Нормативне визначення змісту понять «валюта» та «валютні цінності» має безпосереднє значення в процесі організації системи валютного регулювання і валютного контролю в державі, адже саме через вказані поняття законодавець визначає перелік валютних операцій, порядок проведення яких регламентується нормативно-правовими актами валютного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. поняття «валютні цінності» включає такі елементи:
валюта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів[1], монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
У системі валютних цінностей особливий статус має валюта України. Законом України від 5 квітня 2001р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що «гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів».
Важливою характеристикою національних валют є поняття конвертованості. У загальному вигляді конвертованість валюти визначається регламентованим внутрішньодержавним законодавством та міжнародно-правовими актами порядком обміну національної валюти на іноземну. Основу конвертованості становить постійний взаємозв'язок грошового обігу країни з грошовим обігом інших країн через механізм валютного ринку і валютного курсу.
Залежно від обсягу обмежень на обмін валюти слід вирізняти три типи конвертованості:
конвертованість за поточними операціями — характеризується відсутністю валютних обмежень за поточними операціями;
конвертованість за операціями, пов'язаними з рухом капіталу, означає відсутність обмежень при здійсненні відповідної групи валютних операцій, визначених національним валютним законодавством;
повна конвертованість валюти передбачає відсутність будь-яких обмежень при здійсненні валютних операцій як резидентами, так і нерезидентами окремої держави.
Повністю конвертованою є валюта, яка відповідає вимогам внутрішньої та зовнішньої конвертованості. Внутрішня конвертованість означає, що кожний громадянин даної країни, який має платіжні засоби в національній валюті, має право без обмежень та без перешкод переказувати їх за кордон або вільно обмінювати на іноземні платіжні засоби згідно зі встановленим обмінним курсом. Зовнішня конвертованість передбачає право іноземного суб'єкта без обмежень розпоряджатися національними платіжними засобами, і в першу чергу обмінювати їх на іноземні платіжні засоби за встановленим курсом.
За ступенем конвертованості національні валюти поділяються на вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані. В основі цієї класифікації лежить наявність або відсутність валютних обмежень, що зумовлює відповідну сферу використання конкретної валюти. Відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. № 34, вільно конвертовані валюти поділяються на дві групи. До першої групи належать валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали. Другу групу становлять валюти, які не використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу.
Неконвертованими є валюти країн, в яких за всіма видами валютних операцій існують валютні обмеження. Такі валюти перебувають в обігу лише в одній країні. Неконвертованими є валюти держав, які не ратифікували Договір про Міжнародний валютний фонд, яким передбачено незастосування обмежень за платежами та переказами за поточними міжнародними угодами, а також відмова від будь-яких дискримінаційних заходів або практики множинності валютних курсів.
Особливе місце у класифікації валют займають резервні валюти. Резервними є валюти держав, у яких центральні банки інших країн та міжнародні фінансові інститути формують власні валютні резерви. такими валютами є валюти найбільш економічно розвинутих країн: долар США, британський фунт стерлінгів, швейцарський франк, колективна валюта держав Європейської валютної системи — євро.
Поняття валютного ринку
Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі. За даними Банку міжнародних розрахунків, який проводить моніторинг діяльності на валютному ринку, денний обсяг операцій на ньому перевищує 1,4 дол. США.
Валютний ринок здійснює кілька функцій, у тому числі регулювання купівельної спроможності, хеджування, кліринг і кредит.
Основні учасники валютного ринку — це банки-дилери й інші банки, експортери, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Усі вони мають різні потреби, у тому числі щодо хеджування відкритих позицій на валютному ринку, інвестування коштів у різні райони світу і передавання купівельної спроможності від однієї країни до іншої.
Найбільші банки, що здійснюють операції з іноземною валютою, працюють у провідних фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг). У найголовніших центрах, а саме в Лондоні та Нью-Йорку, ці банки мають по 30—40 брокерів, що діють у різних секторах валютного ринку.
На початку робочого дня, перед тим як місцеві фінансові центри починають працювати, брокери спілкуються по телефону зі своїми партнерами з усього світу. Вони обмінюються інформацією і доповідають про тенденції розвитку, досягнення і події у сфері торгівлі в тих центрах, де вона вже почалася. Брокери доповнюють цю інформацію технічним аналізом, економічними даними та інформацією про політичні умови, щоб краще оцінити ситуацію на ринку. Цей аналіз дозволяє брокерам краще підготуватися до наступної ринкової діяльності.
Електронні комунікації, телефонні лінії і засоби комп’ютерної підтримки забезпечують зв’язок між брокерами. Швидкісні інформаційні системи життєво необхідні для забезпечення роботи брокерів у дилингових приміщеннях банків — маркет-мейкерів. Ринкові ціни дуже чутливі і можуть терміново змінюватися. Тому банки повинні мати можливість терміново зв’язатися зі своїми ринковими партнерами, для того щоб здійснювати торгівлю якнайшвидше. Однак ця можливість пов’язана з ризиками, яких зазнають діючі на ринку банки, якщо вони мають активи в іноземній валюті. Вартість таких активів може різко змінюватись. Отже, банки-дилери повинні мати можливість здійснювати свої операції до того, як ринкові ціни зміняться до значення, за якого вони зазнають збитків.
Основні особливості сучасних валютних ринків:
уніфікована техніка валютних операцій;
безперервність здійснення операцій;
інтернаціоналізація валютних ринків;
широке використання електронних засобів зв’язку;
нестабільність валют;
страхування валютних та кредитних ризиків;
перевантаження спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними.
Валютні ринки при цьому залишаються, з одного боку, місцем ринкової гри, а з іншого — об’єктом підвищеної уваги промислово розвинутих країн та спеціалізованих міжнародних фінансових організацій.
Для того щоб уявити масштаби валютного ринку, досить сказати, що річний обсяг світової торгівлі фізичними товарами дорівнює обороту валютного ринку протягом кількох днів. Іншими словами, валютний ринок набагато більший від усіх інших ринків разом узятих.
Валютні ринки є позабіржовими, вони цілодобово функціонують у всіх країнах світу. Крім цього, існує цілий ряд похідних валютних інструментів — деривативів, якими торгують на біржах.
