Риси олігополістичних ринків

Ознаки олігополістичного ринку

 

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.

 

Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

 

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

 

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при нижчих довгострокових витратах, ніж ті, які були б у багатьох фірм.

 

Риси олігополістичних ринків

 

Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.

• Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

• Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

• Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

 

Концепція ринку

 

Родоначальником вчення про ринок є А. Сміт. Одним з найважливіших положень його роботи "Дослідження про природу і причини багатства народів" є висновок про те, що ступінь поділу праці обмежена розмірами ринку.

Досліджуючи процес розвитку ринку, А. Сміт висунув тезу про особливу роль " невидимої руки " ринку, яка в уявній хаосі постійно породжує економічний порядок. Згідно з ученням А. Сміта саморозвиток економіки (природний порядок) неминуче приводить її в найбільш сприятливий стан. К. Маркс, який взяв за вихідне положення свого вчення трудову теорію вартості А. Сміта, доводить зворотне: суспільство, засноване на експлуатації, має загинути. Досліджуючи процес виробництва та накопичення капіталу, К. Маркс приходить до висновку про необхідність насильницької зміни суспільства. У новому суспільстві, створеному в результаті революційних перетворень, на зміну ринкових відносин повинні прийти "прозорі" економічні відносини, засновані на централізованому управлінні з єдиного народногосподарського центру.

Радянська економічна наука, що сприйняла марксистське вчення як аксіому, проблеми ринку в широкому плані не розглядала. Однак, незважаючи на те, що офіційне визнання отримало антиринкову вчення, в економічній літературі не вщухли дискусії між прихильниками більш широкого використання ринкових відносин, так званими " товарнікамі ", і що стоять на протилежних позиціях " антітоварнікамі ". Всі сили і пристрасть прихильників ринкових відносин йшли на доказ необхідності зміни ролі ринку в нашій економіці. Деякі економісти, грунтуючись на обмеженому характері товарно -грошових відносин в наших умовах і неминучості їх відмирання в перспективі, зосередили свої зусилля на розробці теорій централізованого ціноутворення і управління в цілому.

Західна економічна теорія не прийняла основні положення марксистського вчення, в тому числі і теорію трудової вартості. Теорія вартості на Заході отримала розвиток у двох основних напрямках: 1) в теорії факторів виробництва, 2) в теорії граничної корисності.

Важливу роль у розвитку теорії ринку зіграла робота А. Маршалла " Принципи політичної економії ". Об'єктом свого дослідження він зробив закономірності формування ціни. Створивши теорію цін в умовах конкуренції, він по суті синтезував досягнення та теорії трудової вартості, і факторів виробництва, і граничної корисності. Їм вперше була зроблена спроба розробити принципи приватного рівноваги на прикладі однієї галузі.

А. Маршалл і його послідовники, направивши свої зусилля на знаходження умов рівноваги для окремих господарюючих суб'єктів, заклали початку мікроекономіки.

Теорія загальної ринкової рівноваги була розроблена швейцарським вченим Л. Вальрасом. Запропонована ним модель охоплювала складну систему ринкових зв'язків, зокрема між різними галузями і секторами економіки.

Драматичні порушення рівноваги в масштабах національних економік розвинених країн у період кризи 1929-1933 рр.. направили західну економічну думку по новому руслу. У 1936 р. у роботі " Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" Дж. М. Кейнс піддав сумніву автоматичний характер саморегулювання ринкової економіки і обгрунтував необхідність втручання держави в економічні процеси. На передній план виходять проблеми макроекономічного аналізу.

Кризові явища в середині 70 -х рр.. в економіці західних країн призвели до перегляду економічної парадигми (основоположної концепції). Відбулося деяке розчарування в регулюючої ролі держави. Представники чиказької школи (монетаристи) виступили проти надмірного прямого втручання в економіку, за використання державою непрямих, в основному грошово-кредитних, важелів регулювання.

Найбільш послідовним прихильником свободи ринку був австро- американський економіст Ф. Хайєк, який створив справжню філософію ринку, однак це не завадило йому в певних рамках визнати необхідність втручання держави в економіку.

Ступінь розвитку ринкових відносин сучасна економічна думка пояснює за допомогою концепції трансакційних витрат. Поняття трансакції витрат введено в економічну науку американськи