Початковий принцип американської конституційної побудови полягає в тому, що саме народ – єдине джерело державності і влади, і саме народ є фундатором Конституції. Верховенство влади народу – фундаментальний принцип демократії, що означає, що держава повинна служити народу, а не народ державі. Влада народу виявляється у формі як безпосередньої демократії (зборів виборців, самоврядування, політичної ініціативи, референдуму, анкетування й опитувань виборців), так і представницької демократії, шляхом передання владних повноважень державним органам і особам, що обираються. Разом із місцевими американці прямим голосуванням обирають і вищих посадовців – президента, губернаторів, мерів, а також членів муніципалітетів, радників, директорів, суддів та ін. Так, на 1990 р. у США налічувалося понад 500 тис. виборних посадовців.
Американська держава базується на республіканській формі правління. У Конституції США, а саме в статті 4 затверджується: "Сполучені Штати гарантують кожному штату в справжньому Союзі республіканську форму правління". Республіканська форма правління в США реалізувалася у вигляді президентської республіки: президент республіки – глава держави й уряду; уряд не несе відповідальності перед Конгресом; президент не володіє правом розпускати палати Конгресу.
Згідно з Конституцією США, федералізм є подвійною формою державного устрою, із функціональним і територіальним поділом влади. Федералізм є, так би мовити, компромісом між двома іншими формами політичного устрою: унітарною і конфедеративною. В унітарній державі всю повноту влади зосереджено в руках центрального уряду. В альтернативній формі (конфедерації) загальний центральний орган – Рада конфедерації – обговорює лише питання загальної політики і виконує швидше рекомендаційну роль стосовно до своїх суверенних членів, а всю повноту влади сконцентровано в них. За федералізму між центральним і місцевими урядами існує встановлений Конституцією і законами поділ владних повноважень і функцій.
Укладачі Конституції США чітко розподілили повноваження, якими був наділений федеральний уряд, а всі "інші" (без деталізації і переліку) віддали у відання влади штатів. Таким чином, центральному уряду належить виключне право здійснення зовнішньої та оборонної політики, надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і контролю грошового обігу, забезпечення внутрішньої безпеки, визначення національних пріоритетів та ін. До компетенції штатів належать такі сфери, як цивільне і кримінальне законодавство, організація народної освіти, охорона здоров'я, забезпечення громадського порядку, будівництво і підтримання доріг і комунікацій, контроль над використанням землі і природних ресурсів тощо. Деякі функції, наприклад оподаткування або екологічна безпека, належать і центру, і штатам. Узагалі система розподілу державних доходів і витрат між центром і штатами є досить чіткою і послідовною: певні рівні влади мають певні джерела надходження до бюджету, тим самим уникаючи конфліктного розподілу. Важливо, що навіть за наявності у штатів усіх атрибутів суверенітету (герб, прапор тощо) стаття 4 Конституції недвозначно встановлює повний та істинний суверенітет тільки на федеральному рівні, усі федеральні закони і договори союзу повинні виконуватися на всій території США в будь-якому штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності і навіть призвело до Громадянської війни 1861–1865 pp., що була найбільш кровопролитною з тих, які коли-небудь проходили на території Америки, і посіяла найбільший за всю історію розбрат між громадянами країни. Проте з тих пір цей пункт неминуче виконувався штатами. Зазначене положення розглядається як наріжний камінь існування і функціонування американської федерації. За основу побудови системи державної влади було взято принцип розподілу влади, який в американських умовах трансформувався в так звану систему заборон і противаг. У Конституції було проведено організаційний поділ між трьома гілками влади – Конгресом, президентом і Верховним судом, кожній з яких було надано можливість діяти самостійно в конституційних рамках. Встановлені відносини між названими органами мали (і мають) на меті запобігти посиленню одного з них за рахунок іншого і перешкодити одній із частин цієї системи діяти в напрямі, протилежному напрямам інших органів. Фактичні відносини між трьома основними органами влади – Конгресом, президентом (він іменується не президентом республіки, а президентом США) і Верховним судом – постійно змінюються, але сам принцип поділу влади залишається непорушним. "Усі встановлені тут повноваження законодавчої влади належать Конгресу Сполучених Штатів, який складатиметься із Сенату і Палати представників". Але Конституція говорить не про законодавчу владу взагалі, а лише про повноваження законодавчої влади, вказані в самій Конституції. Отже, Конгрес має обмежені законодавчі повноваження. Це зумовлено тим, що в США є ще 60 законодавчих зборів штатів, які законодавствують відповідно до своїх повноважень. "Виконавча влада здійснюється президентом...", його повноваження є достатньо об'ємними. У його безпосередньому підпорядкуванні – весь державний апарат управління (міністри, глави численних відомств), він безпосередньо керує величезним виконавчим апаратом. Президент республіки і виконавчий державний апарат утворюють у США президентську владу. Президент формує уряд – адміністрацію, виконавчі правління. Цей орган має лише консультативні повноваження, президент не зобов'язаний дотримуватися його порад, адміністрація не приймає жодних урядових актів. |