Ідуть далі. ТРУФФАЛЬДІНО заспівав дурнуватим голосом

Із королівства Треф

До королівства Пік

Йде трефач веселий

А поряд з ним старий.

Ах, який казус, дзинь!

У старого тазус, дінь!

Ах, він бідний

Увесь він блідий,

А він такий моло-о-дий!

 

ТАРТАЛЬЯ: І пісня у тебе ідіотська, ТРУФФАЛЬДІНО, і голос огидний. ТРУФФАЛЬДІНО, я їсти хочу!

ТРУФФАЛЬДІНО: Їсти? Їх величність їсти захотіли? Ось стосовно їжі ТРУФФАЛЬДІНО підготувався (виймає із рюкзака окраєць хліба). Прошу вас, ваша величність…

ТАРТАЛЬЯ: Що ти мені даєш?

ТРУФФАЛЬДІНО: Це хліб, ваша величність. Що, ніколи не бачили?..(відламує від окрайця шматок і смачно жує).

ТАРТАЛЬЯ: Невже ти не розумієш, що з моїм здоров’ям не можна їсти таку грубу їжу! Мені можна свіжий кекс, тістечко…

ТРУФФАЛЬДІНО: Ну, не можна, так не можна (їсть). Між іншим, знову ж собі дозволю помітити, що цю грубу їжу смакують усі трефачі, яким не пощастило жити у вашому прекрасному палаці. Їдять та похвалюють, та, звичайно ж, ви не простий трефач. Ви принц, покусаний мільйонами п’явок.

ТАРТАЛЬЯ: Дай-но мені шматочок, і я спробую…(куштує хліб, далі відламує великий шматок і жадібно їсть).

ТАРТАЛЬЯ: Ах!.. Ах!.. Ніколи б не подумав, що звичайнісінький хліб – це така вишукана страва. А мої піддані розуміються на їжі, а ТРУФФАЛЬДІНО? Коли я стану королем, то накажу віддати моїм підданим усі тістечка, тоді вони зрозуміють яку гидоту, їв їх владика. А сам я з цього моменту, буду їсти лише хліб!.. Ах! А аромат, який аромат!..

Поїли і прямують далі. ТРУФФАЛЬДІНО знову співає.

Із королівства Треф

До королівства Пік…

Біля королівського палацу КЛАРИЧЕ І ЛЕАНДРО.

КЛАРИЧЕ: І скільки ж нам чекати, як ти вважаєш?

ЛЕАНДРО: Дня три максимум.

КЛАРИЧЕ: Звідки така впевненість? Чому, наприклад, не тиждень?

ЛЕАНДРО: Тому, що твій видатний ЛЕАНДРО у тебе молодець.

КЛАРИЧЕ: Ти щось вигадав?

ЛЕАНДРО: Звісно так.

КЛАРИЧЕ: Що?

ЛЕАНДРО: Радість моя, я збирався зробити для тебе сюрприз…

КЛАРИЧЕ: Кажи ж негайно!

ЛЕАНДРО: Я підклав принцу такі черевики…Черевики на…(шепоче на вухо КЛАРИЧЕ) Ну?

КЛАРИЧЕ: ЛЕАНДРО! Та ти розумніший за всіх!

ЛЕАНДРО: Я знав, що тобі сподобається. Так що за три дні можна сміливо вважати, що принц ТАРТАЛЬЯ щезне.

КЛАРИЧЕ: Ха-ха-ха! Ах, ЛЕАНДРО, як же мені подобаються всілякі злодійства!

ЛЕАНДРО: За що я і обожнюю тебе, ягідка моя. А ТРУФФАЛЬДІНО не прохопиться, як гадаєш?

КЛАРИЧЕ: Думаю, що ні. Я особисто, королева Треф, подбаю про це.

ЛЕАНДРО: Яке щастя, люба, що на тебе у всьому можна покластися.

Обидва сміються. ТАРТАЛЬЯ і ТРУФФАЛЬДІНО продовжують свою подорож. ТРУФФАЛЬДІНО горлає свою дурнувату пісню.

ТАРТАЛЬЯ: ТРУФФАЛЬДІНО, ох,.. невже земля ще не закругляється?

ТРУФФАЛЬДІНО: Що ви, ваша величносте, хіба ви самі не бачите, що вона ще зовсім пласка?

ТАРТАЛЬЯ: Ох,…а мені здалося, що вже трішечки закругляється.

ТРУФФАЛЬДІНО: Хіба що трішечки. А нам потрібно, щоб вже дуже сильно закруглялась.

ТАРТАЛЬЯ: А в мене вже очі злипаються.

ТРУФФАЛЬДІНО: Так у чому ж справа, ваша величносте? Ось, будь ласка, чудова галявина з ніжною, м’якою травою. Спи – не хочу.

ТАРТАЛЬЯ: Ти пропонуєш мені спати на голій землі? Ти знущаєшся з мене, ТРУФФАЛЬДІНО?

ТРУФФАЛЬДІНО: Голу землю я вам не пропоную, збав Боже. У нас є ковдра…(стеле на землі ковдру).

ТАРТАЛЬЯ: Але ж так я замерзну від холоду.

ТРУФФАЛЬДІНО: (вкладається на ковдру) А ви присуньтеся щільніше до вашого вірного слуги.

ТАРТАЛЬЯ: Ой, кожна кісточка болить, особливо ноги.

ТРУФФАЛЬДІНО: Трефачське прислів’я говорить: будь-яка м’яка перина, коли вломило спину.

ТАРТАЛЬЯ: Ох, цю ніч мені не пережити, ТРУФФАЛЬДІНО.

ТРУФФАЛЬДІНО: Не хвилюйтеся, ваша величність. Я, коли прокинусь, одразу ж вас поховаю.

ТАРТАЛЬЯ: Ти не людина, а звір, ТРУФФАЛЬДІНО…(притискається до ТРУФФАЛЬДІНО). Якщо чудом я залишуся живий, то я тебе…, я тебе…

Обидва засинають. І наснився їм такий сон: звучить небесна музика, і з неба на землю спускається, махаючи крилами, мужичок у хітоні. Сідає на камінь поряд з ТАРТАЛЬЄЙ, віддихується, та уважно на нього дивиться.

ТАРТАЛЬЯ: Ти хто такий?

МУЖИЧОК: Я-то (вказує на крила). Не бачиш, чи що? Ангел. Запалити є?

ТАРТАЛЬЯ: Ні, я не палю.

МУЖИЧОК: Це, звичайно, правильно. Ну, що ж, свої будемо палити…(палить).

ТАРТАЛЬЯ: А ангели хіба палять?

МУЖИЧОК: Та ми ж безсмертні, що нам зробиться. Все одно жити та жити.

ТАРТАЛЬЯ: А скажи, ангел, я чарівний апельсин дістану?

МУЖИЧОК: Дай подумати…так. Так все ж можна дістати, якщо тримати характер.

ТАРТАЛЬЯ: І вилікуюся?

МУЖИЧОК: Дай подумати…так. Повинен вилікуватися, повинен… Чого марно хворіти. Працювати треба, а не хворіти, працювати.

ТАРТАЛЬЯ: Так я ж принц, ти хіба не знаєш?

МУЖИЧОК: Принц, принц, як не знати.

ТАРТАЛЬЯ: Так навіщо ж мені працювати?

МУЖИЧОК: І-і, милий, дурний ти ще, як я подивлюся. Принцам – їм особливо багато працювати потрібно. Потрібно все життя напружено думати, як би людям твоїм краще жилося, для того ти і поставлений Богом принцом (пауза). Ось так-от, милий.

ТАРТАЛЬЯ: А скажи, ангел, я буду щасливий?

МУЖИЧОК: Так, якщо працювати почнеш, то обов’язково. Ось сеньйориту б тобі ще гарну знайти. Без гарної сеньйорити справа не піде. Ні, не піде.

ТАРТАЛЬЯ: А знайду я її гарну?

МУЖИЧОК: Дівку-то? Дай подумати…так. Так повинен знайти, повинен.

ТАРТАЛЬЯ: А де?

МУЖИЧОК: (вказує на Місяць) А ось на ньому, на Місяці.

ТАРТАЛЬЯ: На Місяці? Так як же я туди потраплю?

МУЖИЧОК: А не потрапиш, так одинаком і залишишся, ось так от… Ну годі, милий принц, мені час, справ ще – купа. Цього заспокоїти потрібно, того на подвиг надихнути – поспати ніколи. Головне, принц, тримай характер, ось тобі моя ангельська порада. (Затоптав цигарку, змахнув крилами, та злетів у небо).