Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення

Філософія фіксує за допомогою категорій найбільш загальні властивості, зв'язки і відношення речей, закономірності розвитку, які діють і в природі, і в суспільстві, і в людському мисленні. Як універсальні форми наукового мислення, категорії виникли і розвиваються на основі суспільної практики. За своїм змістом вони відображають існуючу поза ними дійсність, властивості й відношення об'єктивного світу. Завдяки категоріям одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального. Безпосередньо категорії мислення відображують універсальні схеми, форми суспільно-політичної діяльності. Разом з тим категорії є розумовими формами осягнення дійсності, способами підведення одиничного, випадкового під загальне, необхідне. Це вузлові пункти пізнання дійсності. Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об'єктивні за своїм змістом, оскільки у них відображуються якісь властивості, відношення і зв'язки явищ об'єктивного світу. Вони формуються не в результаті чисто розумової діяльності людини, а у процесі тривалого пізнання об'єктивного світу. Але хоча вони об'єктивні за змістом, за своєю формою вони суб'єктивні, оскільки є продуктом абстрагуючої діяльності людського мислення, і у цьому полягає їх друга особливість.Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є якимось застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій витікає з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний і духовний світ.

10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії. Філософські категорії— це найзагальніші(гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в які і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер. Розвиток категорій— це розвиток зв'язку між ними. В основі цього зв'язку лежать історичний спосіб розгляду, методи мислення, які визначають місце і роль категорій у системі філософського знання. Спосіб мислення виконує функцію логіки, форм знання. В ній саме мислення усвідомлюється й розглядається як об'єкт. У процесі пізнання категорії виконують вимоги логіки. Філософи вважають, що яка логіка, таке й функціонування категорій у системі знань. Тому проблема систематизації категорій завжди посідала чільне місце і їй приділялось багато уваги. Так, в античності Арістотель виділив і систематизував десять категорій("сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання").Категорії "матерія", "форма", "причина"і "ціль", які ним були тежсформульовані, чомусь не увійшли до цієї системи. Це була недосконала система, яка визначалась логікою Арістотеля. В новий час сформував свою систему категорій І.Кант. До неї ввійшли категорії: "кількість", "якість", "відношення",

"модальність" (на його думку, додосвідні форми мислення). Це була досконаліша система, проте ще не наукова. Гегельуперше ввів динамічну систему категорій. Вона розвивалась, у ній категорії були пов'язані єдністю походження й розвитку, що обумовлювався силою внутрішніх суперечностей. Та, на жаль, розуміння категорій у Гегеля було містифікованим. Це була логіка свідомості, яка втратила зв'язок з людиною, тобто мислення розвивалося з самого себе

і категорії розглядались як самостійні

творчі сутності. Ідеалістичні погляди на природу категорій є панівними і в сучасній західній філософії. Так, представники неотомізму відстоюють релігійно-ідеалістичне походження категорій, стверджуючи, ніби вони існували спочатку в божому розумі як прообрази реальних речей, властивостей і відношень. У логічному позитивізмі(Р.Карнап, О.Нейрат та ін.) філософський аналіз категорій підмінюється формально-логічним аналізом мовних термінів. На їх думку, категорії— це чисто суб'єктивні утворення, результат логічної діяльності людей, їх домовленості між собою і таке ін.

Діалектико-матеріалістична філософія розуміє категорії як загальні форми пізнавально- світоглядного ставлення людини до природи, суспільства і свого власного буття. Категорії — це результат реально-практичної взаємодії людини і світу. Це відображення об'єктивного в суб'єктивному. Тому вони об'єктивні за змістом ісуб'єктивні(ідеальні) за

формою. Вони універсальні й необхідні. Це абстракції, наповнені живим, конкретним змістом, що є в предметах і явищах об'єктивного світу й пізнаються людиною. Філософські категорії мають історичний характер. Вони не вічні. їх формування здійснювалось поступово, у тісному зв'язку з історичним розвитком і розвитком пізнання. Історичний характер категорій проявляється удвох відношеннях. З одного боку, старі категорії, змінюючись разом з розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом. З другого ж, з розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії. Наприклад, в останні десятиріччя філософське мислення збагатилось такими категоріями, як"система", "елемент", "структура", "структурні зв'язки" тощо. Важливою рисою співвідносних категорій є їх взаємозв-язок. Вони тісно пов'язані одна з одною, здатні переходити одна в одну. Зв'язки між ними гнучкі, рухливі, релятивні. Об'єктивною основою таких взаємозв'язків є матеріальна єдність світу. На відміну від діалектико-матеріалістичного розуміння категорій, метафізики вважають, що категорії незмінні, не можуть переходити одна в одну. Таке розуміння категорій не відповідає дійсності. Виходячи з діалектичного характеру світу, потрібно розглядати й поняття в їх русі, взаємозв'язках і взає-мопереходах. Філософські категорії виступають і як всезагальні форми мислення. Будь-яка людина, незалежно від того, вивчала вона філософію чи ні, в процесі мислення використовує ці категорії. В першому випадку вона буде використовувати їх свідомо, в другому— стихійно. Таким.чином, знання категорій дозволяє нам усвідомити й цілеспрямовано досліджувати різні зв'язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо, орієнтує відносно тих сторін і аспектів, на які необхідно звернути увагу для розкриття сутності предметів і явищ. Філософські категорії виконують і ряд інших функцій. Найважливішими з них є світоглядна й методологічна. Перша проявляється у тому, що зміст кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності. Проте категорії є не лише універсальними формами знання, а й нормами оцінок. Піддати предмет оцінці— значить виділити його духовно- практичну цінність, тобто виразити своє ставлення до нього. А це вже має світоглядне значення. Методологічна функція категорій полягає в тому, що вони задають пізнанню початкові умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання. Через них проявляється активність суб'єкта. Будучи методологічними принципами, вони пронизують увесь процес наукового мислення, всі сторони знання. Вбираючи в себе результати спеціальних наук, філософські категорії збагачують свій власний зміст і цим підвищують свою методологічну цінність

11. Особливості філософської думки Індія, Китай. Більшість джерел вказує, що філософія виникає у1тис.до н е.Існування пов’язано з виникненням ідей, які виникли в Стародавньому Єгипті,Індії, Китаї. Філ-фія Стар.Індії цікава і важлива тим,що в ній вперше філ. думка формується у якості релігійного містичного характеру. Фл-фія вперше ставить такі проблеми як першооснови світу і людського буття. Визначає критерії відповідно з якими вимірюється людське життя і сенс. Давньоіндійська філ-фія показує, що першооснова світу є дуалістичною,як пов’язана з природою і богами. Сенс людського життя проявляється у позбавленні людиною від страждань і здійснення саморозвитку людини за рахунок вдосконалення її внутрішнього світу. Таке вдосконалення відбувається за рахунок медитації, досягнення стану нірвани, визначеності з вірою і способами її реалізації. Більш високим станом у стародавньому світі є давньокитайська філ-фія. Особливості:

1.вперше почала носити науковий характер.

2.науковість філ-фії проявлялась перш за все в тому,що вона, опираючись на природознавство і виробництво стверджує,що началом всього існуючого у світі є те,що складає основу всіх речей,предметів і явищ. Вона дає назву тій основі,називаючи її дао (абстракція яка відображає основу). Дао має конкретну форму свого вираження і ця форма отримує форму Де. Дао існує тільки у звязку із Де. 3.Етичне вчення Конфуція(конфуціанство). Він стверджує,що основним изначальником людського життя є мораль, яка постає у якості власних переконань людей,відповідно з якими вони діють. Взірцем носія таких переконань Конфуцій називає ідеальне явище. Цей взірець-це благородна людина. Ідея благородної людини викладена у багатьох офоризмах. Взірець моральної поведінки. Благородна людина- той,хто пронизаний почуттям самоповаги. Доброчинність- здатність нести добро. Вищим етапом є системна філ-фія. В ній зароджуються всі ті проблеми,які вирішуються до цих пір. Проблема начала,яка вказує,що цим началом є конкретно чуттєве,безпосередньо дане і його визначає людина. В античній філ-фії започатковується діалектичний метод:все в світі знаходиться в зоні постійних змін і взаємозалежних звязків. В ант.філ-фії створюється своя теорія пізнання,відповідно з яким істина має абстрактну форму існування,яка здобуваєтьсямисленням;ставиться питання,хто така людина і вперше визначає,що це досконалість у світі завдяки своїм тілесним формам і наявності мислення;вперше дається визначення політики,держави і виникає ідея ідеальної держави;вперше визначаються принципи,за якими людське пізнання визначається як безмежжя;започатковуються як філ. дисципліни так і етика і естетика.

12. Філософія Античності. Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все походить з води й у воду ж обертається. Цей природний початок виявляє єдиною основу всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр вбачав першооснову у першоречовині — апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря.

Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокріт учив, що мир не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інший завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.

У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до вчення Платона, лише світ ідей являє собою справжнє буття, а конкретні речі — це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

Античність створила й перші спроби застосування різноманітних теорій в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є праці Аристотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Аристотель вважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості.

Натурфілософи вважали, що основою речей є почуттєво сприймані елементи: кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина — апейрон; піфагорійці бачили її в математичних атомах; елеати вбачали основу віту в єдиному, незримому бутті; Демокрит вважав такою основою неподільні атоми; академія Платона — земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.

Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке безупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика у Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей. Згідно Парменіда, буття — це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів почуттів.