Економічна ефективність природоохоронних заходів

4.1. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ
Відтворення ресурсів природи, її охорона вимагають суттєвих матеріальних витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини на природу. Проблема ця досить багатогранна, оскільки включає область взаємного проникнення і взаємодії природи і суспільства, а методика оцінки результатів цієї взаємодії ще недостатньо розроблена.
Важливою складовою частиною розробки оцінок впливу на природу є значення системи показників, причому розв'язання різнорідних соціально-економічних завдань вимагає застосування різних видів оцінок.
Економічна оцінка — це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок мо--жуть бути всі види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.
Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних заходів, вимагає витрат, але їх нездійснення також тягне за собою витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат. Перша складова — витрати на природоохоронні заходи в місці потенцiйного виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова — економічні збитки від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). Вони складаються з витрат на компенсацію сировинних втрат з газами, що відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти, яким завдаються збитки), і в цілому на природне середовище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної, середовищезахисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки, втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворюваністю, погірще;%няіУ[ умов життя і умов утримання комунально-побутового господарства [22,с.232].
Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища є:-1) населення; 2) об’єкти житлово-комунального господарства; 3) сільськогосродарськi угіддя; 4) лісові ресурси; 5) елементи основних фондів промисловості і транспорту; 6) рентні ресурси; 7) рекреаційні ресурси.
Крім того, можуть виникнути небажанi для суспiльства зміни в структурі і спеціалізації господарств, пiдвищення міграційності населення тощо. Toмy eкономiчна оцiнка екологічних витрат Е обчислюється за формулою
Е=Вз+Збф
де Вз—витрати на здiйcнeння пpиpoдooxоpoнниx зaxодiв; Збф — фактичні збитки, що завдаються господарству i населенню після проведення або в результаті непроведення природоохоронних заходiв у вартiсному вираженнi.
Якщо самі природоохоронні витрати (перша складова екологічних витрат), як правило, функціонально (детерміновано) залежать від масштабів і характеру попереджувальних екологічних порушень i тому визначаються з найбільшим ступенем достовiрностi, то економічні збитки не піддаються однозначному визначенню і розглядаються у вигляді діапазону можливих значень для різних комбінацій параметрів, що характеризують об'єкти, на які діють екологічні порушення (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченностi харчуванням, вартість основних фондів тощо). Цi витрати можуть не збігатися за місцем і часом, їх виникнення з екологiчними порушеннями, що їх викликали. Тому економічні збитки є за своєю природою стохастичною величиною, яка піддається обчисленню лише з тим чи іншим ступенем ймовірності. В цьому полягає головна трудність визначення вказаної компоненти екологічних витрат. Складові економічної оцінки перебувають між собою у функціональній залежності (при збільшенні витрат за однією з цих складових можна добитися зниження витрат за іншою) і взаємно доповнюють одна одну.
При цьому залежно від специфіки регіональних умов, наявності трудових, матеріальних ресурсів основні напрями природоохоронної діяльності можуть бути визначені як такі, що закріплюють сучасний стан ландшафтів і використання ресурсів, що допускає зниження якості середовища яа рівні, який не є нижчим за нормативний.
Залежно від стратегії виділяють наступні модифікації економічних оцінок. Якщо внаслідок природоохоронних заходів досягнуто нормативної якості середовища, тобто повністю забезпечується відтворення середовищної і ресурсної функції природи, тоді
Е=Вз, (4.2)
наприклад, при зниженні забруднень внаслідок певних заходів до рівня ГДК або при використанні земельних угідь на рівні гранично допустимого навантаження.
У випадку, якщо природоохоронні заходи не проводяться, економічна оцінка збігається з можливими економічними збитками і має вигляд Е=3бмот, де Зб.мож — можливі економічні збитки [22, с. 233].
Якщо природоохоронні заходи є багатоцільовими, то в економічній оцінці враховується додатковий економічний ефект від їх проведення. До багатоцільових належать, наприклад, роботи по лісовідновленню, які не лише збільшують продуктивність лісів та забезпеченість лісовими ресурсами, а й дають змогу, попередити виникнення і розвиток прискореної ерозії. Запровадження маловідходної технології знижує масштаби забруднення середовища і забезпечує більш повну утилізацію матеріально-енергетичних ресурсів. У цьому випадку економічна оцінка має вигляд
Е=Зз+Збф—∆Е, (4.3)
де ∆Е — додатковий економічний ефект від природоохоронних заходів, багатоцільових за своїм призначенням [25, с. 233],
Економічно оцінити господарські наслідки можна, як правило, лише частково. Так, при погіршенні умов праці ї відпочинку через деградацію ландшафтів можна одержати економічне вираження на основі обліку його непрямого. впливу на суспільну продуктивність праці.
Через нероз робленість вартісної оцінки наслідків господарської діяльності недостатньо відображаються в економічній оцінці різного роду зміни в ландшафтах. Наприклад, важко знайти вартісне вираження доцільності збереження певної кількості видів флори і фауни в кожній природній зоні, хоча, безумовно, від цього змінюється такий. показник, як урожайність сільськогосподарських культур. Часто економічна оцінка буває утруднена через значний розрив у часі між впливами і їх негативними наслідками, через невизначеність масштабів і термінів їх прояву, а також через те, що в оцінці не знаходить відображення фактор незворотності руйнування природного середовища, особливо унікальних природних ландшафтів. Крім того, екологічні наслідки набувають звичайно економічної значущості лише при обмеженості природних ресурсів, оскільки природні комплекси виступають не лише як фактор середовища, а й як джерело ресурсів. За таких умов на відтворення ресурсів необхідні додаткові витрати праці.
Виходячи з викладеного матеріалу, доходимо висновків:
1) усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх необхідно передбачати (принцип відтворення навколишнього середовища); 2)крім заміщення уже заподіяних і попередження можливих збитків (просте відтворення), необхідно піклуватися про цілеспрямоване формування і поліпшення навколишнього середовища (розширене відтворення), що також вимагає додаткових витрат.
З цих положень випливають такі актуальні питання:-1)питання розмірів збитків і витрат на охорону і формування навколишнього середовища. Питання дуже складне. Збитки, які обчислюються у вартісній формі і завдаються відновлюваним і невідновлюваним природним ресурсам., називаються економічними. Збитки, які завдаються здоров'ю і умовам благополучного існування людей, — це соціальні збитки. Далеко не завжди можна назвати конкретного винуватця і справжній масштаб шкоди (наприклад, винятково складно кількісно виразити шкоду, заподіяну здоров'ю громадян внаслідок споживання забрудненої води або забруднення повітря). В таких випадках слід рахуватися з можливими помилками у визначенні справжніх збитків або необхідних витрат;
2) хто повинен відшкодовувати фактичні або можливі збитки? Чи це повинен бути виробник, звичайно, конкретний винуватець завданої шкоди,' чи споживач, для якого призначені вироби, і який, до речі, крім самого акту споживання, активно бере участь у забрудненні навколишнього середовища продуктами своєї життєдіяльності? Чи це повинно бути населення конкретного міста, чи регіону, чи суспільство в цілому? Тут не може бути однозначної відповіді. Відшкодовувати збитки (нести витрати) повинен їх безпосередній винуватець, тобто забруднювач, у виробництві — це підприємство. Тим не менше, підприємства не завжди згідні збільшувати витрати на охорону середовища. Суспільство (держава) примушує їх до цього юридич-но або економічно, з допомогою системи стимулів і заохочень.
Отже, теоретичного і практичного вирішення вимагають три питання:
1) визначення розмірів заподіяних збитків;
2) розробка систем стимулів і заохочень раціонального природокористування;
3) розробка методики визначення ефективності заходів по охороні природи.

4.2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ЗБИТКІВ, ВИКЛИКАНИХ ПОГІРШЕННЯМ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Існує низка методика визначення збитків (в основному, пов'язаних із забрудненням) навколишнього середовища. В ких з різним ступенем повноти враховуються витрати, що виникають внаслідок забруднення середовища, пропонуються способи визначення і методи розрахунку в натуральному вираженні, наводяться деякі залежності між ступенем забруднення середовища і розміром шкоди, заподіяної цим явищем.
Однак грошовий вираз збитків визначається досить суперечливо — одні методики його пропонують визначати за втратами валової продукції, інші — за приведеними витратами на заходи для ліквідації наслідків забруднення і на відтворення продукції, що втрачається, треті — за зміною економічної оцінки забрудненого ресурсу тощо.
В існуючих методиках недостатньо уваги приділяється визначенню ефективності капітальних вкладень.
Як уже зазначалося вище, шкоду природному середовищу насамперед завдає виробнича діяльність підприємств. Шкода, якої завдає суспільству, наприклад, забруднення природного середовища, виражається не лише в недоодержанні продукції, втратах основних фондів, але і в нематеріальних цінностях. Неможливо оцінити, чим обернеться для людства втрата мальовничих місць відпочинку, окремих представників фауни і флори.
Збитки, яких зазнає суспільство, можна класифікувати за галузями народного господарства; компонентами середовища; елементами процесу праці (предметами праці, знаряддями праці, робітниками). Межі між економічною шкодою та іншими її формами дуже умовні. В кінцевому підсумку будь-якій формі шкоди (моральній, естетичній тощо) можна дати матеріальну оцінку. Зростання витрат часу на лікування, різні види самообслуговування (прибирання, прання тощо) і пересування до місць відпочинку зменшують фонд вільного часу суспільства. Це викликає міграцію населення в екологічно «чисті» райони.
Втрати сільського господарства від забруднення природного середовища можуть проявлятися в зниженні урожайності, продук-тивності худоби тощо. Згідно з дослідженнями, проведеними вченими, на землях, забруднених пилюкою (пилом), урожайність основних сільськогосподарських культур знижується на 15—30%, а термін служби устаткування скорочується на 20—30%. Збитків природному середовищу завдають не лише забруднення, а й вирубування лісів, організація судноплавства, інтенсивне ведення сільського господарства та інша виробнича діяльність.
Отже, економічні збитки проявляються в багатьох формах на всіх рівнях народного господарства.
Є багато визначень і методик визначення збитків. Послуговуючись ними, треба пам'ятати, що не можна соціально-економічні збитки зводити лише до матеріальних. Еколого-економічні збитки відображають можливі народногосподарські втрати від природокористування і є сумою додаткових витрат на відтворення і встановлення окремих видів ресурсів у певному регіоні до рівня, якого вони сягали перед здійсненням природоохоронних заходів.
Слід мати на увазі, що збитки — -це не реальні матеріальні блага, не створена вартість, а матеріальні блага і вартість, які могли б бути створені в процесі експлуатації навколишнього середовища. Тому збитки — це не частина сукупного суспільного продукту. Збитків зазнають передусім люди. Виходячи з цього, під еколого-економІчними збитками слід розуміти різницю між сукупним суспільним продуктом, який міг би бути одержаний на основі раціонального використання природного середовища, і сукупним суспільним продуктом, одержаним при нераціональному його використанні. Саме недоодержаний сукупний суспільний продукт суспільство змушене- компенсувати. А збитки на рівні госпрозрахункового підприємства можуть проявлятися у витраті ресурсів, збільшенні витрат, зменшенні чистого доходу, отже, слід розмежовувати збитки суспільству і збитки госпрозрахункового підприємства від нера-ціонального природокористування.
Витрати, спрямовані на компенсацію збитків — непродуктивні, а спрямовані на попередження економіко-еколо-гічних збитків — продуктивні. Перші — «пасивні» витрати. Другі — «активні». Добре, якщо активні випереджають пасивні.
Відношення збитків (3) від нераціонального природокористування у вартісному виразі до всього створюваного суспільного продукту (ССП) — рівень розвитку охорони навколишнього середовища, а також ступінь негативного впливу виробничої діяльності на природу (К).
(4.4)
При цьому К залежатиме від структури ССП. Чим менше екологічно небезпечної^ продукції виробляється суспільством, тим менше збитків, а отже, і показник К. В ідеалі К→0. Це стане можливим, коли буде створена принципово нова екологічна технологія.
Економіко-екологічні збитки залежать від різного роду факторів, які можуть збільшувати або зменшувати їх.
Чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, токсич-ніший забруднювач, вищий ступінь використання середовища, тим більше збитків буде завдано вибуттям природного ресурсу. Наприклад, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва сприяє підвищенню врожайності культур. Звідси збитки від втрат кожного гектара родючої землі будуть з часом зростати.
Збитки залежать і від галузевої структури народного господарства. Так, втрата 1 кВт-год електроенергії для суспільства колись і тепер неоднозначна. Якщо раніше для задоволення енергетичних потреб суспільства добувалось. більше вугілля, газу, то зараз структура енергобалансу інша (збільшується частка гідроатомної енергії).
Збитки залежать також від властивостей самого середовища і ступеня його використання. В Азовському морі риби більше, ніж в Чорному, її більше в Азовському морі виловлюється. Тому і збитки від зливу однієї і тієї ж кількості нафти з корабля в Азовському морі більші.
Чим триваліший період, протягом якого здійснюється несприятливий вплив на природне середовище, тим біль-'ие збитків завдається суспільству.
Велике значення має встановлення конкретного розміру збитків. Методика розрахунку досить недоскон-ала. Економічні збитки завжди є нижчими порівняно з реальними (неврахована частина становить ЗО—40%). Частина їх не враховується через неможливість при сучасному розвитку економічної науки у.вартісній формі виразити всі види натуральних збитків з точки зору витрат майбутньої праці. Не вироблена також методика визначення збитків, що завдаються земельним водним ресурсам. В одних джерелах їх пропонують оцінювати за втратами валової продукції, в других — за приведеними витратами на ліквідацію наслідків забруднення і на відтворення втраченої продукції, в третіх — за зміною економічної оцінки забрудненого ресурсу.
Однак загальний розмір економічних збитків, його точний прогноз у майбутньому абсолютно необхідні, — для визначення коштів на заходи з охорони природного середовища в країні, а також для оцінки раціонального природного користування на госпрозрахунковому підприємстві.
В основу методики визначення еколого-економічних. збитків слід покласти оцінку природних ресурсів. Адже, ло суті, збитки пов'язані з нераціональним використанням природних ресурсів, а часто і з їх незворотною втратою. Тому і'і оцінку слід ппзпачатп через ціну відтворення втраченого (або такого, що втрачається) ресурсу. Така оцінка може лягти в основу плати за нераціональне природокористування

∑З = ЕОС - ЕОН (4.5)
При цьому ЕО = ВЗ + ЗбФ, (4.6)
де Вз — витрати на здійснення природоохоронних заходів; Збф — фактичні збитки, що завдаються господарству і населенню після проведення або через непроведення природоохоронних заходів, у вартісному виразі.

4.3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Економічні стимули, які могли б змусит» підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємствам невигідно, оскільки в результаті їх проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів. Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і за-труднює очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.
Слід виявити зв'язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид — набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства. Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір, поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.
Доцільно в цьому плані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовам виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.
Плата за забруднення середовища або інші форми
•псування природних ресурсів повинна виконувати такі
•функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забруднен-яям середовища, на винних;
узалежнювати розмір прибутку і фондів матеріального заохочення від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зниження збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.
Якщо механізм регулювання природокористування базувати лише на директивне встановлених нормативах і державних стандартах, що визначають гранично допустимі норми порушень навколишнього природного середовища, то таке несистемне побудоване управління буде до певної міри прихованою формою субсидіювання безгосподарсько-го природокористування. Адже дотримуючись встановлених середніх «меж», підприємства вже не матимуть ніяких витрат на заміщення збитків, що завдаються навколишньому середовищу. Ці витрати або лягають на плечі невинних у збитках представників народного господарства загалом, або ж не покриваються взагалі. Типовою є ситуація, коли в районах з високою щільністю населення розміщуються все нові і нові підприємства, і хоч кожне з них може дотримуватись санітарних норм та-днших вимог, загальний рівень забруднення навколишнього середовища зростає. Намагання перешкодити виникненню нових виробничих об'єктів часто є безуспішними, оскільки завжди знаходяться аргументи на користь їх створення.
Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, більшу увагу слід приділити орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між відомчим підходом окремих підприємств та інтересами всього суспільства, а також відносини в природокористуванні піднімаються на рівень, що відповідає вимогам розвинутого суспільства.
Стимулювання (в цілому) є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюваних суспільством заходів і засобів щодо приведен'ня у відповідність результатів виробництва і винагороди.
Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Штрафні санкції не вирішують проблеми, — підприємствам часто вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів покриваються фінансуванням з державного бюджету і не позначаються суттєво на показниках роботи підприємств. Штраф — це насамперед покарання винного, а не відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Відшкодовують же збитки природі не ті, хто спричинив їх, а підприємства зовсім інших галузей народного господарства. Суттєвим недоліком штрафних санкцій є також обмежений характер їх дії, оскільки застосовуються вони в екстремальних випадках, а не як елемент регулювання поточної діяльності підприємства.
Отже, охорона природного середовища — це складна проблема, вирішувати яку потрібно з допомогою правових,. економічних та інших методів, які будуть ефективними, лише взаємно доповнюючи один одного. При цьому вирішальним є вдосконалення саме форм виробничих відносин, економічних методів управління. Економічні методи — це методи, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети шляхом впливу на економічні інтереси.
Наприклад, незважаючи на високу ефективність і еко-логічність, біохімічні методи захисту рослин застосовуються поки що обмежено через високі ціни на більшість біопрепаратів. У результаті колгоспи і радгоспи віддають перевагу в боротьбі зі шкідниками сільського господарства.хімічним засобам.
Досвід сільськогосподарського будівництва показує, що тут, як правило, використовуються більші площі, ніж потрібно. Наприклад, при дотриманні нормативів забудови площа, зайнята виробничими спорудами в Україні, могла б бути меншою на 187 тис. га.
Ці та інші приклади свідчать про те, що підприємства потребують стимулювання діяльності, спрямованої на охорону природи.
Для.-того щоб стимулювати виробників не виробляти, а'споживачів не споживати і не застосовувати неекологіч-пу продукцію і технологію, доцільно було б у Договірну ціну виробника екологічної продукції (Де"15) включати поряд з суспільне необхідними витратами (витрати па виробництво та охорону природи в процесі виробництва — СНВ) додаткові витрати на екологізацію продукту (надання йому екологічного вигляду) згідно з експертизою (Е). В такому випадку ціна, за якою виробник буде поставляти споживачу екологічну продукцію, становитиме
ЦeПР= СНВ+Е. (4.7)
Для тих же трудових колективів, які випускають нееколо-гічну продукцію, договірна ціна (ЦнеПР) повинна становити
ЦНЕПР = СНВ - Е. (4.8)
Для споживача неекологічної продукції поряд з СНВ необхідно включати в ціну витрати на ліквідацію та попередження збитків від її експлуатації та утилізації в після-експлуатаційний період (Bз). Виходячи з цього, ціна неекологічної продукції (ЦнеПР) повинна становити
ЦнеПР =СНВ+Вз. (4.9)
При цьому Вз>Е, оскільки витрати н'а ліквідацію та попередження.збитків у процесі споживання продукції завжди перевищують витрати на екологізацію продукції при виробництві. Це зумовлено певною мірою тим, що еколо-гізація продукції передбачає масове виробництво, а отже, вищу продуктивність праці, менші витрати, ніж при еко-•логізації невеликої кількості продукції в процесі її споживання, використання.
Важливим джерелом покриття витрат By повинні стати частково фонди економічного стимулювання споживача. В тих же випадках, коли витрати Вз досить значні, доцільно для їх покриття використати витрати Е. В такому випадку споживачу буде невигідно застосовувати в себе не-екологІчну продукцію, оскільки Це^9 <.Цїieтlv.
З допомогою такого ціноутворення можна стати на перешкоді випуску і споживанню неекологічної продукції. Слід. лише законодавче передбачати можливість розторг-' нення договору споживачем низькоякісної продукції з постачальником в односторонньому порядку. При цьому постачальник автоматично зобов'язується взагалі припинити випуск неякісної (неекологічної) продукції.
Централізоване вилучення у виробників і споживачів неекологічної продукції витрат Е та Вз дасть змогу компенсувати цілком або частково збитки природі (залежно від їх розмірів). Усе це створить умови для поліпшення якості природного середовища.
Закономірно постає питання встановлення ступеня еко-логічності того чи іншого виду продукції, тобто виникає об'єктивна необхідність екологічної експертизи при виробництві. В ній повинні брати участь спеціалісти різних галузей знань, у тому числі й економісти. Можливі два види одержання експертних оцінок — індивідуальні та колективні.
Експертні оцінки складних проблем даються поетапно. Сучасні методи використання експертних оцінок передбачають застосування певних правил формування груп експертів, оцінки їх компетентності в певній галузі науки, використання математико-статистичного інструментарію для обробки результатів опитувань і прийняття остаточного рішення.
Один з поширених методів проведення експертних опитувань — метод «Дельфи», розроблений. О. Хаммером і його колегами з фірми «РЕНД-Корпорейшин» (США). Практично він є низкою послідовно здійснюваних процедур, спрямованих на формування групової точки зору щодо досліджуваних питань. Він. включає загальний збір експертів для обговорення прогнозованої проблеми і грунтується на попередній розробці програм для анкетуван'ня і на спеціальному підборі груп експертів.
Провадячи екологічну експертизу якості продукції, вкрай важливо враховувати такі її характеристики: 1) рівень матеріалоспоживання (Лїр) (споживання електроенергії, бензину, інших природних ресурсів у, процесі експлуатації) і матеріаломісткості {М) виробництва (витрати природних ресурсів на виробництво одиниці продукції, можливість використання відходів як сировини для виробництва продукції); 2) рівень заподіяная збитків природі (Рз) (прямі збитки в природі від використання продукції, наприклад, отруйні викиди, шум тощо), а також рівень заподіяння збитків від виробництва продукції;
(5м) — витрати на попередження та ліквідацію збитків у природі; 3) термін служби і зберігання вироблюваної продукції (і): 4) придатність до використання в післяексплуатаційний період (У) (наприклад, можливість утилізації) і відповідні на це витрати (By).
Слід зазначити, що матеріаломісткість і матеріалоспоживання, хоча й близькі за значенням, різняться між собою. І Me і М. характеризують витрати матеріалів. Однак матеріаломісткість відображає витрати матеріалів (у тому числі й природних ресурсів) на виробництво одиниці продукції, а матеріалоспоживання показує витрати природних ресурсів при використанні виробничої продукції. Тому вони не збігаються на рівні окремого підприємства або галузі.
Матеріалоспоживання — досить широка категорія. Вона відображає витрати природних ресурсів при споживанні не лише вироблюваної продукції, а й техніки і технології. Застосування ж матеріалоспоживання для експертизи дає змогу вибирати для виробництва ресурсозберігаючу техніку.
Використовуючи відходи для виробництва продукції, можна не лише зберегти цінні високовартісні ресурси, а й скоротити збитки природі від відходів. Особливого значення для суспільства набуває придатність продукції для використання в післяексплуатаційний період. Якщо, наприклад, не використати спрацьовані автопокришки, вони завдаватимуть невідновних збитків природі. Необхідно враховувати витрати на утилізацію.
Отже, зменшення матеріалоспоживання і матеріаломісткості, збільшення ступеня утилізації продукції після повного використання дають змогу зекономити цінні природні ресурси і зменшити забруднення навколишнього середовища відходами споживання. Тобто, чим економічніше виробництво і споживання продукції, тим воно екологічніше.
Зменшення рівня заподіяних природі збитків як характеристики виду продукції сприятиме збереженню природи, економії витрат на ліквідацію і попередження збитків.
Екологічним показником продукції є також термін її служби, зберігання. Продовження терміну служби, зберігання виробленої продукції еквівалентне збільшенню її випуску, дає змогу подолати дефіцит багатьох видів товарів, а отже, зекономити значну частину природних ресурсів і праці. Наприклад, продовження терміну служби сільськогосподарської техніки на 10% еквівалентне збільшенню її випуску на ті ж 10%.
Арбітражні і контрольні аналізи показують, що 8—10°/о мінеральних добрив випускаються з порушенням стандартів і технічних умов, через що якість 10—12% добрив погіршується при збеоіганні і вони не дають належного ефекту [24, с. 63—641.
Отже, екологічнішими слід вважати ті продукцію, техніку, технологію, які задовольняють наступні вимоги [24, с. 641:

Орієнтуючи виробництво на випуск продукції високої якості, особливо важливо привести економіко-екологічну експертизу у відповідність до світового рівня.
Питання госпрозрахункового стимулювання охорони природного середовища і раціонального природовикорис-тання широко висвітлюються у науковій літературі. Певний інтерес становить концепція «компенсаційних» платежів, згідно з якою підприємство за заподіяну шкоду повинно сплачувати компенсацію, розмір якої відповідає витратам на заміщення збитків. Але в цілому така компенсація не впливає на основні показники роботи підприємств, а зводиться до перекладання коштів з однієї кишені в іншу. Компенсаційні платежі не в стані підвищувати ефективність природоохоронних заходів вже хоча б тому, що вони безсистемні, тоді як природоохоронна діяльність суспільства вимагає регулярних відрахувань, оскільки охорона природи — це як і виробництво, безперервний процес. Викликає сумнів і спосіб виплати компенсації з прибутку, оскільки збитки можуть значно перевищувати прибуток підприємства. Господарський же механізм покликаний по-лереджувати такі випадки.
Іншою поширеною концепцією стимулювання раціонального природокористування є теорія «платності» (природних ресурсів,'забруднення тощо). Це питання не нове, в історії нашої країни вже були періоди, коли існувала, наприклад, плата за воду (1949—1956) або знімався водний збір (20—30-ті роки). Але через погані економічні й технічні результати плата була відмінена. Бажаного результату не було досягнуто, оскільки плата за воду не враховувала врожайності сільськогосподарських культур. Водогосподарські органи були зацікавлені лише в збільшенні постачання води (збільшення виручки), а водокористувачі — в зменшенні використання води (скорочення витрат на зрошення), тоді як система економічного стимулювання повинна, бути орієнтована не на збільшення загального постачання води, а на її економію, найбільш повне задоволення раціональних потреб усіх споживачів. Плата за забруднення середовища або інші форми псування природних ресурсів повинна виконувати такі функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забрудненням середовища, на їх винуватців і ставити розмір прибутку і фондів матеріального заохочення в залежність від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зменшення збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.
Створення госпрозрахункового механізму охорони природи вимагає не лише забезпечення матеріальної зацікавленості та відповідальності, а й обліку, контролю, самоокупності й рентабельності витрат на охорону навколишнього середовища, розширення і підвищення ефективності природоохоронної діяльності. Ціна за своїми функціями не може вирішити весь цей комплекс завдань. Стимулювання раціонального природокористування цінами може зацікавити лише в поліпшенні використання одного якогось ресурсу. Ціноутворення повинно взаємодіяти з іншими економічними важелями управління — господарським розрахунком, фінансуванням, економічним стимулюванням. Водночас комплексний підхід не означає стимулювання природоохоронної діяльності за допомогою якогось одного універсального показника, форми. Потрібна система різних форм, що залежать від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому функціонує підприємство.

4.4. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ
Проведення природоохоронних заходів у сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, зокрема в промисловості, вимагає значних капітальних вкладень (одноразові витрати) та експлуатаційних (поточних) витрат. Зараз потреба в капітальних вкладеннях значною мірою перевищує можливості державного бюджету і витрачати їх слід таким чином, щоб одержати максимально можливу віддачу, дати найбільший економічний ефект. Тому й виникла необхідність у визначенні економічної ефективності природоохоронних заходів.
Ефективність природоохоронної діяльності зменшується через недостатню узгодженість госпрозрахункових показників із загальною системою управління виробництвом. Наприклад, для меліораторів довший час головним критерієм був обсяг виконаних робіт, що орієнтувало водогосподарське будівництво на капіталомістку діяльність — освоєння нових земель, угідь низької якості, використання дорогих матеріалів. При цьому інтереси колгоспів чи радгоспів, а також сама мета меліоративного будівництва — максимальне збільшення родючості землі, часто ігнорувались взагалі. Орієнтація на «вал» призвела до різкого подорожчання меліорації на шкоду простим, але ефективним заходам. Такі види робіт, як планування, корчування пнів, прибирання каміння тощо дають змогу підвищити урожайність в 1,5—2 рази і вимагають витрат в 15—20 разів менших, ніж введення нового гектара зрошуваних чи осушуваних земель [24, с. 54]. Виходило, що чим гірше для суспільства, тим краще для підприємства. Тому зараз робота підприємств Мінводгоспу оцінюється не за обсягом виконаних робіт, а за виконанням договорів на проведення конкретних меліоративних заходів.
На різних рівнях господарювання (в масштабі суспільства, галузі, підприємства) виникає необхідність вироблення різних показників ефективності виробництва і охорони природного середовища. Специфіка природоохоронної діяльності полягає в тому, що її ефективність може бути розрахована лише на рівні народного господарства. Це означає, що і відповідний показник повинен бути ефективним не лише з точки зору підприємства або галузі, а насамперед з точки зору народного господарства.
Недоврахування цієї вимоги спричиняє загострення екологічної ситуації. Екологічні ж інтереси підприємств через їх відносне відособлення можуть бути певною мірою відмежовані від інтересів суспільства. Тому відносини між суспільством і кожним трудовим колективом з приводу охорони природи повинні будуватися за принципом: те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно підприємству. Тоді підприємство буде поставлено в економічні умови, які змушуватимуть ефективно використовувати природні, матеріальні і трудові.ресурси з метою найкращого задоволення суспільних потреб. Орієнтація сучасного підприємства на природоохоронну діяльність зовсім не означає, що з часом будуть забуті економічні показники, але суттєва різниця полягає в тому, що вони не будуть самоціллю.
Для усунення «вузьких» місць господарського механізму (в тому числі вирішення екологічної проблеми) впроваджувалась ціла система додаткових заходів, нові показники, методи і принципи стимулювання та оцінки ефективності раціонального природокористування. Так, починаючи з 1974 p. в колишньому СРСР діяла система державної статистичної звітності в охороні природи і раціональному використанні природних ресурсів, яка включає близько 15 тис. показників, систематизованих за видами природних ресурсів (корисні копалини, земля, ліс, вода, повітря) і стосовно створеного людиною штучного середовища (міські поселення тощо) [24, с. 55]. Однак велика кількість показників значно ускладнює управління, порушує господарсько-оперативну самостійність трудових колективів сільськогосподарських підприємств. Господарський механізм позбавляється мобільності, можливості швидко реагувати на зміни у виробництві.
Завдання полягає в тому, щоб створити гнучкий, мобільний господарський механізм, здатний максимально використати всі ресурси, в тому числі й природні. Активна природоохоронна діяльність вимагає екологізації показників основного виробництва, а не винайдення нових. Це допоможе рахуватися з екологічними витратами і підпорядкувати діяльність трудових колективів принципам дбайливого ставлення до природи, основне виробництво і природоохоронну діяльність зв'язати в один господарський механізм. Природоохоронну діяльність у сільському господарстві дуже важко повністю відокремити від функціональних процесів у самій галузі, тому методологічно правильним є визначення економіко-екологічної ефективності функціонування сільського господарства, окремих його галузей, капітальних вкладень у різні напрями їх інтенсифікації, науково-технічного прогресу в кілька етапів:
1) встановлення і кількісна оцінка екологічних наслідків, втрати природних ресурсів, можлива шкода навколишньому середовищу, зумовлена тим чи іяшим видом господарської діяльності, напрямом використання природних ресурсів, видом техніки чи технології;
2) визначення сукупних витрат на функціонування галузі, реалізацію програми чи заходу, включаючи капіталовкладення екологічного призначення і витрати на експлуатацію природоохоронних споруд;
3) виходячи з діючих цін і прийнятих економічних оцінок, розрахунок сумарного ефекту у грошовому виразі і порівняння його з сукупними витратами суспільства із врахуванням економічної (грошової) оцінки безпосередніх втрат природних ресурсів і шкоди, що завдається навколишньому середовищу. При цьому економічна оцінка втрат і шкоди може розглядатися або як потенціальний резерв збільшення сумарного ефекту, або як складова сукупності витрат при порівнянні різних варіантів заходів за показниками приведених витрат і абсолютної ефективності [5» с. 80—89].
До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни, серед них — будівництво та експлуатація очисних та знезаражувальних споруд і устаткування, розвиток маловідход-них і безвідходних технологічних процесів і виробництв, розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог, рекультивація земель, заходи щодо боротьби з ерозією грунту, охорони та відтворення флори і фауни, охорони надр і раціонального використання мінеральних ресурсів та інші.
Природоохоронні заходи повинні забезпечувати: а)дотримання нормативних вимог до якості навколишнього середовища, що відповідає інтересам охорони здоров'я людей і охорони навколишнього природного середовища з урахуванням перспективних змін, зумовлених розвитком виробництва і демографічними зрушеннями; б)одержання максимального народногосподарського економічного ефекту від поліпшення стану навколишнього середовища, збереження і більш раціонального використання природних ресурсів.
Ефективність природоохоронних заходів на різних рівнях оцінюється з допомогою показників або результатів — екологічних, соціальних та економічних.
Екологічний результат полягає в обмеженні негативного впливу на навколишнє середовище і поліпшенні його стану і проявляється в зменшенні об'ємів забруднень, що надходять у середовище, та рівня його забруднення (концентрації шкідливих речовин у землі, водоймах, атмосфері, рівнів шуму, радіації тощо), збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових і водних ресурсів, у поліпшенні атмосферного повітря.
Соціальний результат полягає в підвищенні рівня життя населення, підвищенні ефективності соціального виробництва і збільшенні національного багатства країни. Соціальні результати виражаються в поліпшенні фізичного розвитку населення і в зниженні захворюваності, продовженні тривалості життя і періоду активної діяльності, поліпшенні умов праці та відпочинку, підтриманні екологічної рівноваги (включаючи збереження генетичного фонду), збереженні естетичної цінності природних ландшафтів, пам'ятників природи, заповідних зон та інших територій під охороною, створенні сприятливих умов для розвитку і росту творчого потенціалу особи і культури, для вдосконалення свідомості людини.
У сучасних умовах можлива лише неповна, часткова оцінка соціальних результатів у грошовій формі. Наприклад, можна визначити приріст валового суспільного продукту і національного доходу внаслідок збільшення періоду активної діяльності населення, але не можна в грошовій формі визначити соціальні результати підтримання екологічної рівноваги, зростання свідомості людини та інші. Соціальний результат, який можна виразити в грошовій формі, називається соціально-економічним.
Економічний результат полягає в економії або попередженні втрат природних ресурсів, живої та уречевленої праці у виробничій і невиробничій сферах народного господарства і в сфері особистого споживання і виражається в грошовій формі.
Економічне обгрунтування природоохоронних заходів вимагає народногосподарського підходу, який передбачає:
а) повне охоплення всіх соціальних, екологічних і економічних результатів різних варіантів природоохоронних заходів у різних сферах народного господарства як найближчим часом, так і в більш віддаленій перспективі;
б) більш повне охоплення всіх витрат, пов'язаних із здійсненням різних варіантів природоохоронних заходів;
в) врахування фактора часу при оцінці витрат і результатів природоохоронних заходів;
г)міжгалузевий підхід з урахуванням необхідності економії всіх витрат і забезпечення ефективнішого використання природних ресурсів у масштабі всієї території, що розглядається (району, області, країни).
Економічне обгрунтування природоохоронних заходів провадиться шляхом порівняння економічних результатів цих заходів з витратами, необхідними для їх здійснення з допомогою системи показників загальної і порівняльної ефективності природоохоронних витрат і чистого економічного ефекту природоохоронних заходів.
Загальна ефективність природоохоронних заходів проявляється:
у сфері матеріального виробництва — приростом обсягу прибутку або зменшення собівартості продукції;
у невиробничій сфері — економією витрат на виконання робіт і надання послуг;
у сфері особистого споживання — скорочення витрат – особистих коштів населення, спричинених забрудненням. навколишнього середовища.
Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат визначається як відношення повного річного економічного ефекту від природоохоронних заходів до витрат на їх здійснення. Цей показник використовується при обгрунтуванні першочерговості напрямів капітальних вкладень природоохоронного призначення в територіальному або галузевому масштабі

де Ер — повний річний економічний ефект; С — річні експлуатаційні витрати середовища захисного призначення, що викликали цей ефект; К. — капітальні вкладення в будівництво об'єктів середовищезахисного призначення;
Ец — нормативний коефіцієнт економічної ефективності
капітальних вкладень середовищезахисного призначення <0,15).
Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат визначається з метою:
а) встановлення народногосподарських результатів витрат на охорону навколишнього середовища; -'
б) виявлення динаміки ефективності всіх витрат і темпів їх зростання;
в) оцінки ступеня освоєння капітальних вкладень;
г) оцінки галузевих і територіальних пропорцій при розподілі капітальних вкладень;
д) порівняння фактичної і планової ефективності витрат;
е) прийняття рішень про черговість проведення природоохоронних заходів.
Чистий економічний ефект природоохоронних заходів складається з таких величин:
попередження економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, тобто попередження витрат у матеріальному виробництві, в невиробничій сфері і у населення в результаті зниження забруднення навколишнього середовища;
приросту економічної грошової оцінки природних ресурсів, що зберігаються або поліпшуються внаслідок природоохоронних заходів;
приросту продукції, що реалізується в результаті більш повної утилізації відходів сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів у результаті природоохоронних заходів.
Чистий економічний ефект визначається як різниця між економічним результатом (з розрахунку на рік) природоохоронного заходу і витратами на його здійснення. Цей показник використовується для обгрунтування проектних рішень природоохоронних комплексів або об'єктів, коли порівнювані варіанти неоднакові за своїми соціальними та економічними результатами, а засоби (капіталовкладення) обмежені. В цьому випадку вибирають той варіант, який забезпечує максимальний чистий економічний ефект.

де р — економічний результат середовищезахисних заходів.
Економічний результат середовищезахисних заходів виражається у розмірах попереджених ними річних економіч,-них збитків від забруднення середовища (Зпоп) і додаткового доходу (ДД) від поліпшення виробничих результатів діяльності підприємства
Р = Зпоп = ∆Д. (4.13)
Попереджені економічні збитки від забруднення навколишнього середовища дорівнюють різниці між розрахунковими розмірами збитків, які мали місце до здійснення заходів (Зпоп 1), і залишкових збитків після проведення цих заходів (Зпоп 2):
Зпоп = 3поп 1 ± Зпоп 2- (4.14)
Річний приріст доходу від поліпшення виробничої діяльності має місце при утилізації цінних компонентів з відходів виробництва і визначається за формулою

де qj — кількість товарної продукції j-го виду (якості), що одержується і реалізується до здійснення середовищезахисних заходів (j = 1, 2... n); qi — те ж після їх здійснення (i =1, 2... т); ui, uj — оцінка одиниці i - ї (j-ї) продукції.
Порівняльна економічна ефективність природоохоронних витрат визначається мінімальними приведеними витратами, скоректованими за фактором часу. Цей показник використовується при доборі найекономічнішого варіанта за умови досягнення однакових екологічних, соціальних та економічних результатів в усіх варіантах, у межах території, на яку розповсюджується вплив природоохоронного заходу

Важливим госпрозрахунковим показником роботи підприємства є рентабельність виробництва. Рівень рентабельності належить до узагальнюючих підсумкових показників діяльності підприємств. Вона відображає як кількісні, так і якісні результати, одночасно відіграючи стимулюючу роль. Розрахунок рентабельності як відношення прибутку (П) до вартості основних фондів і нормованих оборотних засобів (Ф) стимулює підприємство краще використовувати основні фонди, але не враховує того, що цього можна досягнути і за рахунок нераціонального природокористування.
У виробництві беруть участь не лише основні фонди, а й природні, трудові ресурси. Кожне підприємство наділяється землею, водними ресурсаміргощо. Від раціонального використання території залежить ефективність виробництва в усьому народному господарстві. Чим більше розміщено виробничих фондів на певній площі, тим вище за інших рівних умов рівень її використання. Територію, яку не використовують на цьому підприємстві, можна використати з іншою метою.
Рентабельність не завжди враховує і якість навколишнього середовища, яка може помітно змінюватись під впливом виробничої діяльності підприємств інших галузей народного господарства (наприклад, природоохоронних заходів). Вища якість навколишнього середовища (стан повітря, води, грунту тощо) може сприяти тому, що сільськогосподарське підприємство без особливих зусиль за рахунок менших витрат одержуватиме більший прибуток. У випадку ж низької якості середовища може знизитись рентабельність. Як наслідок трудові колективи будуть поставлені в неоднакові умови. Тому виникає необхідність корегувати рентабельність з урахуванням якості середовища. Водночас необхідність інтенсивної експлуатації основних фондів, природних ресурсів вимагає, щоб показник рентабельності комплексно відображав їх використання, враховував збитки, яких завдає підприємство, не здійснюючи природоохоронної діяльності. Тому було б правильніше розрахувати комплексний показник рентабельності (Рк) за формулою

де 36 — збитки, що завдаються виробничою діяльністю підприємства; а — додатковий доход від вищої якості природного середовища; р — збитки колективу від зниження якості середовища; ОПР — оцінка природних факторів (земельних, водних та інших ресурсів, якими наділене підприємство для виробництва).
З формули видно, що чим менші природні ресурси має підприємство і чим менша шкода завдається природі, тим вищою буде за інших рівних умов рентабельність.
Якщо на початку діяльності підприємство завдавало-шкоду природі, рівну Зі, то через t років, після реконструкції, вдосконалення технології чи екологічної техніки збитки:
знизились до За. Це рівнозначно економії частини продукту (ДЗ):
(4.18)
Оскільки 31>32, функція f(t) буде змінюватись 1 ≥f≥0.
У початковий момент освоєння при f(t} =1, ∆3=0; в кінцевий момент освоєння при f{t) =0, ∆3=31.
Отже, загальну економічну ефективність капіталовкладень на природоохоронні заходи (Е) можна визначити за формулою

де Кв — капітальні вкладення на ліквідацію збитків.
Крім цих основних можна виділити ще кілька додаткових показників, що характеризують раціональність використання тих чи інших природних ресурсів і відображають. лише проміжні, а не кінцеві результати природоохоронної діяльності, тому не можуть бути застосовані як госпрозрахункові. Мова йде про показники раціонального землекористування — землевіддачу (ЗB) і землемісткість (Зм):

де Рв — результат виробництва; S — площа ділянки, що-використовується.
Доповнювальною характеристикою до цих двох показників є структура використовуваної площі, яка виражається процентним співвідношенням окремих видів угідь. Важливим показником господарської діяльності сільськогосподарських підприємств сьогодні повинна стати урожайність. одержана з використанням ґрунтозахисних систем землеробства, прогресивних систем зрошення, біологічних засобів захисту рослин.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1.В чому полягають особливості оцінки впливу людини на природу?
2. В чому суть економічної оцінки впливу людини на природу?
3. В чому суть оцінки екологічних витрат?
4. Що є основними реципієнтами забруднення навколишнього середовища?
5. Як обчіплюється економічна оцінка екологічних втрат?
6. Що включають природоохоронні витрати?.
7. Що включають економічні збитки від екологічних порушень?
8. Які вибіляються модифікації економічних оцінок?
9.Як враховується в економічній оцінці додатковий економічний ефект при проведенні багатоцільових природоохоронних заходів?
10. В чому особливості економічної (грошової) оцінки збитків, завданих навколишньому середовищу?
11. В чому проявляються втрати сільського господарства внаслідок забруднення навколишнього середовища?
12. Що відображають еколого-економічні збитки?
13. Як обблюється рівень розвитку охорони навколишнього середовища?
14. Які фактори впливають на обсяг еколого-економічних збитків?
15. В чому полягає складність встановлення конкретного розміру збитків?
16. Що покладено в основу методики визначення еколого-економічних збитків?
17. Чим визначається доцільність встановлення високої плати за забруднення природного ресурсу?
18. Як розрізняють нормативні і понаднормативні збитки?
19. Які є Основні функції плати за забруднення навколишнього середовища?
20. Що таке стимулювання?
21. В чому полягають недоліки штрафних санкцій?
22. Яке значення може мати включення витрат на екологізацію продукції в її ціну?
23. На ocнові чого встановлюється ступінь екологічності продукції?
24. В чому суть «компенсаційних» платежів?
25. В чому суть теорії «платності»?
26. Чим обумовлюється необхідність у визначенні економічної ефективності природоохоронних заходів?
27. В чому полягає специфіка природоохоронної діяльності?
28. Основні етапи визначення економіко-екологічної ефективності функціонував;, сільського господарства?
29. Що відноситься до природоохоронних заходів?
ЗО. Досягнення яких основних цілей - забезпечують природоохоронні заходи?
31. В чому полягає екологічний результат проведення природоохоронних заходів?
32. В чому полягає соціальний результат проведення природоохоронних заходів?
33. В чому полягає економічний результат проведення природоохоронних заходів?
34. Що передбачає народногосподарський підхід до економічного обгрунтування природоохоронних заходів?
35. Де проявляється загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних заходів?
36. З яких величин складається чистий економічний ефект природоохоронних. заходів?
37. Як визначається чистий економічний ефект природоохоронних заходів?
38. Як визначається економічний результат середовищезахисних заходів?
39. Як визначається порівняльна економічна ефективність природоохоронних витрат?
40. Як врахувати ефект від природоохоронної діяльності в показнику рівня рентабельності підприємства?
41. Як можна визначити загальну економічну ефективність капіталовкладень на природоохоронні заходи?

УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ І ОХОРОНОЮ ПРИРОДИ ТА ЇХ ПЛАНУВАННЯ

5.1. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.
В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення.природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.
Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.
Планомірність стосовно використання природних ресурсів — економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих.
Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.
Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.
Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.
Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища.
Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обгрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е ланками територіально-виробничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін.
У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.
Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування, виконання планово-попереджувального і поточного ремонту.
Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

5.2. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ РАЦІОНАЛЬНИМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ
Усі ланки народногосподарської середовищезахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділена самостійними функціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.
Відповідають за організацію державної підсистеми І контролю за станом навколишнього середовища Міністерство по охороні навколишнього середовища (1991 p.), служба стандартизації, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, а також місцеві обласні, міські та районні організації відповідного профілю. В своїй діяльності вони керуються в основному Законом про охорону навколишнього середовища (1991 p.).
Державна підсистема використання природних ресурсів перебуває в компетенції місцевих Рад народних депутатів, які повинні контролювати і регулювати всю природоохоронну роботу міністерств і відомств. Галузевий і міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається специфікою господарської діяльності структурних підрозділів міністерств і відомств і залежить від виробничого профілю підприємств і об'єднань. Тому обов'язки між різними ланками цієї підсистеми охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування розподіляються відповідним чином.
Так, Міністерство сільського господарства і продовольства України повинно здійснювати державний контроль за дотриманням земельного законодавства і порядку користування землею; відповідає за організацію охорони і раціонального використання земель, що перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій системи міністерств, за правильність застосування в сільському господарстві отрутохімікатів, розробку біологічних засобів боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур і насаджень, організацію економного використання води при зрошенні земель; здійснює контроль за рекультивацією земель. Воно організовує виконання комплексу протиерозійних заходів, включаючи роботи по полезахисному лісорозведенню; здійснює контроль за проведенням заходів по боротьбі з шкідниками хворобами рослин, за дотриманням встановлених правил зберігання отрутохімікатів з тим, щоб не допустити потрапляння шкідливих речовин у сільськогосподарську продукцію і нагромадження їх у грунті і водоймах; за правильним веденням мисливського господарства, дотриманням чинного законодавства по збереженню і збагаченню флори і фауни, у справі заповідників.
Крім того, Міністерство сільського господарства і продовольства повинно систематично вивчати вплив отрутохімікатів на водні організми і визначати гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських водоймах; робити висновки про доцільність хімічної обробки посівів, насаджень, водойм і лісів; брати участь у розробці приладів для контролю якості природних поверхневих і стічних вод.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) є центральним органом державного управління в галузі охорони природи і використання природних ресурсів і відповідає за охорону природи, організацію раціонального використання і відтворення природних ресурсів у країні. Як головні завдання па МОНПС покладаються комплексне управління природоохоронною діяльністю в країні, розробка і проведення єдиної науково-технічної політики по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів, координація діяльності міністерств і відомств у цій галузі. З цією метою провадиться державний контроль за використанням і охороною земель, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, рослинного (в тому числі лісів) і тваринного (в тому числі рибних запасів) світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод України.
МОНПС готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів для включення їх у проекти державних планів економічного та соціального розвитку, здійснює контроль за виконанням відповідних завдань, передбачених державними планами. МОНПС розробляє пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму природокористування, затверджує екологічні нормативи, правила і стандарти з регулювання використання природних ресурсів і охорони природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів. Здійснюється державна екологічна експертиза генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і галузей народного господарства, контроль за дотриманням екологічних норм при розробці нових технологій, матеріалів і речовин, а також проектів на будівництво (реконструкцію) підприємств та інших об'єктів, що впливають на стан навколишнього середовища і природних ресурсів. При цьому органи управління прир