За два місяці до 24 серпня 3 страница

- Свисток не знадобиться, - посміхнувся Рамірес.

Кілер уявив Бенгалурова зі свистком в руках. Він свистить, і цей свисток раптом провалюється йому до рота і застряє в горлі. Олігарх задихається і гине. А чом би й ні? Іще один метод знищення людини. Свистком. Та це ж ноу-хау!

Жінка пішла, а Хосе вийшов на терасу першого поверху сторожки і глянув у бік садиби Бенгалурова. Її паркан відділявся від загальної огорожі дачного кооперативу лише дорогою. За парканом починався ліс, що, мабуть, увесь належав олігархові. На галявині височів будинок химерної архітектури. Біля нього було озеро і два басейни: один літній відкритий і другий зимовий, закритий. Далі в лісі маячили тенісні корти. Ще далі, по схилах невеличких пагорбів, розміщувалося поле для гольфа. На скільки поверхів під землю заглиблювалася п’ятиповерхова споруда, він не міг сказати.

«Не менше трьох, - вирішив Рамірес, - враховуючи розміщення будинку на пагорбі і особливості дренажної системи».

Кілер піднявся на другий поверх сторожки і оглянув обійстя олігарха у спеціальний бінокль. До дванадцятої ночі він і не збирався виходити на чергування. Тому повечеряв, влігся на продавлене старе ліжко-диван і одразу заснув. Йому знову наснився сон «про чуже життя». Прокинувся Рамірес приблизно сорок хвилин на дванадцяту. Вмився, вдягнув камуфляжну форму і причепив до паска гумовий кийок та ліхтарик. Почував себе свіжим і бадьорим, готовим до будь-яких звершень. Вийшов за периметр ділянок дачного кооператива і, присвічуючи собі ліхтариком, рушив у бік садиби Бенгалурова. Потім звернув праворуч і опинився між парканами кооперативу і території олігарха. Тільки-но він наблизився на два кроки до загорожі, як включилися ліхтарі, спеціально встановлені на металевих стовпах. Стало видно, як удень.

«Датчики руху, - констатував кілер. - Світло автоматично вмикається, якщо хтось підходить до загорожі. В Бенгалурова не жаліють коштів на підтримання безпеки. Напевно, і камери візуального спостереження є. Зараз перевіримо».

Рамірес підійшов ближче до паркана. Його припущення дуже швидко справдилося. З-за рогу вискочив крутий джип, і звідти повагом вийшли два дебелих молодика. Третій лишився в машині.

- Хто ви такий, що тут робите? - запитав один із них, наближаючись до кілера. - Це приватна територія і вештатися тут не можна. Тим більше вночі.

- Я новий охоронник кооперативу «Калинівський-2», - спокійно відповідав Рамірес. - Перший день, чи то пак ніч, на роботі і знайомлюся з обстановкою на місцевості. На територію приватного володіння, якщо воно позначене огорожею, не заходив. На жаль для вас, ви дарма сюди примчали, колеги.

- Ми нічого просто так не робимо, - вишкірився другий охоронник. - Тепер будемо знати, хто ти є і з чим тебе їсти. Посвідчення маєш?

- Мені його обіцяли виписати завтра.

- Тоді тримайся подалі від цієї загорожі. Ходи собі всередині кооперативу, по його внутрішньому периметру і не виходь назовні.

- Це вже, шановні, дозвольте вирішувати мені. Або узгодьте з головою кооперативу, де мені можна ходити, а де ні. Я просто виконую свої службові обов’язки. Не більше і не менше.

- Ти, я бачу, людина з наших, - пильніше придивився до Раміреса вищий охоронник. - Служити у спецвійськах доводилося?

- Доводилося.

- Де?

- Національна гвардія, Устилуг Волинської області. Це на самому кордоні з Польщею.

- Як така людина потрапила до цього бомжатника? - знову запитав вищий охоронник. - У них же серед охоронників завжди були одні алкаші й бездомні. Що, життєва драма?

- Вгадав, друже. Розійшлися зі скандалом з дружиною, втратив житло, запив, вигнали з роботи у Львові. Вирішив змінити обстановку. Так опинився у Києві. Грошей немає, дружина все нажите заграбастала собі. Квартири у Києві дуже дорогі. Ось мені добрі люди і порадили найнятися на літо сторожувати до дачного кооперативу. Хоча платня й мізерна, але можна непогано підробити, виконуючи будівельні і ремонтні роботи на дачах. Зараз тут розгорнули таке будівництво…

- Це точно, скоро нашого шефа доженуть за розмахом, - посміхнувся один з охоронників. - Якщо хочеш, можемо тебе рекомендувати до нашої команди. За місяць саме планується додатковий набір охоронників. Платня дуже пристойна, гарне житло і харчування. Повний соціальний пакет. Одну добу чергуєш, дві відпочиваєш. Про інші переваги зараз говорити не буду. З документами в тебе все гаразд? Десь місяць тебе ще перевірятимуть по своїх каналах. Отже за два місяці можеш починати роботу. Тебе як звати?

- Роман.

- А я Валерій, а це теж Роман. Ми передамо наступній зміні, що в наших сусідів з’явився новий охоронник. Вони тут міняються ледь не кожного місяця. Думаю, і ти довго не затримаєшся. Бувай. І не старайся ти так. Цей кооператив ніхто реально не стереже. Приходять злодії з навколишніх сіл, приїжджають електричкою з Києва. Зараз довкола вештається багато бомжів. Іди і лягай спати.

- Ні, я так не звик. Раз мене найняли, мушу виконувати свої службові обо’язки.

- Нічого, за кілька днів розберешся, що до чого, і будеш відпочивати.

- Ми поїхали. Сьогодні вночі шеф їде на засідання капітулу ордена і треба забезпечити гідний супровід. Коли будеш у нас працювати, байдикувати не доведеться. Шеф у нас - людина дуже дієва, і не дасть тобі розслабитися ні вдень, ні вночі.

- А можна мені якось заглянути до вас на пиво? - запитав Хосе. – Я тут нікого, окрім бухгалтера кооперативу, не знаю. Ну і тепер вас двох.

- Нічого не вийде. У нас дуже строго. Нікого стороннього на територію не пускають. Але завтра вранці ми звільняємось. Поспимо вдень, а ввечері заглянемо до тебе. Ти в сторожці живеш?

- У сторожці.

- Там у вас на території дачного кооперативу розчистили ставок, завезли пісок і зробили дуже пристойну зону відпочинку. Можна покупатися, приготувати шашлики, випити пива. Все облаштовано по вищому розряду. Але попереджаю, нам заборонено пити щось міцніше за пиво. Навіть поза службою нас тестують кожного вечора. Але життя тут чудове і платня теж, тому ми дуже дорожимо своєю роботою.

- Добре, я буду вас чекати.

- Не турбуйся, пиво і закуску принесемо самі. Але ти будь тут обережним. Якщо заскочиш зненацька тих, хто грабує дачі, можуть виникнути великі неприємності. Не втручайся сам, викликай міліцію. За таку платню, як у тебе, ризикувати життям і здоров’ям не варто. У нас от платня незрівнянно вища, а ризику практично ніякого.

Охоронці пострибали до джипа і поїхали, а Хосе подумав, що уже першого ж дня свого перебування тут він отримав дуже цінну інформацію. Бенгалуров вночі виїжджає на якесь засідання. За логікою речей, це доволі секретні справи, і тому він не повинен брати з собою численну охорону. Маючи освіту психолога, Рамірес добре розумів, що якщо такі поїздки відбуваються регулярно і тривають роками, то пильність будь-якої людини відносно власної безпеки повинна неминуче суттєво знизитися, особливо коли за цей час не трапилося жодного інциденту. Саме тут і може критися один із реальних варіантів виконання замовлення.

Рамірес попрямував далі, вздовж зовнішнього паркану кооператива, підсвічуючи собі ліхтариком. Коли він завернув за ріг, назустріч йому вийшло від залізничного полотна троє чоловіків.

- Хто такі, що тут робите в таку пізню пору? - запитав Рамірес.

- А тобі яке діло? - визвірився один з них. - Зараз ми тебе тут заріжемо і закопаємо у лісосмузі біля залізниці. Будеш кожен день зустрічати поїзди. У нас там і лопата лежить. Уже одного такого охоронника закопали. Я думав, що більше бажаючих охороняти цей клятий кооператив не знайдеться. Помилився, дурнів ще виста…

Чоловік не встиг договорити, коли у вразливе місце між шиєю і плечем йому з великою силою врізався гумовий кийок. Балакун, як підкошений, рухнув додолу. Рамірес вимкнув ліхтарика і відступив назад під кущ шипшини, зробивши кілька кроків вбік. Хтось з тих кинувся вперед і одразу завив від болю, напоровшись на колючки. Правий черевик кілера армійського гатунку врізався другому чоловікову збоку в пах і той дико заверещав.

«Потрощив усю чоловічу апаратуру, - зосереджено подумав Хосе, чуючи, як третій чоловік, ламаючи кущі, тікав у бік залізничної станції. - Сьогодні і, думаю, увесь найближчий період, можна не виходити на чергування. Ніхто цей дачний кооператив вже не насмілиться грабувати. У цих хлопців система оповіщення працює дуже гарно. Десь за місяць, коли залижуть рани, вони вирішать мені помститися але тоді мене вже тут не буде. Я свою обіцянку перед головним бухгалтером виконав. Тепер - до своїх проблем».

Хосе ліниво почвалав стежкою до хвіртки, присвічуючи собі ліхтариком, і увійшов всередину кооперативу. Потім попростував вулицею, яка звалася Центральна-1, до сторожки. Прийняв душ і піднявся на другий поверх. Трохи постояв на балконі, дивлячись на зорі і пішов спати.

Наступний день з самого ранку обіцяв бути спекотним. Хосе поніжився у постілі, і коли вийшов на подвір’я сторожки, побачив чимось заклопотану головну бухгалтерку, яка швидким кроком майже бігом наближалася до нього.

- Голова кооперативу поїхав на море і всі дачні проблеми повисли на мені, - пожалілася вона Хосе. - Ходять чутки, що вночі тут у нас відбувся якийсь інцидент. Нібито довелося навіть викликати швидку допомогу. Якихось чоловіків покалічили. Люди йшли від останньої електрички і ледь не наступили на тих двох у темряві. Потім виявилося, що вони спеціалізувалися на пограбуванні дачних кооперативів у Глевасі і Калинівці, і міліція полює за ними вже не один рік. Ви до цих подій маєте якесь відношення?

- Звичайно, що ні, - запевнив жінку Хосе. - Ми, мабуть, з ними розминулися. Вам треба щось робити з освітленням. Вночі тут будь-хто може скалічитися. Дорога нерівна, скрізь по вулицях насаджено всіляких колючих рослин. Просто жах.

- Та вони не ногу ж підвернули, - невпевнено промовила головна бухгалтерка. - Кажуть, хтось жорстоко їх побив. Міліція навіть вважає, що це робота професіонала, котрий начебто знав, як і куди найдошкульніше вразити людину.

- То тепер мене через цих злодюг почнуть у міліцію тягати? - Рамірес зробив вигляд, що розсердився. - Я вам обіцяв, що крадіжки припиняться, а в який спосіб це відбудеться, ми з вами не домовлялися. Краще б найнявся сторожувати у якийсь інший кооператив.

- Ну, що ви, - замахала руками головна бухгалтерка. - Вам немає про що турбуватися. Ніхто вас займати не буде. У нас тут і міліцейські чини мають дачі, і судді, і працівники СБУ. Ми все влаштуємо найкращим чином. Працюйте спокійно і далі. Коли повернеться з моря голова кооперативу, ми вам випишемо навіть невелику премію. Я ось тут принесла вам поснідати. До речі, ця прикра пригода трапилася за межами території нашого кооперативу. Отож формально до нас у міліції ніяких претензій і бути не може. Місце, де знайшли тих скалічених злодіїв, належить Південно-Західній залізниці. Хай вони його самі охороняють і відповідають за те, що там трапилося.

Посміхаючись, Хосе з великим апетитом їв якусь грецьку страву, котру головна бухгалтерка назвала мусакою. Страва дійсно була дуже смачною, і містила, окрім дарів дачних городів, ще м’ясний фарш. Після сніданку він ще повалявся в ліжку, а потім взяв спеціальний бінокль і, вийшовши за межі кооперативу, знайшов розлоге високе дерево. Видряпався на нього і, зручно влаштувавшись на товстих гілках, почав ретельно і уважно оглядати садибу Бенгалурова. І одразу побачив, як з будинку якось невпевнено вийшла гарна, струнка дівчина чи молода жінка, котру вів під руку до машини якийсь молодик.

«Видно, напилася, - спершу подумав снайпер, але жінка йшла дуже твердо. Схоже, вона добре трималася на ногах, але, чи то не знала куди йти, чи то не хотіла йти, а може й не бачила, куди йти. «Навіщо такі люди Бенгалурову? - дивувався Хосе. - Яку роль може відігравати така ущербна особа в садибі олігарха? Як служниця вона не годиться. Повія? Може, Бенгалурова заводять сліпі повії?»

Машина із жінкою від’їхала. На терасу вийшов сам Бенгалуров, якого Рамірес одразу впізнав за фотографією, переданою посередником. Тут олігірха чекав сніданок. Кілер навів різкість бінокля так, що міг розрізнити навіть страви, які заповнювали майстерно сервірований стіл. Вибір, як для сніданку, здавався надзвичайно великим. Судячи зі статури олігарха, він полюбляв попоїсти.

Рамірес оглянув дорогу, яка вела до садиби. Вийшовши з воріт, вона петляла погорбкуватою місцевістю. Приблизно через кілометр з правого боку до неї прилягав перелісок, куди вела ґрунтова дорога. Ще далі схожий перелісок прилягав до дороги з лівого боку. Все це відобразилося в голові кілера, ніби на мапі. Переліски його дуже зацікавили.

Рамірес спустився з дерева і пройшовся ґрунтовою дорогою до одного з перелісків. Тут було майже ідеальне місце для засідки. Всю місцевість мережили дачні кооперативи. Сховатися серед них, при потребі, здавалося справою доволі легкою. Тисячі дачних ділянок, з різноманітними житловими і господарськими будівлями, були майже ідеальним місцем для схованки. Кілер пройшовся ще далі, до другого переліску - тут ситуація була подібна. Великі надії Рамірес покладав на зустріч з охоронниками. Необхідно було отримати інформацію, так би мовити, з перших рук, але при цьому не викликати підозри у доволі професійних, як він переконався вже, охоронців Бенгалурова.

У другій половині дня йому зателефонував один з них - Валерій і повідомив, що за півгодини вони з Романом завітають до нього в сторожку.

- Тільки нічого не купуй, - попередив Валерій. - У нас тут харчів більше, ніж достатньо. Шашлики вже готові. А пиво ми отримуємо на замовлення - його доставляють просто з заводів або складів. Звикай до нормального життя, хлопче.

За півгодини охоронники вже стояли перед дверима сторожки. В руках кожен з них тримав майстерно упаковані пакети з їжею і пивом.

- Охоронців наш хазяїн підбирає сам, і хто сподобається, тому і дозволяє жити в садибі, - запевнив Хосе Роман. - Він дуже довіряє власній інтуїції. Може вранці встати і, ніби ні за що, ні про що, когось звільнити. А потім виявиться, врешті-решт, що за діло. Пішли до пляжу.

Чоловіки розташувалися у гарній альтанці біля штучної водойми на пляжі з навезеним і добре перебраним піском. На столі одразу розстелили картату паперову скатертину і виставили шашлики, різні салати, сушену рибу і запітнілі пляшки пива. Охоронці поглядали на Хосе, чекаючи його реакції. Вона не забарилася.

- Ну, ви й молодці, - похвалив він нових друзів. - Це ж усе не з магазину?

- Який там магазин, - відповідали потішені охоронці. - Якби ми прийшли сюди після чергової гулянки в садибі хазяїна, тут можна було б нагодувати навіть цілий взвод. Там такі делікатеси залишаються, їх потім віддають нам. Торопаєш, як тобі може пощастити? - плескав Роман по плечі Хосе.

- Ну, ви й влаштувалися, друзі! - ще більше заохотив охоронників кілер. - Хотілося б, все-таки, більше довідатися про майбутню роботу, про її умови, вимоги хазяїна. Може, він така людина, що краще мені туди і носа не сунути, а сидіти собі тихесенько тут, у кооперативі.

- Тхе-хе, - пирснув Валерій. - Ну, що тут порівнювати? Взяти хоча б житло. Ти в сторожці животієш. Які тут побутові умови? А у нас - спеціальний будинок з усіма вигодами для охорони. У кожного окрема кімната, туалет, душ. Знаєш, що таке євроремонт?

- Так.

- У нас навіть унітази і душові кабінки італійського виробництва. Є чудовий бошівський двокамерний холодильник. А в тебе він є?

- В мене взагалі ніякого холодильника немає.

- Ну, що тут порівнювати, - втрутився Роман. - Холодильник забито їжею, яку кожен день міняють на нову. Білизна на постілі імпортна. Нам видають весь комплект одягу - від трусів до шкарпеток. Та й взагалі не треба думати щодо будь-яких побутових проблем. Професійно і чесно виконуй свої службові обов’язки, не напивайся, дівчат не води - і все.

- Але ж, ви молоді здорові хлопці, як ви обходитеся без дівчат?

- Ну, ти слухай далі, - продовжив Валерій, черговий раз розливаючи пиво по одноразових склянках. - Будьмо, третій тост за жінок, і саме про них я і хотів тобі розповісти. Жінок ми замовляємо індивідуально. Що ти витріщив очі? Не віриш?

- Про таке й не чув.

- Отож бо й воно, - засміявся Роман. - Хазяїн добре розуміє, що через наші походеньки за межами садиби можуть дістатися й особисто до нього, тому дівчат привозять індивідуально, але жодних оргій ми не влаштовуємо. Повії обираються за випадковим принципом. Ведеться суворий облік. Другим разом вони сюди не потрапляють. Це й краще - різноманіття.

- А як ви їх замовляєте? - зобразив на обличчі щиру цікавість Хосе.

- Існує окремий журнал для запису замовлень. Можна раз на місяць складати навіть спеціальні побажання. Я маю на увазі: колір очей, статуру та інші індивідуальні жіночі особливості.

- Ви дійсно живете, як у Бога за пазухою, - констатував Рамірес. - Аж не віриться.

- Сам пересвідчишся, коли будеш працювати у нас, - запевнив Валерій. - До речі, чули про твої подвиги цієї ночі. Це ти впоров велику дурницю. Хіба що, можливо, вони самі на тебе напали?

- І ви вже знаєте?

- Така робота: знати про все, що трапляється і всередині об’єкта, і зовні.

- Я просто оборонявся. Після того як ви поїхали, я вже йшов до сторожки, аж тут вони на мене наскочили. В мене просто іншого виходу не було - або я їх, або вони мене.

- Вони там так скавучали, що довелося й нам втрутитись. Ти крутий хлопець, скалічив двох здоровенних дядьків. Там ще хтось був?

- Був третій, але він утік.

- Ху-ху, - засміявся Роман, - уявляю собі картину. Враховуючи, що третій вислизнув, бачу тут два варіанти розвитку подальших подій. Той, третій, організовує команду і за два тижні вони знову сюди навідаються, але вже в іншому складі. Другий варіант, найімовірніший: чекають, поки оклигають ті двоє, і заявляються сюди знову втрьох, але на цей раз прихопивши з собою вогнепальну зброю. За будь-якого варіанту протягом найближчих двох тижнів тобі необхідно звідси «линяти». Залишиш нам свої координати, і коли у хазяїна виникне потреба в нових охоронцях, ми з тобою зв’яжемося.

- Ви маєте рацію, - згодився Рамірес. - Днів з десять я ще тут перекантуюся, а потім дійсно треба кудись перебиратися. А яка людина ваш хазяїн? - перевів він розмову у потрібне для себе русло. - Якщо найматися до нього на роботу, то і його характер, звички, певно, матимуть не останнє значення. Ви з ним хоча б колись зустрічаєтесь безпосередньо? Вітається з вами, коли трапитесь йому на дорозі? Щось знаєте про його особисте життя?

- Ні, ми практично з ним не спілкуємося, - сказав Валерій. - Він має охоронців двох рівнів, так би мовити. Ми належимо до другого, охороняємо садибу, а є люди, які охороняють безпосередньо його особисто. От з цими людьми він має справу безпосередньо, напряму. Вранці вони його «забирають», а ввечері «здають», якщо можна так сказати, «під ключ». Ці хлопці поряд з ним скрізь, де б він не був і тому в курсі усього його життя. Але туди потрапити дуже важко. Там вони всі з вищою освітою, дехто навіть іноземними мовами володіє. Зарплата - незрівнянно вища за нашу, але й відповідальність і небезпека теж вища. Наскільки мені відомо, два з них вже загинули, захищаючи хазяїна.

- Як цікаво.

- Бачу, очі загорілися, - засміявся Роман. -У тебе як з освітою?

- На жаль, лише школа і армія.

- Ну, тоді будеш з нами, - поплескав Валерій по плечу Раміреса. - Таким людям, як ми, вибирати не доводиться, і якщо трапилося на шляху щось пристойне, треба триматися обома руками.

- Це точно, - погодився кілер. - А як у вашого хазяїна з розкладом? Вночі він, ви казали, інколи кудись виїжджає? Це ж охороні в цей час не можна і очей зімкнути.

- Про сон під час чергування можеш взагалі забути, якщо не хочеш, щоб тебе швиденько вигнали з роботи. У нас тут такі були. Одразу загриміли у відставку. Особливо треба бути напоготові двічі на місяць. Наш хазяїн - граф лицарського ордена Святого Сигізмунда. Раз або й двічі на місяць у них там засідання капітулу. Відбувається, як правило, вночі.

- І що то означає, капітул, чим вони там займаються, ті лицарі?

Валерій почав пояснювати провінціалу, відчуваючи свою значущість і причетність до державних і бізнесових справ великих людей.

- Ну, це тіпа керівного органу ордену. Більше нічого не знаю, бо це таємна організація, - чомусь зменшив голос охоронник. - Чим вони там займаються, нікому не відомо. Думаю, просто п’ють горілку, - засміявся Валерій. - Як оце ми отут з тобою пиво.

- І машин у вашого хазяїна мабуть сотня?

- Не сотня, але декілька є. Всі броньовані.

- І водіїв мабуть цілий штат?

- Зовсім ні, - заперечив Роман. - всього троє. Працюють позмінно, але на засідання того капітулу ордена Святого Сигізмунда возить завжди лише один.

- Чому так? - здивувався Рамірес.

- Саме йому хазяїн найбільше довіряє, - відповів Валерій. - Справжній ас своєї справи. Професійний гонщик, і взагалі людина дуже поміркована, інтелігентна. Має гарну родину, зовсім не вживає спиртних напоїв, ніколи не чув, щоб він з якогось приводу лаявся або взагалі підвищував голос. Фактично він тримає в руках життя нашого хазяїна. І Бенгалуров це добре розуміє - подібного шофера знайти буде дуже важко.

- І де той водій мешкає, невже з вами? - зобразив на обличчі щире здивування Хосе.

- Ні, має власний будинок у Дзвонковому. Неподалік звідси. Там у нашого хазяїна своєрідна тренувальна і відпочинкова спортивна база. Поряд з нею і міститься садиба нашого супергонщика.

- А яка в нього родина?

- Молода дружина і шестирічна донечка. Він їх дуже любить, особливу малу. Таке кумедне дівча. І дуже розумне. Він нею так пишається, а ми знай її підхвалюємо. Просто дивно, як така доросла людина може розцвітати, чуючи похвалу дитині.

- Ну, а яким чином доводиться випускати вночі хазяїна на засідання цієї, як його, - капітелі?

- Та не капітелі, - засміявся Валерій, - капітулу. Це він, а не вона.

- Там, мабуть, виїжджає ціла кавалькада машин і вам вистачає мороки на півночі? - запитав Хосе.

- На засідання капітулу хазяїн їздить лише однією машиною, з шофером і двома охоронниками. Про ці його поїздки практично ніхто не відає. Справа ж секретна, а ти кажеш, кавалькада. Ти ще скажи, щоб вони мигалки включили.

- А що і вони є? Це ж заборонено законом.

- Про який закон ти кажеш? - знову посміхнувся Роман. - Та ти бери їж, а то ми лише язиками чешемо. Давай вип’ємо за те, щоб найближчим часом ти, Романе, поповнив нашу дружну команду, - підняв склянку Валерій. - Будьмо!

Чоловіки черговий раз випили пива і взялися за наїдки.

- А коли наступний раз Бенгалуров поїде на засідання цього, ну, як його?.. - спеціально затнувся Рамірес.

- Запам’ятай: капітулу, - посміхнувся Валерій. - Вони ціле літо не засідали і тепер зустрінуться в ніч перед Днем Незалежності. У людей свято, а для нас - підвищений рівень готовності. Розслабитися не вийде навіть на хвилину. Хазяїн може приїхати вночі із засідання не сам. Всі будуть стояти «раком», чекаючи гостей. Їх же треба розмістити, нагодувати, напоїти. А вранці всі вони ескортом Бенгалурова вирушать на Майдан Незалежності, на парад. Ціла доба буде надзвичайно напруженою. Та ми вже звичні.

Ця зустріч була дуже продуктивною для Раміреса. Він довідався одразу про два вразливих місця Бенгалурова. Ними були: нічна поїздка олігарха на засідання капітулу ордена, і його особистий водій, котрий мешкав окремо від садиби, що охороняється, з родиною, якою він дуже дорожив. Вочевидь, ключовими словами операції, а він завжди давав їм власні імена, були: «донечка водія». Все виявилося набагато простіше, ніж він уявляв собі в Лондоні. Чоловіки ще випили пива, покупалися в ставку і, розпрощавшись, подибали кожен до місця свого житла і роботи. Рамірес з планом виконання замовлення на ліквідацію олігарха в голові повернувся до сторожки, де за столом вже сиділа головна бухгалтерка. Вона зустріла Хосе посмішкою.

- Хоч майже всі члени нашого кооперативу - науковці і люди інтелігентні, але ваш рейд по охороні дач зустріли дуже схвально. Усіх же просто дістали ті грабіжники. Не дивуйтеся, якщо до сторожки приходитимуть люди, щоб просто подивитися на вас.

- У мене до вас прохання, - звернувся до жінки Рамірес. - Мені не дуже до вподоби жити в сторожці. Вона передбачена для прийому членів кооперативу і тут цілий день товчуться люди. Я не маю спокою ні вночі, ні вдень. Чи не могли б ви мені порекомендувати для тимчасового проживання якусь дачу, яку б я міг орендувати у господарів? Звичайно, що недорого.

- Добре, я звернуся до членів кооперативу з вашим проханням. Думаю, після вчорашньої події знайдемо людей, які погодяться, виїжджаючи там на море або ще кудись, надати вам свою дачу для проживання. І навіть цілком безкоштовно. Що, що, а стосовно безпеки своєї дачі протягом вашого там проживання вони, думаю, будуть абсолютно спокійні.

- Буду вам вельми вдячний.

Ще до вечора Рамірес отримав аж три пропозиції безкоштовного проживання у трьох, порівняно невеликих, але по сучасному облаштованих усіма комунальними вимогами, дачах. Він обрав одну з них, що знаходилася найближче до залізничної магістралі. Вибір випав саме на неї через дві обставини: ця дача мала гарно облаштований бетонний льох, у вигляді бункеру під будинком. Близькість же до залізниці, з її періодичним гуркотом потягів, що проносилися не далі як за 200 метрів, надавала можливість повної звукової «ізоляції». Можна було вибити вікно, зламати двері, навіть вистрілити, і ніхто б нічого не почув. Крім того, сусідні ділянки не мали забудови і давно вже фактично перетворились на пустирі.

Рамірес отримав ключі від дачі і льоху і переніс свої речі зі сторожки в нове помешкання. Потім поїхав до Глевахи і на ринку викрав стару машину, попередньо прослідкувавши за її хазяїном. Йому не довелося навіть з’єднувати дроти у запалюванні старого автомобіля, як це полюбляють показувати у фільмах. Він просто прослідкував, куди водій поклав ключі, і у штовханині ринку дуже майстерно витягнув їх з піджака чоловіка.

Тепер кілера мав машину й приміщення. Його план полягав у тому, щоб викрасти доньку водія і доправивши її автомобілем до дачі, де він оселився, заховати в підземному бункері. Рамірес був абсолютно впевнений, що далі проблем у нього вже не виникатиме і замовлення буде виконано саме так, як побажав таємничий замовник. Біля дачі знаходилася літня кухня? і Хосе знайшов там біотуалет, який він заніс до льоху разом із запасом харчів. Зняв з одного ліжка матрац і теж спустив його до низу. Попередні приготування закінчив швидко. Тепер треба було почати вивчати місцевість в районі садиби довіреного водія Бенгалурова.

Крадіжки на дачах припинилися, ніби сто баб пошептали, тому дії Раміреса, як охоронника, в дачному кооперативі ніхто не контролював. Фактично він міг як завгодно розплановувати свій день і взагалі робити все, що йому заманеться. Так він і робив, користуючись сприятливою для себе ситуацією. Брав викрадені «Жигулі», цілком справедливо вважаючи, що таке «залізо» ніхто, в тому числі і хазяїн, шукати не буде, і прямував до садиби водія у Дзвонковому. Кілер завжди діяв нахабно, хоча і чітко розраховував ступінь ризику. Декілька років тому навіть заїхав до Ізраїлю за ізраїльським паспортом іншої людини, змінивши свій зовнішній вигляд так майстерно, що пошив у дурні пильних і прискіпливих ізраїльських прикордонників.

Родина водія Бенгалурова жила своїм власним розміреним життям, навіть не підозрюючи про небезпеку, яка нависла над ними. Дружина не працювала, а свою доньку батьки відводили до дитячого садка в селі, щоб підготувати її там до школи. Саме цим і скористався Рамірес. Він дочекався біля садка слушного моменту і втягнув дівчинку в машину. На його подив, вона зовсім не пручалася і вела себе як справжня маленька леді. По дорозі до дачі кілер спілкувався з дівчинкою, розпитуючи про дитячий садок і взаємовідносини з батьками і друзями. Дівчинка спокійно відповідала.

- Навіщо ви привезли мене сюди? - запитала вона, коли машина зупинилася біля дачі. - Ви вимагатимете викуп за мене в моїх батьків чи дяді Аміра? Ви хочете його убити?

- Звідки ти таке взяла? - запитав вражений Рамірес.

- А я бачила таке у кіно, - серйозно відповіла мала.

- Ні, маленька, ти повинна пам’ятати лише одне: ні за яких умов я нічого поганого тобі не зроблю. У тебе просто буде декілька днів відпочинку від садка. Умови, правда, не дуже комфортні, але нічого не вдієш.

- Ви благородний злочинець? - знову запитала дівчинка.

- Так, вгадала, моя маленька, - засміявся Рамірес.

- Я вже доросла, - продовжувала дівчинка. - За декілька років я навіть можу вийти за вас заміж.

- Ну, про це ще рано говорити. Пішли до будинку.

- А ви будете відстрілюватися, коли сюди заскочить міліція? - знову серйозно запитала крихітка.

- Не турбуйся, все буде як у кіно, яке ти бачила.

- Але там викрадача застрелили, а я не хочу, щоб ви загинули.

- Ти - справжнє диво. Як тебе звати?

- Юля.

- Ходім, Юлю, ось тут сходи в підвал. Дивись, оце тут твоє ліжечко, ось туалет, а тут всілякі делікатеси.

- Мама мені не дозволяє їсти таку їжу, - зраділа дівчинка, - але я її дуже полюбляю. Я довго тут сидітиму?

- Всього лише кілька днів. Ну, все, мені треба йти.

Рамірес вийшов з підвалу і замкнув двері на ключ. З точки зору безпеки дівчинки, проблем не виникало. У підвалі була витяжка, проведене світло, а стіни побілені в ясно блакитний колір. Єдиний недолік полягав в тому, що там було доволі прохолодно. Через це Хосе залишив в льоху теплі дитячі речі, які знайшов на дачі. Вони майже ідеально підходили для дитини віку Юлі. Потім він поїхав до Дзвонкового і підкинув конверт зі зверненням до водія майже під самі двері їхнього будинку. На конверті було написано лише два слова: «Водієві Бенгалурова». Було очевидно, що матір дівчинки ще не підняла тривогу через зникнення доньки, і вийшовши з хати, мала одразу ж наштовхнутися на конверта з листом. Трохи подалі лежали підкинуті кілером два невеликих, схожих на гранати, балони. Якщо зняти в них чеку, почне надходити сильний сплячий газ. В конверті лежала дуже коротка записка: «Ваша донька Юля викрадена нашою терористичною організацією. Будь-яке звернення до правоохоронних органів або Бенгалурова, означатиме її мученицьку смерть. Ми присилатимемо вам вашу доньку по частинах. Якщо ви виконаєте наші вимоги, ваша донька буде жива і здорова. Коли вночі, 24 серпня, ви виїдете з Бенгалуровим і його охоронцями на набережну Дніпра, рухаючись на засідання капітулу, вам потрібно кинути балони в салон і зупинити машину. Самі не вискакуйте. Ви теж повинні заснути, щоб вас ні в чому не звинувачували. День Незалежності будете зустрічати з донькою. Смерть буржуям!». Підпису не було, але, зважаючи на зникнення дівчинки, сумнівів у тому, що це неправда або чийсь дурний жарт, ні в жінки, ні в її чоловіка-водія, якого вона одразу викликала додому, повідомивши, що в доньки різко підскочила температура, не виникало.