Периферична нервова система

Із головного та спинного мозку по всій його довжині виходять спинномозкові нерви, які іннервують всі органи та тканини і утворюють периферичну нервову систему.

Периферична нервова системаскладається з нервових волокон і симпатичних нервових вузлів (гангліїв). Розрізняють соматичну та вегетативну периферичну нервову системи.

Соматична нервова система (12 пар черепно-мозкових і 31 пара спинномозкових нервів) іннервує скелетні м'язи, органи чуття. Протягом усього шляху нервові волокна соматичної нервової системи мають великий діаметр і не перериваються. Діяльність соматичної нервової системи контролюється свідомо.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів (дихання, травлення, серцево-судинної системи тощо), ендокринних залоз та процеси обміну речовин у них. Нервові волокна вегетативної нервової системи є перервними, тонкими. Діяльність вегетативної нервової системи не контролюється свідомо і тому її називають ще автономною.

Вегетативна нервова система складається із симпатичного і парасимпатичного відділів. Вони функціонують разом і тісно пов'язані з центральною нервовою системою.

Симпатичний відділ збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини, уповільнює перистальтику кишок, збільшує кількість цукру у крові. Збудження симпатичного відділу нервової системи мобілізує сили організму на виконання роботи, подолання труднощів. При цьому витрачається енергія.

Парасимпатичний відділ діє протилежно до дії симпатичного відділу: уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини, прискорює перистальтику кишок, зменшує кількість цукру у крові. Збудження здійснюється під час переходу від стану напруження до стану спокою. Парасимпатична система відновлює енергію. Загальний ефект симпатичної нервової системи полягає у підвищенні інтенсивності обміну, а парасимпатичної - у зниженні.

3. Вища нервова діяльність — сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв'язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.

У тварин вища нервова діяльність виявляється на основі першої сигнальної системи. Вища нервова діяльність людини сформувалась у процесі праці та соціальних відносин, тому вони виявляються на основі не лише першої, а й другої сигнальних систем. Це забезпечує можливість абстракцій та узагальнень. Останні становлять основу нашого мислення і свідомості.

Видатними фізіологами І. М. Сєченовим та І. П. Павловим було вперше доведено, що вища нервова діяльність здійснюється шляхом рефлексів.

Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності організму е функції нервової та ендокринної систем. Функції нервової системи виявляються в рефлексах. Рефлекс — реакція організму на будьяке подразнення, що здійснюється за участю нервової системи.

Найпростіші приклади рефлексів: це харчовий, мигання, дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, посилення чи послаблення перистальтики кишок, тонусу м'язів (ходіння, бігання) тощо — усе це приклади рефлексів. З цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що всі види діяльності організму є рефлекторними з тією лише відмінністю, що одні функції здійснюються за допомогою простих рефлексів, а інші — складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму з навколишнім середовищем. Рефлекси є однією з форм загальнобіолегічної властивості — подразливості.

У людини умовні рефлекси утворюються впродовж життя за звичайних умов, проте їх можна виробити і в спеціальних експериментах. Наприклад, натискання на очні яблука супроводжується уповільненням скорочень серця, що є безумовним рефлексом. Якщо ж цей рефлекс викликати в поєднанні з будьяким байдужим подразником, то з часом при дії байдужого подразника, без натискання на очні яблука, частота скорочень серця стає меншою. Утворюється умовний рефлекс. Так само можна виробити умовні рефлекси, які змінюють дихання, перистальтику кишок, звуження судин тощо.

У лабораторії І. П. Павлова встановлено, що умовний рефлекс можна виробити тільки тоді, коли байдужий подразник передує безумовному. В інших поєднаннях умовні рефлекси не утворюються, а якщо утворюються, то слабко, і швидко згасають. Важливо, щоб умовний подразник біологічно був слабшим, ніж безумовний.

Умовним подразником може бути й час. Так, якщо годування робити в один і той самий час, то при настанні цього періоду з'являються ознаки підвищення секреції травних залоз, виникає і зростає апетит. Про це не слід забувати при організації режиму харчування і не порушувати час приймання їжі. Увесь розпорядок дня, ритм трудового дня, сон і бадьорість підпорядковані умовним рефлексам разом з безумовними.

Умовні рефлекси можна виробляти на базі не лише безумовних, а й раніше утворених умовних, які добре сформувались і є стійкими. В цьому разі раніше створений рефлекс виконує роль безумовного подразника. На базі такого умовного рефлексу можна виробляти і третій рефлекс. Проте у тварин це зробити вже важче. У людини ж можна виробити 50—100 умовних рефлексів, що опираються один на одного. Прикладом цього є робота оператора, який стоїть за пультом керування, пілотів, космонавтів. Це можливо завдяки високорозвиненому абстрактному мисленню, яке властиве людині. Абстрактне мислення зумовлюється здатністю людини формувати складні умовнорефлекторні зв'язки.

Дослідження І. П. Павловим взаємозв'язків збудження і гальмування, їхньої сили й тривалості дали змогу виділити чотири основних типи вищої нервової діяльності.

1. Неврівноважений тип — переважання процесів збудження над процесами гальмування.

2. Врівноважений тип — значна рухливість нервових процесів.

3. Врівноважений тип - мала рухливість нервових процесів.

4. Слабкий тип — слабко розвинені як збудження, так і гальмування.

Ці чотири типи вищої нервової діяльності, які відкрив І. П. Павлов, відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів).

Неврівноважений тип з переважанням збудження відносять до холеричного темпераменту.

Врівноважений із значною рухливістю збудження і гальмування властивий сангвінічному характеру;

врівноважений тип з малою рухливістю одних і інших процесів властивий флегматичним людям;

слабкий тип із слабкими збудженням і гальмуванням властивий людям меланхолічного темпераменту.

Однак слід підкреслити, що людей з абсолютно чистим типом темпераменту не трапляється, лише переважає який-небудь із цих типів.