Надзвичайні ситуації природного характеру 12 страница

Рис. 10. Схема зони хімічного зараження і осередку хімічного ураження:

а — при застосуванні ОР: 3₁ — зона зараження; Д — довжина; Г — глиби­на; ПІ — ширина; У^ У₂ — осередки ураження; б — при розливі СДЯР: 3₂ — зона зараження; Г — глибина; ПІ — ширина; У₃, У, — осередки ураження

культурах, у долинах, ярах. Тому при організації захисту населення і сільськогосподарських тварин це потрібно враховувати.

Межі зони зараження визначаються пороговими токсичними до­зами ОР або СДЯР, які спричиняють початкові симптоми ураження, і залежать від розмірів району застосування ОР чи розливу СДЯР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови, наяв­ності та характеристики лісових насаджень.

Осередок хімічного ураження — це територія, в межах якої в результаті впливу хімічної зброї або аварійного викидання в навко­лишнє середовище СДЯР виникли масові ураження людей, сільсько­господарських тварин і рослин.

Розміри осередку хімічного ураження залежать від масштабу засто­сування отруйних речовин чи кількості потрапляння в атмосферу СДЯР, їх типу, метеорологічних умов, рельєфу місцевості; щільності забудови населених пунктів, наявності та характеру лісових насаджень.

Всю територію осередку хімічного ураження можна умовно роз­ділити на дві зони: зону безпосереднього потрапляння в навколишнє середовище отруйних речовин, токсинів, фітотоксикантів чи СДЯР і зону поширення парів і аерозолів цих речовин.

У зоні безпосереднього потрапляння небезпечних речовин виді­ляються пари і аерозолі, утворюючи первинну хмару зараженого повітря. Поширюючись у напрямку вітру, вона здатна уражати лю­дей, тварин і рослини на території в кілька разів більшій, ніж безпо­середньо уражена хімічною речовиною. Частина небезпечних хі­мічних речовин осідає на місцевості у вигляді крапель і під час випа­ровування утворює повторну хмару зараженого повітря, яка пере­міщується за вітром і створює зону поширення парів отруйних або сильнодіючих ядучих речовин. Тривалість уражаючої дії первинної хмари зараженого повітря відносно невелика, але на місцевості мо­жуть створюватися ділянки застою зараженого повітря. У таких випадках тривалість вражаючої дії зберігається більш тривалий час.

 

 

 

Осередок хімічного ураження характеризують концентрація, щільність зараження і стійкість.

Концентрація — це кількість хімічної речовини в одиниці об'є­му повітря. Вимірюється в міліграмах хімічної речовини, яка знахо­диться в літрі повітря (мг/л). Концентрацію, за якої виявляються уражаючі властивості отруйної речовини, називають бойовою концен­трацією, величина її залежить від токсичності хімічної речовини.

Щільність зараження — це кількість небезпечної хімічної ре­човини, яка припадає на одиницю площі. Вимірюється в грамах хімічної речовини на квадратний метр поверхні (г/м). Щільність зараження характеризується зараженістю території, ґрунту, будов, споруд. Таке зараження нерівномірне, залежить від умов застосу­вання чи аварійного потрапляння хімічної речовини і може бути від кількох до десятків грамів на 1 м².

Поведінка небезпечних хімічних речовин у повітрі на місцевості характеризується їх стійкістю.

Стійкість хімічної речовини на місцевості — це тривалість ура­жаючої дії на людей, сільськогосподарських тварин, рослини і лісові насадження, які знаходяться на зараженій території.

Стійкість визначається часом (хвилини, години, доби), що минув з моменту надходження хімічної речовини, після закінчення якого ця речовина вже не є небезпечною для рослин, тварин, а люди можуть перебувати в осередку хімічного зараження без засобів захисту.

Стійкість хімічних речовин залежить від температури повітря, наявності атмосферних опадів, фізичних і хімічних властивостей речовини.

Розрізняють стійкість за дією парів і дією крапель хімічних ре­човин.

Хімічні речовини, які перебувають у повітрі у вигляді пари і ту­ману, виявляють уражаючу дію доти, поки їх концентрація не зни­зиться до безпечної.

Небезпечні хімічні речовини в краплинно-рідинному стані збері­гають свої уражаючі властивості значно довше: від кількох годин до кількох місяців. Влітку стійкість таких речовин може коливати­ся від кількох годин до кількох діб, а в холодний час року — від кількох тижнів до кількох місяців.

На стан хімічного осередку зараження і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови (темпера­тура, вітер, опади).

Від температури залежить швидкість випаровування отруйних речовин із зараженої території. З підвищенням температури швид­кість випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин збіль-

 

 

шується і, відповідно, тривалість дії їх на місцевості зменшується. Внаслідок зниження температури випаровування відбувається по­вільніше і, відповідно, стійкість хімічної речовини на забруднений дільниці збільшується.

Тривалість осередку хімічного зараження також залежить від фізичних властивостей хімічних речовин і, зокрема, від температури їх кипіння. Чим вища температура кипіння хімічної речовини, тим повільніше вона випаровується і, відповідно, тим вища її стійкість на місцевості. Чим вища леткість хімічної речовини, тим вища кон­центрація її пари в повітрі. Але хмара зараженого повітря під впли­вом тих же температурних умов швидко розсіюється, початкова кон­центрація небезпечної речовини в ній весь час знижується, і з часом вона втрачає свої уражаючі властивості.

На процес розсіювання зараженої хмари дуже впливає вертикаль­ний стан атмосфери. У сонячний день за наявності конвекції йде інтенсивне переміщення повітря у вертикальному напрямку, в ре­зультаті чого хмара зараженого повітря швидко розсіюється. Вночі при інверсії виникає стійкий стан атмосфери, і розсіювання зараже­ної хмари відбувається повільніше.

Напрямок і швидкість вітру значно впливають на тривалість збе­реження і дальність поширення зараженого повітря.

Сильний вітер (понад 6 м/с) швидко розсіює заражену хмару і збільшує випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин із зараженої ділянки. У результаті цього концентрація парів хімічної речовини в повітрі й тривалість дії отруйних речовин на ділянці місцевості зменшується. При слабкому вітрі (до 4 м/с) і відсутності висхідних потоків повітря заражена хмара поширюється за вітром, зберігаючи уражаючі концентрації на значну глибину до (кількох десятків кілометрів).

Великий дощ, механічно вимиваючи хімічні речовини з ґрунту й змиваючи їх із поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зараження. Сніг, який випав на заражену ділян­ку, створює умови для тривалого зберігання уражаючих властивос­тей небезпечних хімічних речовин.

Підвищення рельєфу перешкоджає руху зараженого повітря, але суттєво не впливає на стійкість зараження. Загальне підвищення місцевості в напрямку руху хмари зменшує глибину поширення парів хімічної речовини. У глибоких видолинках, ярах при вітрі, спрямова­ному перпендикулярно до них, заражене повітря застоюється. Якщо ж напрямок вітру близький до осі яру, хмара, переміщуючись вздовж нього, проникає на велику глибину.

 

 

 

 

Якщо хмара зараженого повітря рухається через ліс, то глибина поширення хімічних речовин різко зменшується, так само як і їхня концентрація.

У лісі, на полях з високостебловими сільськогосподарськими куль­турами можуть утворюватися зони тривалого застою хімічних речо­вин. Таке явище може бути і в населених пунктах: заражене по­вітря, обтікаючи населений пункт, розсіюється в ньому і може на тривалий час утворювати застій зараженого повітря.

На ґрунті, поверхні будов, споруд, техніці краплі отруйних речо­вин починають випаровуватися, вбиратися, що, у свою чергу, впливає на тривалість їхньої дії на зараженій ділянці. На твердому ґрунті випаровування хімічних речовин із зараженої поверхні прискорюється. На пухкому ґрунті, а також на шпаруватих матеріалах відбувається вбирання або всмоктування небезпечних речовин, що призводить до підвищення їх стійкості. Але одночасно відбувається повільне роз­кладання хімічних речовин за рахунок взаємодії з вологою (гідроліз), яка завжди є в ґрунті і часто в шпаруватих матеріалах.

2.6.2. Вплив отруйних речовин на людей і тварин. Надання першої медичної допомоги

Хімічна зброя — один із видів зброї масового ураження, дія якої ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин.

До бойових токсичних хімічних речовин належать отруйні речо­вини (ОР) і токсини, які уражають організми людей і тварин, а та­кож фітотоксиканти, які можуть застосовуватися під час війни для ураження сільськогосподарських культур і лісових насаджень.

Отруйними речовинами називаються хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть заражати незахищених людей і тварин, а також заражати по­вітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, що робить їх непридатними для користування і небезпечними при стиканні з ними.

Фітотоксиканти призначені для знищення сільськогосподар­ських культур і лісових насаджень з метою позбавлення країни про­довольчої бази і підриву економічного потенціалу.

Хімічна зброя має здатність вибіркової дії — уражає людей і тва­рин без знищення (пошкодження) матеріальних цінностей. Результа­том ураження хімічною зброєю можуть бути важкі екологічні й гене­тичні наслідки, для ліквідації яких потрібний тривалий період.

Екологічним наслідком впливу хімічної зброї є така дія на тва­ринні організми і рослини, а також на ґрунт, воду, повітря, яка при-

 

 

миодить до критичного стану навколишнього середовища і утруд­нює існування людей.

Генетичні наслідки пов'язані з порушенням апарату спадковості людини і тварини, що може негативно позначитися на наступних поколіннях.

Ці властивості хімічної зброї, великі масштаби й важкі наслідки, а також морально-психологічний ефект впливу на людей і навко­лишнє середовище та інші ознаки характеризують хімічну зброю як один із видів масового ураження.

Окремі спроби застосувати хімічні засоби ураження (ядучі речо­вини) були в багатьох війнах. У ході Першої світової війни Німеч­чина порушила прийняті угоди. 22 квітня 1915 р. у районі Іпра (Бельгія) німецькі війська провели першу газобалонну атаку, в ре­зультаті якої в перші години загинуло близько 6 тис. осіб, а 15 тис. зазнали різних уражень. Надалі хімічна зброя широко застосовува­лася країнами, що воювали. За період війни загальна кількість ура­жених ОР становила 1 млн 300 тис. осіб.

Після Першої світової війни під тиском громадської думки в 1925 р. представники 37 держав у Женеві підписали "Протокол про заборо­ну застосування на війні задушливих, ядучих або інших подібних газів і бактеріологічних засобів". Цей протокол ратифікували або приєдналися до нього більшість держав світу.

Проте історія свідчить, що деякі держави неодноразово порушу­вали Женевську угоду. В 1935—1936 pp. Італія у війні з Ефіопією провела 19 хімічних атак, у 1937—1943 pp. японські війська у війні проти Китаю застосовували хімічні й бактеріологічні засоби.

Під час війни в Кореї і В'єтнамі американські війська у великих масштабах застосовували хімічну зброю. Тільки у В'єтнамі внаслі­док застосування більш як 100 тис. т хімічних речовин постраждали майже 2 млн осіб, знищена рослинність на 360 тис. га і 0,5 млн га лісів.

Основою хімічної зброї є отруйні речовини.

Класифікація отруйних речовин. Найбільш поширена класифі­кація ОР за тактичним призначенням і фізіологічною дією на організм.

За тактичним призначенням ОР поділяються на смертельні, тим­часової дії і подразнюючі.

За фізіологічною дією на організм ОР розрізняють: нервово-па­ралітичні, шкірнонаривні, загальноотруйні, задушливі, психохімічні й подразливі.

За швидкістю виникнення уражаючої дії ОР бувають:

— швидкодіючі, які не мають прихованого періоду дії і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати боєздатності чи праце-

 

 

 

здатності (зарин (GB), зоман (GD), синильна кислота (АС), хлористий ціан (СК), Сі-Ес (CS), Сі-Ар (SR));

— повільно діючі, що мають прихований період дії і призводять
до ураження через деякий час (Ві-Ікс (VX), іприт (HD), фосген (CG),
Бі-Зет (BZ)).

Залежно від тривалості зберігати здатність уражати незахище-них людей і тварин ОР поділяються на дві групи:

— стійкі — уражаюча дія зберігається кілька годин або діб (Ві-Ікс, зоман, іприт);

— нестійкі — уражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх потрапляння у навколишнє середовище.

Важливою характеристикою ОР та інших отрут є токсичність.

Токсичність ОР — це здатність виявляти уражаючу дію на організм, викликаючи певний ефект ураження — місцеве або за­гальне. Можливі одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження виявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загаль­не ураження виникає при потраплянні ОР у кров через шкіру (шкірно-резорбтивна токсичність) або через органи дихання (інга­ляційна токсичність).

Токсичність характеризується кількістю речовини, яка виявляє уражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм.

Для кількісної оцінки токсичності ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, шкірно-резорбтивному і через раневі по­верхні.

Токсична доза (токсодоза) ОР — це кількість речовини (доза), яка спричиняє певний токсичний ефект. Токсодоза, що відповідає пев­ному ефекту ураження, відповідає:

— при інгаляційних ураженнях — величині Ct (С — середня концентрація ОР у повітрі, t — час перебування людини чи тварини в зараженому повітрі);

— при шкірно-резорбтивних ураженнях — масі рідкої ОР, яка спричиняє певний ефект ураження при потраплянні на шкіру.

Для характеристики токсичності ОР, що впливає на людину че­рез органи дихання, застосовують такі токсодози:

— середня смертельна LCt₅₀ (L — від лат. letalis — смертельний) призводить до смерті 50 % уражених;

— середня ICt_&o (І — від англ. incapacitating — небоєздатний) виводить зі строю 50 % уражених;

— середня порогова PCt₆₀ (Р — від англ. primary — початковий) викликає початкові симптоми ураження у 50 % уражених.

 

 

Інгаляційні токсичні дози LCt_b0, ICt₅₀, PCt_&0, вимірюють у грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр або літр (г • хв/м³, г-с/м³, мг • хв/л).

Ступінь токсичності ОР шкірно-резорбтивної дії оцінюється ток­сичною дозою LD_b0. Це середня смертельна токсодоза, яку вимірю­ють у міліграмах на людину (мг/люд.) або в міліграмах на кілограм маси людини (мг/кг).

Фізико-хімічні характеристики основних отруйних речовин на­ведені у табл. 26. Токсикологічні характеристики основних ОР на­ведені у табл. 27.

Таблиця 26. Фізико-хімічні характеристики отруйних речовин

 

Показник	Зарин	Зоман	Ві-Ікс	Іприт	Синильна кислота	Хлорціан	Фосген	Бі-Зет	Адамсит	Сі-Ес	Сі-Ар
Агрегатний стан за нормальних умов*	Р*	Р	Р	Р	Р	Г	Г	Т	Т	Т	Т
Розчинність у воді, %		1,5		0,05			0,8	HP	HP	HP	HP
Щільність при температурі +20 °С, г/см	1.1	1,01	1,02	1,27	0,7	1,22 (при 0°С)	1,38	1.8	1,7
Тиск насиченої пари при тем­пературі +20 °С, Па	1,48	0,5	3,4*10-4	0,115				—	2*10-13	9,8*10-6	—
Максимальна концентрація парів при тем­пературі +20 °С,г/м-	11,3		5*10-3	0,62		3*10-3		—	2*10-5	1,2*10-4	CO 1,2*103
Температура кипіння, °С						12,6	8,2
Температура плавлення (замерзання), °С	-56	-70 -80	-39	14,7	-15	-6,5	-118
В'язкість при температурі +20°С, см2/с	0,02	0,04	0,08	0,06	0,003

* Р — рідкий, Т — твердий, Г — газ, HP — нерозчинний.

 

 

 

Таблиця 27. Токсикологічні характеристики ОР

 

 

 

Отруйні речовини	Ураження через органи дихання	Ураження через шкіру LD50 г/люд.
LCtb0, г • хв/м3	LCt30, г • хв/м3	PCt 50 г • хв/м3
Зарин	0,035	0,005	1 • 10 4	0,007
Зоман	0,05	0,025	2 • 10"4	0,1
Ві-Ікс	0,1	0,055	25 • 10~4	1,46
Іприт	1,3	0,2	25 • 10"3
Синильна кислота		0,3	15-10"3	—
Хлорціан			12-10"3	—
Фосген	3,2	1,6	8-Ю-1	—
Бі-Зет		0,11	1 • КГ2	—
Адамсит	ЗО	0,03	1 • 10"4	—
Сі-Ес		0,02	15-10"4	—
Сі-Ар	—	0,001	4 • 10~5	—

Нервово-паралітичні отруйні речовини належать до фосфорорга­нічних, уражують здебільшого нервову систему організму.

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії в краплинно-рідин­ному і пароподібному стані легко і швидко проникають в організм людини і тварини через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і травний канал.

До цієї групи ОР належать: зарин, зоман, Ві-Ікс.

Зарин (GB, трилон 144, трилон 46) — безколірна рідина, без запа­ху. Пароподібний і рідкий зарин легко сорбується пористими матеріа­лами (тканинами, вовною, деревиною, цеглою, бетоном), вбирається у пофарбовані поверхні й гумовотехнічні вироби. Це створює небез­пеку отруєнь у людей, які вийшли із зараженої атмосфери. Відносна токсичність при інгаляції 0,075 мг-хв/л. Перші ознаки ураження — міоз і утруднене дихання — виявляються при концентрації в повітрі 0,0005 мг/л через 2 хв. Шкірно-резорбтивна токсодоза ЛД 24 мг/кг, пероральна — 0,14 мг/кг.

Важкий ступінь отруєння настає при 0,3—0,5 ЛД₆₀. Ознаки: міоз, слиновиділення, пітливість, спазми кровоносних судин, бронхів, ле­генів і серцевого м'яза. З'являються задишка, утруднене дихання, біль у грудях, загальна слабкість, блювота, втрачається координація рухів, виникають короткочасні судоми.

Зарин має кумулятивні властивості в організмі.

При появі перших ознак ураження зарином необхідно ввести підшкірно або внутрішньом'язово розчин атропіну, афіну або будак-

 

 

 

симу зі шприц-тюбика. Вміст шприц-тюбика, введений не пізніше ніж через 10 хв після ураження, здатний нейтралізувати одну смер­тельну дозу ОР. За необхідності ураженому потрібно зробити штучне дихання.

Надійним захистом від пароподібного зарину є фільтруючий про­тигаз і захисний одяг. При потраплянні на шкіру рідкого зарину потрібно застосувати індивідуальний протихімічній пакет: обробка через 2 хв., після потрапляння ОР гарантує безпеку у 80 % випадків, через 5 хв — у 30 %, а через 10 хв вона практично вже неефективна. Для дегазації зарину застосовують водні й водно-спиртові розчини парів аміаку, а також розчини перекису водню.

Зоман (GD, трилон) — прозора рідина, але технічна речовина може мати колір від солом'яно-жовтого до коричневої із запахом камфори.

Обмежено розчиняється у воді до 1,5 %, але вода стає непридат­ною для вживання, легко розчиняється в органічних розчинниках. При температурі -80 °С зоман перетворюється в склоподібну масу.

Пористі матеріали зоман вбирають більше, ніж зарин.

За характером фізіологічної дії зоман аналогічний зарину, але більш токсичний.

Всі рекомендації захисту від зарину прийнятні й для захисту від

зоману.

Для знезаражування зоману на шкірі або одязі потрібно своєчас­но зняти краплі тампонами і терміново обробити заражене місце рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водно-спирто­вим розчином аміаку.

Для дегазації техніки й поверхні різних предметів застосовують аміачно-лужні розчини. Місцевість і об'єкти можна дегазувати су­спензіями гіпохлоритів кальцію, а також розчинами лугів.

Ві-Ікс (VX) — масляниста безколірна рідина, без запаху, погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинах.

Проникає крізь одяг і діє на організм через шкіру, газ небезпеч­ний при потраплянні через органи дихання. Прихований період — кілька годин. Має кумулятивні властивості. Перші ознаки уражен­ня: міоз, світлобоязнь, утруднене дихання, біль у грудях, лобі.

Ві-Ікс легко проникає в пористі матеріали, тканини, рослини, що утруднює його дегазацію. Потім можлива його зворотна дифузія з пор і небезпечне повторне зараження.

Повний захист від Ві-Ікс забезпечують протигаз і захисний одяг.

Дегазація буде ефективною, якщо її провести протягом 5 хв після

контакту з ОР.

Для знезараження шкіри і одягу можна застосовувати розчини алкоголятів аміноспиртів. Техніку і об'єкти можна дегазувати хло­руючими засобами в неводних розчинах і окислювачами.

 

 

 

Як антидоти придатні препарати, рекомендовані для застосуван­ня при ураженнях зарином.

Із сільськогосподарських тварин до нервово-паралітичної групи ОР найбільш чутлива велика рогата худоба, менш чутливі коні, вівці, свині, собаки, кролі.

Залежно від кількості ОР, яка потрапила в організм, спостеріга­ються три ступеня ураження тварин: легкий, середній і важкий.

При легкому ступені спостерігаються міоз, спазми судин, бронхів і серцевого м'язу. Підвищується секреція слизових оболонок дихаль­них шляхів, кишково-шлункового каналу, відмічається неспокійна поведінка. Через 2—3 дні симптоми можуть зникнути без лікування.

При середньому ступені отруєння ознаки більш виражені: міоз, спазми бронхів, утруднене дихання, велике виділення слизу, слини, кашель, хрипи, м'язове посіпування, спазми кишечнику, пронос. Че­рез 5—7 днів ці симптоми проходять.

Для важкого ступеня характерні сильні судоми, різкий розлад дихання, виділення піни із рота, носа, потовиділення. Судоми лице­вих м'язів потім поширюються на м'язи кінцівок і завершуються судомами м'язів тулуба. Зовнішні подразники (різкий звук, світло) можуть спровокувати виникнення чергового нападу. Після 3—4 на­падів настає параліч дихання і смерть.

Судоми м'язів у коней і собак бувають спочатку клонічними, а потім тонічними, у великої рогатої худоби і овець — навпаки.

У результаті різкого порушення розподілу м'язового тонусу у тварин виникає динамічна і статична атаксія, якою обумовлені різні типові пози.

У позі "децеребраційної регідності" тварини стоять з високо підня­тою і закинутою назад головою, з широко розставленими грудними і далеко відставленими назад тазовими кінцівками. Ця поза у тварин — до падіння їх на землю. У момент падіння спостерігається поза "мо­лільника", яка характеризується перевагою тонусу згинальних м'язів у ділянці грудних кінцівок і голови.

При потраплянні у шлунково-кишковий канал тварин сіна, тра­ви, води, заражених ОР цієї групи, з'являються виражені розлади травлення: пронос, блювота, у великої рогатої худоби — тимпанія, у коней — метеоризм, а потім напади судом.

Перша допомога тваринам, ураженим ОР нервово-паралітичної дії — швидке змивання ОР з поверхні тіла 1—2 % -м розчином лугу, 10 %-м розчином аміаку або водою, вводять також уротропін, фосфо-літин, атропін і пентасфен. Для зняття міозу рекомендується зака­пувати в очі по 1—2 краплі 1 %-го розчину сірчанокислого атропі­ну. Надалі лікування залежить від показників.

 

 

До шкірнонаривних отруйних речовин належать іприт (HD), люїзит (L), який може застосуватись як компонент тактичних сумі­шей. Для забруднення водних джерел можуть бути застосовані так звані азотисті іприти (HN-1, HN-2, HN-3).

Іприт (HD) — безколірна масляниста рідина, важча від води, пога­но розчиняється у воді й добре в органічних розчинниках, паливі та мастильних матеріалах, а також в інших ОР. Організм людини і тварини уражають пари, аерозолі й краплі через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і шлунково-кишковий канал. ОР має при­хований період і кумулятивний ефект.

Через 2—6 год після потрапляння на шкіру з'являється почер­воніння, а потім утворюються пухирі й виразки залежно від ступеня ураження. Концентрація парів іприту 0,1 г/м уражає очі з втратою зору. Симптоми ураження очей: почервоніння, припухлість, світло­боязнь, відчуття піску в очах, різка болючість, сильна сльозотеча.

Резорбуючись зі шкіри, іприт розподіляється кров'ю по всіх орга­нах, концентруючись переважно в легенях, печінці й частково в цен­тральній нервовій системі.

При потраплянні іприту на шкіру тварин ознаки ураження з'яв­ляються після прихованого періоду. Ознаки ураження такі: неспокій­на поведінка, сильне свербіння, тварина б'є ногами. Кілька днів збе­рігається пригнічений етан. Ділянки шкіри набрякають і підніма­ються над оточуючою нормальною шкірою. Потім виникають ви­разки з кірками. Період заживання залежить від ступеня ураження і може тривати до 1 місяця влітку і до 2—4 місяців взимку.

Іприт у паро- і туманоподібному стані впливає на органи дихання. Через 4—6 год з'являються пригнічення, кашель, ознаки риніту. Че­рез 3—4 доби починається гнійне запалення слизової оболонки ди­хальних шляхів і пневмонія. При легких ураженнях через 9—10 діб настає одужання, при важких — через 6—8 діб — смерть (табл. 28).

Таблиця 28. Смертельна концентрація ОР для тварин і птиці

 

 

 

 

Назва ОР	Шлях потрапляння ОР	Смертельна доза (експоз. 15 хв), мг/л, мг/кг
ВРХ	коні	вівці	свині	кури	качки
Зарин	Інгаляційний	0,005	0,005	0,1	0,1	0,01	0,01
Нашкірний	1,5	3,5	—
Зоман	Інгаляційний	0,0006— 0,0009	0,0045	0,0076	—	—	—
Нашкірний	0,8—1,0	0,3—0,7	—	—	—	—
Ві-Ікс	Нашкірний	У 100 раз менше порівняно з дозами зомана
Іприт	Інгаляційний	0,25—0,30, ВХР, свині, кролі більш чутливі

 

 

 

 

Іприт із зараженими кормами, водою або при вилизуванні твари­ною уражених ділянок шкіри чи предметів потрапляє в органи трав­лення. Через 1—2 год з'являється пригнічений стан, припухлість слизових оболонок рота, а через 4—5 год — гіперемія, набряк губів, слинотеча, набряк голови, некроз слизової оболонки рота, стравоходу і шлунка. Смерть настає на 10—15-ту добу від інтоксикації.