Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їхньої смерті

Студентам також слід звернути увагу на Закон України «Про за­гальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності». Дія його (стаття 2) поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору, осіб, які забезпе­чують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприєм­ницької діяльності. Згідно зі статтею 10, для страхування на виробництві не потрібно згоди працівника – страхування здійснюється в безособовій формі. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Страхові виплати бувають такі: втрата заробітку; одноразові допомоги потерпілому; пенсії по інва­лідності; пенсії у зв’язку з втратою годувальника; дитині, яка народи­лася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або профе­сійного захворювання її матері під час вагітності; на медичну та со­ціальну допомогу; за моральну шкоду (за наявності факту).

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок: внесків роботодав­ців, капітальних платежів, прибутку, штрафів, добровільних внесків.

Стаття 10. Забороняється застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних із санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (відповідно до пере­ліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами пра­ці, граничних норм піднімання і переміщення важких речей, що за­тверджуються спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у галузі охорони здоров’я). Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Стаття 11. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умо­вами праці, на підземних роботах, до нічних, понаднормових робіт та робіт у вихідні дні, а також до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм піднімання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я). Неповнолітні прийма­ються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професіям, пов’яза­ним із важкими роботами і роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеці­ально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з на­гляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Стаття 12. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зо­бов’язані створювати для них умови праці з урахуванням реко­мендацій медико-соціальної комісії та індивідуальних програм реа­білітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організува­ти навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відпо­відно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до понаднормо­вих робіт і робіт у нічний час не допускається.

Стаття 13. Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нор­мативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог зако­нодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці (СУОП), а саме:

– створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забез­печують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

– розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та під­вищення існуючого рівня охорони праці;

– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів до обставин, що змінюються;

– впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

– забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їхнім технічним станом;

– забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних ви­падків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних захо­дів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

– організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних до­сліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого облад­нання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нор­мативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що ви­значаються законодавством, та за їхніми підсумками вживає заходів для усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

– розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охо­рони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підпри­ємства), та встановлює правила виконання робіт і поведінки праців­ників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу­діве­льних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-право­вих актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників норма­тивно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

– здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устатку­ван­ням та іншими засобами виробництва, використанням засобів ко­лек­тивного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

– організовує пропаганду безпечних методів праці та співробіт­ниц­тво з працівниками у галузі охорони праці;

– вживає термінологічних заходів для допомоги потерпілим, за­лучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.