За два місяці до 24 серпня 4 страница

Рамірес залишив записку і балончики з газом, а сам абсолютно спокійно поїхав на дачу, загнав машину до гаража і пішов до будинку прийняти душ. Потім поголився, відвідав свою заручницю, яка все ще трималася дуже добре, як для дитини, побалакав трохи з нею і вирушив до зупинки маршрутного таксі. За півгодини він вже сидів в одному з кращих ресторанів Києва, де просто розкошував, адже був абсолютно впевнений, що виконає замовлення у належний термін і в належному вигляді. Враховуючи все, що він взнав про довіреного водія олігарха і його родину, звернення того до міліції чи Бенгалурова просто виключалося. Наступного ранку він повернувся на дачу і ліг спати. Прокинувся кілер в другій половині дня і зателефонував до Валерія.

- Привіт. Це сусід з кооперативу «Калинівський-2» Роман, - привітався він. - У мене поки що все абсолютно спокійно, а у вас?

- У нас теж все спокійно. Як завжди. Ти хочеш щось нам запропонувати?

- Тепер моя черга запросити вас на пиво. До речі, я безкоштовно орендував дачу і живу тепер з комфортом. Як там хазяїн себе почуває? Не дуже вас напружує?

- Та, все нормально, всі живі і здорові, а ми навіть веселі. Хіба що, помітно захандрив чомусь наш головний водій. Кажуть, його донька захворіла. На ньому лиця немає. Хазяїн запропонував свою допомогу, але той відмовився. Готуємося до святкування Дня Незалежності.

- Щастить же вам. Живете весело і багато, а от я…

- А про безкоштовну оренду дачі ти явно перебрав. Що ти називаєш безкоштовною орендою? Своїм нічним рейдом ти фактично поставив на кін своє здоров’я, а може, і життя. Саме заради цих хлопців і дівчат, які тобі нібито безкоштовно віддали у тимчасове користування дачу. Як на мене, вони взяли з тебе надто дорогу ціну.

- Ти якийсь песиміст.

- А ти, виходить, оптиміст? От скоро тобі мізки вправлять, і де подінеться твій оптимізм?

- Чи з’явилась інформація стосовно того нічного інциденту?

- Нічого нового не чув, але я просто знаю таких людей, яким ти ребра полічив.

- Так коли ви зможете прийти до мене в гості вдвох з Романом?

- До Дня Незалежності нічого не вийде. А опісля я тобі зателефоную, і десь зустрінемося. Я вже розмовляв з начальником нашої охорони відносно тебе. Він погодився з тобою зустрітися. Якщо вирішить, що ти саме той, хто нам потрібен, а в цьому я аніскільки не сумніваюся, тебе десь з місяць будуть перевіряти, а потім зарахують до нас у штат. Як бачиш, я не забув про свою обіцянку. Ти, випадково, в тюрязі не сидів? Може, когось скалічив у своїй улюбленій манері? Хоча наш хазяїн сам сидів, але тебе на роботу, якщо в минулому у тебе тюрьма, не візьмуть.

- Чого не було, того не було.

- Ну, от і добре. В мене все. До зустрічі.

Рамірес довідався з розмови про все, що волів знати. Водій нікуди не звертався через зникнення доньки і звертатися не буде. Він надто довго співпрацював з людьми кримінально-бізнесового світу, і тому добре розумів, що в такій ситуації йому може допомогти повернути дівчинку лише чітке виконання вимог викрадачів, ким би вони не були і чого б не добивалися. Зрозуміло, що яким би відданим не був водій Бенгалурову, він ніколи не поставить життя хазяїна над життям своєї доньки.

Зважаючи на те, що крадіжки припинилися, довіра керівництва «Калинівського-2» до нового охоронника зросла ще більше. Хосе суцільні дні проводив на пляжі, засмагав на сонці, потім йшов до дівчинки, годував її, розповідав різноманітні цікаві історії. Вони подружилися. Рамірес думав над тим, що дитина з такою сильною нервовою системою могла б стати чудовим снайпером. Тим більше, що дівчинка відзначалася гарним зором. Відомо, що люди, котрих природа обдарувала чимось надто сильно, часто бувають дуже нервовими. Ця ж дитина відрізнялась дивним спокоєм, впевненістю в собі і вірою в те, що все минеться. Було видко, що вона сумує за батьками, але намагається цього не показувати. Кілер усвідомлював, які муки переживають її батьки, але ніколи з цього не переймався, переконуючи собе: «Нічого особистого, лише робота».

Декілька днів пролетіли швидко і от настав вечір 23 серпня. Рамірес ще раніше придбав самонадувного човна з веслами, бронежилет, а на базарі здибав спеціального шолома бійців спецназу, що витримував удари пістолетних куль. Його продавав колишній спецназівець, котрий рекламував товар як найкращий шолом для мотоциклістів. Також були придбані шнурки для черевиків, пластиковий медичний утримувач для зламаних рук. Одного дня кілеру вдалося знайти на ринку й купити надзвичайно гострий складний ніж системи «наваха». Рамірес також придбав дешевий моторолер, на якому домогосподарки у селах їздять за покупками. Повністю закінчивши приготування, він останній раз зайшов до дівчинки.

- Ну що ж, кицюню, - звернувся він до дитини, яка підвелася з ліжечка назустріч. - Сьогодні твої муки закінчуються. Якщо не буде несподіванок і ускладнень, за декілька годин за тобою заїде тато. Ти дуже за ним скучила?

- Дуже. І за ним, і за мамою. А з вами я більше ніколи не зустрінуся?

- Краще нам більше ніколи не зустрічатися. Тут у тебе лишилося чимало їжі, нехай тато її забере з собою. І іграшки теж.

- Мені дуже сподобалася ця ляля, можна я її заберу з собою? І ось ці книжечки з малюнками?

- Звичайно, кицюню, все, що тут залишається - твоє. Ми вже не побачимося. Я зачиню двері на спеціальний замок, але якщо тато не зможе за тобою сьогодні вночі приїхати, вранці замок відчиниться автоматично. Виходь сама і скажи будь-кому, хто трапиться тобі по дорозі, щоб він викликав міліцію, бо тебе викрала банда. Це дійсно так.

- А де ж тоді інші бандити? - запитала дівчинка.

- Моє ти золотце, - засміявся Хосе. - Вони підслуховують під дверима.

- А вони дуже страшні? - продовжувала допитувати Раміреса Юля. -Я вас чомусь аніскілечки не боялася.

- Не турбуйся про них. Ці хлопці й дівчата тобі нічого поганого не зроблять. Вони навіть зайти сюди без мого дозволу бояться.

- Ти в них за головного?

- Так, моя крихітко.

- А які у вашій банді дівчата? - не заспокоювалася дівчинка. - Вони такі ж страшні і злі, як і хлопці, чи зовсім інакші?

- Деякі навіть гарні, але тільки зовні. Ніколи не довіряй зовнішності людей, вона може бути дуже оманливою.

Рамірес поцілував дівчинку, приголубив її і ще раз переконав, що скоро вона буде вдома зі своїми татом і мамою. Потім замкнув льох на спеціальний замок з вмонтованим таймером і вийшов на подвір’я дачі. Ще в будинку він одягнув бронежилет, поверх нього натягнув камуфляжну уніформу. Довершував екіпірування шолом спецпризначенців. Вечір 23 серпня в цьому році видався доволі спекотним, але після заходу сонця спека спала. Хосе вивів з двору моторолер і, завівши його, поїхав з дачного кооперативу «Калинівський-2» назавжди.

Спочатку він досить повільно прямував Одеським шосе в бік Києва, а заїхавши до міста, звернув на Одеській площі праворуч. По Кільцевій дорозі спустився у долину Дніпра і по Наддніпрянському шосе проїхав виїзд на міст Патона, зупинившись в призначеному місці. Тепер залишилося тільки чекати на появу машини Бенгалурова. Рамірес сховав моторолера в кущах на схилах Дніпра, а сам, причепивши шолом до паска, почав прогулюватися віддалік. Він знав, що Бенгалуров надзвичайно пунктуальна людина. Це місце зупинки було обрано кілером невипадково, адже саме тут до Дніпра з окутої гранітом набережної спускалися кам’яні сходи. На воді вже гойдався надувний човен зі спущеними і закріпленими в уключинах веслами, який був припнутий до попередньо забитого між гранітними брилами товстого стального цвяха.

Вже настала ніч. Наближався час появи машини олігарха, і Хосе спустився у темряві на декілька сходинок до Дніпра так, щоб його не було видно у світлі поодиноких ліхтарів Наддніпрянського шосе. Нарешті зверху на узбіччі набережної зупинився чорний броньований «мерседес». Рамірес не поспішав виявити свою присутність, пильно придивляючись не тільки до машини, але й до всієї обстановки довкола.

Двері з боку водія раптом відчинилися і звідти вискочив з пістолетом в руках середнього віку чоловік. Він зацьковано озирався на всі боки, намагаючись помітити в темряві хоча б якийсь рух. Але нічого виявити йому не вдалося, тому що кілер попередньо порозбивав лампочки не лише на тому світильнику, який знаходився просто перед сходами, але й на всіх сусідніх.

- Ми так не домовлялися, - з темряви подав голос Рамірес. - Ви повинні були приспати і себе.

- Невже ви не здатні зрозуміти стану людини, в якої викрали дитину? - Захриплий голос водія видавав крайній ступінь нервового напруження. - Я ледь не збожеволів цими днями. То ж краще загинути, мені вже все одно. Де ви там ховаєтеся? Скільки вас там? Виходь сюди до мене, якщо ти не боягуз. Давай один на один: або я, або ти.

- А про доньку ти подумав? - запитав Рамірес, все ще не піднімаючись по сходах. - Хто її знайде? Може ти чи міліція? Ти ж доросла людина.

- Юля ще жива?

- Жива і здорова, - запевнив водія кілер. - Маєш чудову доньку, дуже сильну і розумну. Тобі б її витримку.

- Вона не в мене, а в свою матір вдалася.

- Воно і видно. Кинь у воду пістолет, тоді будемо говорити далі.

- Не кину.

- Якби я бажав, давно б тебе підстрелив, - сказав Хосе грубим голосом. - Давай відкинемо емоції, хоча я і розумію, що для тебе це не легко. У мене тут автомат «Узі», то ж у тебе - жодних шансів. Крім того, я тебе бачу, а ти мене - ні.

Рамірес дійсно тримав у руках автомат «Узі», котрий він закопав ще десять років назад кілометрів за три звідси. Він був потрібний на той випадок, якщо водій не виконає його вимог або сповістить міліцію, або ж у машині замість Бенгалурова сидітимуть охоронці з автоматами. Для цього ж випадку до човна було припасовано невеликого, але дуже потужного мотора. Скориставшись ним, кілер за лічені секунди зникне в хвилях Дніпра, де, серед численних островів, заток і проток, його до ранку ніхто не знайде. А пристати до лівого берега в будь-якому місці і розчинитись в багатомільйонному місті було зовсім неважко.

- В машині є Бенгалуров? - знову звернувся він до водія. - Він і охоронники сплять?

- Я все зробив так, як вимагалося, тільки не зміг приспати себе, - запевнив водій.

- Поясни, як вдалося зробити, що вони сплять, а ти ні? В одній же машині сиділи.

- Між сидінням водія і задніми місцями зроблено перегородку, яку можуть піднімати і опускати як пасажири, так і я. Я легенько опустив перегородку і кинув туди балончика. Потім швидко її підняв. Після цього спинив машину і вискочив на дорогу.

- Кинь пістолет до парапету набережної і відкрий з мого боку задні дверцята автомобіля, - скомандував Рамірес.

Водій на якусь мить завагався, але потім виконав вимогу кілера. Пістолет покотився до парапету і далі сходами. Хосе не ловив його, і той булькнув у воду. Потім водій приречено підійшов до правих задніх дверей і відчинив їх. Звідти випав дебелий охоронник. Рамірес піднявся ще на одну сходинку і присвітив потужним ліхтарем у машину. Другий охоронець притулився до лівих задніх дверей. Він теж спав. Спав і Бенгалуров, закинувши голову назад.

«Не схоже на пастку, - вирішив Рамірес, піднімаючись по сходах і на набережну. - Навряд Бенгалурову спало б на думку розігрувати увесь цей спектакль, зображаючи з себе «сплячу красуню». Це не його рівень, то вже точно. Ніхто ніколи б не примусив таку людину виглядати сміхотворно».

- Стояти на місці! - заволав кілер, коли водій рушив у його бік.

Він натягнув на голову шолом і пішов до відчинених дверцят автомобіля, тримаючи в руках автомат. Це подіяло на водія, як відро холодної води. Він закляк на місці.

- Мені знадобиться твоя допомога, - буденним голосом звернувся він до водія. - Треба витягнути твого хазяїна з машини і перенести по сходах набережної до мого човна.

- Я нічого робити не буду, поки не довідаюся, де моя донька! - зірвався на фальцет водій.

«Треба його заспокоїти, а то чолов’яга наробить дурниць», - вирішив Хосе.

- Твоя донька в абсолютно безпечному місці, і після того як ти мені допоможеш перенести Бенгалурова на човен, я тобі його повідомлю.

- А що буде з моїм хазяїном? - запитав водій. - Ви у листі написали: «Смерть буржуям!»

- Нехай це тебе не обходить. Думай про свою доньку, а не про це лайно. Він же рідкісне лайно, хіба не так?

- Можна й так сказати, - погодився водій. - Але хто мені гарантуватиме, що з моєю донечкою все в порядку?

- Які гарантії тобі ще потрібні і від кого? Ти ж не повіриш моєму слову чи словам моїх соратників? Якщо так, то ти - рідкісний бовдур.

- Ти правий.

- Гарантією безпеки твоєї Юлечки буде виконання моїх вимог. До речі, коли будеш її забирати, прихопи її улюблену лялю, яку я їй подарував. І влаштовуйте ви для своєї манюсінької хоч би якесь вряди-годи свято. Я зрозумів з її слів, що ви з дружиною - страшенні зануди. А вона ж вас так любить! Особливо тебе, шановний.

Цього вже водій не в силах був витримати - він розридався, як дитина. А коли заспокоївся, сам пішов до автомобіля, відсунув заснулого охоронника вбік і почав витягати з машини олігарха. Йому на допомогу поспішив Рамірес. Вдвох вони спустили обм’яклого Бенгалурова до човна. Потім піднялися по сходах на набережну і, витягши другого охоронника, поклали обох рядком на тротуарі.

- А тепер сідай до машини і їдь до дачного кооперативу «Калинівський-2», - скомандував кілер. - Тобі ж відомо, де це? Поряд з садибою твого хазяїна. Ворота я залишив відчиненими. Проїдеш вулицею «Центральною-2» в бік залізничної колії, там є примітні жовті таблички. Не доїжджаючи до кінця вулиці, звернеш на вулицю «Залізничну». Побачиш триповерхову дачу під номером 23. Двері відчинені. Зайдеш на перший поверх, в хол і побачиш сходи до підвалу. Відчиниш його ось цим ключем. Думаю, Юля вже давно спить.

- А дружині можна зателефонувати? Вона вже кілька ночей не спить.

- Телефонуй, але до ранку, я дуже прошу тебе, не звертайся до міліції.

Водій зателефонував дружині і, стрибнувши до машини, розвернув її і швидко погнав по шосе. Рамірес же повільно спустився до води, озирнувся на Печерські пагорби, потім подивися на заквітчаний вогнями далекий лівий берег Дніпра. Можливо, він востаннє в житті відвідував цей справді райський куточок планети. Але треба було братися до кінцевого етапу виконання замовлення - найнеприємнішого, позбавленого притаманому Раміресові інтелектуального забарвлення. Він спустився в човен і почав гребти просто перпендикулярно до берега. Через декілька сотень метрів, ближче до лівого берегу, мав наштовхнутися на острівець, утворений намивом річкового піску. Бенгалуров, як лантух, валявся на дні човна. Не встиг кілер упріти від роботи веслами, як раптом попереду помітив силует якоїсь яхти. Вона нерухомо стояла на якорі у майже суцільній темряві, і на палубі не спостерігалось жодного руху. Лише кілька вогників, здається від сигарет, вказували на присутність когось живого. Рамірес вирішив обплисти її правим бортом і через таку зміну напрямку проскочив потрібний йому острівець.

«Хай йому чорт! - вилаявся він про себе. - І де взялася ця яхта на мою голову?»

Довелось вигрібати лівим веслом, намагаючись підійти до острова з його бокової частини. Біля острова бовваніла іще одна яхта, трохи менша, а неподалік він побачив ще й третю. На останній веселилася ціла компанія. Над річкою линули сміх і гучні вигуки. Хтось шубовснув у воду і заіржав немов жеребець.

«Треба поспішати, - вирішив Хосе, причалюючи до низького піщаного берега острова. - Схоже, за годину тут буде цих яхт неміряно. Мабуть, «золота молодь» вирішила зустрічати національне свято на воді».

Він з помітним зусиллям витягнув човна на берег і приступив до виконання останнього етапу завдання, заради якого і прибув до України. Спочатку сплів з придбаних шнурків удавку і задушив Бенгалурова. Потім пробив ножем хрящову перетинку його носа і вставив туди вже розплетений шнурок. Наступним етапом стало вставляння правої руки олігарха в пластикову конструкцію, яка в медицині слугує для фіксації переломів. З її допомогою рука олігарха мала стирчати з води у відомому всьому світові «вітанні Раміреса». Далі кілер зсунув тіло у Дніпро і навахою відтяв голову від тулуба. Нарешті, прив’язав шнурок, який проходив через ніс Бенгалурова, до його піднятої руки і штовхнув тіло подалі від берега. Воно плавно загойдалося на невеличких хвилях.

Рамірес ще трохи походив низьким піщаним острівцем, милуючись святковою ілюмінацією правого й лівого берегів Дніпра. Справу було зроблено. Він мав отримати гонорар, найбільший за всю попередню діяльність кілера.

«Чортова інфляція, - подумав він. - Десять років тому за вбивство Президента України він отримав менший гонорар, але тоді то були гроші, а тепер… Куди котиться цей світ?..»

Рамірес знову сів на весла, вигрібаючи проти течії назад. Плисти до лівого берега, де все було вкрите верболозами, в нього не було ніякого бажання. Хоча він був повністю впевнений, що до ранку водій до міліції не звернеться, але до гранітної набережної пристав вже в іншому місці, значно далі, в бік Подолу.

Кілер випустив повітря з човна, затопив його «залишки» разом з мотором і, перейшовши на інший бік порожнього в цей час шосе, загорнув у спеціальну упаковку і закопав автомат «Узі». Потім зупинив таксі і поїхав до залізничного вокзалу. За день він мав бути у Львові, а ще за добу - у Франкфурті-на-Майні. Але туди ще треба було доїхати, і тому Рамірес, котрий ніколи нічого не пускав на самоплив, вранці найняв на вокзалі дещо схожого на себе за віком і зовнішністю бомжа, купив йому пристойний одяг, куди сховав товсту пачку доларів і трохи гривень. Бомж мав їхати в тому ж потязі, що і Рамірес, і слугувати відволікаючою підсадною качкою для правоохоронних органів. Довідавшись, що бомж є затятим курцем, кілер подарував йому цілу пачку особливих цигарок. Кожна сигарета містила речовину, яка дуже швидко викликала в людини важкий інсульт.

Сидячи вранці в потязі і слухаючи по радіо репортаж про святковий парад з Майдану Незалежності, бомж раптом відчув у голові спалах.

«Інсульт», - єдине, що встиг подумати він, після чого нічого ні думати, ні відчувати вже не міг.

Стривожені пасажири пробували за допомогою води і помахування газетою біля обличчя привести чоловіка до тями, але нічого з того не вийшло. Коли стало зрозуміло, що пасажир помер, провідниця вагону переселила пасажирів до інших купе, а бомжа накрили якимось брудним рядном і залишили так до найближчої станції, повідомивши місцеву санітарну частину залізниці. Цією станцією виявилася Вапнярка у Вінницькій області. Коли потяг зупинився, до вагону зайшло двоє санітарів з ношами і винесли тіло на перон. Пасажири з цікавістю і острахом роздвлялися ноші, вкриті брудною тканиною.

Під’їхала машина, і санітари затягли ноші до кузова. Машина рушила, і цікаві пасажири розбрелися хто куди. Потяг стояв на цій вузловій станції доволі довго, і тому вони залюбки пішли торгуватися з продавцями на імпровізованому базарі, в який перетворився перон вокзалу. Про померлого пасажира всі забули.

Машина з тілом псевдоРаміреса їхала недовго. Приміщення моргу містилося в будинку медико-санітарної частини, яка належала Південній залізниці. Санітари витягли ноші з машини, відчинили кімнату, яка слугувала для тимчасового зберігання померлих у дорозі пасажирів, і повільно занесли тіло до приміщення з облупленими стінами. Після цього вони почали доволі ретельно обшукувати мертвяка.

- Ти диви! - здивовано вигукнув один з санітарів. - Та у нього ціла пачка доларів.

- Та ну тебе! - не повірив інший.

- Сам подивися, - підняв руку з грошима догори перший санітар, - давай їх заберемо собі. За нашу роботу прокляту. Ми ніколи не мали тут достойної винагороди.

- В нього ж, напевно, є родичі, - заперечив скептично налаштований другий санітар. - Піднімуть хай.

- Ну, то й що? Лягаві все одно все собі заберуть. Не будь дурнем, раз нам так пощастило. Уяви, що його хтось по голові бренькнув і всі гроші забрав. Та й хто знає, скільки їх у нього було? Ось тут є і гривні. Їх ми залишимо для міліції, а долари собі заберемо. Тут же пачка з сотенних купюр. Тисяч вісім-десять, не менше.

Санітари перелічили долари. В пачці було понад дев’ять тисяч баксів. Вони поділили їх навпіл і почали роздягати мертве тіло.

А в цей час у потязі, з якого зняли мертве тіло, в одному з вагонів їхала імпозантна жінка - чергове геніальне артистичне перевтілення Раміреса.

 

 

Розділ V.