25.1 Визначення середньої щільності бетонної суміші.
Мета роботи: знайти середню щільність підібраної бетонної суміші
і порівняти її за стандартом.
Обладнання: металеві форми розміром 150×150×150 мм, сталевий стер-
жень діаметром 16 мм і довжиною 600 мм, вага, вібраційний
столик, металева лінійка.
Х І Д Р О Б О Т И.
1. Визначаємо теоретичну середню щільність (кг/ м3) бетону із розрахованих
витрат матеріалів на 1 м3 бетону по формулі:
ρст = Ц + В + П + Щ.
2. Металеві форми перед випробуванням зважують кожну окремо з точністю до 10 г.
3. Форми заповнють бетонною сумішю в три прийоми, ущільнюючи кожний шар бетонної суміші, причому нижній шар штикують на всю товщину шару, а інші шари штикують так, щоб стержень проникав в нижній шар на глибину не більше 2 – 3 см.
4. Після закінчення ущільнення надлишок бетонної суміші зрізають металевою лінійкою врівень з краями форми.
5. Форму з бетонною сумішю зважують з точністю до 10 г.
Середню щільність бетонної суміші вираховують по формулі:
ρсбф = 
,
де: m - маса пустої форми, кг;
m1 - маса форми з бетонною сумішю, кг;
V - об’єм форми, м3.
Середню щільність вираховуємо з точністю до 10 кг / м3 як середнє арифметичне показників трьох зразків. Фактична середня щільність не повинна відрізнятися від теоретичної не більше як на 1 %. Дані випробування заносимо у таблицю:
| № зразка | m, кг | m1, кг | V, м3 | ρсбф , кг/ м3 | ρсбф, кг/ м3 |
Висновок:
25.2 Виготовлення зразків для визначення міцності бетону
За стандартом.
Х І Д Р О Б О Т И.
1. Форми для виготовлення зразків повинні бути роз’ємні і із твердого матеріалу, який не вбирає воду.
2. Внутрішні поверхні форми змащують мінеральним маслом.
3. Цементобетонну суміш укладають у форму не пізніше ніж через 15 хвилин після приготування замісу.
4. При укладанні бетонну суміш ущільнюють вручну або на віброплощадці.
Надлишок суміші зрізають кельмою врівень з краями форми. а поверхню загладжують без води.
5. Форму із зразками накривають вологою тканиною і зберігають не менше 24 годин в приміщені з температурою (20±2)о С і вологістю 95 %.
6. Зразки витримують 28 діб в камері для твердіння з вологістю не менше 95 %.
7. Після витримування в камері для твердіння зразки виймають і проводять огляд поверхонь зразків. Поверхні зразків не повинні мати тріщин і раковин. Вони повинні бути рівні. Невеликі нерівності глибиною до 2 мм
вирівнюють швидкотвердіючим цементно-піщаним розчином.
8. Розміри зразків провіряють з точністю до 1 мм.
9. Якщо зразки відповідають стандарту, проводять випробовування їх на міцність при стиску.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 26
Визначення коефіцієнту виходу бетонної суміші.
Визначення витрати матеріалів на заміс бетонозмішувача.
Визначення робочого складу бетону на заміс бетонозмішувача.
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна
2012р
26.1 Визначення коефіцієнта виходу бетонної суміші.
(теоретично).
Під час перемішування компонентів бетону пісок займає пустоти між крупним заповнювачем, а цементне тісто - між частинками піску. Тому об'єм отриманої бетонної суміші завжди менший за суму об'ємів сухих компонентів. Степінь зменшення об'єму бетонної суміші у порівнянні з об'ємом вихідних матеріалів називається коефіцієнтом виходу бетону. Коефіцієнт виходу бетону визначають по формулі:
β = 
,
де: Vщ, Vп, Vц - об’єми відповідно щебеню, піску, цементу витрачені на от-
римання 1 м3 бетону, м3;
Vщ =; Vп =; Vц = 
;
де: Щ, П, Ц, - витрати відповідно щебеню, піску, цементу на 1 м3 бетону;
ρнщ, ρнп, ρнц - насипна щільність відповідно щебеню, піску, цементу.
Коефіцієнт виходу бетонної суміші дорівнює 0.6 - 0.7 і знаходять його для підрахунку завантаження бетонозмішувачів, вмістимість яких задається по об’єму загрузки, тобто по сумі об’ємів сухих матеріалів, які потрібні на один заміс.
Висновок:
26.2 Визначення витрати матеріалів на заміс бетонозмішувача.
Маючи витрати матеріалів Щ, П, Ц, В на 1 м3 бетону можна підрахувати кількість матеріалів в кілограмах для одного замісу в об’ємі даного бетонозмішувача. Для цьго витрати матеріалів знаходять по формулі:
Щзм = 
· Vзм; Пзм = 
· Vзм;
Цзм = 
· Vзм; Взм = 
· Vзм;
де: Vзм - об’м бетонозмішувача.
Висновок:
26.3 Визначення робочого (польового) складу бетону на заміс
бетонозмішувача.
Робочий (польовий) склад бетону отримують в результаті внесення поправок на вологість щебеню (гравію) і піску. В цьому випадку змінений склад буде мати слідуючий вигляд:
Цп = Ц;
Щп = Щзм + Wщ · Щзм;
Пп = Пзм + Wп · Пзм;
Вп = Взм - Wщ· Щзм - Wп· Пзм;
де: Wщ, Wп - фактична вологість відповідно щебеню, піску.
Висновок:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 27
Визначення міцності бетону склерометричним
(ударним) методом за допомогою стандартного
молотка конструкції К.П.Кашкарова.
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна
Загальні відомості.
Метод пластичної деформації грунтується на утискуванні до поверхні бетону сталевої кульки або іншого штампа шляхом удару або статичного тиску. Показник твердості бетону визначають вимірюванням розмірів відбитків
(ямки) на поверхні бетону після удару. Міцність бетону установлюється з допомогою тарувальної кривої, одержаної за результатами паралельних випробувань зразків на міцність та твердість. Різновидом методу пластичної деформації є одночасне визначення діаметру відбитку, який утворився при ударі сталевої кульки еталонного молотка на поверхні бетону і на поверхні еталонного сталевого стержня. За непряму характеристику міцності бетону приймають відношення
dб / d е,
де: dб - діаметр відбитка на бетоні;
dе - діаметр відбитка на еталонному сталевому стержні.
Відношення цих діаметрів являється показником твердості, а це і є міцність бетону.
Значне розповсюдження одержав метод контролю міцності бетону, який передбачає використання ручного еталонного молотка конструкції Кашкарова К.П. Цей метод усуває несталість сили удару. Конструкція молотка забезпечує одночасне нанесення удару по бетоні та по сталевому стержню з еталонною твердістю. При зміні енергії удару одночасно змінюються діаметри відбитків на бетоні та на сталевому стержні. Похибка визначення міцності бетону молотком Кашкарова К.П. складає 15 – 20 %..
Молоток Кашкарова К.П. складається:
- головки;
- корпусу;
- пружини;
- стакана;
- індикатора (кульки діаметром 15.9 мм);
- круглого сталевого еталонного стержня діаметром 10 - 12 мм і дов-
жиною 100 – 150 мм.
Лабораторна робота № 27.
Визначення міцності бетону склерометричним (ударним)
методом за допомогою стандартного молотка конструкції
К.П.Кашкарова.
Мета роботи: визначення показника твердості (міцності) бетону шляхом
вимірювання розмірів відбитка на поверхні бетону після
удару.
Обладнання: еталонний молоток конструкції К.П.Кашкарова, звичайний моло-
ток,кутова лінійка або штангенциркуль, зразки бетону.
Х І Д Р О Б О Т И.
1. Для випробування у виробі або конструкції вибирають 12 - 20 характер-
них ділянок, на які будуть наноситися удари.
Краї ділянок повинні бути віддалені від країв конструкції не менше як
на 5 см. Ділянки слід вибирати як у найбільш так і у найменш пошко-
джених місцях. Площа кожної ділянки повинна бути не менше 30 –50 см2,
щоб на ній розмістилися 5 - 10 ямок від ударів.
2. Перед випробуванням ділянки зачищають шліфувальними камінцями або наждачним папером.
Не рекомендується проводити випробування зразу після розпалубки конструкції, а потрібно витримати бетон у повітряно сухому стані не менше 48 годин.
Не можна робити випробування конструкції під час дощу. В усіх випадках вологість бетону при випробуванні повинна бути ближче до вологості, при якій проводилися випробування для побудови тарувальнтх кривих.
3. Наносять декілька ударів так, щоб віддаль між центрами ударів була не менше 30 мм. Після кожного удару еталонний стержень переміщують у прорізі молотка. Кулька при цьому утворює відбитки (ямки) на еталонному стальному стержні та на поверхні бетону.
4. Вимірюють розміри відбитка (ямки) з допомогою кутової лінійки, штан-
генциркуля або вимірювальної лупи з похибко не більне 0.1 мм.
Діаметр відбитка має бути у межах:
- на бетоні 0.3 - 0.7 діаметра кульки;
- на сталевому еталонному стержні не менше 2.5 мм.
Дані вимірювання заносять у таблицю:
| № пп | dб, мм | dе , мм | R, кгс /см2 |
| 1. | |||
| 2. | |||
| 3. | |||
| 4. |
5. Визначають міцність бетону по тарувальній залежності «відношення dб / dе
міцність бетону на стиск» для кожного удару.
6. визначають середню міцність бетону на стиск.
Висновок:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 28
Приготування зразків з грунтів, які укріплені одним
з мінеральних в'яжучих згідно стандарту.
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна
Загальні відомості.
Для укріплення грунтів широко використовують цементи, вапно, активні тонкодисперсні золи виносу, мелені гранульовані шлаки.
Грунт, який укріплений цементом, називають цементогрунтом. Цемент в цементогрунті є головним компонентом, який забезпечує зміну природних властивостей грунту, який укріпляють. Тільки цемент має ті потенціальні властивості, які забезпечують зміну початкових властивостей грунту з наданням йому високої міцності, монолітності, морозостійкості і інших властивостей.
Особливо великий ефект дає укріплення грунту портландцементом. Основну частину портландцементу складають силікати кальцію (3 СаО·SіО2 і 2СаО·SіО2 до 75 %), які при взаємодії з водою утворюють пові сполуки, Ці сполуки володіють великою цементуючою здатністю, які скріплюють в монолітну, міцну і водостійку масу піщані і пилуваті частинки. В результаті складних хімічних і фізико-хімічних процесів найбільш дрібні глинисті частинки грунту втрачають свої негативні властивості: здатність до набухання і розмокання у воді, пластичність і липкість.
При укріплені цементом підзолистих грунтів процеси твердіння сповільнюються під дією кислого середовища, тому міцність цементогрунту буде незначною.
При укріплені карбонатних грунтів цементом процес твердіння буде проходити більш інтенсивно за рахунок наявності в розчині іонів кальцію і лужного середовища. Міцність буде більш високою. Наявність в грунтах легкорозчинних солей (NаSО4 або МgSО4 в кількості більше 3%) шкідливо впливає на міцність цементогрунту.
Для зміни кислотності грунту вносять вапно або їдкий натрій. Шкідливу дію сірчанокислих солей послаблюють добавкою вапна.
Проектування складу суміші грунту з мінеральними в’яжучими полягає у виборі раціонального співвідношення між складовими матеріалами, при якому суміші по фізико-механічним показниках відповідають вимогам нормативних документів.
Для підбору складу сумішів відібрані грунти випробовують в лабораторіях і визначають такі показники:
- зерновий склад уламкових, піщаних і глинистих грунтів;
- границю пластичності і число пластичності глинистих грунтів;
- оптимальну вологість;
- максимальну щільність грунту.
Фізичні і механічні властивості цементу, вапна приймають згідно паспорту.
Після збору даних приступають до лабораторного підбору складу суміші, який включає:
- покращення зернового складу грунту;
- визначення оптимального вмісту в’яжучого в суміші;
- визначення величини добавок вапна або інших речовин у випадку необхідності їх введення разом з цементом;
- визначення оптимальної вологості;
- визначення максимальної щільності цементогрунтової суміші підібраного складу;
- виготовлення стандартних зразків;
- випробування і порівняння з нормативними даними.
Лабораторна робота № 28.
Приготування зразків з грунтів, які укріплені
мінеральними в’яжучими згідно стандарту
Мета роботи: підібрати оптимальне співвідношення грунту з портландце-
ментом для забезпечення міцності та водостійкості цементо-
грунту.
Обладнання: сито з отворами 5 мм, форма для зразків-балочок, форма для
зразків-циліндрів, прес, сушильна шафа, лабораторна лопастна
мішалка.
Х І Д Р О Б О Т И.
1. Визначають вологість грунту шляхом висушування наважок в термостаті до постійної маси при температурі 105°С.
2. Грунт в кількості 2 – 3 кг висушують в сушильній шафі до повітряно – сухого стану.
3. Просіюємо піщані та глинисті грунти через сито з отворами 5 мм. Глинисті грунти попередньо роздрібнюють.
4. При необхідності проводять покращення зернового складу грунту вносячи відповідні добавки (пісок, гравій, щебінь, золу виносу і інші).
5. Змішують грунт з добавками без зволоження.
6. В отриману суміш добавляють мінеральні в’яжучі (портландцемент,) і перемішують в лабораторній лопастній мішалці на протязі 4 – 6 хвилин. Орієнтовну кількість в’яжучого визначають згідно таблиці № 1. Під час перемішування добавляють необхідну кількість води для отримання оптимальної вологості суміші, враховуючи вологість грунту.
Оптимальне дозування основних в’яжучих визначають шляхом підбору,
для цього готують три – чотири пробні заміси, які відрізняються один
від одного вмістом в'яжучого на 1 – 3 %.
7. Внутрішню поверхню форми для виготовлення зразків змащують машинним маслом. У форму вставляють нижній вкладиш так, щоб він виступав на 1.5 – 2.0 см для забезпечення двосторонього ущільнення суміші.
8. Із отриманої суміші (масою 2 – 3 кг) необхідно виготовити 6 зразків-балочок або 6 зразків-циліндрів діаметром 50.1 мм. Для виготовлення зразків-циліндрів суміш насипають у форму діаметром 50.1 мм, штикують ножем, а потім вставляють верхній вкладиш.
9. Для виготовлення зразків-балочок використовують стальні форми розміром 40×40×160 мм з двосторонніми вкладишами.
10. Форму із сумішю кладуть на нижню плиту преса і ущільнюють з таким розрахунком, щоб щільність зразка була оптимальною. Орієнтовне навантаження становить 10 – 15 МПа. Час витримки форми під навантаженням 3 хвилини.
11. Після ущільнення зразки-циліндри або зразки-балочки виймають і витримують в вологих умовах 28 діб.
12. Після витримки зразки піддають випробуванню.
Питання для самоперевірки:
1. Цементогрунт. Визначення. класи міцності.
2. Грунти, які придатні для укріплення портландцементом.
3. Які грунти не рекомендується укріплювати портландцементом.
4. Область застосування укріплених грунтів для будівництва і ремонту дорожніх одягів.
Таблиця № 1.
Кількість основного в'яжучого матеріалу орієнтовно приймають:
| Грунти | Орієнтовний розхід мінеральних в'яжучих | |||
| Портландцемент, шлакопортландцемент | Вапно | |||
| верхній шар осно- ви або по- криття | нижній шар осно- ви | верхній шар осно- ви або по- криття | нижній шар осно- ви | |
| Крупноуламкові зцементовані грунти (гравійні, щебеневі), а та- кож грунтогравійні і грунтоще- беневі суміші, близькі до опти- мального складу,піски гравелисті, крупні і середні піски | 
| 
| - | - |
| Крупноуламкові незцементовані грунти, грунтощебеневі суміші неоптимального складу, піски гравелисті, крупні, середні і дріб- ні, пилуваті піски | 6 – 12 100 - 210 | 4 – 8 70 -140 | - | - |
| Супісі, близькі до оптимального складу, супісі легкі крупні, легкі і важкі пилуваті супісі, суглинки легкі (пилуваті і непилуваті) | 8 – 12 160 - 240 | 4 – 7 80 - 140 | 6 – 8 100 - 140 | 4 – 6 70 - 100 |
| Крупноуламкові грунти, піски різного складу і супісі з числом пластичності менше 3 при добав- ці золи виносу або золошлакової суміші в кількості 15 – 25 % від маси суміші | 4 – 7 80 - 140 | 3 – 4 60 - 80 | 2 – 4 35 - 80 | 2 – 3 35 - 60 |
| Суглинки важкі і важкі пилуваті | 11 – 14 200 - 250 | 8 – 12 150 - 220 | 7 – 10 120 - 180 | 5 – 6 80 - 100 |
| Глини піщані і пилуваті | 13 – 15 230 - 270 | 10 – 12 180 - 220 | 10 – 12 180 - 220 | 6 – 8 100 - 140 |
Примітка: Розхід в'яжучих матеріалів вказана в чисельнику - % від маси сумі-
ші, в знаменнику - кг / м3.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 29.
Визначення границі міцності укріпленого грунту мінеральним в'яжучим під час стиску і згину згідно стандарту.
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна 2012р.
Загальні відомості.
При закріплені грунтів мінеральними в’яжучими необхідно дотримуватись показників фізико-механічних властивостей згідно таблиці:
| Показники | Клас міцності | ||
| І | ІІ | ІІІ | |
| Розрахункові значення мо- дулів пружності, МПа | 800 - 500 | 500 - 250 | 250 - 80 |
| Границя міцності при стис- ку водонасичених зразків, МПа | 6 - 4 | 4 - 2 | 2 - 1 |
| Границя міцності при роз- тягу водонасичених зразків, Мпа, не менше | 1.0 | 0.6 | 0.2 |
| Коефіцієнт морозостійкості (відношення границі міцнос- ті при стиску після заморо- жуванню-відтаюванню до границі міцності при стиску водонасичених зразків) не менше | 0.75 | 0.7 | 0.6 |
| Вологість зразків після ви- пробування на заморожуван- ня-відтаювання, % по масі, поверх оптимальної вологос- ті, не більше |
Показники властивостей при закріплені грунтів портландцементом для зразків витриманих 28 діб.
Лабораторна робота № 29.
Визначення границі міцності міцності укріпленого грунту
мінеральними в’яжучими під час стиску і згину
згідно стандарту.
Мета роботи: визначити границю міцності при час стиску і згину зраз-
ків-балочок або зразків-циліндрів та зробити висновок про
відповідність показникам фізико-механічних властивостей.
Обладнання: прес, посудина ємкістю 2.5 л.
Х І Д Р О Б О Т И.
1. Отримані зразки кладуть у воду з температурою води 20 ± 2°С для водонасичення. Зразки витримують у воді 2 доби. Першої доби зразки занурюють на 1 / 3 висоти, а другої - повністю заливають водою.
2. Зразки виймають, витирають ганчіркою і випробовують на стиск.
Циліндричні зразки випробовують на гідравлічному пресі. Для цього зразки кладуть в центрі нижньої плити пресу і створюють навантаження при швидкості підйому нижньої плити пресу 3 мм за хвилину. Границю міцності при стиску вираховують по формулі:
R =,
де: Р - руйнуюче навантаження, Р (кгс);
S - площа зразка, см2.
Границю міцності при стиску вираховують з точністю до 0.5 кгс / м2.
3. Отримані дані порівнють з нормативними.
4. Границю міцності на згин балочок і половинок балочок визначають
аналогічно випробовуванню зразків-балочок, виготовлених із цементних розчинів (лабораторна робота Висновок:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 30.
Приготування сумішей і виготовлення зразків
з грунтів, які укріплені органічними
в’яжучими матеріалами.
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна 2012р.
Загальні відомості.
При необхідності органічними в'яжучими можна укріпляти піски, супіски, піщані та пилуваті глини.
Для укріплення грунтів використовують рідкі бітуми, бітумні емульсії, рідкі кам'яновугільні дьогті, високосмолисті нафти і синтетичні смоли. В залежності від в'язкості використовують повільногустіючі і середньогустіючі бітуми марок СГ 25 /40, СГ 40 /70, СГ 70/ 130 ПГ (МГ) 25/40, ПГ (МГ) 40/70, МГ (МГ) 70/ 130. Застосування бітумів більшої в'язкості створює значні труднощі при перемішуванні. Бітуми можуть бути як заводського виготовлення, так і приготовлені на місці шляхом розрідження більш в'язких бітумів гасом, мазутом та іншими розріднювачами.
Для укріплення грунтів можуть використовуватися сланцеві бітуми і кам'яновугільні дьогті. Але внаслідок їх токсичності заборонено застосовувати для доріг, які проходять поблизу населених пунктів.
Взаємодія органічних в'яжучих із мінеральною частиною покращується за допомогою добавок до грунту - поверхневоактивних речовин (ПАР), як органічних так і мінеральних. ПАР є високомолекулярними сполученнями. В якості ПАР застосовують солі амонію та органічні сполуки. Найчастіше ПАР вводять в органічне в'яжуче.
Забезпечення максимальної міцності і водостійкості забезпечується при оптимальній кількості органічного в'яжучого і води. Підібрана суміш повинна відповідати вимогам згідно
таблиці № 1
| Показники | Розрахункові значення модулів пружності,МПа | |||
| 800-500 | 500-300 | 300-200 | 200-80 | |
| при укріплені бітумними емульсіями або рідкими бітумами разом з цемен- том або бітумними емуль сіями і карбамідними смолами | при укріпле- ні бітумними емульсіями з добавкою вапна | при укріпле- ні рідкими бітумами з добавкою або без до- бавки актив- них або по- верхнево-ак- тивних речо- вин | ||
| клас міцності | ||||
| І | ІІ | |||
| Границя міцності при стис- ку водонасичених зразків при температурі 20°С, МПа, не менше | 4.0 – 2.5 | 2.5 – 1.5 | 0.7 | 0.6 |
| Границя міцності при стиску сухих зразків при темпера- турі 20°С, МПа, не менше | - | - | 1.5 | 1.2 |
| Границя міцності при стиску при температурі 50°С, МПа, не менше | 2.0 | 1.2 | 0.9 | 0.7 |
| Границя міцності при вигині водонасичених зразків при температурі 20°С, МПа, не менше | 1.0 | 0.6 | - | - |
| Коефіцієнт морозостійкості (відношення границі міцнос- ті при стиску після заморо- жуваняі-відтаювання до гра- ниці міцності при стиску во- донасичених зразків) не мен- ше | 0.85 | 0.80 | 0.70 | 0.60 |
| Водонасичення, % по об'єму, не більше | - | - | ||
| Набухання, % по об'єму, не менше | - | - |
При підборі складу суміші орієнтовну кількість основного в'яжучого приймаємо згідно
таблиці № 2
| Грунти | Орієнтовний розхід органічного в'яжучого | ||
| Рідкі нафтові бітуми (класу ПГ і СГ) і рід- ких сланцевих бітумів | Бітумна емульсія (по вмісту біту- му) | Кам'яно-ву- гільинй дьо- готь | |
| Крупноуламкові незцементовані грунти, близькі до оптимального складу, піски гравелисті і серед- ньої крупності (різнозернисті), су- пісі, близькі до оптимального складу | 3 -5 66 - 110 | 3 – 5 66 - 110 | 3 – 5 66 - 110 |
| Крупноуламкові незцементовані грунти неоптимального складу, піски гравелисті крупні, середньої крупності і одного розміру дрібні, супісі пилуваті з числом пластич- ності менше 3 | 4 – 6 88 - 130 | 4 – 6 88 - 130 | 4 – 6 88 - 130 |
| Супісі пилуваті легкі, важкі пилу- ваті, суглинки легкі і легкі пилува- ті | 5 – 8 110 - 180 | 5 – 7 110 – 160 | 6 – 9 130 - 200 |
| Суглинки важкі і пилуваті, глини піщані і пилуваті з числом плас- тичності не більше 22 | 8 – 10 180 - 220 | 6 – 7 130 - 160 | 8 – 13 180 - 286 |
Примітка: 1. Розхід в'яжучого вказаний в чисельнику - % від маси грунту,
в знаменнику – кг / м3.
2. При використанні в якості в'яжучого нафти розхід її такий же,
як і рідкого бітуму.
Проектування складу суміші проводять з врахуванням таких вимог:
- кількість гранулометричних добавок до суміші необхідно встанов-
лювати шляхом підбору до оптимального складу грунту;
- за оптимальну кількість в'яжучого приймають ту кількість в'яжу-
чого, при якій показники фізико-механічних властивостей відпові-
дають вимогам згідно таблиці № 1;
- ущільнення проводять при оптимальній вологості згідно
таблиці № 3
| Грунти | Рідкі бітуми і дьогті з добавкою активних речовин | Бітумні емульсії з добавкою вапна | ||
| Вологість грунту при змі- шуванні | Оптималь- на воло- гість сумі- ші при ущільненні | Вологість грунту при змі- шуванні | Оптималь- на воло- гість сумі- ші при ущільнені | |
| Крупноуламкові незцементовані грунти, близькі до оптимального складу, піски гравелисті крупні і середньої крупності (різномірні) | 2 - 3 | 2 - 4 | 2 - 4 | 3 - 8 |
| Крупноуламкові незцементовані грунти неоптимального складу, піс- кигравелисті крупні і середньої крупності (однорозмірні) | 3 - 4 | 3 - 5 | 2 - 4 | 5 - 10 |
| Піски дрібні, дрібні однорозмірні і пилуваті | 4 - 5 | 5 - 6 | 4 - 6 | 8 - 12 |
| Супісі легкі крупні, легкі пилуваті оптимального складу | 3 – 6 0.2 – 0.3 | 4 - 5 | 5 – 7 0.3 – 0.4 | 8 - 14 |
| Супісі важкі пилуваті, суглинки пи- луваті легкі | 5 – 7 0.2 – 0.3 | 6 - 8 | 6 – 9 0.3 – 0.4 | 10 - 16 |
| Суглинки важкі і важкі пилуваті | 10 – 12 0.3 – 0.4 | 7 - 9 | 9 – 12 0.35 – 0.4 | 12 - 18 |
| Глини піщані і пилуваті з числом пластичності не більше 22 | 12 – 15 0.3 – 0.4 | 9 - 12 | - | - |
Примітка: 1. Значення вологості в % від маси грунту або суміші дані в чи-
сельнику, в знаменнику - доля від границі текучості грунту,
при цьому мінімальні значення дані для легких різновидностей
грунтів, максимальні - для важких.
2. Вологість грунтів при змішуванні їх з рідкими бітумами або
дьогтями без добавок активних речовин або з добавками по-
верхнево-активних повинна бути меньше вказаних значень на
15 – 20 %.
Лабораторна робота № 30
Укріплення грунтів органічними в'яжучими матеріалами.
Мета роботи: підібрати оптимальне співвідношення грунту з рідким
бітумом для забезпечення міцності та водостійкості біту-
иогрунту.
Обладнання: сушильна шафа, сито з отворами 5 мм, вага, форма діамет-
ром 50.1 мм, гідравлічний прес.
Х І Д Р О Б О Т И.
1. Грунт в кількості 4 кг висушують до постійної маси в сушильній шафі.
2. Визначають вологість грунту.
3. Просіюють через сито 5 мм.
4. Якщо потрібно вводять зернові або активні добавки.
5. Всі матеріали перемішують і зволожують до оптимальної вологості.
6. Нагрівають рідкий бітум до робочої температури
- середньогустіючих - 50 – 80 °С;
- повільногустіючих - 60 - 100° С.
7. Нагрітий бітум вводять в грунт і ретельно перемішують.
8. Бітумогрунт укладають у форму і ущільнюють під тиском 30 МПа на
протязі 3 хвилин.
9. Зразки витримують на повітрі при кімнатній температурі на протязі 7 діб.
10.Після витримування зразків на повітрі, їх піддають випробуванню на
стиск та вигин.
Границю міцності при стиску визначають на зразках, витриманих на
протязі 2 годин при температурі випробування 20 або 50° С. При ви-
пробуванні зразків при температурі 50° С, їх витримують в термоста-
ті при постійній температурі і вологості. Водонасичені зразки випробо-
вують на міцність при стиску після визначення набухання та водонаси-
чення з додатковою витримкою їх у воді на протязі 10 хвилин при
(20±1)° С. Випробування зразків на стиск проводять аналогічно випро-
буванню зразків, укріплених мінеральними в'яжучими, а границю міц-
ності при вигині визначають аналогічно визначенню границі міцності
при вигині зразків-балочок, виготовлених з цементних розчинів. Грани-
цю міцності вираховують по формулі:
R =,
де: Р - руйнуюче навантаження, Р (кгс);
S - площа зразка, см2.
Границю міцності при стиску вираховують з точністю до 0.5 кгс / м2.
Отримані дані порівнюють з вимогами згідно таблиці № 1.
Висновок:
Питання для самоперевірки:
1. Бітумогрунт, визначення.
2. Які добавки застосовують при укріплені грунтів органічними в’яжучими?
3. Визначення границі міцності під час стиску бітумогрунтових зразків.
4. Перевага застосування бітумних емульсій для укріплення грунтів.
Загальні відомості.
Властивості матеріалів (виробів) - це їх особливості, які виявляються при взаємодії з явищами оточуючого середовища або з іншими матеріалами (виробами). Властивості будівельних матеріалів поділяють на фізичні, механічні, технологічні, експлуатаційні та інші, залежно від впливу, який спричиняє на матеріал навколишнє середовище.
Фізичні властивості поєднують характеристики фізичного стану матеріалу (істинну, середню, насипну густину), його будови та пов’язаної з нею пористості і відношення до різних фізичних процесів (взаємодії з водою, дією тепла, електричного струму та інше).
Істинна густина матеріалу (ρ) - маса одиниці об’єму матеріалу в абсолютному щільному стані, без пор та порожнин. Істинна густина гірської породи залежить від її мінерального складу. Для визначення істинної густоти необхідно знати масу породи і об'єм зразка в абсолютно щільному стані. Істинну густину гірських порід визначають з допомогою пікнометра або об'ємоміра.
Пікнометр являє собою плоскодонну скляну колбу з вузькою шийкою з певним об’ємом, що позначено спеціальною позначкою на шийці.
Об'ємомір Ле – Шательє- Кандло являє собою склянну колбу місткістю 120...150 см3 з вузькою градуйованою шийкою і в нижній частині сферичним розширенням. На шийці колби нижче розширення нанесена мітка, а вище - шкала з ціною поділки 0.1 см3. Об’єм шийки з розширенням між мітками складає 20 см3.
Середня густина матеріалу (ρт ) - це маса одиниці об’єму сухого матеріалу в природному стані з порами, пустотами і тріщинами. Середня густина гірської породи залежить від її мінерального складу і пористості. При визначенні середньої густини матеріалу можливі три випадки:
- зразок матеріалу має правильну геометричну форму (куб, паралелепі-
пед, циліндр);
- зразок матеріалу має неправильну форму;
- зразок матеріалу складається з великої кількості дрібних частинок (пі –
сок, цемент, щебінь) - сипучий, рихлий матеріал.
При визначенні середньої густини зразків правильної геометричної форми (куб або паралелепіпед) зразок зважують на вазі з необхідною точністю і визначають об’єм зразків. Для визначення об’єму зразків необхідно виміряти їх розміри звичайною металевою лінійкою з точністю до 1 мм. Кожну грань зразка виміряють в трьох місцях і знаходять середнє арифметичне значення. Об’єм зразка Vсм3 (куб або паралелепіпед) вираховують по формулі
V = аср·bср·hср,
де aср, bср, hср - середнє значення розмірів граней зразка, см. Якщо зразок має циліндричну форму, то проводять виміри взаємно перпендикулярних діаметрів нижньої, середньої і верхньої граней циліндра. За кінцевий результат приймають середнє арифметичне значення шести вимірів діаметрів, а за висоту циліндра приймають середнє арифметичне значення чотирьох вимірювань висоти. Об‘єм зразка-циліндра визначають по формулі
V = (π·d2ср·hср) / 4,
де π = 3.14; dср - середній діаметр циліндра; hcр - середня висота циліндра. Середня густина будівельних матеріалів завжди менша за істинну густину.
Результати випробувань порівнюють з даними таблиці № 1
| Матеріали | Середня густина матеріалу, ρс, г/см3 | Істинна густина матеріалу, ρ, г/см3 |
| Габро | 2.8....2.89 | 2.9 |
| Граніт | 2.6....2.7 | 2.65 |
| Вапняк щільний | 1.2....2.65 | 2.7 |
| Діабаз | 2.6....2.63 | 2.7 |
| Пісковик | 1.9....2.58 | 2.6 |
| Кварцит | 2.6....2.63 | 2.65 |
Для визначення середньої густоти на зразках неправильної геометричної форми беруть п’ять зразків і визначають методом гідростатичного зважування. Якщо матеріал пористий, то попередньо матеріал покривають парафіном.
Пористість - це ступінь заповнення об'єму матеріалу порами і пустотами. Пористість дає уявлення про сумарну кількість пор у гірській породі, але не характеризує розташування, діаметр, характер (відкриті чи закриті). Від пористості залежать ряд важливих властивостей матеріалу - міцність, щільність, водопоглинання, водонасичення, водонепроникність, морозостійкість, теплопровід –
ність і інші.
Водопоглинання - це здатність матеріалу вбирати воду при тривалому витримуванні його у воді при нормальному тиску і температурі 20 ± 2° С і утримувати її в порах. За показником водопоглинання розрізняють гірські породи з
- дуже великим водопоглинанням - W > 8 %;
- великим поглинанням - W 
- середнього поглинання - W 
- малого поглинання - W 
- дуже малого поглинання - 
Лабораторна робота № 1.
1.1.Визначення істинної (дійсної) густини гірської породи і зерен
щебеню або гравію за стандартом.
Мета роботи: визначити іститну густину зерен даного щебеню.
Обладнання: ступка з пестиком, технічна вага, об'ємомір Ле-Шательє, сушиль-
на шафа, ексикатор, металічна щітка.
Х І Д Р О Б О Т И.
1.З даної різновидності гірської породи беремо куски каменю загальною масою не
менше 1 кг. Якщо випробуванню підлягає щебінь або гравій, то розмір проби
беруть у відповідності з таблицею № 2.
2. Куски каміння або зерна щебеню (гравію) очищають металевою щіткою від пи-
лу і глини.
3.Подрібнюємо до крупності менше 5 мм, перемішуємо.
4.Зменшуємо пробу до 150 грам.
5.Отриману пробу у ступці подрібнюємо в ступці в порошок.
6.Висипаємо пробу-порошок у фарфорову чашку, висушуємо до постійної маси
при температурі 105-110° С і охолоджуємо до кімнатної температури в ексикато-
рі, щоб порошок не поглинав вологу з повітря.
7.Відважуємо дві наважки масою m1= 50 г.
8.В колбу-об'ємоміру заливаємо рідину інертну щодо досліджуваного матеріалу до
нижньої нульової мітки - V1, см3. Дослідження повинно проводитись при темпе-
ратурі 20 ± 2° С. Якщо температура в приміщені не відповідає необхідній, колбу
Ле - Шательє розташовують в скляній посудині з водою з відповідною темпера-
турою таким чином, щоб уся градуйована частина розташувалася у воді і закріп-
люють до штатива.
9. Порошок висипають в колбу- об'ємоміра крізь воронку невеликими порціями до
тих пір, поки рівень рідини не підніметься до першої поділки верхньої частини
приладу. Для видалення бульбашок повітря об’ємомір обертають в нахиленому
положені протягом 10 хвилин.Об’єм витисненої рідини є абсолютний об’єм ви-
сипаного порошку
Va = V2 - V1
В даному випадку об’єм витисненої рідини (води) становить 20 см3.
10.Залишок порошку m2 зважуємо з точністю до 0.01 г.
11.Істинну (дійсну) густину визначаємо по формулі
ρ = 
,г/см3
з точністю до 0.01 г/ см3. За результатами двох випробувань визначають істинну
густину як середнє арифметичне значення, показники яких відрізняються не
більше ніж на 0.5 %.
1.2.Визначення середньої густини вихідної гірської породи і зерен
щебеню або гравію за стандартом.
Мета роботи: визначити середню густину кам’яного матеріалу.
Обладнання: вага технічна, вага для гідростатичного зважування, сушильна ша-
фа, посудина для насичення зразків водою,
Х І Д Р О Б О Т И.
1.Для випробування відбирають два зразки щільної гірської породи.
2.Зразок вихідної гірської породи довільної форми зважують у сухому стані (m,г).
3.Зразок занурюють у воду кімнатної температури до повного змочування поверхні
і рівень води над зразком повинен бути не менше 20 мм.
4.Витримують зразок у воді 2 години.
5.Насичені зразки виймають з води, витирають мягкою вологою тканиною і зразу
зважують на повітрі - m1, г.
6.Після цього зразок обв'язуємо ниткою і зважуємо у воді на гідростатичній вазі,
при цьому весь зразок повинен знаходитись у воді - m2, г.
7.Середню густину кам'яного матеріалу вираховуємо за формулою
ρс = 
, г / см3,
де ρв - густина води, яка дорівнює 1 г / см3.
Середню густину гірської породи вираховують з точністю 0.02 г/ см3 як середнє арифметичне двох значень.
1.3.Визначення пористості.
Пористість визначають після визначення істинної та середньої густини гірської породи або зерен щебеню або гравію. Пористість вираховують у відсотках по формулі
Vпор = 
, %
де ρс - середня густина гірської породи;
ρ - істинна (дійсна) густина гірської породи.
1.4.Визначення водопоглинання вихідної гірської породи і зерен
щебеню або гравію за стандартом.
Мета роботи: визначити водопоглинання кам’яного матеріалу та зробити висно-
вок про відповідність гірської породи певній групі з водопогли-
нання.
Обладнання: вага технічна, сушильна шафа, посудина для насичення зразків во-
дою, металічна щітка.
Х І Д Р О Б О Т И.
1.Відбирають п'ять зразків щебеню або гравію довільної форми розміром від
40 до 70 (80) мм.
2.Очищають металевою щіткою від рихлих частинок і пилу.
3.Промивають і висушують до постійної маси - mс, г.
4.Зразки кладуть у посудину з водою кімнатної температури так, щоб рівень
води в посудині був вище верху зразка не менше ніж на 20 мм.
5.Витримують зразки на протязі 48 годин.
6.Виймають зразки з води, кожен зразок витирають вологою мягкою тканиною
і кожен зразок зважують - mв, г. Масу води, яка витікає із пор зразків на
чащку ваги, необхідно включити до маси зразка.
7.Водопоглинання визначають у відсотках за масою по формулі
Wпог = 
· 100, %
Водопоглинання визначають як середнє арифметичне значення із результатів п’яти випробувань з точністю до 0.01 % і порівнюють з показниками. За результатами випробувань роблять висновки про істинну, середню густину, пористість та водопоглинання гірської породи.
Питання для самоперевірки:
1.Істинна, середня густина відносяться до………. властивостей гірських порід.
2.Класифікація основних гірських порід як сировини для дорожньо-будівельних
природних кам’яних матеріалів.
3.Як визначається істинна густина об’ємоміром Ле-Шательє?
4.Пористість і які властивості кам'яного матеріалу залежать від її величини.
Таблиця № 2
| Вид випробування | Маса проби, кг, при розмірі фракції, мм | ||||
| 5 - 10 | 10 - 20 | 20 - 40 | 40 - 70 | більше 70 | |
| Визначення: - істинної густини | 0.5 | 1.0 | 2.5 | 5.0 | 5.0 |
| - середня густина | 2.5 | 2.5 | 2.5 | 5.0 | 5.0 |
| - насипна густина | 15.0 | 30.0 | 60.0 | 150.0 | 150.0 |
| - вологість | 0.5 | 1.0 | 2.5 | 5.0 | 10.0 |
| - морозостійкість | 2.0 | 3.0 | 5.0 | 10.0 | - |
| - водопоглинання | 1.0 | 2.0 | 5.0 | 10.0 | 20.0 |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 1.
Визначення істинної і середньої щільності,
пористості вихідної гірської породи і зерен щебеню
або гравію за стандартом
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна
2012 р.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАДВІРНЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Методичні вказівки до
ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ № 2.
Визначення вмісту в піску пиловидних, глинистих,
мулуватих частин відмулюванням за стандартом.
Визначення зернового складу і модуля крупності
піску за стандартом.
Розглянуто на засіднні циклової
комісії будівництва доріг та ор-
ганізації перевезень
Протокол №___ від_____ 2012 р.
Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк
Надвірна
2012р
Загальні відомості.
Природний пісок - це осадова дрібноуламкова гірська порода, що утворилася в результаті накопичення продуктів вивітрювання різних гірських порід. Пісок являє собою пухке скупчення округлених, рідше кутастих зерен мінералів з переважним розміром зерен 5 - 0.14 мм. Пісок звичайно вміщує домішки пилуватих та глинистих частинок, іноді - органічних речовин. У будівництві часто застосовують подрібнений пісок, який одержують в результаті подрібнення скельних гірських порід, а також піски з відсівів продуктів подрібнення гірських порід при виробництві з них щебеню (подрібнений пісок з відсівок), пісок з мінеральних побочних продуктів промисловості (штучний пісок).
Природні піски - залежно від умов їх утворення, поділяють на:
- гірські з кутастою формою і шорсткою поверхнею;
- річкові і морські з обкатаною формою і відшліфованою поверхнею зерен;
- дюнні і барханні, що складаються з дуже дрібних зерен.
Пісок широко застосовують як дрібний заповнювач для всіх видів бетонів та розчинів, для використання різних робіт у дорожньому будівництві, для улаштування баластного шару залізничної колії та для іншого.
Якість піску залежить від його мінерального та гранулометричного складів, крупності та форми зерен і характеру їх поверхні, наявності у його складі домішок.
Відбір проб для випробування піску здійснюють шляхом відбору частинних проб, з яких при змішуванні одержують середню пробу піску. Одержану пробу після ретельного перемішування зменшують методом квартування або за допомогою жолобчатого дільника. Масу проби піску призначають залежно від виду випробування і може досягати 5 – 10 кг. Для оцінки якості піску в лабораторії визначають його істинну щільність, насипну щільність, пустотність, вологість, зерновий склад, модуль крупності, вміст пиловидних і глинистих частинок.
Пиловидні 10.05....0.005 мм (і глинисті менше 0.005 мм) частинки є шкідливими домішками в піску. Вони обволікають зерна піску і перешкоджають зчеплення його з цементом, бітумом. Випробування полягає у відокремленні з наважки піску частинок розміром менше 0.005 мм. Допустимий вміст глини й пилу в піску залежить від призначення піску - таблиця № 3.
За модулем крупності та величиною повного залишку за масою на ситі № 0.63 визначають групу піску та галузь його застосування - таблиця № 4. Визначальним показником при призначенні групи піску є його модуль крупності.
Для улаштування дорожнього одягу в якості заповнювачів для бетонів необхідно використовувати тільки піски підвищеної крупності, крупний, середній та дрібний. Дуже дрібний пісок використовують у будівельних розчинах.
Лабораторна робота № 2.
2.1. Визначення вмісту в піску пиловидних, глинистих
частинок відмулюванням.
Мета роботи: визначити вміст пиловидних, глинистих частинок і порівняти
з граничним вмістом.
Обладнання: вага технічна, сушильна шафа, посудина для відмулювання, секун –
домір, сито з отворами 5.0 мм.
Х І Д Р О Б О Т И.
1.Середню пробу піску попередньо просіюють через сито 5 мм.
2.Просіяний пісок висушують до постійної маси в сушильній шафі.
3.З висушеного піску беруть наважку в кількості 1000 г - m, г.
4.Наважку піску засипають у посудину для відмулювання.
5.Заливають водою так, щоб висота шару води над піском становила близько
200мм.
6.Розмішують пісок із водою і витримують одержану суспензію протягом 2 годин
періодично перемішуючи.
7.Після витримкм вміст посудини знову перемішують і залишають відстоюватись
на протязі 2 хвилин.
8.Зливають суспензію, залишаючи шар води над піском висотою 30 мм.
9.Знову заливають водою пісок на висоту 200 мм і повторюють промивання до
тих пір, поки вода після промивання не буде чистою.
10.Промитий пісок висушують в сушильній шафі до постійної маси при темпера-
турі 105±5°С.
11.Висушений пісок зважують - m1, г, і вміст в піску пиловидних і глинистих
частинок вираховують по формулі
П = 
· 100%
12.Отриманий результат порівнюють з нормативними згідно таблиці № 3.
2.2. Визначення зернового складу і модуля крупності
піску згідно стандарту.
Мета роботи: визначити зерновий склад даного піску і за отриманими даними
визначити модуль крупності піску і зробити висновок про групу
групу піску.
Обладнання: вага технічна, стандартний набір сит з сітками № 1.25; 0.63;
0.315; 0.14, сита з отворами 2.5, 5 і 10 мм, піддон, сушильна
шафа.
Х І Д Р О Б О Т И.
1.Відбирають пробу піску масою М = 2 кг і висушують до постійної маси.
2.Висушений пісок просіюють через сита з отворами 10 і 5 мм для визначення
вмісту гравійних частинок.
3.Залишки на ситах з отворами 10 і 5 мм зважують (М10 і М5 ) і визначають
процентний вміст гравійних частинок розміром більше 10 мм (Гр10 ) і розміром
5 – 10 мм (Гр5) по формулах
Гр10 = 
·100 %, Гр5 = 
· 100 %,
де М - маса проби, г;
М10 - залишок на ситі з отворами 10 мм, г;
М5 - залишок на ситі з отворами 5 мм, г.
4.Із піску, що пройшов через сито 5 мм, відбираємо наважку 1000 г.
5.Наважку просіюємо через набір сит в такій послідовності 2.5, 1.25, 0.63, 0.315,
0.14 і піддон. Просіювання проводять механічним способом або вручну. Трива-
лість просіювання має бути такою, щоб при контрольному просіюванні кожно-
го сита над аркушем паперу, не спостерігалося падіння зерен піску.
6.Залишки на кожному ситі зважують з точністю до 1 г - mi, г.
7.Знаючи масу піску на кожному ситі вираховують частинні залишки - ai в
процентному відношенні по формулі
ai = 
· 100 %,
a2.5 = 
· 100 %, a1.25 = 
· 100 %, a0.63 = 
· 100 %,
a0.315 = 
· 100 %, a0.14 = 
· 100 %.
Частинні залишки вираховують з точністю до 0.1 %. Сума частинних залишків
повинна дорівнювати 100 %, тобто
a 2.5 + a1.25 + a0.63 + a0.315 + a0.14 = 100 %.
8.Потім вираховуємо повні залишки на кожному ситі. Повний залишок на даному
ситі дорівнює частинному залишку на даному ситі ai плюс частинні залишки на
всіх попередніх ситах з отворами більших даного, тобто
Аі = a2.5 +... + ai,
A2.5 = a2.5, A1.25 = a2.5 + a1.25, A0.63 = a2.5 + a1.25 + a0.63,
A0.315 = a2.5 + a1.25 + a0.63 + a0.315, A0.14 = a2.5 + a1.25 + a0.63 + a0.315 + a0.14.
9.Результати визначення гранулометричного складу піску заносимо в таблицю
| Залишки піску | Діаметри отворів сит, мм | Пройшло у піддон | ||||
| 2.5 | 1.25 | 0.63 | 0.315 | 0.14 | ||
| Частинні, ai,% | ||||||
| Повні, Аі, % |
10.Модуль крупності піску Мкр визначають як відношення суми повних залишків
на ситах до 100
Мкр = 
.
11. За отриманими даними робимо висновок про групу даного піску згідно норма-
тивних даних таблиці № 4.
.
Питання для самоперевірки:
1. Як встановлюють групу піску?
2. Як визначається вміст пиловидних, глинистих частинок?
3. Частинні і повні залишки, визначення.
Таблиця № 3
| Вид піску | Вміст пиловидних, глинистих та мулистих частинок | В тому числі вміст глини у грудках |
| % за масою, не більше | ||
| Природний: підвищеної крупності, крупний та середній | 0.5 | |
| дрібний та дуже дрібний | 0.5 | |
| Збагачений: крупний та середній | 0.25 | |
| Дрібний | 0.35 | |
| З відсівів подрібнення | 0.5 | |
| Збагачений з відсівів подрібнення | 0.35 |
Таблиця № 4
| Група піску | Модуль крупності, Мкр | Повний залишок на ситі з розміром отворів 0.63мм, % за масою | |||
Пі
Дата добавления: 2016-03-25; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 588 | Нарушение авторских прав Поиск на сайте: Лучшие изречения:  | 2133 -  |
Ген: 0.014 с.