової системи необхідно виходити із компромісних рішень, які б задовольняли потреби усіх суб´єктів по­даткової системи.

Принципи оподаткування вперше сформулював А.Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів». їх суть така:

- піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платоспроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони ко­ристуються під заступництвом держави;(принцип справедливості)

- податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначе­ним, а не довільним;(принцип визначеності)

- податки потрібно стягувати у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує;(принцип зручності)

- кожний податок має бути побудований так, щоб із кишень населення забиралося якомога менше понад те, що цей податок прино­сить до скарбниці держави.(принцип економії)

Проаналізувавши принципи побудови податкової системи та принципи оподаткування, можно зробити висновок про їх взаємозалежність – принципи оподаткування слугують тим інструментом, який дозволяю реалізуватись принципам побудови усієї податкової системи вцілому. Різниця у них полягає в тому, що в основі побудови податкової системи лежать ті принципи, які дозволяють реалізуватись стратегічним цілям держави – більш загальним і довгостроковим.

34. Податкові теорії в світовій фінансовій думці.

Ставлення до оподаткування підприємницької діяльності науковців різних шкіл є неоднаковим. Засновником західної фінансової науки, включаючи податкову теорію, є англійський економіст А. Сміт (1723-1790). У своїх роботах А. Сміт виступав за формування такої системи оподаткування, яка би сприяла розвитку промисловості і торгівлі. Інший представник англійської класичної політекономії, послідовник А. Сміта Д. Рікардо (1772-1823), аргументував доцільність відміни або істотного скорочення податку на капітал. Він різко заперечував опосередковане оподаткування, оскільки такі податки обмежують споживання, збільшують витрати виробництва, заробітну плату, і, як наслідок, призводять до зменшення прибутку. Д. Рікардо, продовживши вчення А. Сміта, деталізував завдання державної податкової політики, яка, на його думку, має заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

На рубежі ХІХ - ХХ століть сформувався та розвинувся новий напрям західної економічної думки - маржиналізм. Його представники (Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк, К. Віксель та ін.) відобразили суб'єктивно-психологічну концепцію цієї школи у підході до питань оподаткування. Французький економіст Л. Вальрас (1834-1910) теоретично обґрунтував тезу, що конкурентна система вільного підприємництва з певними обмеженнями може забезпечити максимальне задоволення потреб. Ще один представник маржиналістської наукової течії - датський економіст А. Дж. Коен Стюарт піддав критиці виведений його попередниками принцип прогресивності оподаткування.

Своє продовження фундаментальна наукова концепція теорій оподаткування знайшла у роботах представників „шведської школи" - К. Вікселя та його учня Е. Ліндаля. Лейтмотивом досліджень К. Вікселя стала проблема справедливого розподілу податкових надходжень до бюджету, які надалі використовуються для фінансування видаткових повноважень держави. К. Віксель заперечив „податки на витрати", запропонував дотримання принципу пропорційності в процесі оподаткування. Більше того, податковий тягар має повністю припадати на безпосередніх споживачів державних товарів і послуг. В результаті гармонізується нейтральність податків у розрізі різних соціальних груп [6, c.14]. Е.Ліндаль на чільне місце критеріїв ефективності податкової політики ставив „підтримання рівноваги між сумою граничних внесків його споживачів і сумою одержаних ними вигод" [6, с.16].

Засновник нового напряму Дж. Кейнс доводив необхідність державного втручання в економіку шляхом оподаткування доходів, спрямованих на заощадження, а надалі їх використання через систему бюджетних видатків на фінансування поточних державних потреб та інвестицій.

Дж. Кейнс був прихильником високих податків. Розроблена Дж. Кейнсом податкова теорія, зміст якої полягав у використанні податків як економічних важелів ринкового господарства, мала комплексний підхід, досліджувалася у взаємозв'язку та взаємозалежності з макропоказниками розвитку економіки. Виходячи з цього обґрунтувалася необхідність оптимізації рівня оподаткування у приватному секторі. Податкова концепція Дж. Кейнса послужила відправним пунктом податкових реформ у багатьох країнах, у тому числі знайшла певне застосування і в Україні.

Неоконсервативні підходи побудови системи оподаткування були спрямовані на скорочення податкового пресу на платників зі „схильністю до заощадження", тобто зменшення тих податкових платежів, джерелом сплати яких є прибуток. Головним аргументом неокласичної школи стосовно податкової сфери є те, що податки на прибуток підривають можливості нагромадження заощаджень та здійснення інвестицій, тобто негативно позначаються на економічному зростанні.

Слід підкреслити, що протиріччя між різними школами оподаткування радше мають формальний характер і полягають у зміні підходів щодо методів та інструментів регулювання економіки, але притримуються єдиної думки щодо оптимізації рівня оподаткування у підприємницькому секторі економіки та створення такої податкової системи, яка б сприяла розвитку підприємницької діяльності.

Ґрунтований аналіз науково-практичних концепцій здійснення фінансової політики, слід зазначити, що вони не виключають можливостей синтезу та розробки на цій основі адекватної відповідним тенденціям економічного розвитку теорії оподаткування. Правильність цієї думки підтвердила світова фіскальна практика сучасності.

Створення раціональної, дієвої та ефективної системи оподаткування підприємницького сектора в Україні потребує всебічного використання передового світового фіскального досвіду. Враховуючи необхідність стимулювання економічного зростання на перший план виходять кейнсіанські бюджетно-податкові механізми ринкового регулювання національної економіки через систему пільг, ставок, інших елементів податку. З іншого боку, окреслені податкові заходи не повинні суперечити оптимальним параметрам грошово-кредитної політики в контексті мінімізації інфляційного впливу.

Подальші дослідження слід зосередити в напрямі систематизації критеріїв формування податкової політики, підходів до оцінки податкового тягаря, що своєю чергою дасть змогу побудувати оптимальнумодель оподаткування підприємницької сфери.