Unfortunately виражає схвалення, позитивне ставлення мовця до позамовної дійсності

За С. Г. Воркачевим, модальні слова раціональної оцінки поділяються на три функціонально-семантичні групи:

1) одиниці мікрополя Припущення, які передають низький ймовірнісний прогноз (maybe, perhaps, possibly, probably);

2) одиниці мікрополя Думки, що відображають середній ймовірнісний прогноз та зазвичай супроводжуються емоційним переживанням (surely, no doubt);

3) одиниці мікрополя Дійсності (actually, in fact, really, certainly), що виступають головним чином в якості засобу зв’язку висловлювання з контекстом.

Якщо у одиниць мікрополя Припущення мовна функція співпадає з мовленнєвою і полягає у створенні особливого типу логічного судження – гіпотетичного, то значення у одиниць мікрополя Думки та Дійсності, в значній мірі залежать від типу висловлювання, вони контекстуально обумовлені. Крім основної модальної функціі – показника вірогідності/достовірності – в монологічних контекстах їм властиві ряд контекстуально обумовлених, додаткових функцій, основними з яких є:

1. Функція імпліцитного інтенсифікатора дієслів ассерції властива переважно лексемам мікрополя Дійсності і свідчить про щирість мовця.

Ex.: It was a really tough school, but order was kept by one of the scariest headmistress you could possibly imagine, Mrs Jenkins.(Ed Miliband, 2010)

У цій функції переважає комунікативна направленність, яка вказує на прагнення мовця емоційно довести істинність, достовірність змісту свого висловлювання, звернути слухача «на свою сторону».

2. Функція підтвердження справедливості думки, висловленої мовцем, або «всезагальної», «анонімної» думки. У цій функції модальні слова зазвичай з’явлються у висловлюваннях, що містять оцінку – кваліфікацію висловлюваного.

Ex.: If that is what the leaders of Hong Kong’s own community believe, then we have truly fulfilled the heavy responsibility we feel for their long-term future (M. Thatcher, 1984)

3. Функція вказівки на відповідність думки одержувача мови думки відправника промови, властива головним чином лексемам мікрополя Думки. Висловлювання з модальними словами цього мікрополя у зазначеній функції можна витлумачити як кон'юнкцію двох висловлювань: «Я вважаю, що А» і «Я вважаю, що ти вважаєш, що А». Це означає, що вживаючи модальне слово, мовець припускає, що співрозмовник, чи то в силу відомих обом фактів, ч з інших причин, прийшов до тієї ж думки або ймовірнісної оцінки, що і він сам:

Ex.: Labour did some good things, of course they did. (Nick Clegg, 2010)

4. Функція вказівки на загальновідомість змісту висловлювання, в якому модальні слова з'являються зазвичай в повідомленнях сентенційно-оцінного типу є сигналом того, що мовець проінформований про загальновідомість свого повідомлення і наводить його для інших цілей, що виходять за рамки безпосередньої інформації висловлювання:

Ex.: We are certainly not looking at a talking shop role for the new Commission(David Lammy, 2004).

Ex.: And so our foreign policy is certainly to deal with today's conflicts and to prevent new ones, to tackle climate change and promote free trade, to advance our values and at all times seek the protection of human rights abroad as we do at home - it is all these things, but it is also something else - to energise our relations and alliances in a broad and enduring way to bring new opportunities and horizons to British people for decades to come.(William Hague, 2010).

[с.25-26] Воркачев С. Г. Оценка и ценность в языке: Избранные работы по испанистике: монография. Волгоград: Парадигма, 2006. 186 с.

1.3 Поняття політичного дискурсу

Провідним напрямком сучасного мовознавства є вивчення дискурсу як лінгвістичного феномену. Поняття «дискурс» інтегрує (об’єднує в собі) цілу палітру значень і нерідко визначається лінгвістами через поняття «текст». Дискурс – це текст як результат цілеспрямованої соціальної дії, як поєднання дій мовних і мовленнєвих, соціокультурних і прагматичних, когнітивних і психологічних факторів» [с. 136-137]. Арутюнова. Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – с.136-137. Ван Дейк визначає дискурс як текст у контексті, «інформацію, що підлагає емпіричному аналізу». Дискурс розглядається як дія і процесс, тому має більш широке значення, ніж «текст». «Я буду використовувати термін «дискурс» для позначення всього процесу суспільної взаємодії, серед якої текст є лише частиною» [c. 24 ] FAIRCLOUGH, N. 1989. Language and Power, London: Longman. Вивчення політичного дискурсу починається з появою політики. Цицерон та Арістотель приділяли увагу особливим методам соціальної та політичної компетенції у досягненні певної мети. У той час як Арістотель дав більш формальну інтерпретацію цим цілям, загальний принцип подачі інформації стосовно політики і заходів, спрямованих на досягнення всезагального блага, залишається незмінними.

Основи ж теорії політичного дискурсу були закладені представниками кембріджської та оксфордської філософських шкіл у 50-ті рр. ХХ ст., які здійснили аналіз лінгвістичного контексту суспільної думки. Серед класичних робіт з даної проблематики можна назвати праці Т.А. ванДейка, Р.Барта, М.Фуко, Ю.Хабермаса, а також дослідження вітчиз няних авторів: М.В.Ільїна, Є.І.Шейгала, О.М.Баранова, Г.Г.Почепцова.

Поняття “дискурс” дуже багатозначне. Воно походить від латинського слова «dіscursus», що буквально означало “біг у різних напрямках” і означає письмову або усну комунікацію. У працях соціолога Фуко, дискурс позначається як «єдність послідовностей, знаків, у висловлюваннях, ствердженнях». Поняття «enouncement» походить від французького l’énoncé,

означає «ствердження» (висловлювання) і є не лише сукупністю семіотичних знаків, а й абстрактною конструкцією, яка дозволяє знакам брати на себе і передавати особливі зв’язки між об’єктами, суб’єктами, та висловлюваннями. M. Foucault (1969). L'Archéologie du savoir. Paris: Éditions Gallimard. Таким чином, складовими дискурсу є семіотичні послідовності (зв’язки між знаками), об’єктами, суб’єктами, та висловлюваннями. Термін discursive formation (дискурсивна формація) умоглядно описує постійну комунікацію (письмову та усну), яка порождує дискурс. Як філософ, Фуко застосував дане поняття, аналізуючи політекономію та природничу історію.

Виходячи із визначень поняття «дискурс», можна дійти висновку, що весь дискурс має політичну спрямованість. У такому разі будь-який аналіз дискурсу є потенційно політичним. Shapiro, M. J. (1981) Language and Political Understanding New Haven, CT: Yale University Press. Політична мова трактується перш за все як дискурс, і вже потім як політика.

Важко уявити абсолютно об’єктивну та аполітичну спрямованість данного виду дискурсу, тому аналітики повинні мати чітку мотивацію та концепції, які сприятимуть встановленню «демократичного» ідеалу дискурсу, якому будуть підпорядковуватися інші види дискурсу. У своїй книзі «Мова політики» Гейс зазначає, що велика кількість досліджень відображає політичну упередженість. Michael L. Geis The language of politics

Springer-Verlag, 1987 з – p. 189

Політичний дискурс є цілою низкою жанрів, визначених суспільною сферою, переважно політичною. Van Dijk, T. A. (19986). «What is political discourse analysis?» Dins Blommaert, J.; Bulcaen,

Ch. (eds.) (1998) Political linguistics. Amsterdam: Benjamins. 11-52. Лише промови політиків, які мають місце в інституційних закладах (institutional settings) таких як уряд, парламент або політичнні партії, беруться до уваги. Це означає, що неофіційна розмова політика з другом, або членом сім’ї не вважається політичним дискурсом, він має місце лише під час професійної діяльності політика в суспільних інститутах (іnstitutional settings). В практичному значенні дискурс набуває значення політичного, під час виконання своїх обов’язків у політичній установі, такій як керування, законодавча сфера, передвиборча кампанія і т. ін.

Лінгвіст Орвел першим звернув увагу на політичний потенціал мови. Це видно з його статті «Політика і англійська мова», де він розмірковує над тим, яким чином мова може використовуватися для маніпулювання думками, і наводить на думку, що «політична мова є захисом від незахищених» [c. 225]

Orwell, G. (1969) "Politics and the English language". In W. F. Bolton and D. Crystal (eds.), The English Language Vol. 2: Essays by Linguists and Men of Letters, 1858–1964. Cambridge: Cambridge University Press, 217-19.

Наводяться приклади використання слово «пацифікація» у значенні бомбардування малих поселень, не здатних до самозахзисту, або використання слова «усунення кордонів» на позначення виселення тисяч селян. Орвел висловив занепокоєння щодо загальних змін в англіській мові, першопричиною яких є політики. Вони мають репутацію у будуванні (construction) так званого «туману», за словами американців, або «політичного кулдикалдігуку», тобто використання довгих та зарозумілих термінів, в яких відсутній сенс, або спроба його приховати від слухачів [c. 320] Neaman, J. S. and Sliver, C. G. (1990) Kind Words New York: Facts on File.

Науковці Garth S. Jowett та Victoria O‟Donnell розрізняють інформативний дискурс, який розглядається як переконання, з однієї точки зору, та пропаганду – з іншої. Інформативний дискурс і переконання зосереджують увагу на реціпієнті (читачеві чи слухачеві), «дозволяючи їм отримувати інформацію, оцінювати навколишню ситуацію (understand the environment) і пізнавати» [c. 30] У той час як оратови (мовці) або автори переконливих повідомлень мають чітку мету спонукати слухачів погодитися з їх точкою зору [c. 31-32] Метою пропаганди є захист інтересів пропагандиста, незалежно від того, чи співпадають вони з інтересами слухача [c. 7] Пропагандист виступає в ролі переконувача з чіткою метою просувати діалогічну залежність. Насправді, пропагандист сприяє досягненню власних інтересів, або інтересів організації, представником якої він є, іноді, навіть за рахунок реціпієнтів, cлухачів (recipients).

Пропагандист не бере до уваги благополуччя аудиторії як першочергову мету, використовуючи інформативні засоби зв’язку [c. 44].

Те, що Jowett and O‟Donnell визначають «пропагандою» схоже на визначення поняття «маніпуляції» ван Дейком. Він наголошує, що «маніпуляція» є типовою категорією оглядача (observer’s category), і не завжди категорією учасника (participant category). Маніпуляція має на увазі не тільки владу, а й зловживання нею, використання незаконного впливу засобами мовної комунікації. Але, «невелика кількість мовців можуть назвати свій дискурс маніпулятивним» [c. 360] Jowett, G.S. and O‟Donnell, V. (2006). Propaganda and Persuasion (4th edn.).

London: Sage.

Визначення ван Дейка відповідає характеристиці пропаганди як використанні влади для переконання аудиторії з метою діяти або вірити в те, що відповідає інтересам маніпулятора та його/її групи, але не тим, ким маніпулюють» [c.360]. До того ж, маніпулятивний дискурс не завжди має однаковий вплив на всіх слухачів (реціпієнтів).

Наступна характеристика маніпулятивного дискурсу і пропаганди полягає в тому, що вони мають ефект лише там, де має місце нестійкість влади (imbalance of power), яка іде на корить діям маніпулятора. «Маніпуляція є незаконною в демократичному суспільстві, адже вона породжує нерівність»‟ [c. 363-364] van Dijk, T. A. (2006). Discourse and manipulation. Discourse & Society 17(3): 359-

383.

Politics is a struggle for power in order to put certain political, economic and social ideas into practice. In this process, language plays a crucial role, for every political action is prepared, accompanied, influenced and played by language. Політика є боротьбою за владу з метою реалізувати певні політичні, економічні та соціальні ідеї в життя. Мова грає важливу роль у цьому процесі, адже будь-яка політична діяльність супроводжується та здійснюється за допомогою мови.