Надзвичайні ситуації природного характеру 3 страница

При виході з будинку слід бути обережним; остерігатися обірва­них дротів від ліній електропередач, радіо, частин конструкцій та предметів, що нависають на будівлях, розбитого скла. Крім цих ре­комендацій, характерних при бурях, всі інші дії населення такі ж, як і при землетрусах.

Не можна виходити на вулицю відразу після бурі, тому що через кілька хвилин шквал вітру може відновитися. Після бурі перевірте, чи немає загрози пожежі. У разі необхідності треба сповістити по­жежну охорону.

Сильні снігопади і заметілі — це інтенсивне випадання снігу більше 20мм за півдоби (визначається шаром талої води), що при­зводить до погіршення видимості та припинення руху транспорту. По території України в середньому снігових опадів — 20—30мм, інколи до 70, а в Карпатах буває до 100 мм.

Снігові замети утворюються під час інтенсивного випадання снігу при буранах, заметілях. При низових заметілях багато снігу нагро­маджується в населених пунктах, на території тваринницьких ферм. Снігом заносяться залізничні й автомобільні шляхи. Порушується нормальне життя населених пунктів. У багатьох районах через ве­ликі замети може тимчасово припинитися доставка продуктів хар­чування і кормів.

Шість населених пунктів Закарпаття перебувають під загрозою снігових лавин. Райони хребтів Горгани, Чорногори, Полининській у лютому — березні та в період відлиг є лавинонебезпечні, з обсягом снігових лавин до 300—350 тис. м³.

Великі снігопади один раз на три роки спостерігаються в Чер­каській, Київській, Вінницькій, Чернівецькій областях і в Криму, а один раз на п'ять років у Чернігівській, Сумській, Дніпропетровській, Рівненській, Тернопільській, Миколаївській і Запорізькій областях. Майже щорічно виникають заметілі в різних регіонах України, особливо в Донбасі, Криму і Карпатах.

При наближенні снігопадів, буранів, заметілей, важливо, щоб си­стеми повідомлення своєчасно попередила підприємства, сільськогосподарські об'єкти та населення.

 

 

 

 

При загрозі виникнення снігової бурі запобіжні заходи в основ­
ному такі самі, що й при наближенні урагану. Снігова буря може
тривати кілька днів, тому необхідно створити запаси продуктів хар­-
чування, води, предметів першої необхідності, кормів для сільсько-
господарських тварин, обмежити пересування, закрити школи, ди­-
тячі садки і ясла.

Сильні ожеледі — це шар щільного прозорого або матового льо­ну діаметром більше 20 мм, що наростає на дротах, земній поверхні, н ревах, будівлях, предметах і техніці внаслідок замерзання крапель дощу, мряки або туману. Виникнення такої стихії пов'язане з над-N і ідженням південних циклонів, частіше при температурі трохи нижче Q С Вона триває більше 12 годин, інколи до 2—3 діб. Найчастіше пуши у грудні — січні, але можлива з листопада до березня.

Сильні ожеледі частіше бувають на Волинській, Подільській ви­сочині, в горах Криму і на Донецькому кряжі.

Град — це частинки льоду, різні за розмірами, формою, структурно неоднорідні, випадають із шарувато-дощових хмар у теплий період року. Град завдає великих збитків сільському господарству, особливо під червня до середини вересня, у Криму, Полтавській, Тернопільській, Чернівецькій, Луганській, Сумській, Запорізькій, Херсонській, Мико-лаївській і Одеській областях, на Волині, Поділлі й Приазов'ї.

Тумани. З'являються в основному в холодну пору року — у жовтні — квітні. Особливо поширені у гірських районах Карпат і Криму, інколи і на Південному березі Криму. В цих районах близько 100 днів бувають з туманами, а з сильними — до 80. На Приазовській, Придніпровській, Волинській, Подільській височині й До­нецькому кряжі з туманами бувають близько 80 днів, а з сильнимидо 30. У Степовій зоні, на рівнині південної частини тумани бувають 30 днів на рік, а сильні — до 20 днів.

Сильний дощ — з кількістю опадів більше 50 мм на рівнинній території і 30 мм у гірських районах, тривалістю до 12 годин. Такі ниці (зливи) в Україні бувають щорічно на значній території, але частіше в горах Криму і Карпат. 10—11 червня 2002 р. сильний дощу Івано-Франківській та Львівській областях підтопив 384 садиби, пошкодив 27 мостів, 29,5 км автомобільних доріг, 3 км берегоукріплень, внаслідок чого утворилось 6 зсувонебезпечних діля­нок.

Сильна спека — підвищення температури до + 35 °С і вище. Це явище характерне для степової зони і особливо небезпечне для сільського господарства.

Суховії — це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. У таких умовах посилюється випаровування, різко

 

 

 

зменшується волога в ґрунті, і це призводить до в'янення та заги­белі сільськогосподарських культур. Впливу суховіїв зазнають Степова і частково Лісостепова зони України.

Посухи — виникають при тривалому періоді без опадів, підви­щеній температурі й низькій вологості повітря. Погіршується ріст, а часто відбувається і загибель сільськогосподарських культур, особ­ливо у південній частині Степової зони.

Блискавки призводять до загорання будинків, тваринницьких приміщень, виробничих будівель і споруд, скирт сіна і соломи, заги­белі людей і тварин, руйнування ліній зв'язку і електромережі.

Сила струму при грозовому електричному розряді може бути від 10 000 до 40 000 А. Внаслідок удару блискавки у людини трапля­ються зупинка серця, опіки тіла, пошкодження голови та інших жит­тєво важливих органів. Смертність від електричного грозового роз­ряду залежить від того, який орган уражений. При грозі небезпечні металеві конструкції і вироби, оскільки вони проводять електрич­ний струм на значні віддалі. Навіть невеличкі металеві ювелірні прикраси можуть бути джерелом небезпеки.

Блискавка може вбити і в приміщенні, якщо людина знаходиться біля металевої (наприклад, водопровідної) труби або електромережі. Часто блискавка попадає в телевізійні антени, через це для знижен­ня ризику ураження при загрозі телевізор доцільно вимкнути. Не­безпечною є і телефонна мережа. Під час грози не слід триматися за металеві предмети, навіть якщо це парасолька, рушниця та ін. Ри­балки під час грози теж у небезпеці, оскільки довге вудлище — ціль для електричного грозового розряду.

Повітря, через яке проходить блискавка, нагрівається і досягає 30 000 °С при тиску від 10 до ЗО ПМА (10—30 атм).

Якщо блискавка попадає в предмет, насичений вологою, то ця во­лога вмить закипає і випаровується, що викликає "вибух" насичених нею дерев, цегляних стін та ін. Потужність такого "вибуху" 250 кг тринітротолуолу. В червні 1974 р. в м. Басілдені (Великобританія) 11-річна школярка була вбита уламком кори розірваного блискав­кою дуба.

Найбільш небезпечною зоною з погляду ураження блискавкою вважається простір навколо дерев. Кожна четверта людина, вбита блискавкою, ховалася від грози під деревом.

Якщо блискавка вдаряє в землю і струм досягає людини або тва­рин, то між ногами виникає різниця потенціалів, що може призвести до смерті. Через це, коли почалася гроза, людині необхідно сісти, ноги тримати разом, руки покласти на коліна. Мокрий одяг прово­дить електрострум краще, ніж людське тіло, тому сухий одяг небез-

 

 

 

печний для людини. Мокрий одяг відводить електричний заряд від тіла людини, при цьому вона може одержати опіки, але внутрішні органи залишаться неураженими. Будь-яка гумова ізоляція між тілом і землею може бути корисною (взуття тощо). Захисний ефект при ударі блискавкою мають шини автомобіля. Наражаються на велику небезпеку механізатори, які працюють під час грози у полі на відкритих тракторах, комбайнах.

Для запобігання ураження блискавкою людей рекомендується під час грози дотримуватись таких простих правил: уникати відкри­тих місць і високих дерев; ноги тримати разом, а руки — на колі­нах; вологий одяг це захист від серйозних травм; якщо людина у воді, треба швидко вийти на берег; краще знаходитися всередині автомобіля і не торкатися його металевих частин.

Потерпілому від блискавки необхідно надати першу допомогу. При потребі зробити штучне дихання і закритий масаж серця.

Щоб не допустити ураження блискавкою будинків, виробничих корпусів, тваринницьких приміщень, необхідно обов"язково влашту­вати блискавковідводи.

Після стихійного лиха. Рятувальні та невідкладні роботи при ліквідації наслідків стихійного лиха і аварії проводять рятувальні формування, а також залучене працездатне населення.

Роботи, які потребують спеціальної підготовки і залучення по­тужної техніки, виконують інженерні загони, створені на базі буді­вельних, ремонтно-будівельних., будівельно-монтажних, шляхово-бу­дівельних організацій і відділів комунального господарства.

При стихійних лихах, які не є катастрофічними, всі заходи орга­нізовують керівники районів, об'єктів, населених пунктів і началь­ники загонів служби порятунку.

Начальник цивільного захисту (району, населеного пункту чи об'єкта) приймає рішення про проведення рятувальних і невідклад­них робіт, в якому визначає: де зосередити основні зусилля, завдан­ня рятувальних загонів і порядок введення їх на об'єкти робіт, поча­ток і тривалість робіт, управління силами, які ведуть роботи, і поря­док забезпечення їх дій.

Рятування людей і матеріальних цінностей є основним завданням при стихійних лихах. Послідовність виконання цього завдання зале­жить від характеру лиха, його наслідків, наявності та підготовки сил цивільного захисту, періоду року, стану погоди та інших факторів.

У завчасно розроблених планах ЦЗ на об'єктах господарювання визначають порядок приведення у готовність і дію рятувальних фор­мувань при стихійних лихах. Плани складають на основі прогнозу­вання можливих стихійних лих.

Ліквідація наслідків будь-яких стихійних лих полягає в таких Діях: оповіщенні формувань і населення про небезпеку стихійного

 

 

лиха; організації управління рятувальними силами в районі лиха; веденні розвідки, встановленні ступеня і масштабів руйнувань, затоп­лення, зараження, пожеж та інших даних; виявленні об'єктів і насе­лених пунктів, яким загрожують наслідки стихійного лиха; визна­ченні складу, чисельності сил і засобів, які залучаються для рятуваль­них та інших робіт; організації медичної допомоги потерпілим і ева­куації їх у лікувальні заклади, виведенні населення в безпечні місця та його розміщенні; забезпеченні громадського порядку в районі лиха; організації матеріального, технічного і транспортного забезпечення; проведенні інших заходів, спрямованих на підготовку і забезпечення рятувальних робіт; ліквідацію наслідків стихійного лиха.

Успіх дій формувань при стихійних лихах значною мірою зале­жить від своєчасної організації і проведення розвідки.

Завдання для розвідки ставить начальник цивільного захисту об'єкта. Він визначає мету розвідки, які відомості та на який час необхідно одержати, де і на виконанні яких завдань слід зосередити основні зусилля, які для цього використати сили і засоби.

У районі стихійних лих розвідка визначає: межі району лиха і напрямок його поширення; об'єкти і населені пункти, яким загро­жує небезпека; місця знаходження людей і ступінь загрози їм; шля­хи підходу формувань і техніки до місць роботи; стан пошкоджених будівель і споруд; наявність у них потерпілих, яким необхідна допо­мога у першу чергу; місця аварій на технологічних лініях, кому­нально-енергетичних мережах і розміри руйнувань на них; обсяги робіт, умови їх ведення; можливість використання техніки; найбільш зручні місця для розбирання завалів і звільнення потерпілих, а та­кож для прокладання шляхів їх евакуації; стан вододжерел і мож­ливість використання їх для господарських, питних потреб і гасіння пожеж; умови і доцільну черговість ведення робіт. Зібрані дані про характер і обсяг майбутніх робіт розвідники доповідають начальни­ку в намічені строки.

Після землетрусу потрібно знати, скільки людей необхідно роз­шукати і врятувати, кількість поранених, сімей, що залишилися без житла, які сили і засоби необхідні для відновлення роботи господар­ства, підприємства, чисельність людей, яких можна додатково залу­чити для проведення рятувальних і відновних робіт.

Оскільки під руїнами можуть бути люди, за допомогою населен­ня потрібно провести суцільне обстеження виробничих приміщень, житлових будинків у районі землетрусу.

Під час роботи забороняється без потреби ходити по руїнах, захо­дити у зруйновані будівлі та споруди, перебувати поблизу будов, які можуть обвалитися. Підходити до зруйнованої будівлі чи споруди доз поллється з найбільш безпечного боку. Під час огляду внутрішніх приміщень, підвалів забороняється використовувати для освітлення нідкрпті джерела вогню — факели, свічки, газові лампи і ліхтарі

 

 

Заходячи в дуже задимлене і захаращене приміщення, потрібно об­в'язатися мотузкою, вільний кінець якої передати людині, що знахо­дився при вході, і періодично подавати сигнал про себе.

Забороняється палити і користуватися іскроутворюючими інстру­ментами, пускати двигуни, машини і механізми поблизу загазованої території або всередині загазованих приміщень.

У будівлях зі зруйнованою або пошкодженою електричною мере­жею забороняється без гумових рукавиць торкатися електричних проводів і з'єднаних з ними металевих предметів. Роботи проводять тільки після знеструмлення електромережі.

За наявності отруйних чи сильнодіючих ядучих речовин роботи проводять тільки в індивідуальних засобах захисту органів дихання і шкіри. В умовах запилення (будівельний пил та ін.) для захисту органів дихання використовують ватно-марлеві пов'язки, протипи-лові тканинні маски і респіратори.

Населення потрібно інформувати про режими поведінки. Інфор­мація має бути чіткою, ясною, а в завданні на проведення робіт слід конкретно зазначити: хто, коли і що повинен зробити. Від цього буде залежати успіх проведення рятувальних і невідкладних робіт у районі небезпечного стихійного лиха.

Для врятування населення необхідно терміново залишити зону можливого поширення зсуву чи селевого потоку. З оповіщенням про наближення зсуву чи селевого потоку або при появі перших ознак потрібно погасити печі, вимкнути освітлення та електропри­лади, перекрити газові крани, попередити сусідів і направитися в безпечне місце.

Якщо у селевий потік потрапили люди, їм надають допомогу із застосуванням засобів, які є поблизу: канатів, дощок, вірьовок, жер­дин. Виводити потерпілих із селевого потоку треба за напрямком руху з поступовим наближенням до його краю.

Рятувальні формування ЦЗ і населення повинні бути готові до проведення рятувальних і невідкладних робіт з метою ліквідації наслідків зсуву чи селевого потоку.

Формування цивільного захисту і населення повинні бути гото­вими у районі урагану, бурі, смерчу до проведення таких робіт: ева­куації населення, сільськогосподарських тварин і матеріальних цінно­стей із небезпечних районів; розшуку і звільнення потерпілих із-шд зруйнованих будівель і споруд; надання першої медичної допомоги і доставки їх у лікувальні установи; гасіння пожеж; рятування лю­дей і сільськогосподарських тварин, які перебувають у будівлях, що горять і напівзруйновані; ліквідації аварій на виробничих об єктах і комунально-енергетичній мережі.

Під час і після снігових заметів органам управління ЦЗ, керівни­кам господарств і установ, населенню потрібно бути готовими до прове­дення таких робіт: розшуку пропалих людей і сільськогосподар-

 

 

 

ських тварин; надання першої медичної допомоги; розчищення сніго­вих заметів на дорогах, вулицях, навколо тваринницьких ферм і ви­робничих будівель; надання допомоги поїздам, автотранспорту, яких снігові заноси застали в дорозі; ліквідації аварій на комунальній і енергетичній мережах.

Під час снігової бурі, особливо вночі, роботи слід виконувати тільки групами з таким розрахунком, щоб кожна людина перебувала в полі зору інших працівників. Для ліквідації снігових заметів застосову­ють снігоочисні машини, бульдозери, екскаватори, грейдери. Для зв'яз­ку, постачання продуктів, кормів, палива використовують гусеничні трактори. На дорогах виставляють покажчики та орієнтири.

При спільних діях особового складу формувань цивільного захи­сту і населення, при високій дисципліні та організованості населен­ня можна значно зменшити наслідки стихійного лиха.

В Україні, порівняно з іншими розвинутими країнами, — висо­кий рівень антропогенізації території, техногенне навантаження на природне середовище більше у 5—6 разів, окремо виділяється група природно-техногенних небезпечних явищ, пов'язаних з експлуата­цією гребель, водосховищ, проведенням заходів з меліорації і водопо­стачання, гірничих добувних робіт. Крім того, завжди є загроза стихій­них лих промисловим і сільськогосподарським об'єктам і спорудам. Руйнування або пошкодження об'єктів з небезпечними виробництва­ми може призвести до пожеж, вибухів, викидів небезпечних речовин, радіоактивного забруднення, затоплення територій. Стихійні лиха мо­жуть бути причиною аварій на електроенергетичних спорудах і мере­жах, транспортних аварій, великих руйнувань, травм, психічних роз­ладів, паніки (див. стор. 485—486).

Тому захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд і об'єктів від загрози природних факторів, а також надзвичайних ситуацій техногенного походження є важли­вим державним завданням.

2.3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру: аварії і катастрофи

Виробнича аварія — це раптова зупинка роботи або порушення установленого процесу виробництва на об'єкті, яка призводить до пошкодження або знищення матеріальних цінностей, травмування або загибелі людей.

За останні роки щороку в Україні виникає до 500 надзвичайних ситуацій техногенного походження. Найбільше таких надзвичай­них ситуацій виникає в Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і Одеській областях.

 

 

 

 

В Україні аварії, катастрофи щорічно забирають життя близько 50 тис. осіб.

Характер наслідків виробничих аварій і катастроф залежить від виду аварії (катастрофи), її масштабів і особливостей виробництва.

Виробничі аварії можуть виникнути на промислових підприємствах, на птахофабриках, тваринницьких комплексах, у майстернях; на підприємствах з переробки сільсько- і лісогосподарської продукції (вибух котлів високого тиску, коротке замикання на лініях електро­
мережі та ін.).

Основними причинами виробничих аварій є безвідповідальне ставлення проектувальників до вимог техніки безпеки, керівників
підприємств, цехів до дотримання цих вимог, низький контроль за
станом виробництва і особливо за вибухонебезпечними і легкозай­
мистими ділянками; порушення будівельних норм при будівництві
обєктіві монтажі технічних систем; погана обізнаність про окремі
и и ища і реакції хімічних речовин у лабораторних умовах; стихійні
лиха, які призводять до руйнування ліній електропостачання, газо-
проводів, комунальної мережі, виробничих корпусів, тваринницьких
ферм та ін.; порушення технології виробництва, правил експлуа-
тації обладнання, машин, механізмів і транспорту; недотримання
Правил зберігання агресивних, вибухо- і пожежонебезпечних речо-
вин і неправильне поводження з ними; фізичне старіння і корозія
металів; аварії на сусідніх підприємствах або на енергетичних лініях
і комунальних мережах.

Виробничі аварії можуть бути різними, але у них є найбільш типові уражаючі фактори — це вибухи, які призводять до руйнування випробничих будівель, інтенсивні пожежі, отруєння людей рідинами ігазами; завали виробничих будівель споруд, ураження людей елект­ричним струмом, затоплення виробництва разом з людьми, негатив­нії іі психологічний вплив на людей.

Аварія може зумовити катастрофу з невиправними наслідками, з псницими людськими втратами.

Великі аварії, які виникають на великих промислових об'єктах, на транспорті, за обсягами руйнування, людськими жертвами, а також характером післядії на людей, тварин і рослин можуть бути такими, як дія сучасної зброї масового ураження.

Аварія в м. Бхопалі (Індія) на заводі американської фірми "Юні­он Карбайд" у грудні 1984 р. призвела до витікання 43 т отруйного газу метилізоціанату. Загинуло 3150 осіб, 20 тис. стали повними шва­ми, понад 200 тис. одержали тривалі ураження органів дихання, пчмй, нирок і печінки.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру виникають в основ­ним у на потенційно техногенно небезпечних об'єктах. До них належать:

 

 

 

 

хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно небезпечні об'єкти, вибухо- та подажонебезпечні об'єкти і гідродинамічні небезпечні об'єкти.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру класифікують за такими основними ознаками:

- за масштабами наслідків (об' єктові, місцеві, регіональні й за­гальнодержавні);

- за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації у сільському гос­подарстві, у лісовому господарстві, ша заповідній території, на об'єктах особливого природно-охоронного значення, у водоймах, матеріаль-нихоб'єктах, об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, ясигаово-комунального господарства).

2.3.1. Транспортні аварії (катастрофи)

Транспортом загального користування щорічно в Україні перево­зиться понад 3 млрд т вантажів, у т'ому числі велика кількість небез­печних. 60 % вантажних перевезен ь припадає на залізничний транс­порт 26 % — на автомобільний і 14 % — на річковий і морський.

Великою небезпекою для життя і здоров'я людей є перевезення (до15 % від загального обсягу вантажів) вибухонебезпечних, хімічних, радіоактивних, легкозаймистих та інших речовин.

Загроза виникнення аварій на транспорті зростає у зв'язку зі скороченням оновлення основних фондів усіх видів транспорту, ви­сокого рівня (50 % і більше) зносу/ транспортних засобів, викорис­тався транспортних засобів, що підлягають списанню.

Особливо небезпечні аварії на залізничному транспорті, враховую­чи густу сітку залізниць і велику щільність населених пунктів Укріїни. При перевезеннях залізницею радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин та виникненні аварійних ситуацій це може пріїшести до радіоактивного забруднення навколишнього середови­ща і небезпечного опромінення люодей, сільськогосподарських тва-рия,а при проникненні небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище — до хімічного заражешня повітря, ґрунту, води і гостро­го оіруєння населення і сільськогосподарських тварин. Дуже небез-дечіа обстановка може скластися три аварії на території залізнич-ноїсганції, тому що поблизу станцій розташована забудова населено­го пункту з високою щільністю шаселення, зосереджено велику кількість вагонів з різноманітними! вантажами і людьми.

Причини аварій і катастроф на залізничному транспорті це: не­справності засобів сигналізації, централізації та блокування, несправ­ності колій та рухомого складу, помилки диспетчерів, халатність і неуижність машиністів; зіткнення, сходження рухомого складу з

 

 

 

колії, наїзди на перегони на переїздах, пожежі й вибухи у вагонах, розмиви залізничних колій, затоплення, осипи, зсуви та обвали.

Набуло великих масштабів перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати в момент запуску двигунів, при розбігу на злітно-посадковій смузі, на шкоті, під час польоту і при посадці. У таких ситуаціях можуть бути руйнування окремих конструкцій літака, відмова двигунів, нестача палива, перебої в життєзабезпеченні екіпажу та пасажирів, по­рушення роботи системи управління, електропостачання, зв'язку, пілотування, вибухи і пожежі на борту літака.

Авіаційна катастрофа в повітрі може стати причиною жертв і великих втрат майна не тільки на борту, а й на землі при падінні на виробничі споруди і житлові будинки. До великої небезпеки може призвести падіння літака чи вертольота на АЕС і об'єкти хімічної промисловості, що може зумовити радіоактивне забруднення або хімічне зараження навколишнього середовища.

На дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч автомо­більних аварій і катастроф. Так, у 2003 р. на автомобільному транспорті сталося 42,4 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 7149 осіб, травмовано 47 458 тис. осіб.

Майже 60 % НС припадає на транспортні засоби приватної фор­ми власності.

Причини дорожньо-транспортних подій такі: порушення правил дорожнього руху, правил пілотування і судноплавства, перевищення иінидкості руху, недостатня підготовка водіїв, їх слабка реакція, технічні несправності транспортних засобів, недотримання правил перевезень небезпечних вантажів та недотримання вимог безпеки, керування автомобілем у нетверезому стані, незадовільний стан доріг, Відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, Відсутність знаків про попередження небезпеки, несправність сигналізації на залізничних переїздах, порушення дорожнього руху пішо-одами.

2.3.2. Радіаційно небезпечні об'єкти

Об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробля­
ються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні,
к і мі чи і й біологічні речовини, пожежовибухові, гідротехнічні й транс­
портні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створю-
ють шігрозу виникнення НС є потенційно небезпечними об'єктами.

Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища ста-
новлять радіаційно небезпечні об'єкти (РНО).

 

 

До РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення і переробки ядерного палива, підприємства поховання радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та ін.

В Україні діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, на­уково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоак­тивні речовини, а також зберігають і переробляють радіоактивні відходи.

З усіх можливих аварій на РНО найбільш небезпечними є радіа­ційні аварії на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

Радіаційні аварії — це аварії з викидом радіоактивних речовин або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, у кілько­стях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.

Ядерні аварії поділяються на дві групи:

— аварії, при яких відсутні радіоактивні забруднення виробни­чих приміщень, території та навколишнього середовища об'єкта;

— аварії, при яких відбуваються радіоактивні забруднення сере­довища виробничої діяльності і проживання людей.

За масштабами радіаційні аварії поділяються на промислові та комунальні.

До промислових належать такі аварії, наслідки яких не поширю­ються за межі приміщень і території об'єкта, а аварійне опромінен­ня може отримати лише персонал.

Комунальними є радіаційні аварії, наслідки при яких не обмежу­ються приміщеннями і територіями об'єкта, а поширюються на на­вколишні території.

Такі аварії за масштабами поділяють на локальні, якщо в зоні аварії проживає до 10 тис. осіб, регіональні — із зоною від декількох населених пунктів, адміністративних районів до декількох областей з населенням більше 10 тис. осіб, глобальні — комунальні радіаційні аварії, які поширюються на значну або всю територію країни. До глобальних аварій належать транскордонні, з поширенням наслідків аварії за межі державних кордонів.

У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три часо­вих фази: ранню, середню — фазу стабілізації, і пізню — фазу від­мовлення.

Потенційною небезпекою для України є можливі аварії на АЕС інших держав з викидом радіоактивних речовин.

 

 

 

При аваріях на АЕС можуть бути пошкодження конструкцій, тех­нологічних ліній, пожежі, викиди в навколишнє середовище ра­діоактивних речовин.

Прогноз і оцінювання радіаційної обстановки передбачають два ниди можливих аварій: гіпотетична аварія і аварія з руйнуванням реактора.

Гіпотетична аварія — це аварія, для якої проектом не передбача­ються технічні заходи, що забезпечують безпеку АЕС. Може утвори­тись небезпечна радіаційна обстановка при викиданні в атмосферу радіоактивних речовин, що може призвести до опромінення насе­лення.

Аварія з повним руйнуванням ядерного реактора може відбутися н результаті стихійного лиха, вибуху боєприпасів, падіння повітря­ного транспорту на споруди АЕС та ін. Така аварія може бути з розривом трубопроводів із теплоносієм, ушкодженням реактора і герметичних зон, виходом з ладу систем керування і захисту, що може призвести до миттєвої втрати герметичності конструкцій ре­актора, сплавлення тепловидільних елементів і викиду радіоактив­них речовин з парою в навколишнє середовище, можливе розкидан­ня радіоактивних осколків, уламків конструкцій паливних елементів.

З 26 квітня по 6 травня 1986 р. з ядерного палива вийшли всі благородні гази, приблизно 10—20 % летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і 3—6 % більш стабільних радіонуклідів: барію, строн­цію, цезію, плутонію тощо.

На 6 травня 1986 р. викинуто близько 1,9 • 10¹⁸ Бк, або 63 кг радіонуклідів, що відповідає 3,5 % кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії. А при вибуху атомної бомби потужністю 20 кт, ски­нутої на Хіросіму у 1945 p., утворилося 740 г радіоактивних речовин. Під час аварії і незабаром після неї від радіаційного ураження заги­нуло 29 осіб, із 30-кілометрової зони евакуйовано 115 тис. осіб. Ве­ликі площі сільськогосподарських угідь і лісу забруднені радіоактив­ними речовинами, що зробило неможливим їх подальше використан­ня для сільсько- і лісогосподарського виробництва.