Тема 5 Споживання та інвестиції

1. Споживання і заощадження.
2. Інструментарій дослідження споживання і заощадження.
3. Вартість грошей у часі.
4. Інвестиції. Чинники інвестицій.

´ 1. Споживання є найважливішою складовою ВВП і для більшості розвинутих країн світу становить дві третини сукупних видатків.
Споживання (С) – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людини.
Заощадження (S) – це та частина використовуваного доходу (Y), яку відкладають на майбутнє.
У відкритій економіці дохід, або ВВП рівне: Y = С + І + G + ЧЕ.
У приватній економіці: Y = С + S.
Використовуваний дохід визначає рівень споживання і заощадження. Для аналізу впливу використовуваного доходу на споживання і заощадження, візьмемо гіпотетичні дані, які подано у таблиці 5.1.
Таблиця 5.1
Шкала споживання і заощадження
Використовуваний дохід,
Y (млрд грн) Заощадження, Споживання,
С= Y- S
1 190 -2 192
2 200 0 200
3 210 +2 208
4 220 +4 216
5 230 +6 224
6 240 +8 232
7 250 +10 240
8 260 +12 248
9 270 +14 256

Точка нульового заощадження (пороговий дохід) – рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень. У нашій таблиці цей рівень знаходиться на позначці 200 млрд грн. Нижче від точки нульового заощадження, заробляючи 190 млрд. грн, нація споживає 200 млрд., тобто більше, ніж її поточний дохід. Це призводить до від’ємних заощаджень у (-2) млрд грн. Додатні заощадження національна економіка отримує тоді, коли її дохід є більшим за пороговий.
Подальший аналіз продовжимо за допомогою графічного відображення функцій споживання і заощадження (рис.

У кожній точці бісектриси споживання і використовуваний дохід рівні між собою. Точка нульового заощадження у цьому випадку лежить на бісектрисі. Праворуч від точки нульового заощадження (200 млрд. грн) –додатні заощадження; ліворуч – від’ємні заощадження – на моделі функції заощадження ця ситуації віддзеркалена нижче горизонтальної осі координат.

´ 2. У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу. А саме:
• Гранична схильність до споживання МРС – це відношення приросту споживання до приросту доходу:
МРС = ∆С / ∆Y.
В нашому прикладі: рядок 3 [Y = 210, С = 208];
рядок 4 [Y = 220, С = 216];
МРС = 8 / 10 =0,8.
З кожної гривни додаткового доходу споживатимуть 80 копійок.
• Гранична схильність до заощадження МРС – це величина додаткового заощадження, що спричинена додатковим доходом:
МРS =∆S / ∆Y

В нашому прикладі: рядок 6 [Y = 240, S = +8];
рядок 7 [Y = 250, S = +10];
МРS = 2 / 10 = 0,2.
МРС + МРS = 1 – для будь-якої країни.
• Середня схильність до споживання АРС – частка, або відсоток споживання у використовуваному доході:
АРС = С / Y.
• Середня схильність до заощадження АРS – частка, або відсоток заощадження у використовуваному доході:
АРS = S / Y.
Приклад: рядок 7[АРС =240 / 250 = 0,96]; [АРS =10 / 250 = 0,04].

´ 3. Вартість грошей у часі не є однаковою.
Гривня витрачена сьогодні,
коштує більше, ніж завтра
Це пояснюється наступними причинами:
1. Процент, який можна заробити на заощадженні;
2. Ризик, так як завжди існує небезпека з того, що гроші просто можуть не повернути, якщо ви їх позичите кому-небудь;
3. Інфляція, тому що цінність грошової одиниці в майбутньому менша за її цінність сьогодні.
Для порівняння вартості грошей у часі використовують поняття поточної вартості майбутнього доходу – це та сума грошей сьогодні, яка створить указаний майбутній дохід за наявних процентних ставок.
Дисконтування – зведення майбутнього доходу до поточної вартості. Майбутню вартість нинішнього вкладу визначають за наступною формулою:
FV = X (1 + i)n,
де FV - майбутня вартість нинішнього вкладу;
X - величина нинішнього вкладу;
i - відсоткова ставка, приведена до гривневого еквіваленту, тобто % / 100%;
n - кількість років.
► Вибір заощадником активу
Активи – це будь-яка власність домогосподарств.
Ліквідність активу – це його здатність перетворюватися на готівку. Існують активи вищої цінності – це акції, які приносять відсоток і активи нижчої цінності – готівка. Теорія попиту на активи (теорія вибору портфеля): володіння багатьма активами, тобто диверсифікація – зменшує загальний ризик заощадника.

´ 4. Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.
Види інвестиційних видатків:
1) в основний капітал;
2) в житлове будівництво;
3) у запаси готової продукції.
Видатки на основний капітал і житлове будівництво складають капіталовкладення як ділових підприємств, так і, загалом, держави. Валові інвестиції (ВІ) – це вартість машин, будівель, споруджених чи придбаних протягом року. Чисті інвестиції (ЧІ) – це чистий приріст капіталу: ЧІ = ВІ - А. [Аналогія із народжуваністю і смертністю. Приріст населення = різниці між кількістю народжених і померлих]. Джерелом інвестицій виступають заощадження.
Типи інвестиційного процесу.
1. Ринково-орієнтований (США) – головна увага належить фондовому ринку. Комерційні банки не мають права володіти акціями промислових підприємств.
2. Банківсько-орієнтований (Німеччина) – необмежена кількість комерційних банків у статутному капіталі акціонерних компаній. Недолік: монополія банків на ринку цінних паперів.
3. Програмно-орієнтований (Франція) – висока частка державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії; уряд не втручається в діяльність окремих фірм, проте сприяє припливу інвестицій в малоприбуткові галузі.
4. Корпоративно-орієнтований (Японія, Південна Корея) – комерційні банки є структурними одиницями великих корпорацій, що тісно співпрацюють із державою. Недолік: знижує інвестиційний потенціал дрібного бізнесу.
5. Директивно-керований (колишній СРСР) – держава є основним інвестором і володіє великою мобільністю для реалізації інвестиційних планів.

Рівень інвестування (ІR) – це частка валових інвестицій у загальному обсязі ВВП: ІR = ВІ /Y. У Німеччині, Італії за останні роки цей показник складав 22-30%; США –16-18%; у Японії, Південній Кореї, Сінгапурі – більше 30% ВВП.

Інвестиційні видатки, на відміну від видатків на споживання, дуже нестабільні.

► Чинники мінливості інвестицій:
- тривалий термін використання;
- нерегулярність нововведень;
- мінливість сподівань.
У вітчизняній економіці у 90 –х роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Показник ЧІ зменшився із 16,3% у 1993 році до 3% у 1998 році. Інвестиційний занепад став результатом таких чинників: залежність української економіки від інших країн; прорахунки уряду в урегулюванні інвестиційного процесу; інфляція.