Види і жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впліву на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб- може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора- виявитм нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувативесь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на свідомість слкхачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючісь актуальних суспільно-політичних проблнм, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовуютьпевні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням скреиої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності- до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисціпліни, познацомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузікій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально- програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру- вступ, основна частина, висновки.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригубчим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій. Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною рнакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

 

 

15. Службова бесіда — це дієвий чинник установлення контакту, з'ясуваннянепорозумінь, розв'язання проблем, залагодження конфліктів тощо. Наоснові практики вироблені певні правила ведення службової бесідикерівника з підлеглими, які слід знати, але не варто обмежуватися лишеними:завчасно повідомити підлеглого про службову бесіду та її тему (хоча б узагальних рисах);мати конкретну мету (почути зізнання, заспокоїти, поінформувати тощо);мати найповнішу інформацію про співробітника (освіту, службовідосягнення, родину, уподобання тощо);укласти план службової бесіди (вступ, основна частина, підсумок);продумати час і місце проведення службової бесіди (хто, де і на чомусидить);бути щирим і Ґречним у питаннях і намірах;обрати вірний тон (сила голосу, інтонація, акцентування, пауза) і манеру(чіткість формулювань, переконливість аргументів, невербальні засобитощо);бути уважним у вислуховуванні відповідей, заперечень, контраргументів(не перебивати, не відкидати відразу почуте тощо);тактовно завершити службову бесіду, досягнувши поставленої мети;дотримуватися конфіденційності щодо отриманої інформації.У свою чергу, працівник, запрошений на службову бесіду, повинендотримуватися теж певних правил і норм:пунктуальність (прийти слід за 3—5 хв. до початку службової бесіди,назвати секретареві своє прізвище, мету приходу);мати охайний, діловий вигляд (одяг, взуття, зачіска тощо);дотримуючись субординації, уважно слухати співрозмовника (без зайвихжестів, міміки, емоцій);не уникати погляду шефа (щоб у нього не склалося враження про нещирість ваших намірів);чітко й лаконічно формулювати відповіді чи запитання; після завершення шефом службової бесіди не продовжувати її.

 

 

16.

 

17. Терміноло́гія — це: Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.Основні способи творення термінів: зміна значення слова звичайної мови;творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.Пізніше Іван Величковський у зб. «Млеко» (1691) подав пояснення термінів фігурного віршування («ехо», «рак літералний», «вірш жартовний» та ін.) з прикладами. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військ. Т. З кін. 16 ст. зберігся уривок фармакотерапевтичного трактату з відповідною Т., а з 1636 дійшов «Люцідарій» з природничою Т. «Адельфотес» (1591) систематично подає в тексті грец. граматичну та літ.-стилістичну Т. з ц.-слов. (в укр. ред.) відповідниками-кальками з грец. Ця ц.-слов. Т. стала взірцем для Т., якої вживали у своїх граматиках Лаврентій Зизаній Тустановськмй (1596) та Мелетій Смотрицький (1619); його Т. ближча до ц.-слов., тоді як Т. його попередників має більше укр. елементів.

1850 — 1914 роки

Укр. нац. відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення укр. Т., брак якої (або опрацювання якої) був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон укр. слова і зокрема тим, що інженерно-техн. навчальні заклади були рос.-, поль.- або нім.-мовними. Спроби поставити ширше проблему укр. Т. почалися з сер. 19 ст. М. Левченко писав в «Основі» (VII, 1861), що наук. терміни треба укладати в дусі нар. мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернац. термінів. У відгуку на ст. М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів (там само, VIII, 1862).

В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, укр. секція урядової комісії для укладання слов'янської юридичної Т. (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький) видала «Juridisch-politische Т. für die slav: Sprachen Österreichs... Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851); новішу Т. цієї ділянки подав Кость Левицький у «Нім.-руському словарі висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, 1893; друге вид. 1920), де нім. Т. перекладено то чисто нар. словами, то укладеними автором, то запозиченими ним з ін. слов. мов.

Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної» Івана Верхратського (6 випусків, 1864 — 79) і його пізніші розвідки з термінології (до 1909). У 1894 надруковано в «Зорі» (ч. 2) заклик НТШ збирати термінологію, вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, нар. медицині», бо «вчені... густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з ін. слов. язиків або творити їх не раз... дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-их pp. і пізніше у низці випусків Зб. Матем.-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріали до укр. Т. та номенклятури з математики, фізики й хімії В. Левицького, з географії С. Рибницького, з ботаніки Миколи Мельника. На Східній і Центральній Україні вийшов «Опыт толкового словаря нар. техн. Т. по Полтавской губ.» Віктора Василенка (1902), а після 1905 у кожному т. УНТК подавано показники Т. до друкованих там розвідок. Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням нар. матеріалів термінологічні гуртки-комісії укр. студентських організацій при Київ. Політехн. Інституті і Моск. С.-Г. Інституті та Товариства ім. Квітки-Основ'яненка в Харкові. У 1913 в Києві відбулася нелеґальна нарада представників гуртків, і Укр. Наук. Товариство в Києві стало орг. осередком: всі матеріали — кілька тис. карток з записами с.-г., природничої, техн. Т. — гуртки передали УНТК.

1917 — 1932 роки

Війна 1914 перервала цю роботу, але вже в ч. від 7 січня 1917 московського «Променя» Олександр Яната передбачав недалеке виникнення рідної школи і вказував на потребу вибирати Т. «з гущі нар. мови», далі — зібрати літ. матеріали, а тоді науковець зможе доповнювати цю нар. наук. мову «власними штучними термінами». М. Грушевський виступив (березень 1917) проти крайнього етнографізму й закликав до використання вже приготованого в роботі над шкільною і популярною літературою. За це й узялося київ. Товариство шкільної освіти у згоді з УНТК, що мало матеріали з гал. підручників, і ще в 1917 вийшли брошурки-проєкти Т. з географії, граматики, аритметики, геометрії та альґебри, тоді як? різні установи та товариства в кількох ін. м. видали не менше 12 словників Т. Найголовніші з них: І. Л. Жигадло, «Короткий моск.-укр. словник судівництва та діловодства» (1917; вид. 2 доповнене 1918; вид. З — 1919), Л. Падалка, «Рос.-укр. діловодний словник» (1917; вид 2 — 1918), В. Леонтович, О. Єфимов, «Моск.-укр. правничий словничок» (1917, вид. 2 — 1919); ін. словнички подавали Т. з математики, фізики, хімії, медицини, природознавства, зоології, географії, метеорології, але більшість з них були невдалі, аматорські спроби.

Восени 1917 Ген. Секретаріат освіти доручив Олені Курило, що тоді працювала в Термінологічній Комісії УНТК, впорядкувати, матеріали до шкільної Т.; вона почала з фіз. і мед. Т., що вийшла у 1918 як «Словник укр. фіз. Т.» (у співавторстві з Г. Холодним) та накладом «Укр. Мед. Вістей» — «Рос.-укр. словничок мед. Т.». Тоді ж таки підготовану нею правничу Т. використано щойно у 1926 для великого «Рос.-укр. словника правничої мови» (ред. А. Кримський). У 1918 — 19 виходили ще ін. словники різної якости, разом не менше 20.

11. 8. 1918 при Природничій Секції УНТК оформлено Термінологічну Комісію, а в 1919 при Іст.-Філол. Відділі УАН організовано Правописно-Термінологічну Комісію. На кін. 1920 комісія при УНТК зібрала понад 200 000 карток матеріалів з друкованих джерел; але за перші 3 pp. після повного встановлення сов. влади (1920 — 22) вийшло лише 3 словники Т., головніший з них — М. Галин «Рос.-укр. мед. словник» (Київ. губ. відділ охорони нар. здоров'я, 1920); його «Мед. латинсько-укр. словник» з'явився 1926 вже у Празі (2 вид. 1969 у Детройті). УНТК і УАН об'єдналися 30. 5. 1921, і їхні термінологічні установи злилися в Інститут Укр. Наук. Мови, гол. якого був А. Кримський, пізніше — Г. Холодний. Інститут розгорнув "енергійну працю, видавши за 1923 — 30 pp. 20 тт. словників у серії «Матеріали», багато з них у співпраці з НТШ, а заг. кількість термінологічних словників разом з тими, що вийшли в ін. видавництвах, досягла за цей період бл. 60. Найголовнішими з них були словники: хім. Т. Олени Курило (1923) і ботан. номенклятури О. Янати і Н. Осадци (1928); геол. Т. (1923) П. Тутковського; матем. Т. (1925-1926) Ф. Калиновича; 1925 року вийшов «Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки» за редакцією Тадея Секунди; «Фразеологія ділової мови» (1926; вид. 2, виправлене, 1927) В. Підмогильного і Є. Плужника; техн. Т. (1927) М. і Л. Дарморосів; техн. Т. — комунальне господарство (1927) К. Туркала і В. Фаворського; природничої Т. X. Полонського (1928); зоол. номенклятури (3 частини, 1927 — 28) М. Шарлеманя й ін.; військ. Т. (1928) С. та О. Якубських; заг.техн. Т. (1928) І. Шелудька та Т. Садовського; техн. Т. — електротехніка (1928) І. Шелудька; ділової мови (1930) М. Дорошенка й ін.; будів. Т. (1930) С. Булди. Гол. настановою цих словників була розбудова нац. укр. Т. через термінологізацію нар. лексики і творення неологізмів на її основі. Цю настанову здійснювано з різним ступенем послідовности, залежно від упорядника того чи того словника. Спорадично термінологічні словники виходили на Західній Україні (анатомічний Є. Лукасевича 1926, муз. З. Лиська 1933 та ін.).

На процесі Спілки Визволення України «викрито» в Інституті Укр. Наук. Мови «організований наприкін. 1926 активний осередок СВУ — ІНАРАК» (очевидно, фіктивний) «на чолі з дир. Інституту Г. Холодним». Холодний і ще 7 працівників Інституту стали жертвами процесу. Інститут ліквідовано «за контррев. діяльність», однак, частина складу Інституту перейшла до новоорганізованого в кін. 1930 Н.-Д. Інституту Мовознавства УАН з відділом (потім сектором) Т. та номенклятури, якому в 193133 вдалося видати ще 7 тт. словників у серії «Матеріали» і 4 «практичні словники», а всього словників з Т. вийшло тоді бл. 14. Важливіші: матем. Т. (частина 3, 1931) Ф. Калиновича і Г. Холодного; гірничої Т. (1931) П. Василенка та І. Шелудька; антропогеогр. Т. (1931) А. Носова; ботан. Т. (1932) В. Вовчанецького та Я. Лепченка; транспортової Т. (1932), фіз. Т. (1932) В. Фаворського; с.-г. Т. (1933) П. Сабалдиря.

З 1933 року

З приходом П. Постишева на Україну відбувся на весні 1933 погром також і в Інституті Мовознавства, серед гол. жертв якого були О. Курило, М. Трохименко, М. Драй-Хмара. Окремий сектор Т. та номенклятури зліквідовано. Щоб звільнити вже видані словники від пуристичних тенденцій та запровадити «спільні для обох (укр. і рос.) мов слова», «очищений» вже Інститут Мовознавства мав видавати до них додатки, т. зв. «термінологічні бюлетені», з тими тільки гаслами, що підлягали виправленню. Крім того, Інститутові доручено переглянути 21 словник, що були в процесі готування або друку ще перед погромом. Однак, за 1934 — 35 Інститут Мовознавства видав тільки 5 кореґувальних «бюлетенів»; ще два (біол. і заг.-техн.) були вже на поч. 1934 в друку, але не вийшли; після перегляду з усіх 21 готових рос.-укр. словників вийшов тільки «Словник мед. Т.» І. Кириченка (1936), доля ін. невідома. Поза Інститутом Мовознавства вийшло за 1934 — 35 у видавництві «Радянська Школа» для початкової і сер. школи 9 словничків, складених «відповідно до тексту підручників». Катастрофа 1936 — 37 перервала всю діяльність Інституту Мовознавства в галузі Т. на цілих два десятиліття, а в ін. видавництвах вийшов лише «Словник мед. Т. латинськоукр.-рос.» (Держмедвидав 1948) М. Книповича.

Термінологічна праця відновилася, коли у квітні 1957 Президія АН УРСР створила Комісію для складання термінологічних словників. Було заплановано на першу чергу 18 рос.-укр. словників, з яких 16 видано у 1959 — 66 і 1970 (ботан., геол., хім., фіз., гірничий та ін.). Також вийшли три, очевидно, «з другої черги», серед них великий «Рос.-укр. техн. словник» М. Матійка й ін. (1961); кілька вийшло поза АН УРСР. Словники цього періоду складалися «з критичним використанням» термінологічних словників 1920 — 30-их pp., укр. пуризм у Т. засуджувався не менше, ніж у 1933, а кількість пропонованих запозичень з рос. мови зростала; напр., техн. словник (1961) уже не знає «відсоток», «прямовисний», а лише «відсоток», «вертикальний» і т. д. Як правило усі ці словники будовані на рос. мові, а добір укр. відповідників суворо обмежений. Тільки винятково подаються всі наявні терміни, а селекція виявляється в рекомендації одного з них («Мінералогічний словник» Є. Лазаренка і О. Вина, 1975); другою іновацією зрідка є включення, поряд рос., англ. термінів.

Від кін. 1960-их pp. праця над термінологічними словниками загальмована і вони з'являються тільки вряди-годи («Словник соц.-екон.» С. Воробйової й Т. Молоді д, 1976 — дещо поширене вид. словника 1966).

Критичний стан термінологічної справи в УРСР спричинився до спроб опрацювання Т. на еміграції. Початки цієї праці виводяться від спроб студентських громад по першій світовій війні в Празі, Берліні й Данціґу. Більшого розміру праці були здійснені в Української Госп. Академії в Подєбрадах у Чехо-Словаччині, де утворено Наук.-термінологічну комісію при с.-г. інженерному відділі («Нім.-укр. лісотехн. словник», 1928; «Рос.-укр. с.-г. словник», 1927 та ін.) і пізніше в Словниковому відділі Укр. Наук. Інституту в Берліні («Нім.-укр. техн. словник» І. Жуковського — 3. Кузелі 1943, нім.-укр. мед. П. Оестерле — Р. Смика 1944) та ін.

По другій світовій війні термінологічні праці зреалізовано у США. НТШ видало 2 випуски «Бюлетеню Термінологічної Комісії» (1958 — 1962; автор А. Вовк). Осередками термінологічних зацікавлень стали українські професійні товариства, зокрема ветеринарів, лікарів та інженерів. Їх конференція утворила Український термінологічний центр (1965, Нью-Йорк), що зібрав чималі матеріали, видав кілька коротких словничків як матеріал до дискусії (англо-український: летунський Михайла Пежанського, медичний Михайла Данилюка та ін.) і підготував до видань кілька більших словників (вибраних термінів і назв Анатолія Вовка). Українська Вільна Академія Наук у США видала працю Наталі Осадчої-Янати «Українські народні назви рослин» (Нью-Йорк 1973).

 

 

18.Термін- це слово або словосполучення, яке має спеціальне значення,що виражає та формує професійне поняття і використовується у процемі пізнання й засвоєння наукових об’єктів та відношень між ними.

Класифікація термінів – це їх розподіл за узагальненими ознаками спорідненості та відміності.

Терміни класифікуються за:

1)походженням:терміни створені засобами власної (укр) мови: доказ, суддя

-запозичені(іншомовного походження) апеляція,експертиза.

-зконструйовані з власних і запозичених складників:безапеляційний

2)значенням:

-терміни,що позначають абстрактні поняття: регрес –право особи,яка використовувала обов’язки іншої особи пред’являти до неї зворотну вимогу до повернення витрати;

-терміни,що позначають конкретні особи,предмети,речовини:адвокат-особо,яка надає юридичну допомогу.

3) структурою

прості(однослівні)розшук

складні(композити) співучасть

складені(словосполучення) судо-медична експертиза

4)за галуззю використання:

- загальнонаукові(загальновживані) справа закон

-вузькоспеціальні(спец) специфіка певної галузі

5)напівтерміни –загальновживаня слова,які набувають нового значення у конкретних текстах:вікно,хвіт

Всі терміни мають низку характерних ознак: системність,понятність,адекватна дек,точність.

Термін – це така група слів,яка потребує спеціальної уваги,постійної роботи зі словниками,повсякчасного поновлення в памяті значення для роботи найменувань.

Від термінів варто відрізняти виробничо-професійну лексику(професіоналізми)

У мовознавстві немає одностайної думки стосовно термінів-професіоналізмів.

Проте деякі дослідкини навіть пропонують своєрідну класифікацію,поділ сучасних професіоналізмів на:

-науково-технічні,зокрема професіоналізми (або жаргон,сленг) користувачів ПК(скинути інформацію-переписати,клава-клавіатура)

-спеціалізовані а) слова та словосполучення притаманні мові моряків, б) банківсько-фінансова лексика

- просторічно жаргонні (виникають з потреби щось приховати)

Професіоаналізми виникають у трьох випадках:

1)коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розписної термінології

2)якщо немає терміна на позначення спец предмета,поняття,явища

3)як розмовні емоційно забарвлені перефирийні замінники чинних у певній галузі термінів.

Професіоналізм – це напівофіційне експресивне слово чи словосполучення,найчастіше витворене засобами представників вузької професійної групи людей,що позначає спеціальний процес,продуктивної праці. Номенклатурні позначення – це символічні, умовні назви словесно-буквеної чи цифровоїструктури, які спеціально створюються на базі термінів денотативного типу, наприклад: муз. медіатор MD 2, медіатор MD 3,

номенклатурою можна назвати систему позначень класів предметів, які належать до однорідного ряду, на основі свідомо вибраних несуттєвих зовнішніх ознак цих предметів. Планом змісту номенклатурних одиниць, як і термінів, є загальні поняття, а планом вираження, як і власних назв, служать несуттєві часткові ознаки. У цьому сенсі можна твердити, що номенклатура є проміжною зв’язковою ланкою в низці номінативних одиниць – між термінами і власними назвами. Отже, основними ознаками номенклатурних знаків, або номенів, які допомагають виділіти їх у складі спеціальної лексики, є такі: 1) номени співвіднесені з поняттями через терміни і функціюють у спеціальній комунікації внаслідок існування відповідних термінів, причому співвіднесені не з будь-яким поняттям, а з таким, яке є показником класу [17, с. 20]; 2) вони є власними назвами або посідають проміжну позицію між термінами і власними назвами [11, с. 8]; 3) номени входять до такої системи, яка належить до найпростіших і є переліком однорідних понять, які лежать на одному рівні абстракції і відображають класи однорідних предметів [17, c. 21]; 4) вони є нижчою ланкою спеціальної лексики в тому сенсі, що розуміння їх неможливе без співвіднесенності з іншими термінологічними одиницями; 5) номени мають підсилену денотативність і конвенційність внаслідок того, що вони є результатом штучної номінації, призначеної для найменування спеціальної діяльності людини [11, с. 9]; 6) номенклатурні найменування характеризуються смисловою похідністю і вторинністю; 7) номенклатурні позначення перебувають на периферії відповідної терміносистеми, на відміну від термінів, які належать до її центру; 8) номени не фіксуються словниками та існують лише у сфері функціо- нування; 9) номенклатурному найменуванню, яке характеризує предмет, відповідає опис, який містить ознаки цього предмета, тимчасом як терміну відповідає дефініція, яка відображає істотні ознаки поняття. Спеціальна лексика містить номінативні одиниці принаймні трьох класів: терміни, професіоналізми й номенклатурні позначення, які мають і подібні, і відмінні риси.

19. Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і "1. Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник, серце", і "2. Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)", і "3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки", і "4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони". Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важливих ознак предмета або явища, у даному разі його призначення - видавати звуки - і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності.
Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике значення має таке висловлювання В. І. Леніна: "Склянка є, безперечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сторони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сторін, взаємовідношень і "опосереднень" з усім іншим світом".
Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.
Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. Наприклад, слово день означає: "1. Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. (М. Риль-ський.) 2. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні минають, минають місяці,- село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну дату, встановлену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М. Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи словосполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає "скульптурне зображення верхньої частини людського тіла": Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.) А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поставити всі точки над "і".

АНТОНІМИ
Слова з протилежним значенням називаються антонімами (друг - ворог, білий - чорний, сумно - весело, говорити - мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло - тьма, охолоджувати - розігрівати, повний - порожній, швидко - повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий - бідний, великий - малий, гіркий - солодкий, молодий - старий, хоробрий - боягузливий. Антонімічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов - ненависть, щастя - горе, радість - смуток, робота - відпочи-нок, життя - смерть), а також час, простір, явища природи (день - ніч, зима - літо, схід - захід, початок - кінець).
Антоніми служать для більш наочного зіставлення, порівняння контрастних понять. Вони широко використовуються в народній творчості і художній літературі, в публіцистиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного не розуміє. (Нар. те.) А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Леся Українка.) Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного... (К. Маркс і Ф. Енгельс.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків ("Крок вперед, два кроки назад" (В. І. Ленін), "Війна і мир" (Л. Толстой), "Правда і кривда" (М. Стельмах.) Антонімічні протиставлення часто забарвлені іронічно: Давали, та з рук не пускали. Взагалі в основі іронії лежить прихована антонімічність: Пожалів вовк кобилу... Особливу пару антонімів утворюють епітет і. означуване слово, протилежне йому за значенням (т. зв. епітет-оксиморон): чесний злодій, солодкий біль.
Антонімічними здебільшого є всі похідні слова від якоїсь пари антонімів: хворий - здоровий, хвороба - здоров'я, хворіти - здоровіти.
У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (холодний - теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати - відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) - тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний - теплий, гарячий - прийом; але сухий - свіжий хліб, сухий - мокрий одяг, суха - жива гілка.
У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окремо взяті, антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.
Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багатство мови та її виражальні можливості.

СИНОНІМИ
3 розвитком кожної мови її словниковий склад безперервно поповнюється, збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з активного вжитку, але приплив нових слів у живій мові завжди інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якісне вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет можна охарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його ознаки, виявляючи при цьому своє ставлення до предметів або явищ навколишньої дійсності. Слова, таким чином, вступають між собою в певні зв'язки: уточ-нюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі поняття, передаючи одночасно певні почуття, В мовленні це створює можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні між людьми, Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані ними слова - синонімам й. Наявність розгалуженої системи синонімів є одним з показників багатства мози.
Синонім походить від грецького слова зупопутоз, що означає однойменний. Отже, синоніми - слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синонімами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, ремствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старо-житній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або - в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів молсуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основним - найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтінків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.
Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне значення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінок значення, що відрізняє його від інших синонімів. Наприклад, слова червоний, пурпурний (пурпуровий), багряний, багровий позначають певний колір предметів і є синонімами. Але найточніше це значення передає слово червоний - такий, який має колір крові: Пишається над водою червона калина. (Т. Шевченко.) Слово пурпурний (пурпуровий) означав яскраво-червоний. Хай цвітуть прапори пурпурові, як сади, як весна молода! (В. Сосюра.) Синонім багряний означає густо-червоний. Пишно займались багрянії зорі колись навесні. (Леся Українка.) Нарешті, слово багровий - це густо-червоний з легким синюватим відтінком. Клепальник в багровому горні прозоре залізо пече. (М. Бажан.)Деякі синоніми, що мають дуже близьке значення, відрізняються насамперед емоційним забарвленням, наприклад, нейтральне, тобто звичайне, слово солдат і слово воїн з урочистим, піднесеним забарвленням; звичайне слово плечі і трохи застаріле, урочисте рамена; слово обличчя і його знижені або й вульгарні синоніми пика, морда; книжне слово дискусія і трохи розмовне суперечка; слово говорити і його розмовний синонім балакати. Слова нечистий, нерозумний,,вигадувати пом'якшують негативне, знижене емоційне забарвлення своїх синонімів чорт, дурний, брехати. Всі ці синоніми відрізняються також сферою свого вживання, тобто деякі використовуються перевалено в усній, ненормованій мові, інші - в писемній або підкреслено книжній чи офіційній мові. Сферою вживання відрізняються також загальнолітературні і діалектні слова: півень і когут, товстий і тлустий, гарно і файно тощо.
Хоч синоніми іноді називають взаємозамінними, насправді кожен контекст звичайно вимагає одного якогось певного слова. Це добре видно на прикладіречень, де вжито кілька слів того самого синонімічного ряду. Порівняйте, наприклад: Розжеврене, червоне сонце низько опустилося, багряним світлом грало по деревах, по квітках і по річці. (Леся Українка.) Саїд схопився і щось схотів заперечити, а обличчя з блідого, втомленого зробилося червоним, аж багровим. (Іван Ле.) Наведеш приклади показують також, що в мовленні як синоніми можуть виступати слова, які, взяті окремо, синонімами звичайно не вважаються: розжеврений і червоний, блідий і втомлений. Синоніми, зумовлені контекстом, називають контекстуальними синонімам її. Такими синонімами можуть бути і займенники, і словосполучення, і цілі описові звороти. Наприклад, говорячи чи пишучи про І. Я. Франка, ми можемо назвати його: Каменяр, автор гімну "Вічний революціонер", видатний український публіцист тощо. Доцільне використання синонімів уточнює або підкреслює нашу думку, урізноманітнює нашу мову і надає їй додаткової виразності.

Терміни-синоніми подаються у загальному реєстрі за алфавітом, але дефінується лише один, як правило, поширеніший варіант, із зазначенням через кому синоніма (Принцип походження, провенієнцпринцип - принцип організації архівних фондів, який вимагає врахування генетичних зв'язків документів з фондоутворювачем (фондоутворювачами); від терміна-синоніма робиться посилання на дефінований термін (Провенієнцпринцип див. принцип походження).

 

 

20. Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле­тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз­ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди зби­ралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».

Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцін­ка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» {прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: бал­ка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають од-

накові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором»

(обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», зли­ти«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови:

а) іменників і відіменникових прислівників: кружка «довкола» і кружка «родовий відмінок іменника кружбк»;
боком «не прямо» і боком «орудний відмінок іменника бік»;

б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип «рипін­ня» (рип дверей) і рип2 «різкий звук від тертя» (двері рип); стук «удар» (почувся стук) і стук «різкий звук удару» (щось у вікно стук);

в) інші випадкові збіги: мати' «рідна людина» і мати2 «володіти чимось»; коли «у який час» і коли «наказовий

спосіб дієслова колоти»; їм «перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти» і їм «давальний відмінок

займенника еони».

До омонімічних явиш у мові належать також: омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — ро­ман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омо­німи — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;

омографи — при однаковому написанні мають різну вимо­ву (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози­чень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул «дрібні частинки у водоймах» і мул (назва тварини, за­
позичена з латинської мови); клуб «маса кулеподібної форми» і клуб (назва організації, запозичена з англійсь­
кої); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного
інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр «міра довжини» (з грець­
кої), метр «віршовий розмір» (з грецької) і метр «учитель» (з французької); кран «трубка із закривкою» (з
голландської) і кран «механізм для піднімання вантажів» (з німецької),

Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови:

внаслідок словотвору; наприклад, розчинити (споріднене з розчин) {розчинити (споріднене з відчинити, зачинити); закувати (від кувати «бити молотом») і закувати (від ку-ку); загин (від загнути) і загин (від загинути); ро­маніст1 «той, хто пише романи» і романіст «той, хто займається романською — французькою, італійською, іспанською і т. д. — філологією»;

внаслідок переходу в іншу частину мови: лютий (прик­метник) і лютий (назва місяця); учительська (прикмет­ник) і учительська (іменник); жаль (іменник) і жаль (предикативний прислівник);

внаслідок історичних фонетичних змін: безгрішний (від гріх) і безгрішний (від гроші, звичайно — безгрошовий); слати

(шлю) і слати (від стелити — випав приголосний т у групі приголосних стл); жати (від прадавнього жемти — жму) і жати (від прадавнього женти — жну);

внаслідок розпаду багатозначності слова у зв'язку з дифе­ренціацією значень; колись ключ до дверей (пор. ключка «гак із довгим держаком») і журавлиний ключ були одна­кові за формою — і слово ключ було одне, але тепер, коли вже немає подібності між обома ключами, це слово пере­творилося на два слова з різним значенням: ключ1 «знаряд­дя для замикання замка» і ключ2 «ряд однорідних предметів, що рухаються один за одним, утворюючи кут»;

внаслідок залучення до словника діалектизмів, архаїзмів, історизмів: гостинець «подарунок» і гостинець «великий шлях» (діалектизм); чайка «птах» і чайка «козацький чо­вен»; око «орган зору» і око «давня міра ваги».

Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутування їх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Коли в українській мові виникли омоніми жати (жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомість частіше використовується діє­слово тиснути. У давньоукраїнській мові почали однаково зву­чати назва зброї лук (від лмкъ) і назва рослини лук (від давньо­грецького look); потім остання з них була витіснена запозиче­ним із німецької мови (точніше — з ідиш) іменником цибуля.

Омоніми в художній літературі, в усному мовленні вико­ристовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мов­ленню гумористичного забарвлення, наприклад:

Через досвіду й сумління брак йде з фабрики суцільний брак, та бракеру твердості бракує, і тому він браку не бракує.

(Є. Бандуренко)

У народному гуморі, наприклад, побутує такий гуморис­тичний діалог: «Таж їж». — «Я ж їм». — «А ти не їм, а собі».

Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омо­німи — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лек­сичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.

Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко — «гнів». А україн­ське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine — це «журнал як періо­дичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «ма­газин» у нашому розумінні.Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.

Пароніми - слова, які подібні своїм звучанням. Схоже звучання мають, наприклад, слова олива, олія, оліфа; кіт, кит; кристал, кришталь. З цього погляду пароніми слід розглядати як слова, що наближаються до омонімів. Але на протилежність до омонімів, пароніми іноді є одночасно або синонімами (наприклад, лицар і рицар), або словами, що належать до однієї галузі, сфери (наприклад, калій і кальцій - назви легких металів) або словами спільнокореневими, що відбивають у своєму значенні якусь спільну ознаку (наприклад, свідчення і свідоцтво). Звукова подібність паронімів створює можливість для використання їх у художній літературі з тією самою метою, що й омонімів. Разом з тим звукова подібність, особливо при певній близькості значення, може призвести до плутання паронімів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре розуміти значення паронімів і правильно вживати їх.

 

 

21. Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища — арго, жаргон, креол, лінгва франка. Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.Назва суржик походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зернапшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»

Шляхи подолання суржику:

уникати:

-явища ікання акання єкання: юріст,прокурор

-вимова и після ц апеляція

-збереження давніх о е в новоутворених закритих складах:боль,дом

-заміна африкат дж.,дз на фрикативні ж з: сижу

- пом’якшена вимова шиплячих та р у всіх позиціях: секретар

-утворення імен по батькові жіночого роду додаванням овна а не івна Павловна

- утв прикметників найвищого ступеня додаванням слова самий

- відсутність кличного відмінку

Також суржик зумовлений:

-повним творенням рос слова,холостой

- творенням кальок посадова особа –урядовець

-міжмовною омонімією:неділя –тиждень

На синтаксичному рівні:

-використання прийменників по

-керуванням: інформувати начальникові

-бездумним калькуванням словосполучень,які часто можна закінчти одним словом

 

 

22. Стилістика (і лінгвостилістика) – це розділ мовознавства, що вивчає:

1. закономірності існування і структурну організацію функціональних стилів;

2. мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стилістичного забарвлення;

3. цілеспрямований вибір мовних засобів, який відповідає стильовим і стилістичним нормам.

1. Офіційно-діловий стиль

a. Лексика: емоційно нейтральна, у прямому значенні; юридична, суспільно-політична лексика (іменники – морф. однина – абстрактна лексика).

b. Синтаксис: речення поширені, ускладнені прості речення дієприслівниковими зворотами (виходячи з України...), відокремленими обставинами, дієприкметниковими зворотами, відокремленими означеннями, передминулим часом (нависла була), однорідні додатки (проголошує незалежність та створення...), прикметники – відносні – обмежена кількість – кліше: смерть, небезпека,...; порядок слів прямий.

2. Науковий стиль

a. Лексика: терміни (більше інтернаціоналізми), приклади, складні терміни = словосполучення; хімічна + біологічна лексика (у цілому тексті – більшість абстрактної лексики, іменний текст), напр., зникнення, зріст, радіоактивний, активація, схожість; більше іменників; опредмечена дія (рух) – ріст, розподіл,...; прикметники – невелика кількість відносних, тільки в разі необхідності; неузгоджені означення (клітини зародку, вміст білка).

b. Синтаксис: складнопідрядні речення – передусім підрядне означальне та причинне (що пов’язане з їх...), з’ясувальне (можна вважати, що в цей час...), особове х безособове (можна вважати); присудки – складні, пасивний стан дієслова; складне речення – неузгоджені означення, обставини – прислівники міри та ступеня, вставні слова – наукові припущення (очевидно, можна вважати)

3. Науково-публіцистичний стиль

a. Синтаксис: синоніми тут служать засобом експресії, ціль – переконання; безсполучникове складне речення (доповнює речення), і те, і те сталося – повторення підмета; безособові речення – узагальнення – типове явище для радянської епохи, навпаки – еліптичне мовлення; монотонності суто наукового стилю протиставляється публіцистичний прийом тексту з метою впливу на емоції, звернення уваги.

b. Лексика: антитеза (протиставлення), вставні конструкції (можливо), вставлені конструкції (додаткові значення).

4. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos — надлишок) називають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір — “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), спільна співпраця (співпраця — “спільне розв’язання проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор — “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив — “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати — “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — “увільнитися зі збройних сил”); “у березні місяці одержав 200 гривень грошей” (слова місяць і гроші тут зайві). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; треба взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п’єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував 1989 року.

5. До плеоналізмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно й однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану; неослабно і пильно контролювати тощо.

6. Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися в мові й не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вислови, як букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. expono — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний). Тавтологія (від грецьк. tauto — те саме, logos — слово) — змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова, наприклад: користь від використання цих приладів є незаперечною; приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; тривалість лекційної пари у нашому вузі триває одну годину двадцять хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: вигода від використання цих приладів є незаперечною; коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; лекційна пара в нашому інституті триває одну годину двадцять хвилин.

7. Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці, розмовна мова, словник іншомовних слів, чорне чорнило і т. ін.

8. Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний фразеологізм святая святих. У художньому і публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності. “Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях” (Павло Загребельний); “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини” (Василь Симоненко); “Чи людством бути люди ще спроможні?” (Ліна Костенко); “Я знову мушу йти до Чоломбитька і... бити йому чолом” (Василь Шкляр). Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.

9. Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо і на письмі. “У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича — на Людмилу Федорівну Кобзар” (з наказу); “Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів” (з листа); “У приміщенні Підлісецької школи о 17 годині відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція” (з оголошення).

 

23.Рід імен

Деякі іменники модуть мати дублетні форми роду:зал-зала

Часто рід іменників сприяє розрізненню значень:адрес(вітальна папка) –адреса(місце знаходження)

Рід невідмінюваних іменників іншомовного походження визначають:

-назви предметів та явищ-с.р. таксі,інтерв’ю.

-назви істот-чол або жін. маестро,міс

- назви тварин:-чол роду

-географічні назви-рід за словом,що позначає родове поняття.

Офіційними,основними назвами професій,посад звань,слугують іменники чоловічого роду:інженер,декан,кандидат.У документах їх уживають незалежно від статі особи.

Число іменників

окремі імен мають лише однину:абстрактні назви(боротьба),збірні поняття-зброя,назви речовин і матеріалів,власні географічні назви,назви обрядових понять,назви економ понять,назви продуктів харчування,парні предмети.

Відмінки

Н.в.- незміна ознака,у н.в. множини чол. р. другої відміни мають закінчення и а не –а.

Р.в. – переважно використання додатка у Р.в.,дієслово з не вимагає Р.в.

Д.в.іменики чол. род 2відміни мають зак –ові –еві –єві

О.в. виражає знаряддя за допомогою якого виконано дію

М.в. помилково використовувати імен множини із зак –ам ям

також можливі паралельні закінчення –у(ю)ові(еві,єві)

Кл.в. не від усіх прізвищ можна утворити паралельні форми.Форми кл від. прізвищ мають стилістичний ефект,їх використовують у публіцистичному художньому розмовному стилях.

 

24.Усі прикметники поділяються на якісні, відносні, присвійні.

Якісні прикметники утвор вищий і найвищий ступені порівняння.

Вищий простої форми + ш,іш до основи прикметника (довгий довший)

вищий скденої форми – це додавання слів більш,менш до звичайного прикметника(більш зручний)

найвищий простої форми-додавання префікса най,щонай,як до звичайного прикметника(найсильніший)

найвищ ступ складеної форми- додавання найбіль нійменш до звич прикметника(найбільш прогресивний)

Перша проблема змішування

друга це утворення ступеня порівняння від відносних прикм.

Третя утворення ступенів порівняння від якісних прикм,від яких не можна їх утворювати:це такі групи слів:1)виражають абсолютні ознаки,що не підлягають кількісному виміру(босий, лисий,німий)2)називають масті тварин(вороний,зозулястий)3)вказують на кольори за подібністю(вишневий)

4)складаються з кількох основ 5) віддієслівного походження з префіксом не(неподільний) 6)мають суфікси –анн енн (невблаганний)

Четверта причина ступені порівняння можна вживати лише в певному контексті,коли щось з чимось порівнюється.Пята уживання застарілих форм,які залишилися нормативними рос мові:самий відважний.

Присвійні прикм утворюються переважно від назв осіб,рідше – від назв тварин за допомогою суфіксів ин (їн)(від ім. 1 відміни) та ів(їв) (від імен 2 відміни)

Займеники

Особові(я ти ми),зворотний(себе) присвійні(мій твій), означальні(сам самий) вказівні(цей той) питально-відносні(хто що який) заперечні(ніхто нічий) неозначені(будь-хто абищо)

ненормативними є

займе ник рос любий замість будь який,також вживання себе поводити себе чути себе(поводитись,чутися)

правильний наголос,це не тільки уникання двохзначності а й культура мовлення.

Порушення це надмір коване вживання займенників.

 

 

25.