У знакових системах трипільського розпису та фігуративної пластики, які успадковувала генетична пам’ять українців, заховане осердя нашого народного світогляду. Він уберіг наш народ на перехрестях історичних доріг окремішньою ідентичністю.
Трипільська культура не має ніякого стосунку до української історії. Вона чужа українцям. Її сформували семітські племена. Трипільці ні мовою, ні культурою, ані антропологічно не належать до індоєвропейців і, отже, не можуть бути предками слов’ян, а тим більше українців.
За їхньою версією трипільці звідкись прийшли і невідомо, куди зникли. Не продовжилися їхні сліди у пізніших культурах? Це так міркує категорія дослідників, яких не цікавлять пракорені історії українського народу і його культура.
Прикладом самовідданої праці в дослідженні історії українського народу є поет Юрій Липа (1900-1944), відомий ідеолог, історіограф, політик, під час війни люто закатований енкаведистами. Він глибоко досліджував історію, етнографію, міфологію українців. Дошукуючись праоснов своєї нації, уважно проаналізував Трипільську культуру й дійшов такого висновку: ” Головний первень – трипільці ”. Й називає Трипільську культуру праукраїнською. А зокрема: “ Трипільці надали характеру українському селу, як колись лігури надали характеру французькому, а пікти – англійському. Є багато даних, що не лише зовнішній вигляд хат, але й розміщення сіл і головні шляхи досталися у спадщину й досі від тих праукраїнців. Їхній розподіл ланів, доріг і сіл достався тисячоліттями як найдоцільніший... Трипільці є основоположниками українських сіл, вони сформували села ”.
Ю. Липа виглиблює думку, що трипільці виробили в собі: особливий “ цей характер – це підложжя українського характеру. Бо народи-предки – це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це – характер, що кружляє у крові сучасних українців і завжди їхні діла, їхні здобування можуть відродитися ”. За його всебічними вислідами випливає: “ Від трипільців починаємо історію української території як одности і її торгівельних взаємин з іншими країнами, одности духовної і матеріальної ”.
Торкаючись питання спільності – цебто спадковості принципів образного світосприймання древніх трипільців і творців, насамперед, української вишивки, а також писанкарства, ткацтва, зауважимо, що в арсеналі їхньої художньої мови переважають ідентичні за стилістикою і семантикою символи.
Тож, аналізуючи численні витвори народного мистецтва, доходимо висновку: вся народна культура українців із глибини тисячоліть і по сьогодні – то хрестоносно виузорена Космічна сила, вкладена в орнаментальні лінії, гармонію кольорів, динаміку ритмів, довершеність художніх засобів, – є світлодайна всуціль. Космотеїчна.
3.Місце Трипільської культури в історії культури світової
Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́нь (або культурна спільність «Кукуте́нь-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині.Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатамита Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. км². У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.
Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпруттій Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км²). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею за площею або темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило від 410 тис. до щонайменше 1 млн осіб.
Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.
Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв — Кукутень в Румунії, мальованої кераміки в Галичині і Буковині та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині.
Перші відомості про архаїчну культуру з мальованою керамікою було отримано і опубліковано львівським археологом А. Шнайдером у 70-х роках ХІХ ст. за результатами досліджень на території Галицького Поділля, яке входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. На її території в Галичині наприкінці ХІХ ст. зроблені першістратиграфічні та хронологічні спостереження культури мальованої кераміки.
З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля-Кукутень (Кукутень-Трипілля).
Культура Трипілля-Кукутень, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце у розробці питань синхронізації періодизації та хронології більшості пам'яток мідного віку в Україні та за її межами. Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще у 1930-х роках і вдосконалену у 1949 році, а також вдосконалену Н. Виноградовою у 1982. Відповідно до неї виділено три періоди, два з яких поділяються на етапи:
· ранній (А),
· середній (В)
· етап ВІ,
· етап ВІ-ІІ
· етап ВІІ,
· пізній (С)
· етап СІ
· етап СІІ.
· Країну трипільців іноді також називають Українська Аратта. Автором концепції т. зв. «Українською Аратти» є Юрій Шилов, який у 1990-их роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу — «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані[11][12][13], а згодом і у більших за обсягом працях[14][15].
· За уявленнями Шилова трипільська Аратта — це колиска трьох братніх народів (росіян, українців, білорусів) а Російська імперія є «прямою спадкоємицею найдавнішої у світі держави Арати … і, отже, берегинею етнокультурного кореня індоєвропейських народів і земної цивілізації взагалі …». Іншими археологами[16] подібна версія вважається типовим прикладом історичної міфотворчості, оскільки суперечить науковим фактам.
· За твердженням археологів[17] велика кількість літературних фантазій на тему трипільської культури створила окремий псевдонауковий жанр, який отримав назву «трипологія». Одним із його наріжних каменів є непохитний автохтонізм трипологів.
4. Вплив Трипільської культури на формування культури української
В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V-III тисячоліття до н. е.). Її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів свої знамениті розкопки. Характерні особливості трипільської культури такі.
По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство. Не цурались вони мисливства й рибальства.
По-друге, поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв. м площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. Хату опалювали зведеною з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік.
По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.
По-четверте, поряд з високою культурою землеробства і скотарства у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Значного поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горшків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд. Їхній художній рівень на той час був дуже високий.
По-п'яте, трипільці мали досить розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди.
На культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу, безпосередньо — міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів. У VI ст. до н. е. на колоніальних територіях виникають грецькі міста-поліси: Ольвія — на березі Буго-Дністровського лиману; Тирас — у гирлі Дністра; Пантикапей — на місці сучасної Керчі; в V ст. до н. е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Севастополя.
Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів (375 p.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Це, очевидно, було територіальне об'єднання подібне до хуторів чи гірських карпатських сіл XIX ст. Згодом навколо города виростали "остроги" як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники. Осідали в цих місцях і багаті люди. Етнографічній науці відомо більше двох тисяч таких поселень.
Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури, які подарували сучасникам земля і народ України, дає підстави зробити висновок: відбувалась безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину. Тільки в І тис, н. е. українські землі майже шість століть були ареною наступального руху різних народів. Проте, як зазначає Н. Полонська-Василенко: «...хоч яка жахлива бувала навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між...носіями старої та нової культури... від неолітичної трипільської культури до Української держави».
5. Знаки і символи трипільської культури
Вважається, що в орнаментиці суспільств родового періоду, неоліту-енеоліту не допускалося жодних випадковостей, як і не була та орнаментика звичайними естетичними вправами, а в ній віддзеркалилися світоглядні магічні засади, тотемістичний культовий характер. На цьому наголошують зокрема В.Гольмстен, І.Дьяконов, В.Даниленко та ін.
За символами-знаками трипільців, отже, стоять їхня духовність, їхні світогляд сонцепоклонницькі святощі, тотеми. Що ж пошановували і що задобрювали трипільці? Які сакральні об´єкти найчастіше зафіксовані у їхній орнаментиці? За даними багатьох дослідників, найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик. А на символи води, як показують дослідження Т.Ткачука і Я.Мельника, в окремих групах трипільських поселень припадає 33% від усіх відомих знаків, на символи дощу - 16%, на символи тварин - 14%, на символи дерева - 16% тощо. Серед трипільської зооморфної пластики, за підрахунками В.Балабіної, спостерігається така динаміка: тур-бик - 49,4%, олень - 2,4%, коза - 2,3%, птахи - 1,4% від усіх фігурок і ін.
З-поміж виставлених для огляду трохи більше як 350 трипільських пам´яток у Національному музеї історії України та Музеї Інституту археології НАН України, зображення Сонця та його колообігу є на 33, Місяця - на 11, води - на 25, дощу - на 29, дерева - на 15, тура-бика - на 33, оленя, змії, собаки, птахів - на 5-10 пам´ятках. Понад 700 замальовок трипільського посуду оприлюднив у таблицях до своєї праці "Гончарство племен Трипільської культури" С.Рижов. Там знову ж таки переважають зображення перерахованих знаків-символів: Сонця і його коло обігу - на 90, води й дощу - на 40, Місяця - на 40, Зірок - на 4, дерева - на 6, тура-бика - на 17, змії, хорта, птахів - на півдесятка посудинах.
Дослідники Трипілля С.Бібіков, С.Рижов, В.Мицик, О.Уманський стверджують, що символи трипільців перегукуються із традиціями українського народного декоративного мистецтва. До ще глибших висновків дійшли такі українські вчені, як В.Щербаківський, О.Кандиба (Ольжич), В.Петров, Я.Пастернак, вбачаючи спадкоємний зв´язок між творцями Трипільської цивілізації та українством. В.Петров, скажімо, переконував, що трипільці ввійшли в етногенез українців. А Я.Пастернак заявляв, що "Для українців розвоєвою базою були трипільські племена". Такий же спадкоємний зв´язок між носіями Трипільської культури і українцями бачив і В.Щербаківський: "Наші трипільці мусять нарешті одержати по заслугах те, чого вони варті... Вони, власне, склали весь фольклор, який маємо, всі народні обряди, вірування і інше, майже всю усну словесність". Значна частина українських культів, вірувань, за дослідженнями етнографів, має витоки десь у мезоліті-неоліті, а чи й палеоліті, отже пройшла і трипільський період української минувшини. Тож є всі підстави пильніше придивитися до трипільських знаків-символів саме через призму української етнографії, українського фольклору. Це може принести несподівані важливі результати.
Звичайно ж, наші пращури-трипільці безмежно раділи Сонцю і дощу, як і пізніше їхні нащадки, що видно із українських обрядових пісень сонцепоклонницької доби: "А вже весна, а вже красна. Та й три вітри нам принесла. Один з дощем, Другий з зелом. А третій з Сонцем і теплом". У наших прадавніх обрядових піснях молодіжного циклу сув´язь Сонця й дощу оспівується як життєдайна сила і співвідноситься із дівчиною-нареченою також як символом продовження життя, життєдайною силою: "Я до тебе сама прийду, Я до тебе на двор дробним дощем, А в сінечка ясним Сонечком". Так говорить дівчина-наречена хлопцю-нареченому.
Загальновизнано, що людність мезоліту-неоліту витворила своєю фантазією цілий ряд тотемів-тварин, тотемів-рослин та інше і вважала тих тотемів своїми прародичами, друзями, опікунами. Подібне було притаманне, звісно, і трипільцям. У окремих групах трипільських поселень, за Т.Ткачуком і Я.Мельником, знаки тварин становлять 14% від усіх відомих знаків, а дерева - 16%. Серед зооморфної пластики трипільців, за дослідженнями В.Балабіної, така динаміка: тур-бик - 49,4%, олень - 2,4%, коза - 2,4%, коза - 2,3%, птахи - 1,4% та ін.
Отже, на тих самих землях, де майже три тисячі літ поспіль пишно процвітала космогонічна солярно-люнарна, тотемістична символіка у прикладному мистецтві, тобто у орнаментиці трипільців, так же пишно розквітла та сама символіка у словесності, тобто в українських обрядових піснях сонцепоклонницького походження. Чи випадково це? Напрошується висновок про спадкоємний зв´язок між мовно-культурним світом творців Трипільської цивілізації та мовно-культурним світом українців.
6. Україна як частина античного культурного кругу
Античність (від лат. antiquus – стародавній) – у широкому розумінні слова – стародавня епоха, у вузькому та найбільш уживаному значенні – це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.). Термін „античний‖ введено італійськими діячами епохи Відродження. Історія античної культури розглядається наукою як історія формування, розквіту, подальшого розпаду та загибелі стародавніх суспільств, які існували в умовах рабовласницького ладу в районі Середземного моря, Причорномор’я та суміжних країн у період з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е. Духовна культура кожного народу є складним утворенням, при розгляді та аналізі якого необхідно враховувати не лише економічні, соціальні та політичні умови життя, але й впливи інших культур, сучасних або тих, що передували їй. Духовну культуру українського народу не можна розглядати, як і культуру Європи в цілому, не враховуючи впливу культури античного світу. Велика грецька колонізація безпосередньо пов'язана з історією України, елліни вийшли із Босфору і почали обживати Чорне море. Перші колонії з'явилися на Західному узбережжі, а наприкінці VІІ ст. до н.е. виникли і на Північному узбережжі Чорного моря на острові Березань проти Дніпровського лиману. Вихідці з Мілету опанували береги Бугу і заснували місто Ольвію – найважливіший форпост грецьких колоній у Північному Причорномор’ї. Мілетяни ж заснували в Криму місто Феодосію, а на березі Боспору Кіммерійського (Керченської протоки), на території сучасної Керчі – місто Пантікапей, яке в подальшому стало великим центром Північного Причорномор'я і столицею Боспорської держави. У V ст. до н.е. у районі сучасного Севастополя був заснований Херсонес. На початковому етапі стосунки еллінів з місцевими племенами обмежувалися торгово-культурними контактами, що привело до розквіту античних міст у IV-III ст. до н.е. Культура античних міст-держав вплинула на всі сторони життя скіфів, залишивши глибокий слід в українській культурі в цілому. Ці колонії були мостами для зв’язків грецької метрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообмін продуктами хліборобства і тваринництва. Степове населення купувало предмети ремісничого виробництва. Вважається, що слов’янська молодь могла оселятися в містах-полісах і отримувати там навички ремесел, мистецтва, будівництва, виготовлення кераміки, зброї, ювелірних виробів. Згідно працям грецького історика Геродота, вплив грецької культури простирався далеко на північ аж за дніпровські пороги. Пам’ятники мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі грецьких скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. На відміну від багатьох європейських країн, вплив античної культури на Україні простежується навіть на рівні культури народної. Знайомство з надбаннями культури античної продовжувалось і у часи Київської Русі. Підтримувались тісні торговельні стосунки з Візантією. Грецькі купці часто відвідували слов’янські міста, навіть проживали в них, мали свої церкви (шлях "з варяг у грекі"). Слов'янська молодь служила в імператорських військах - де отримувала не тільки військову підготовку, але й освіту. Речі, вироблені у Візантії, були достатньо поширені в Київській Русі - тканини, кераміка, зброя, які добува- лись як шляхом торгівлі, так і війни. Від античної грецької культури слов’яни також запозичили теракоти та фрески. Теракоти (від італійського опалена земля) неглазуровані керамічні вироби з обпаленої кольорової пористої глини, в основному червоного, брунатного, кремового кольору це архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази. Фрески (від італійського свіжий) живопис фарбами, водяними або розведеними на молоці, по свіжій вологій штукатурці. Фрески використовувалися для прикраси культових споруд, церков, соборів, палаців. Вони були відомі з 2 тис. років до н. е.. і були поширені в різних країнах світу.
