Завдання і наукові основи раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища

1.1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОХОРОНИ
Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що фактори економічного зростання — трудові ресурси, засоби виробництва і природні ресурси — у комплексі використовуються суспільством для розвитку виробництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо з розвитком виробництва вилучаються все нові багатства природи, зростає вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збереження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку людського суспільства і практично нездійсненні.
Взаємодія людини з природою у процесі виробництва та споживання для забезпечення існування людства загалом є об'єктивним явищем (рис. 1).

Отже, постають дві взаємопов'язані проблеми: перша — вплив обмеженості природних ресурсів на їх використання і розвиток суспільного виробництва, зростаюче забруднення середовища; друга — необхідність розробки комплексу заходів щодо ліквідації цієї небезпеки для подальшого розвитку суспільства.
Природокористування має загальний характер, оскільки будь-який вид діяльності людей викликає зміни природного середовища. Ускладнення взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальних системах, зростання пріоритету природогосподарських зв'язків викликають необхідність їх регулювання.
Природне середовище — невід'ємна умова життя людини і суспільного виробництва, оскільки воно є необхідним середовищем існування людини і джерелом потрібних йому ресурсів.
Природа в широкому розумінні — це весь світ у 'багатогранності його форм, тобто в цьому плані людина є частиною природи, у вужчому розумінні — сукупність натуральних умов існування людського суспільства.
Під впливом людини відбуваються величезні зміни природного середовища, з чим пов'язана необхідність його охорони. В XX ст. людина проклала нові шляхи переміщення енергії і речовини в географічній оболонці, подекуди значною мірою порушивши екологічну рівновагу.
Величезні масштаби змін, що їх вносить сучасна людина в природні умови на Землі, передбачив ще на початку сторіччя видатний учений В.І. Вернадський.
Справді, в природі денудація (руйнування) гранітних скель відбувається зі швидкістю 1 м за 6 тис. років, а людина з допомогою спрямованих вибухів і сучасної Техніки змінює рельєф, миттєво. Тільки за один рік людина при оранці полів, будівельних і гірничих роботах переміщує понад 4 тис. км3 грунту, видобуває з надр Землі близько 100 млрд т руди, забирає на господарсько-побутові потреби 13% річного стоку, спалює 8,5 млрд т умовного палива, виплавляє 800 мли т різних металів, виробляє близько 60 мли т невідомих) у природі синтетичних матеріалів, розкидає на полях понад 500 млн т добрив і 3 млн т різних пестицидів, з яких 1/3 змивається дощами в водойми і затримується в атмосфері.
Щорічно з надр Землі добувається більше елементів, ніж включається в біологічний кругообіг: кадмію — в 160 разів, ртуті — 110, свинцю — 35, миш'яку, фтору — 15, урану — 6, олова — 5, міді — 4, молібдену — в З рази.
За 10 тис. років до неоліту, коли почали розвиватись екстенсивне тваринництво і підсічно-вогнева система землеробства, людство скоротило площу лісів удвічі, причому особливо бурхливо цей процес відбувався в останні 200 років. Освоєні людиною землі (промислові, сільськогосподарські, лісозаготівельні, транспортні підприємства, гірничі розробки тощо) становлять 60% поверхні суші. Дефіцит земельних угідь і скорочення площі лісів призвели до того, що запаси фітомаси за історичний період (особливо за останні століття) знизились більш ніж на одну чверть.
Глибокі зміни природного середовища під впливом господарської діяльності порушують рівновагу, що склалася за тривалий період його природного розвитку. В багатьох регіонах земної кулі подібні зміни призвели до забруднення середовища, зникнення багатьох видів рослин і тварин, виникнення антропогенних «бедлендів» тощо.
Людство протягом усієї своєї історії неодноразово вступало в протиборство з силами природи, що спричиняло кризові ситуації. Найтиповішими в минулому були продовольчі кризи.
Перші обмеження в ресурсах виникли з настанням льодовикового періоду і похолодання. Погіршення умов життя на півночі і в горах викликало міграцію людей в південніші -райони і передгір'я. В цих найсприятливіших для людини районах щільність населення зросла настільки, що за існуючого тоді рівня розвитку продуктивних сил це призвело, до відносного перенаселення. Зникнення великих стадних тварин — основного об'єкта мисливства, викликало нестачу продуктів харчування і стимулювало вдосконалення способів мисливства, що ще більше прискорило виснаження тваринних ресурсів. Виникла так звана криза мисливського господарства, вихід з 'якої було знайдено в переході від привласнювальної форми господарювання до виробничих форм (від мисливства і збиральства до скотарства і землеробства).
Протягом тривалої і складної історії розвитку людського суспільства в різних районах земної кулі кризові ситуації виникали ще неї раз, але люди знаходили з них вихід, розробляючи нові способи виробництва, нові методи використання енергії, освоюючи нові види природних ресурсів.
Однак сучасна екологічна ситуація є досить унікальна, оскільки значно зросла інтенсивність і) змінилась сама суть впливу людини на природне середовище. З 1950 p. населення планети подвоїлось. Років через сорок воно зможе подвоїтись ще раз і досягне 9—10. млрд. Це потягне за собою низку проблем, уникнути яких неможливо. Вже сьогодні зростання виробництва продуктів харчування на Землі зупинилося. За тридцять років (з 50-х років) «зелена революція» в два з половиною рази збільшила виробництво зерна. Але подальшого (з 1984 p.) приросту нема. Добрива і селекція себе вичерпали. В США зменшуються і збори кукурудзи та інших зернових. Припинився ріст урожаїв у Японії та в Китаї. Країни — колишні республіки СРСР продовжують безпрецедентні закупки зерна. Кардинально нових технологій для збільшення виробництва зернових культур наука не бачить.
Головний фундамент життя — грунти — всюди на Землі деградують, зменшуються за площею. Не менш драматична ситуація з водою. В засушливих зонах води не вистачає так само, як і хліба. Швидкими темпами винищуються ліси. Наприклад, тропічні ліси зменшуються щосекунди на площу футбольного майданчика. За таких темпів у Південній Америці та Африці цих лісів не залишиться вже через 40—50 років. Знищення лісів призводить до ерозії грунтів, планетарних змін клімату, патологічних змін в рослинному і тваринному світі. Якщо на початку століття зникав один вид тварин за рік, то зараз один вид тварин зникає. щоденно. І цей процес прискорюється. В Європі під загрозою зникнення перебувають дві третини птахів, третина метеликів, більше половини рептилій та земноводних. Залишитися на Землі лише з воронами, горобцями і тарганами — перспектива далеко не радісна. Втративши сусідство з розмаїттям форм життя, людина багато чого втратить у собі самій, настане неминуча дегуманізація.
Глобальною є проблема відходів. У широкому розумінні відходи — це все те, що людина викидає на планету в результаті господарювання, одержання енергії та всієї життєдіяльності. Це — вихлопні гази автомобілів, нечистоти промисловості і сільського господарства, побуту,, дим та гази з труб. Лише вуглекислого газу в атмосферу щоденно викидається 5 млрд т — по тонні на кожну людину. До відходів слід віднести і нафтові плями, згубні для життя океанів. На кожен квадратний кілометр океанської площі припадає 17 т різних відходів суші. Відходами є й важкі метали та отруйні речовини, які насичують грунт, повітря, воду і харчопродукти. Відходи — це і паливо атомних; електростанцій, надійно захоронять які поки що не навчились (а єдиний на території колишнього Союзу могильник радіоактивних відходів з атомних електростанцій в Краснодарському краї відмовився приймати відходи 5 України).
Відходи — це пластики, що не розкладаються в землі (в воді їх ковтають морські тварини і від цього гинуть). Відходи —» це хімікати, що витікають із звалищ в грунтові води. Велика тваринницька ферма отруює воду в річці приблизно так само, як місто із 100-тисячним населенням. Відходи — це і просто побутове сміття. Двадцять років тому звільнитися від тонни сміття коштувало в США 2 долари, зараз — 100 [26].
Особливе занепокоєння викликає проблема, для якої не існує кордонів — глобальні зміни клімату. Викиди в атмосферу різних газів створюють парниковий ефект, знищують навколо планети озоновий шар. Наслідком цього є всесвітнє потепління — середня глобальна температура в Північній півкулі за останні 100 років підвищилась на 0,5 °С. Якщо така тенденція збережеться, найближчим часом почнеться танення льоду в Арктиці. В сукупності з іншими екологічними проблемами глобальне потепління може виявитись вирішальним для долі людства. Безсумнівним є зв'язок цих явищ із життєдіяльністю людини, і не рахуватись з ними неможливо. Досвід показує, що закликів і побажань вчених, які краще інших усвідомлюють, на краю якої прірви ми стоїмо, недостатньо. Необхідне пробудження громадських діячів, політиків, економістів, лікарів, технологів, зрештою — всіх людей. Усі життєві процеси в усіх державах повинні розглядатися насамперед з точки зору екології потрібне не просто екологічне мислення, треба всіма доступними засобами формувати екологічний світогляд.

1.2. ПОНЯТТЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ
Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, Їх відтворення та охорону.
В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно, розуміється. У «Великій Радянській Енциклопедії» природокористуванням називається сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що розглядається в комплексі (на відміну від галузевих понять — водокористування, землекористування, лісокористування тощо) (т. 20, с. 595—596). Деякі автори розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як соціально-економічний.
Отже, термін «природокористування», адекватно відображаючи досить складний і багатогранний суспільно-природний процес в об'єктивній реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п'яти основних значеннях:
1) людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний процес праці. В (такому розумінні природокористування рівнозначне поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери людської діяльності — навіть ширше за нього;
2) раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх відтворення та охорона;
3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи країн, всього світу);
4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у локальному, регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні термін «природокористування» залежно від виду споживання природного ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом — водокористування, лісокористування, землекористування тощо;
5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої діяльності, пов'язаної! з користуванням природою.
Така диференціація досить відносна. В кожному окремому випадку вивчається один і той же об'єкт — процес використання людиною сил і ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої, міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелічених значень терміна «природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що відображає процес праці (суспільне виробництво), найвужчим — освоєння та експлуатація окремого виду природного ресурсу у вузькотериторіальному (локальному) масштабі.
Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно взаємопов'язаних галузевого, компонентного, функціонального (комплексного) підходів.
З галузевої системи народного господарства виділяють галузі природоспоживання (теплоенергетику, видобуток мінеральної сировини, лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазопереробку тощо), природокористування у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво, гідро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення заповідників тощо). За вищого ступеня узагальнення ці види можна об'єднати в поняття виробничого (промислового і сільськогосподарського) і невиробничого природокористування.
Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування передбачає виділення п'яти основних блоків найважливіших напрямів природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення, відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і моніторингу.
Компонентна класифікація видів природокористування базується на спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають головним структурним компонентам природного комплексу — водо-, лісо- і землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не слід плутати поняття раціонального природокористування з охороною природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її раціонального використання, що включають захист від надлишкових техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного потенціалу ландшафтів.
Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку первинної сировини.
В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх стадо.
Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

1.3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ НАУКИ «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»
У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно. Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом свого вивчення виробничі відносини між людьми, в даному випадку відносини, що виникають у процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.
Економіка природокористування — це наука про раціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.
У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з метою задоволення своїх потреб.
Завдання, які стоять перед економікою природокористування, можна поділити на три, групи:
розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економічні розрахунки їх вартості;
створення економічного механізму управління раціональним використанням природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища;
розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.
Економіка природокористування як економічна наука спирається на закономірності, що виводяться іншими науками — геологією, біологією, ґрунтознавством, лісознавством, метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук потрібні для розробки питань оптимального використання та охорони викопних багатств, -атмосфери, води, грунту, лісу та інших природних ресурсів. Економіка природокористування стоїть фактично на межі перелічених вище та інших наук, але як економічна наука вона тісно пов'язана з політичною економією і виходить з її основних положень.
У політичній економії процес виробництва розглядається як процес взаємодії людини і природи. Людина, розвиваючи виробництво, перетворює природу, пристосовує її до своїх потреб, і чим вищий рівень розвитку виробництва, чим досконаліші техніка і технологія, тим вищий ступінь зміни одержуваного природного матеріалу і використання сил природи.
Повна залежність людини від сил природи давно.минула. Сучасна людина не може протистояти лише тим силам природи, які мають стихійний, глобальний, катастрофічний характер — землетрусу, вибухам вулканів, повені, посусі, та й то деякими явищами вона починає оволодівати. Сучасна людина все більше підкоряє собі сили природи, використовує їх. Отже, з розвитком суспільного виробництва у взаємодії людини і природи все більше зростає вплив людини на природу, підкорення нею природи, використання її сил і ресурсів. Вплив людини на природу має більшою мірою односторонній негативний для природи характер — людина забирає дари природи, мало що віддаючи.
Звичайно, людина повинна не лише брати! від природи, а й піклуватися про її охорону, не допускати її погіршення і, виснаження. Природу треба підтримувати, допомагати їй зберігати рівновагу як системі.
Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній рівноваги або з дуже незначними змінами, пов'язаними з зовнішніми для системи факторами, наприклад, поступовим стійким похолоданням (потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Одні живі істоти в системі поглинають інші — комахи харчуються рослинами, плазуни — комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні залишки йдуть на харч мікроорганізмам, споживаються грибами, хробаками, живлять коріння рослин. Чисельність кожної популяції залежить від умов її існування, від тієї кількості їжі, яка є в певній місцевості. Звідси — вимирання «зайвих») 'видів чи міграція, навіть масового характеру. Система саморегулюється наявністю, необхідних для її відтворення матеріалів і можливостями споживання відходів у середині системи, що забезпечує її рівновагу. Отже, біологічна система, або екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за певних умов співвідношення з неживою природою.
Інший стан речей у суспільному виробництві. Певною мірою рівновагова система відтворення саморозвивається в сільському господарстві, де вона. може мати майже замкнутий характер. Так, при застосуванні травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлюється родючість грунту, тваринництво дає хороші добрива, а вирощені кормове зерно і трава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати принципом раціонального ведення лісового господарства, що передбачає вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це досить тривалий процес.
Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або кілька стадій переробки і потім як кінцевий продукт виходять із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відходи — пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організмів речовини.
Об'єм відходів нерідко перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінь корисного застосування сировини і відносну величину відходів можна судити з відношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.
Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських, споживчих і виробничих.
Майже щоденно на сторінках газет, в радіо- і телепередачах ведеться розмова про те, що за сучасних умов розвитку суспільного виробництва будь-які економічні рішення повинні прийматися з урахуванням екологічних наслідків.
Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово «економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького походження (oikos і logos—слово, наука) і означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і навколишнім середовищем.

1.4. МЕТОД НАУКИ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
Кожна наука користується певними прийомами дослідження, що становлять її метод або дають змогу розкрити його. Слово «метод» (від methodos) означає шлях дослідження, вчення. У широкому розумінні слова методом називають шляхи, способи і засоби пізнання дійсності, сукупності взаємопов'язаних принципів і способів дослідження процесів, явищ і предметів у природі та
суспільстві.
Метод науки — це властивий для неї спосіб проникнення у зміст предмета, що вивчається. Метод економіки природокористування, теж визначається змістом і особливостями її предмета як науки, вимогами і завданнями. Якщо предмет науки відповідає на запитання «що вивчається?», то метод — «як вивчається?»
Добір конкретних способів дослідження визначається методологією наукового пізнання. Методологія наукового пізнання дійсності є вченням про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Вона визначає принциповий підхід до вивчення явищ господарського життя і є центральним питанням розвитку кожної науки.
Обсяг змісту науки «економіка природокористування» невпинно зростає, процес оволодіння нею ускладнюється. Одним із головних шляхів розв'язання цієї проблеми є посилення уваги до методології дисципліни.
При дослідженні економічних явищ у природокористуванні необхідно використовувати діалектичні принципи, категорії і закони, згідно з якими всі сторони життя суспільства як єдиного організму повинні розглядатись у взаємодії, взаємозв'язку, в процесі розвитку, відмирання старих і виникнення нових форм зв'язку.
Застосування принципу взаємозв'язку і розвитку явищ об'єктивної дійсності в економіці означає, що економічні явища треба розглядати не ізольовано, у відриві від конкретно-історичних обставин, а всебічно — у взаємозв'язку і розвитку. Наприклад, потрібно аналізувати суттєві взаємозв'язки рівня розвитку продуктивних сил і ступеня раціональності використання природних ресурсів, природокористування в сільському господарстві і в) інших галузях народного господарства, їх підприємствах та підрозділах, окремих видів природних ресурсів.
Аналізуючи економічні відносини і явища у природокористуванні, треба керуватися і тим,1 що вони перебувають також у взаємозв'язку з політичними, юридичними, демографічними, ідеологічними та іншими соціальними відносинами, явищами природи і технікою (технологією, агротехнікою, зоотехнікою).
Принцип розвитку вимагає, щоб економічне дослідження велося за схемою: минуле—сучасне—майбутнє. Щоб зрозуміти суть економічного явища, треба знати його історію, без цього не можна побудувати теорію. Розглядаючи перспективи розвитку природокористування, слід орієнтуватися на виявлені під час дослідження зародки нового, передового, економічно та екологічно раціонального.
Економічні явища розвиваються відповідно до загального закону діалектики, перетворення кількісних змін в якісні, які є наслідком нагромадження кількісних змін. Кожна нова якість, що виникає, створює в своїх межах простір для нових кількісних змін. Ігнорування цього принципу в економіці природокористування може призвести до катастрофічних наслідків — переміщення окремих) видів ресурсів із розряду відновлюваних у невідновлювані, невичерпних — у вичерпні. А невідповідність комплексу заходів щодо раціонального використання певного виду ресурсів відповідному їх розряду може спричинити їх безповоротне вичерпання.
Економічної науки як такої не може бути без глибокого проникнення в суть економічної дійсності, яка сама по собі не лежить на поверхні явища. Інакше кажучи, явище і його суть, як правило, не збігаються. При цьому суть явища, тобто «нутро» економічної дійсності,) визначає природу цього економічного явища. Для виявлення цієї суті потрібно зібрати і опрацювати велику кількість фактів, здійснити складні економічні дослідження. І ступінь проникнення вчених-економістів у внутрішні зв'язки економічних явищ слід вважати критерієм глибини економічних досліджень.
Визначальним для будь-якого предмета є його зміст, в якому виражається суть і способом існування якого; є форма. При цьому форма залежить від змісту і активно впливає на нього, стимулюючи або сповільнюючи його розвиток. Так, зміст попереджувальних і компенсаційних витрат різний при командно-адміністративній і ринковій системах функціонування економіки. Тому для поліпшення економічних відносин добір і вдосконалення форм мають неабияке значення.
Важливою умовою наукового розуміння економічної дійсності в природокористуванні, прогнозуванні є знання причинно-наелідкових зв'язків, що існують в економіці природокористування, оскільки воно дає змогу передбачати і цілеспрямовано змінювати економічні явища. А висновки про причинно-наслідкові зв'язки в економіці та природокористуванні можуть вважатися науковими, якщо вони обгрунтовані економічними факторами і базуються на масових даних.
Саме такий методологічний підхід до економічних явищ і процесів дає змогу сформулювати і пояснити фундаментальні поняття і принципи економіки природокористування, а також правильно оцінити конкретні моменти розвитку цього процесу.
Вивчати економіку природокористування не можна без пізнання практики, постійних зв'язків з нею. При цьому мається на увазі не описове чи емпіричне пізнання практичних аспектів природокористування. Першочергового значення набуває наукове обгрунтування практики, виявлення закономірних тенденцій, обгрунтування перспектив розвитку галузі. Такий підхід дає змогу впроваджувати в практику все нове, передове. При обгрунтуванні та поширенні досвіду передового господарювання слід брати до уваги відмінності в умовах використання природних ресурсів у різних регіонах.
Використанні фактичного матеріалу при вивченні економіки природокористування відіграє важливу роль, а власне використання грунтується на застосуванні різних методів.
Серед методів дослідження розрізняють загальнонаукові та конкретно-наукові, або спеціальні. Перші застосовуються ширше. Серед них центральне місце щодо застосування до економічних наук посідає метод наукової абстракції. Його схематично зображають як рух від конкретного (від явищ, які спостерігаються безпосередньо, від зовнішніх уявлень про них) до абстрактного, і потім сходження від абстрактного до конкретного. Наукове абстрагування полягає у відстороненні від зовнішніх,; несуттєвих ознак явищ і виділенні в них загальних, суттєвих сторін (ознак), у пізнанні сутності явищ. Хоча абстрактне уявлення про явище є менш повним, воно дає змогу глибше зрозуміти в ньому головне, суттєве, дати наукове визначення явища. Абстрагування лежить в основі формування економічних понять, категорій. Значна частина, економічних категорій не може бути виявлена шляхом безпосереднього спостереження, а для проникнення в область цих явищ потрібне застосування наукового методу. Якщо прибуток, який одержують у результаті господарської діяльності, лежить на поверхні явищ, то прибуток від проведення природозахисних заходів, а тим більше — чистий дохід, виявити, не озброївшись науковим методом, неможливо.
Це перший ступінь методу наукової абстракції. Другий ступінь полягає у сходженні від абстрактного до конкретного, яке вже матиме вигляд не розрізнених поодиноких фактів, а явищ зі спільною суттю і пов'язаних спільними рисами з іншими аналогічними явищами і факторами.
Абстрагування може мати більш і менш глибокий характер, але ніколи не можна абстрагуватися від сутності економічних явищ.
У процесі наукового пізнання економічних явищ широко застосовуються аналіз і синтез. При аналізі відбувається розчленування економічних процесів і явищ на складові елементи, причому кожен елемент послідовно вивчається.: Синтез полягає в уявному об'єднанні окремих елементів об'єкта.
Прийоми аналізу і синтезу широко застосовують при вивченні структури явищ,.які спостерігаються: витрат па природоохоронні заходи, виробничих фондів природокористувачів тощо. Своєрідним вираженням методу аналізу-синтезу є метод статистичних групувань — статистична сукупність розділяється на групи, а висновків доходять на підставі всієї сукупності.
Індуктивний метод — це одержання загального висновку на основі поодиноких фактів, тобто від фактів дослідник йде до природи об'єктів. Дедукція передбачає рух дослідження від загального до окремого та одиничного.
Історичний метод пізнання передбачає дослідження конкретного процесу розвитку, конкретних явищ в їх історичній послідовності. Логічне —і це абстрактне, теоретично послідовне викладення процесу розвитку, яке нерідко не збігається з історичною послідовністю. Логічно процес може бути охарактеризований на матеріалах зон, галузей, підприємств-природокористувачів, де він досяг найбільшої зрілості. Конкретно-історичні дослідження можуть служити підставою для глибоких теоретичних висновків.
Експеримент є основним методом дослідження для природничих наук, однак в економічних науках він має допоміжне значення, причому не стільки через свою суть, як методу, скільки через складність і обмеженість застосування, адже експериментальний метод в економіці природокористування пов'язаний насамперед з небезпекою заподіяння непоправної; шкоди природному середовищу, а можливо, і людям.
Поряд із загальнонауковими методами економіка природокористування як наука потребує своїх конкретних методів. З усієї сукупності конкретно-наукових методів, що використовуються в економічних науках, економіка природокористування застосовує наступні.
Статистико-економічну обробку відомостей про явище, яке спостерігається. Ці відомості можуть бути одержані за допомогою спеціальних спостережень, документів, в яких фіксуються кількісні характеристики економічних явищ. Така обробка інформації включає складання зведених матеріалів, застосування простих і складних групо-вань, кореляційно-регресійного аналізу, виробничих функцій тощо.
Статистико-економічна обробка дає змогу:
одержати матеріали, які характеризують розвиток або стан явища;
виявити постійні зв'язки між явищами;
з'ясувати кількісні зв'язки між факторами і результатами використання природних ресурсів за допомогою кореляційнорегресійного аналізу, визначити форми зв'язку. На цій підставі є змога розрахувати наприклад, планові розміри природокористування за відомого рівня забезпеченості його факторами або потребу в факторах за планового рівня природокористування, також провадити наукове прогнозування та розв'язати інші завдання. Застосування виробничих функцій дає змогу прогнозувати перспективні варіанти використання того чи іншого виду природного ресурсу за тих чи інших значень факторних ознак.
Методом порівняльних (варіантних) розрахунків може порівнюватись економічна ефективність різних природоохоронних заходів, екологобезпечних технологій виробництва Порівняльні розрахунки можуть призначатися для порівняння нормативних і фактичних витрат з наступним з'ясуванням причин їх незбігання.
Для координації і взаємозв'язку складових досліджуваного явища, дотримання збалансованості кількісних пропорцій користуються балансовим методом дослідження. Цей метод відіграє важливу роль при складанні народногосподарських координаційних планів.
В економіці природокористування математика застосовується через побудову економіко-математичних моделей—системи математичних символів і форм, яка має економічний зміст і покликана висвітлити найістотніші ознаки досліджуваного об'єкта, полегшити пізнання і визначити шляхи ефективного розвитку процесу. Математичне моделювання в економіці природокористування використовується тоді, коли на основі вихідної інформації за допомогою ЕОМ визначають оптимальні кількісні вираження прогнозованих показників. Застосовуючи математику, слід пам'ятати, що йдеться не про заміну економічних методів дослідження математичними, а про вдосконалення математичного апарату і розширення матеріальної бази економічних методів. Крім того, слід мати на увазі, що економіка природокористування як наука має справу з нешкалованими явищами. В багатьох випадках зв'язок між явищами, хоч і є логічно безперервним, не отримує кількісного вираження. Теоретичний аналіз економіки природокористування є підставою формування вихідних умов і пояснення результатів математичного дослідження. і Без нього не можна з'ясувати, які саме величини і для чого слід обчислювати. Кількісно вимірювати можна величини лише однакової економічної якості. Достовірну фактичну базу- для математичного аналізу економічної дійсності в природокористуванні може мати лише економічна наука.
Отже, методом економіки природокористування є комплексне і взаємопов'язане дослідження еколого-економічної ситуації з метою виявлення взаємовідносин людини і природи, впливу виробничої діяльності на стан навколишнього середовища за допомогою опрацювання інформації різними науковими способами.

1.5. НЕОБХІДНІСТЬ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Саме в процесі праці проявляється органічний зв'язок людини і природи. Адже практично всі матеріальні блага, що їх споживає людина, є модифіковані людською працею елементи природи. Відповідно до власної мети й інтересів людина впливає на природу з допомогою техніки і технологій, що втілюють відкриті нею закони природи.
Розв'язуючи конкретні виробничі завдання, ми об'єктивно змінюємо природу. Однак і вона -також здійснює зворотний вплив на розвиток виробництва і життєдіяльності людей. Не визначаючи повністю соціально-економічний розвиток, природні фактори впливали і впливають на життєдіяльність суспільства, є важливою умовою суспільного виробництва, розміщення продуктивних сил, ефективності виробничого, процесу.
Сучасний стан взаємодії людини і природи характеризується двома протилежними моментами: 1) науково-технічна революція створює широкі, можливості для перетворення природи; 2) вони викликають вкрай несприятливі наслідки в природних системах. Ці наслідки, надзвичайно погіршують умови життя самих людей на Землі.
Суперечність загострюється тим, що суспільне виробництво функціонує на багатовідходннх технологіях. Це означає, що можливості людської праці добувати з природного середовища необхідні ресурси поки що значно перевищують можливості добування всіх споживних вартостей, які закладені в них. Як наслідок цього виникла суперечність між потребами виробництва в сировині та виснаженням її запасів.
Учені стверджують, що природа вже не в стані самостійно забезпечувати нормальні умови для розвитку життя на Землі. Тому людина вимушена не лише видобувати природні ресурси, а й якнайактивніше допомагати природі розкривати свої життєві сили. За відсутності ефективних заходів щодо охорони і відтворення природних умов і ресурсів, належного компенсаційного впливу людини на природу, використання її як невичерпної комори може призвести до ще більшого порушення гармонії між суспільством і. природою.
Причому на сьогодні пріоритетним повинен бути саме екологічний критерій, порівняно з економічним (умови життя людей, здоров'я). Досвід аварії на Чорнобильській АЕС показав, що в протилежному випадку суспільство може зазнати невідновних втрат. Тобто, якщо господарське рішення не відповідає соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, то, воно не повинно прийматися незалежно від очікуваного економічного ефекту. Слід розглядати лише найобгрунтованіші проекти з числа соціальне необхідних і екологічно допустимих.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. В чому суть взаємовідносин суспільства і природи?
2. Основні проблеми взаємовідносин суспільства і природи.
3. Що розуміють під поняттям «природа»?
4. Чим зумовлюється актуальність проблем раціонального використання природних ресурсів у виробничому процесі?
5. Чим характеризується вплив людини на природне середовище в процесі використання останнього у виробничому процесі?
6. В чому полягає унікальність сучасної екологічної ситуації?
7. В чому полягає проблема відходів?
8. Чим' загрожують глобальні зміни клімату?
9. Чим викликана об'єктивна необхідність у формуванні екологічного світогляду?
10. Що таке природокористування?
11. В яких значеннях вживається термін «природокористування»?
12. Основні підходи до класифікації видів природокористування і в чому вони полягають?
13. Що повинно бути стратегічним напрямом природоохоронної діяльності?
14. В яких випадках використання природних ресурсів може бути одним із способів їх охорони?
15. Що є основним принципом у взаємовідносинах суспільства з
природою? 10. Що є об'єктом вивчення економіки природокористування?
17. Що є предметом економіки природокористування?
18. Основні завдання економіки природокористування.
19. З якими науками тісно зв'язана економіка природокористування?
20. Чим характеризується біологічна система (екосистема)?
21. В чому особливості рівновагової системи відтворення в сільському господарстві?
22. Основні групи проблем, які висвітлює економіка природокористування.
23. Що означають терміни «економіка» і «екологія»?
24. Що є методом науки?
25. Що є методологією наукового пізнання дійсності?
26. Які діалектичні принципи, категорії і закони необхідно використовувати при дослідженні екологічних явищ в економіці природокористування?
27. Загальнонаукові і спеціальні методи в економіці природокористування?
28. В чому особливості застосування експериментального методу дослідження в економіці природокористування?
29. Як застосовується математика в економіці природокористування?
30. Що дає змогу встановити статистико-економічна обробка даних в економіці природокористування?
31. В чому полягає об'єктивна необхідність екологізації виробництва?
32. У чому полягає суперечність між людиною і природою?
33. В чому суть екологізації виробництва?