ТРУФФАЛЬДІНО: Ваша величносте, це я, ТРУФФАЛЬДІНО. Ви не спите?
ТАРТАЛЬЯ: (кволим голосом). Ах, ТРУФФАЛЬДІНО, мені так зле.
ТРУФФАЛЬДІНО: Що у Вас болить, ваша величносте?
ТАРТАЛЬЯ: Ах, здається, що все. Тіло горить.
ТРУФФАЛЬДІНО: Давайте я зніму з вас ці ковдри?
ТАРТАЛЬЯ: Що ти. У мене тазус… І дихати абсолютно нічим.
ТРУФФАЛЬДІНО: Накажіть відкрити вікна, на вулиці чудова погода.
ТАРТАЛЬЯ: Який же ти дурний, ТРУФФАЛЬДІНО, адже у мене ще й животикус. Кожен день мені на спину ставлять п’ятдесят п’явок, і все одно, я дуже, дуже слабий.
ТРУФФАЛЬДІНО: Ваша величносте, якби я годував собою п’явок, я б також безперечно заслаб.
ТАРТАЛЬЯ: Я не знав, що ти такий жорстокий, ТРУФФАЛЬДІНО. Це великий гріх, сміятися над хворою людиною, яку не може вилікувати навіть видатний ЛЕАНДРО. Іди, я не хочу більше з тобою розмовляти…
Спальня принца зачиняється. ТРУФФАЛЬДІНО виходить на авансцену.
ТРУФФАЛЬДІНО: Важкий випадок. Ну що ж ви мені порадите? Не дивлячись ні на що, ліпити правду-матку? Король не повірить, а чудова парочка засадить мене до в’язниці, це ще в кращому випадку. Хитрувати? Вивертатися? Ай-ай-ай, і це ви радите мені, порядній людині? Недобре, недобре… Та іншого виходу немає. Ви ж бачили, яку кар’єру зробив собі видатний ЛЕАНДРО, і лише на повному безглузді: тазус! Животикус! А король йому вірить!..М-так..
ТРУФФАЛЬДІНО з’являється біля палацу, де його нетерпляче очікують КЛАРИЧЕ і ЛЕАНДРО.
КЛАРИЧЕ: Ну?
ТРУФФАЛЬДІНО: Та, він довго не протягне. Місяць, два.
КЛАРИЧЕ: (ЛЕАНДРО) А ти що казав?! Два-три дні! Коновал!
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну що ж мені сказати його величності?
КЛАРИЧЕ: Скажеш, що, на твій погляд, лікування принца цілком вірне – за місяць станеш королівським лікарем.
ТРУФФАЛЬДІНО: М-так, місяць – це довго. За місяць багато чого може відбутися… А що, якщо події трохи пришвидшити, а?
КЛАРИЧЕ: Пришвидшити? Ну, кажи, мерщій!
ТРУФФАЛЬДІНО: Слухайте: їхня величність – людина, м’яко кажучи, наївна…
КЛАРИЧЕ: Та кажи вже прямо – дурень.
ЛЕАНДРО: Дурень, до того ж досить неосвічений.
ТРУФФАЛЬДІНО: Що, якщо я скажу так…(ТРУФФАЛЬДІНО шепоче, КЛАРИЧЕ і ЛЕАНДРО уважно слухають). Може він повірить. Тоді…(шепоче). Адже принц настільки заслаб, що…(шепоче). Розумієте?
ЛЕАНДРО: Хм, а у тебе дійсно варить казанок, ТРУФФАЛЬДІНО.
ТРУФФАЛЬДІНО: Вдячний за таку оцінку з ваших вуст…
ЛЕАНДРО: А якщо він не повірить?
КЛАРИЧЕ: А щоб він напевне повірив, ми з тобою повинні категорично заперечувати, зрозумів? Король впертий, як баран, він спеціально захоче зробити навпаки.
ТРУФФАЛЬДІНО: Чудова думка, сеньйорита. Значить, домовились?..
Входить СИЛЬВІО.
СИЛЬВІО: Ну що, ТРУФФАЛЬДІНО? Тільки заради Бога, кажи правду. Яка б вона не була гірка, обіцяю тобі, що я зустріну її з відповідною королю гідністю.
ТРУФФАЛЬДІНО: Скажу вам відверто, ваша величносте, справи погані…(КЛАРИЧЕ одразу голосно заридала). Одразу декілька хвороб, ваша величносте: брюхус, підлопатікус, тазус, і, можливо, е-е… як же її?
ЛЕАНДРО: Животикус.
ТРУФФАЛЬДІНО: Саме так, животикус. І здається, ще мінітікус.
СИЛЬВІО: (крізь сльози). Боже, ще й мінітікус!.. Що ж нам робити, ТРУФФАЛЬДІНО? Порадь!
ТРУФФАЛЬДІНО: Боюся, ваша величносте, ЛЕАНДРО робить навіть неможливе.
СИЛЬВІО: Та хлопчику не стає ліпше.
ТРУФФАЛЬДІНО: Ох…Боюся, ваша величносте, що в даному випадку медицина абсолютно безсила. І якщо щось і може допомогти, то це… не знаю навіть як і сказати…
СИЛЬВІО: Кажи скоріше, нічого не бійся!
ТРУФФАЛЬДІНО: О, це чари, ваша величносте.
СИЛЬВІО: Чари? Які ж чари, ТРУФФАЛЬДІНО?
ТРУФФАЛЬДІНО: Старі розповідають, ваша величносте, що в саду велетки КЛЕОНТИ, ростуть чарівні апельсини. З’ївши такий апельсин, людина вилікується від усих хвороб!
СИЛЬВІО: Ах, я щось чув про це!
ЛЕАНДРО: Що за безглузді казки! Яка велетка?! Який чарівний апельсин?!! Ніби у нас часи середньовіччя!..
СИЛЬВІО: Мовчіть, ЛЕАНДРО… ТРУФФАЛЬДІНО, а ти знаєш, де живе ця велетка?
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну, якщо захотіти, то знайти можна, ваша величносте.
СИЛЬВІО: Тоді я прошу тебе, знайди її, запропонуй їй за апельсини будь-які гроші…
ТРУФФАЛЬДІНО: Ваша величносте, чарівний апельсин неможна придбати. Сам хворий повинен зірвати його з дерева, тільки тоді зможуть проявитися чарівні властивості, ось у чому справа.
СИЛЬВІО: Ось як. А цей сад далеко?
ТРУФФАЛЬДІНО: Не близько, ваша величносте. Там вже і земля закругляється.
ЛЕАНДРО: Ваша величносте, опам’ятайтеся. Принцу і сидіти-то не можна не те, що іти!
КЛАРИЧЕ: Ваша величносте, ваш завжди світлий розум, схоже, помутився від горя!
СИЛЬВІО: Замовкніть! Хто тут король?! Я тут король! Чий син хворий?! Мій син хворий!
КЛАРИЧЕ: (заголосила). О, бідолашний принц!.. О, бідолашний мій брат!..
СИЛЬВІО: Тихіше!.. Король думає!.. (ходить і розмірковує). Отже, ось вам моє королівське рішення: мій син піде шукати чарівний апельсин. А ти, ТРУФФАЛЬДІНО, підеш із ним!(ТРУФФАЛЬДІНО вклоняється: тобто, слухаюсь. КЛАРИЧЕ страшно голосить. ЛЕАНДРО бігає, схопившись за голову, і кричить: Синовбивця, синовбивця!..).
Все! Я сказав…(і також заплакав).
