Літолого-стратиграфічна характеристика родовища

 

В основі Внутрішньої зони Передкарпатського прогину Скибової зо­ни -Карпат залягають автохтонні палеозойські і докрейдяні породи по складу, мабуть, подібні, до описаних вище для розрізу платформенного схилу цього прогину.

Починаючи з крейдяних відкладах фації порід тут різко відрізня­ється від фаціального складу відкладів платформеного схилу Передкар­патського прогину. Крейдяні і палеогенові відклади представлені тут флішеподібними і флішевими породами, а неогену – типічними моласами (рисунок 1.7).

Крейдяна система

Нижня крейда. Ці відклади повністю у Внутрішній зоні ще не розкри­ті. Тут виділяються спаська і головнінська світа.

Спаська світа. (барем-альб) відома по відслоненню порід в північно-західній частині Скібової зони в районі м.Самбір і по даних бурін­ня зверхглибокої свердловини Шевченково-І. Представлена світа товщею чорних розсланцьованих аргілітів, розділених пачкою сірих масивних пісковиків. Товщина Спаської світи по відслоненням порід до 280м.

Головнінська світа. Розріз відкладів цієї світи відомий в долині р.Дністер біля Старого Самбору. В основі світи знаходиться пачка чор­них аргілітів, які чергуються з прошарками алевролітів сірого ко­льору. Товщина пачки до 10 м. Основна товща головнінської світи представлена кремнистими мергелями і вапняками з прошарками аргі­літів і пісковиків. В верхній частині світи залягає пачка чорних і зелених аргілітів, вапняків та мергелів. Товщина пачки до 35 м. Тов­щина світи 110 м.

Верхньокрейдові відклади в геосинклінальній фації представлені стрийською світою і є нижнім стратиграфічним елементом комплексу флішових-відкладів, який складає безпосередньо геосинклінальний схил Передкарпатського-прогину.

 

 

 

 

Рисунок 1.7 – Літолого-стратиграфічний розріз Внутрішньої зони Передкарпатського прогину, аркуш 1

 

 

 

 

Стрийська світа об’єднує відклади турону-дату і в межах дослід­жуваної території має широке розповсюдження. Світа представлена ритмічним чергуванням аргілітів, пісковиків і алевролітів з прошарками вапняків і мергелів. В нижній частині ритму звичайно залягають прошарки пісковиків, гравелітів і рідко конгломератів. Закінчується ритм аргілітом або алевролітом. Місцями у вер­хній частині ритму є шари мергелів або вапняків. Товщина рит­му від 0,5 до 2 м. Основний об’єм в розрізі стрийської світи займають аргіліти. Аргіліти сірі і темно-сірі, деколи з зелену­ватим відтінком, звичайно тонкослоїсті і розсланцьовані, листуваті, вапняковисті. Зустрічаються і невапняковисті. Товщина прошарків від 0,01 до 0,1 м. Аргілітові пачки деколи досягають тов­щини 0,5-1 м. Пісковики сірі, сіро-зелені, голубувато-сірі від мілкозернистих до крупнозернистих (частіше всього в підошвенній частині перешарування) щільні, вапняковисті. Товщина шарів від 0,2 до 0,8 м. Алевроліти сірі і темно-сірі, часто слюдисті, міцні, вапняковисті. Товщина шарів 0,03-0,3 м.

На площинах напластування пісковиків та алевролітів дуже часто зустрічаються ієрогліфи, подібні на ходи черв’яків. Останні мають більш широке розповсюдження.

Гравеліти і конгломерати, які зустрічаються в стрийській світі на початку ритмів, складаються з зерен кварцу, уламків ме­таморфічних сланців, кремнистих аргілітів з радіоляріями, характерними для нижньої крейди, вапняків, пісковиків і слюдистих алевролітів. Товщина конгломератів від 0,1 до 6,8 м. Але деколи зустрічаються пласти 1 до 4 м (р.Пістинька, північно-східна окра­їна с.Брустури).

Мергелі сірі, світло-сірі, дуже міцні, як правило, з фрикідами, які нагадують своєю формою водорослі. Товщина шарів від 0,03 до 0,2 м.

Вапняки сірого кольору, складаються з великої кількості (до 80-85%) органогенних залишків, деколи сильно перекристалізованих і змінених. Товщина шарів 0,2-0,3 см.

Характерною рисою стрийської світи є велика кількість в цих осадах прожилок кальциту, які розрізають шари в різних напрямках.

Розкрита потужність стрийських порід досягає 2820 м (св. 8-Космач-Покутська). Вище по розрізу осади стрийської світи без яких-небуть ознак неузгодження переходять у флішові утворення палеогену.

Палеогенова система. Палеогенові відклади в межах розглянутої території мають широке розповсюдження.

Палеоцен. Палеоценові відклади представлені ямненською світою з яремчанським горизонтом в основі.

Яремчанський горизонт представлений ритмічним чергуванням піско­виків, алевролітів і аргілітів. Деколи зустрічаються (на початку ритмів) і вапняки. Товщина окремих ритмів складає 30-60 см, але деколи досягає 3-4 м.

Пісковики мілко-, середньо- і рідко крупнозернисті, сірі з синюватим відтінком, в покрівельній частині пластів нерідко з’яв­ляються бурі відтінки, щільні, вапняковисті.

Алевроліти в основному зеленувато-сірі, деколи сірі і темно-сірі, в шарах зустрічаються вишнево-червоні, міцні, карбонатні.

Мінералогічний склад пісковиків і алевролітів подібний до пісковиків стрийської світи

Аргіліти вишнево-червоні, оливково-зелені, зеленувато-сірі, сірі і темно-сірі, невапняковисті і вапняковисті, тонкослоїсті. Процентний вміст прослоїв аргілітів частіше всього високий (60%), але деколи вони представлені одиничними тонкими перешаруваннями (св. 1-Покутська опорна). Товщина шарів від 0,02 до 0,3 м.

Породи яремчанського горизонту в роботах польських геологів раніше згадувались під назвою плитових шарів. Їх довгий час від­носили до покрівлі верхньої крейди. І тільки завдяки знайденій Я.О.Кульчицьким фауні біля с. Яремча, вдалось встановити їх па­леоценовий вік. Товщина яремчанського -горизонту 25-40 м.

Ямненська світа. Вверх по розрізу тонкоритмічний фліш, характер­ний для яремчанського горизонту, поступово змінюється середньо-,та грубошаруватими пісковиками, відомими в літературі під назвою ямненських (від с. Ямна на р. Прут). Пісковики масивні і тонко-шарові, слабовапняковисті, світло-сірі, жовтувато-сірі, мілко-і середньозернисті, кварцові, з перешаруваннями аргілітів, гравелітів і конгломератів.

Товщина ямненських пісковиків в межах досліджуваної території збільшується в південно-західному напрямку до 100 і більше метрів, а біля насуву Скибової зони перевищує 200 м.

Еоцен. В еоценовому комплексі порід виділяються відклади манявсь­кої (нижній еоцен), вигодської (середній еоцен) та бистрицької (верхній еоцен) світ.

Манявська світа. Осади манявської світи, як по даних буріння так і по всіх природних розрізах чітко підрозділяються на дві пачки: нижню піщано-аргілітову і верхню алевролітову.

Піщано-аргілітова пачка складається з ритмічного чергування пісковиків алевролітів та аргілітів. Останні переважають. Піско­вики і алевроліти зеленувато-сірі, і бурувато-сірі, дуже міц­ні, тонкошарові, невапняковисті, рідше вапняковисті. Товщина прошарків пісковиків і алевролітів від кількох сантиметрів до 0,5 м. В нижній частині пачки зустрічаються прослої пісковиків до 1,5 м, які мають ямненський вигляд. Вони більш світлі, деколи з жовтуватим відтінком.

Аргіліти темно-сірі і інколи темно-зелені, тонкослоїсті, не­вапняковисті, щільні, часто алевритисті, слабо слюдисті, тонко–розсланцьовані. Товщина шарів до 1 м.

Товщина пішано-аргілітової пачки від 100 до 60 м. Згідно да­них методів геофізичних досліджень виділення нижньої границі манявської світи ускладнене через підвищену піщаністість розрізу, який зливається з піщанистим розрізом ямненської світи.

Алевролітова пачка представлена тонкоритмічиим чергуванням алевролітів і мілкозернистих пісковиків, окремнілих мергелів. Але­вроліти, і пісковики, як правило, зеленого і сіро-зеленого кольору, дуже міцні, щільні, невапняковисті. Товщина алевролітової пачки в крайових північно-східних складках порядку 150 м, в південно-за­хідному напрямку товщина зменшується до 70 м.

В манявській світі на площинах напластування аргілітів, алев­ролітів і пісковиків дуже часто зустрічаються ієрогліфи, по фор­мі подібні до вже описаних стрийської світи.

Товщина відкладів манявської світи в розрізі північно-східних Покутських складок біля 250 м. В південно-західному напрямку вона зменшується до 100 м.

Вигодська світа. Відклади вигодської світи представлені товщею пісковиків світло-сірих, сірих, зеленувато-сірих, середньо- і крупнонозернистих, з шарами алевролітів і аргілітів. В верхній частині світи залягають переважно тонкослоїсті, темно-сірі, часто вапняковисті мілкозернисті пісковики і алевроліти, які часто вміщають велику кількість кутастих уламків зелених філітів та інших порід. Товщина світи від 0 до 250 м.

Бистрицька світа. Бистрицька світа представлена двома фаціями. В основі світи майже у всіх розрізах розглядаємої території відмічається строкатобарвний горизонт, який складається з тонкоритмічного чергування зелених і цегляно-червоних аргілітів. Тов­щина, його складає 15-30 м.

Вище по розрізу відклади бистрицької світи поділяються на бистрицьку і попельську фації. Бистрицька фація представлена тонкоритмічним чергуванням зелених невапняковистих аргілітів із раковистим зломом, глин з перешаруваннями сірих і зеленувато-сірих пісковиків і алевролітів. Для попельської фації характерне збіль­шення вмісту пісковикових відмінностей.

Товщина бистрицької світи від 75 (в розрізах південно-східних складок) до 200-250 м (в розрізах північно-західних скла­док).

Олігоцен. Олігоценовий відділ представлений менілітовою світою, яка поділяється на нижньоменілітову, середньо- і верхньоменілітову підсвіти. В Скибовій зоні відклади олігоцену представлені в двох частково замінимих фаціях: менілітовій і кросненській.

Нижньоменілітова підсвіта. В основі підсвіти залягає підроговиковий горизонт, названий шешорським. Представлений даний горизонт коричнево-чорними і темно-сірими невапняковистими аргілітами, сі­рими пісковиками, алевролітами та мергелями. Складаються алевро­літи і пісковики переважно із кварцу (до 90-95 %). Рідко зустрі­чаються польові шпати, мусковіт, глауконіт. Верхня частина гори­зонту складається з пісковиків, котрі нерідко заміщаються аргі­літами. Середня товщина шешорського горизонту 15 м, в окремих свердловинах досягає 35 м (св. 10-Космач-Покутська). На олігоценовий вік шешорського горизонту вказує також поява в цих осадах великої кількості рибних решток.

Над шешорським залягає витриманий по площі горизонт нижніх роговиків. Представлений він пачкою темно-сірих і коричнувато-чорних роговиків (халцедонітів), мілкозернистих пісковиків та мергелів. Роговиковий горизонт за даними ГДС виділяється висо­кими значеннями уявного опору, в зв’язку з чим слугує надійним репером. Товщина горизонту від 10 до 20 м.

Далі йде горизонт "кливських" пісковиків. Пісковики світло-сірі, мілкозернисті, невапняковисті, слабосцементовані. Так, в північно-східних складках їх товщина порядку 30 м, в південних Покутських складках зростає до 70 м, а у відслоненнях по долинах рік - до 150 м.

У верхах нижньоменілітової підсвіти залягає піщано-аргілітовий горизонт. Товщина горизонту досягає 120 м.

В розрізі Скибової зони Покутська-Буковинських Карпат ниж-ньоменілітова підсвіта закінчується головецьким (ясельським) го­ризонтом, який складається з тонких шарів смугастих вапняків і місцями перешарувань чорних або світлих силіцитів, товщиною 0,4-15м.

Загальна потужність нижньоменілітової підсвіти досягає 270 м в Бориславсько-Покутської підзони від 1 до 350 м – в розрізі Ски­бової зони.

Середньоменілітова підсвіта. Розріз середньоменілітової підсвіти складається з світло-сірих карбонатних аргілітів з перешаруваннями сірих пісковиків і жовтуватих доломітів. Підсвіта поділяється на два горизонти.

Безпосередньо на відкладах нидньоменілітової підсвіти заля­гає горизонт зеленувато-сірих аргілітів, представлений ритмічним чергуванням аргілітів та алевролітів. Товщина горизонту в св. 10-Космач-Покутська складає 110м.

Верхній горизонт представлений чергуванням пісковиків і ар­гілітів товщиною 40 м.

В цілому по району відклади середньоменілітвої підсвіти мають нерівномірне розповсюдження.

В південних скибах Скибової зони відклади верхньоменілітової, середньоменілітової і частково нижньоменілітової підсвіт фаціально заміщаються перехідними шарами або верецькою та кросненською світами.

Верецька світа. Відклади верецької світи представляють собою товщу в якій чергуються темно-коричневі аргіліти з перешаруваннями сі­рих, погано розсланцьованих, вапняковистих аргілітів і сірих, часто хвилясто-шарових пісковиків. Вверх по розрізу відбувається зменшення темноколірних різностей і по їх повному зникненню про­водиться верхня границя верецької світи. По площі розповсюдження характер ритмічності міняється від переважання глинистого матеріалу в одних випадках, одинакового чергування пісковиків і аргілі­тів – в других, і переважання товстошарових пісковиків - в тре­тіх. Товщина верецьких шарів досягає 400м.

Кросненська світа. В південних скибах Скибової зони Карпат і в Кросненській зоні Карпат верецькі і менілітові відклади заміщаються на відклади кросненської світи, які представлені потужною товщею сірих вапняковистих пісковиків і аргілітів. Для них характерне тонке ритмічне чергування аргілітів з пісковиками і алевролітами. В межах південних скиб кросненські відклади поділяються на нижньо-середньо- і верхньокросненські.

Нижньокросненські утворення характеризуються наявністю масивних і товстошарових пісковиків, сірих, слюдистих, з перешаруваннями сірих вапняковистих аргілітів і пачками тонкоритмічного-флішу.

Середньокросненська підсвіта представлена середньо- і тонкоритмічним чергуванням сірих вапняковистих аргілітів і мілкозернистих скорлупуватих пісковиків. Верхньокросненські відклади складені вапняковистими аргілітами з перешаруваннями пісковиків і алевролітів в нижній частині.

Поляницька світа. Представлена пісковиками, алевролітами і аргі­літами, серед яких зустрічаються лінзовидні прошарки і пропластки конгломератів, гравелітів і аргілітів.

Пісковики і алевроліти сірі і темно-сірі, деколи з голубу­ватим, дуже рідко зеленуватим відтінком, сильно слюдисті, як правило, дуже вапняковисті, шаруваті.

Аргіліти темно-сірі з коричневим відтінком і коричневі, си­льно слюдисті і, як правило, сильно вапняковисті.

Конгломерати і гравеліти в осадах поляницької світи мають досить широке розповсюдження, але їх пласти, не витримані по потужності. Часто пласти конгломератів виклинюються повністю. В природних розрізах по річках Пістиньці і Рибниці, Черемошу та ін­ших, пластів конгломератів не більше трьох. Один з них, в більшості випадків, залягає в підошві світи. В розрізі св. 1-ПО пластів конгломератів нараховується п’ять. Складаються конгломерати і гра­веліти з філітових порід і світло-сірих вапняків, але по мірі віддалення від платформи в поляницьких конгломератах важливу роль відіграє галька карпатського походження.

Породи поляницької світи слід, видно, рахувати як перехідну товщину від. палеогену до неогени. Проте, за результатами наукових досліджень, проведених міжнародною геолого-геохімічною екс­педицією ІФНТУНГ з французьким інститутом нафти по визначеним К.Мюллером формам плактону породи поляницької світи треба відносити вже до неогену. Товщина поляницьких відкладів досягає іноді 1000 м.

Неогенова система.

Неогенові утворення у Внутрішній зоні Передкарпатського про­гину підрозділяються на воротищенську, слобідську і добротівську світи нижнього міоцену і стебницьку, і баличську світи.

Воротищенська світа. Осади цієї світи підрозділяються на нижньово-ротищенську, середньоворотищенську (загорську) і верхньоворотищенську підсвіти.

Нижньоворотищенська підсвіта складається з темносірих, сірих і го­лубих вапнистих глин з прошарками пісковиків. Глини засолонені і загіпсовані. В глинах багато уламків пісковиків і алевролітів, що надає цим осадам вид тектонічної брекчії. Товщина підсвіти до 100 м.

Загорська підсвіта являє собою товщу різнозернистих пісковиків з проверетками глин і конгломератів. Товщина підсвіти 0-2000м. Верхньоворотищенська підсвіта представлена невапняковистими, силь­но засолоненими і загіпсованими глинами сірого кольору з голубу­ватим відтінком. В глинах є багато прошарків алевролітів і піс­ковиків. Товщина 0-800 м.

Світа слободських конгломератів. Слободські конгломерати відомі в Північно-західній частині Покутсько-Буковинських складок в між­річчі Лючки та Рибниці, де вони у вигляді ерозійних відслонень вис­тупають на припіднятих частинах рельєфу. Серед уламкового мате­ріалу в слобідських конгломератів присутні породи: зелені мета­морфічні сланці, чорні аргіліти з граптолітами, доломіти жовтого кольору і брекчія з жовтим доломітовим цементом, вапняки, мергелі.

Породи слободської світи розкриті свердловинами 12-Космач-Покутська, 1-Берегомет та іншими. Товщина світи остаточно неві­дома, мабуть вона дорівнює декілька тисяч метрів.

Добротівська світа. Виходи відкладів добротівської світи відомі вздовж північно-східної границі розповсюдження флішових порід По­кутсько-Буковинських складок. Зложена добротівська світа флішоїдним чергуванням аргілітів і пісковиків. Товщина десятки метрів.

Аргіліти сірі і світло-сірі, вапняковисті, тонкошарові. Вони складаються в основному з тонкочешуйчатого хлориту з домішка­ми гідрослюди, а в окремих випадках тільки з хлориту.

Пісковики сірі, частіше мілкозернисті, вапняковисті, тонкос­лоїсті. Пластичний матеріал пісковиків складається з кварцу (до 85%) і глауконіту (до 5%). Зустрічаються польові шпати, мусковит, рогова обманка, циркон, гранат, турмалін, хлорит, пірит.

Для добротівських осадів характерна наявність в них мергелів, які мають лінзовидний характер. Товщина світи десятки метрів.

Стебницька світа (бурдигал) розповсюджена у вигляді широкої (в деяких місцях до 2 км) смуги вздовж північно-східної границі насуву флішевих утворень Передкарпатського прогину, яка то розши­рюється, то звужується, в залежності від величини насуву на ці осади складчастих структур фліша. В міжиріччі Рибниці і Черемошу і на південний схід від р.Гильче стебницькі відклади повністю перекриваються насувом флішових порід.

Представлена стебницька світа глинами і аргілітами з рідки­ми перешаруваннями пісковиків.

Глини і аргіліти коричнувато-сірі, рожеві, а деколи зелену­вато-сірі, вапняковисті, жирні на дотик, з лінз і білого з роже­вуватим відтінком гіпсу. Місцями глини і аргіліти сильно піщанис­ті.

Пісковики, кластичний матеріал яких складається переважно з кварцу, сірі, слюдисті, вапняковисті з прожилками гіпсу. Місцями глини і аргіліти сильно піщанисті. Розкрита потужність стебникських відкладів досягає 1000 м.

Балицька світа (гльвет). Відклади балицької світи літологічно і мікрофауністично дуже подібні до стебницьких. Складені вони та­кож зеленувато-сірими і коричневими вапняковистими аргілітами і глинами з перешаруваннями пісковиків. Товщина відкладів досягав 120 м,

Антропоген. Четвертинні породи представлені алювіальними відкладами галечнику, суглинками, пісщаними наносами солового походження. Товщина от 10-20 см до десятків метрів на ділянках утворення дельт річок і до сотень метрів в місцях утворення конусів виносу.

 

Тектоніка

 

Осадові утворення, які складають Внутрішню зону Передкарпатського прогину, інтенсивно дислаковані і зім’яті в антиклі­нальні складки, часто перекинуті і насунені одна на одну у північно-східному напрямку. Відклади Внутрішньої зони Перед­карпатського прогину насунені на його Зовнішню зону. Ампліту­да насунення у північно-західному: напрямі за даними буріння досягає 20 км. В південно-східному напрямі зона зану­рення під регіональне насунення флішових утворень крейди і палеогену Скибової зони Карпат, амплітуда якого за даними буріння досягає 25 і більше кілометрів.

У Внутрішній зоні Передкарпатського прогину, з південного заходу на північний схід виділяються дві підзони: Бориславсько-Покутська і Самбірська.

Бориславсько-Покутська підзона (в деяких літературних джерелах вона називається зоною) являє собою складний антиклінорій, поділений на блоки поперечними тектонічними порушен­нями. Антиклінальні складки підзони перекинуті і насунені од­на на одну в північно-східному напрямі. Складчасті утворення Бориславсько-Покутської підзони насунені на відклади Самбірської підзони також в північно-східному напрямі. Бориславсько-Покутська підзона (складчатий тектонічний покрив) по ширині виходів на поверхню відкладів змінюється в південно-східному напрямку. В Бориславському районі покрив має ширину до 5 км, на широті Івано-Франківська до 20 км (район так званого Івано-Франківського підняття). Далі на південний схід шири­на підзони, яка розглядається, зменшується до 7 км. В Покутсько-Буковинській частині підзони розповсюдження відкла­дів Бориславсько-Покутського насуву на поверхні досягає 24-25 км.

Збільшення ширини Бориславсько-Покутської підзони має місце там, де фронт тектонічного покрову Скибової зони Карпат відступає на південний захід в зв’язку з розмивом складчатих флішових утворень фронтальної Берегової скиби Карпат. На цих дільницях на поверхню виходять складки Бориславсько-Покутської підзони Внутрішньої зони Передкарпатського про­гину. Тому ці дільниці називаються тектонічними вікнами.

Самбірська підзона (в деяких літературних джерелах її називають зоною), яка складена моласами неогену, - це синклінарій з декількома лінійно витягнутим згортками, насунених одна на одну у північно-східному напрямку і в цілому на Зовніш­ню зону Передкарпатського прогину. Відклади Самбірської підзони розколюється поперечними тектонічними порушеннями, внаслідок чого вони також, як і попередня, має блокову будову.

Складчасті утворення Скибової зони Карпат насунені в пів­нічно-східному напрямку на Внутрішню зону Передкарпатського проги­ну. В межах Скибової зони Карпат на прилеглих до Внутрішньої зони площах виділяються лускоподібні складки Берегової (південно-східної) скиби яка перекриває тектонічним насувом осади Внутрішньої зони прогину і Орівської (південно-західної) скиби, під насувом якої занурюються відклади Берегової скиби Карпат. Відклади Бе­регової і Орівської скиб Карпат складаються з крейдяних і палео­генових порід.

Локальні структури (брахиантикліналі і лінійно витягнуті складки) Внутрішньої зони Передкарпатського прогину і прилеглих площ Скибової зони Карпат по своїй будові являються типовим прик­ладом альпінотипної, або повної складчатості.