Марксистська філософія:сучасне осмислення нових положень

Марксистська філософія представлена Марксом, Меренг, Плеханов, Ленін, Лукаш,

Павлов, Шинкарук. Марксизм- філософія, яка охоплює кінець50-х рр. 20 ст. і по наш час. Зробив наступний позитивний внесок. Безсумнівною заслугою марксизму є матеріалістичне розуміння історії, яка полягає у:

- марксизм стверджує, шо основою життєдіяльності людини і суспільства є економічна

сфера, процес виробництва, в який люди вступають об’єктивно, тобто незалежно від волі.

- Згідно із матеріалістичним розумінням історія розвитку людства класифікується як суспільно-фрмаційний процес. Під суспільно-економічною формацією марксизм розуміє історичний етап розвитку людства, який визначається взаємодією, співвідношення економічного базиса з політичною надбудовою. Під економічним базисом насамперед розуміється сукупність виробничих відносин, насамперед відносин власності. Під політичною надбудовою розуміють насамперед держави, інші інститути політичної системи, які взаємодіють із економічним базисом і є його концентрованим виразом. Відповідно до поняття суспільно-економічної формації марксизм історію людства розділив на3 етапи.

1) доформаційний період(первісно-общинний лад)

2)формаційний період (рабовласницький лад, феодалний і буржуазний лад).

3)Пост формаційний період (комунізм).

-марксизм визначає джерело розвитку суспільно-економічної формації і цим джерелом є класова боротьба.

-Формою переходу від однієї суп.-екон. Формації до іншої є революція.

- Маркс дає цілком працездатне визначення комунізму, як мети соціального розвитку, стверджуючи, що комунізм- це такий етап розвитку людства, таке суспільство, у якому найбільш повно реалізується сутність і сенс людини. Комунізм- це н етап, як ціль, а дійсний рух(мета).

-Марксизм створює теорію матеріалістичної діалектики, це означає, що діалектику він

розглядає, як вчення, що є формальною єдність об’єктивної і суб’єктивної діалектики (діалектики людського мислення). Плехановим було створено комуністичне вчення про роль особистості в історичному процесі, де головна роль відводиться видатній особистості. До досягнень марксизму слід віднести ідею Джорджа Лукаша, що по мірі розвитку суспільства класова боротьба перестає бути джерелом розвитку суспільства. (у зв’язку з виникненням середнього класу) рушійною силою суспільства повинен постати інтилект і енергія молоді.

19. Філософська антропологія. Філософська антропологія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі. Філософська антропологія як дисципліна і філософська антропологія як течія (напрямок) у європейській філософії ХХ століття. Філософсько-антропологічна проблематика в історії філософії (основні етапи).

Відношення філософської антропології до біологічної антропології. Існування антропології як синкретичної дисципліни.

ЇАнтропологія з прагматичної точки зору

Ї І.Канта. Роль Й.Гердера в формуванні філософсько-антропологічних уявлень. Ставлення до антропології з боку представників німецької класичної філософії (Й.Фіхте, Ф.Шеллінг, Г.Гегель). Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха та К.Маркса. Філософсько-антропологічні ідеї в

ЇЕкономічно-філософських рукописах

Ї К.Маркса.

Роль Г.Лотце, Ф.Ніцше, В.Дільтея в еволюції філософсько-антропологічної проблематики.

Засновники сучасної філософської антропології (М.Шелер, Х,Плеснер, А.Гелен) про предмет філософської антропології. Відношення філософської антропології до онтології (метафізики). Дискусія М.Гайдеггера проти філософської антропології. Сучасна трансцедентальна антропологія.

Роль неомарксизму в розвитку філософської антропології (М.Горкгаймер, Т.Адорно, Г.Маркузе).

Філософська антропологія та психоаналіз (З.Фройд, Е.Фромм). Ставлення філософської антропології до соціобіології та етології. Філософська і соціальна антропологія. Філософська і культурна антропологія. Роль структуралізму в еволюції філософської антропології. Політична, правова та історична антропології в світлі філософської антропології.

Філософська антропологія та сучасна практична філософія (єдність та особливості). Мовний поворот сучасної філософії та його відображення в трансформації філософської антропології.

Філософська антропологія та методологія гуманітарних та соціальних наук.

Одним з найбільш впливових напрямків сучасної західної філософії є філософська антропологія. Центром її досліджень стала проблема сутності людини і структура цієї сутності. Кожна людина періодично стикається з необхідністю вирішувати життєво важливі для себе завдання. Осмислюючи варіанти їхнього вирішення і обираючи один з них, вона таким чином визначає себе, сенс власного існування. Зорієнтувати її в цьому пошуку може нароблений світовою філософською думкою спектр теоретичних моделей людського буття (концепції М. Шелера, М. Бердяєва, А. Гелена, Е Кассірера та ін.). Будь-яка така модель являє собою своєрідне рішення головних проблем людського існування, які складають найважливіші питання філософської антропології:

про природу і сутність людини;

про її походження і положення в світі;

про сенс і цінності людського життя.

Справа в тому, що обираючи певний варіант вирішення своєї конкретної життєвої задачі, людина одночасно з необхідністю позначає свою позицію і у ставленні до зазначених філософських питань, хоч далеко не завжди усвідомлює цю обставину.

20. Екзистенціалізм: загальна характеристика. Хоч історичні корені екзистенціалізму сягають Давньої Греції, як філософське вчення він був уголос артикульований починаючи з епохи Просвітництва. Викінчена філософія залежала від морального ставлення до певного методу.Уперше моральне ставлення було розглянуто в працях Серена К’єркегора(1813–1855). Цей данський філософ, певною мірою відповідаючи і Гегелю, рішуче відкинув універсальні й об’єктивні закони– і наукові, і моральні, обґрунтовуючи це тим, що вони перешкоджають індивідууму визнавати набагато глибшу реальність– реальність своїх суб’єктивних почуттів. Відмову приділяти увагу якимось почуттям К’єркегор затаврував як«неуважність». Він написав приголомшливі трактати про страх, вину й занепокоєння, намагаючись пояснити, чому і як це може відчуватися. К’єркегор стимулював розвиток індивідуальної суб’єктивності, турбуючись більше з приводу того, яким чином проявляється віра індивідуумів, аніж з приводу того, у що вони вірять. Як усім відомо, він розглядав християнство як віру, що залежить радше від«стрибка у віру», а не від раціональних уявлень чи формальних доказів. Фридрих Ніцше(1844–1900) був іще більш радикальним у своєму невизнанні позірно універсальних правил будь-якого роду. Він вважав, що такі погляди можна звести до претензій на владу з боку тих, хто їх пропагує. Ніцше пропонував послідовно переглянути всі філософські концепції і з піднесенням та незрівнянним пафосом змалював індивідуума, позбавленого визначеності і змушеного продумувати все заново. Він не зміг визнати жодної із християнських конфесій, розглядаючи християнство як рабське моралізаторство і схиляючись натомість до натуралізму на взірець Дарвінового. Однак своєї власної позитивної теорії він так ніколи і не розробив.Екзистенціалізм грунтується на етиці, а отже, веде своє походження з давніших філософських систем..Великими екзистенціалістами були Мартін Гайдеггер(1889–1976) і Жан-Поль Сартр(1905–1980). На основі їхніх славетних ключових праць«Буття і час» (1927) та«Буття і ніщо» (1943) можна вивести головні принципи екзистенціалізму. Існування не має форм і суті, тож індивідуум опиняється посеред хаосу випадковостей. Немає об’єктивних моральних правил, які б направляли індивідуума, як немає і наперед-існуючої суті людської, яка б указувала напрям життя. Завдання філософії в цій ситуації– вказати спосіб сприйняття світу. Найбільша глибочінь для екзистенціалістської думки міститься в аналізі почуттів жаху, власної нікчемності, страху перед іншими людьми та в усвідомленні своєї смертності. Можливо, головний парадокс екзистенціалізму полягає в тім, що екзистенціалісти відчувають себе здатними виробляти в рамках цього досить-таки похмурого погляду на умови людського буття більш позитивні настанови. Усе залежить від індивідуума– завжди вільного, дієздатного і змушеного робити вибір, а отже, ставати кимсь іншим, ніж тим, ким він був іще так нещодавно. У зв’язку з цим моральні настанови дуже сильно різняться. Гайдеггер висуває більш пасивну точку зору: прийняття конечності людського життя дозволить мовчки узгодити будь-яке життя із світом.