Та цивільного захисту в Україні

 

Щороку в Україні від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, транспортних аварій, аварій на виробництві, утоплень і отруєнь) гине більше 70 тис. осіб.

За останні роки щороку в Україні виникає до 300 надзвичайних сиитуацій природного походження і до 500 надзвичайних ситуацій криогенного походження. Найбільше таких надзвичайних ситуацій іншикає у Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Пі.мівській і Одеській областях.

Надзвичайна ситуація (далі НС) — це порушення нормальних и життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосовуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних витрат, враховуючи необхідність проведення державних заходів захисту иення від надзвичайних ситуацій, у лютому 1993 р. Верховна і України прийняла Закон "Про цивільну оборону України", а в березні 1999 р. Постановою Верховної Ради України до цього Закону внесено доповнення. Згідно із Законом кожен громадянин має п І пі по на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та має право на надання гарантій течения реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, Міністерств та інших центральних органів місцевого самоврядування, керінництва підприємств, установ і організації незалежно від форм пості й підпорядкування. Як гарант цього права держава ство­рила систему цивільної оборони.

Цииілміа оборона України — це державна система органів тління, сил і засобів, для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, и ришт, природного та воєнного характеру.

 

 

 

Завдання Цивільної оборони (ЦО) України такі.

1. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенно­го походження і вжиття заходів для зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійних лих.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичай­них ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку.

3. Захист населення від наслідків стихійних лих, аварій, ката­строф, великих пожеж і застосованих засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, ка­тастроф, стихійного лиха та у воєнний час.

5. Організація та проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт у районах лиха та в осередках ураження.

6. Створення систем аналізу і прогнозування управління, опові­щення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним за­брудненням, хімічним і біологічним зараженням, підтримання їх го­товності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної обо­рони, її органів управління та сил; навчання вмінню населення за­стосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

Систему ЦО утворюють:

— центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи;

— органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких відне­сено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попере­дженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, міс­цевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

— курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахів­ців та населення з питань ЦО;

— служби ЦО.

Особи, які очолюють уряд України та уряд Автономної Республі­ки Крим, органи виконавчої влади, підрозділи виконкомів, на які покла-

 

 

 

 

дено завдання забезпечити захист населення від наслідків надзви-ийних ситуацій, керівники підприємств, установ та організацій, на­їжать до керівного складу цивільної оборони та спеціальних формувань Цивільної оборони.

Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу Цивільної оборони здійснюється за планом курсів, що затверджується на відповід-ому рівні Прем'єр-міністром України, Головою уряду Криму, главами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Учні та студенти проходять підготовку за відповідни­ми програмами у своїх навчальних закладах. Працівники під­приємств, установ і організацій, особовий склад невоєнізованих фор­мувань проходять підготовку з Цивільної оборони під час об'єктових тренувань і комплексних навчань один раз на три роки. Особовий склад органів управління Цивільної оборони проходить підго-овку в ході командно-штабних і штабних навчань, тренувань.

Населення, не зайняте у сфері виробництва та обслуговування, на-чається вмінню застосовувати засоби захисту і діяти у надзвичай-их ситуаціях за допомогою пам'яток і засобів масової інформації. Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію України та всі верстви населення.

Цивільна оборона України організується і функціонує на підставі аконів України "Про Цивільну оборону України", з питань оборони державної безпеки, воєнної доктрини України, Положення про Цивільну оборону України, інших державних нормативних актів про органи управління ЦО та Положення міжнародного гуманітарного права з проблем захисту людей. Відповідно до законодавства ЦО організується і функціонує за територіально-виробничим принци­пом на всій території України.

Керівництво Цивільної оборони України. Відповідно до побудо-и керівництво Цивільною обороною України здійснюють Кабінет іністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої плади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні мдміністрації, керівники підприємств, установ та організацій неза­можно від форм власності й господарювання.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр Украї-пп, а його заступником — Міністр Міністерства України з питань ипдзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі — МНС).

Начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з адміністративно-територіальним поділом України голо­ті місцевих державних адміністрацій є начальниками Цивільної оборони.

 

 

 

 

В міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах та організаціях, навчальних закладах начальниками Цивільної оборони є їхні керівники.

Органи управління Цивільною обороною. Центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій.

В обласних державних адміністраціях, Київській та Севастополь­ській міських державних адміністраціях діють управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (далі — управ­ління), які є структурними підрозділами і входять до складу обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

У районних державних адміністраціях, а також у містах Києві та Севастополі у міських районних державних адміністраціях є відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (далі — відділ), які є структурним підрозділом і входять до складу районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміні­страції.

Управління чи відділ очолює начальник. На цю посаду призна­чаються як військовослужбовці, так і цивільні особи у порядку, вста­новленому законодавством.

Начальник відділу призначається і звільняється з посади голо­вою районної державної адміністрації за погодженням з начальни­ком управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення обласної державної адміністрації.

Начальник управління є заступником начальника Цивільної оборо­ни області (міста), а начальник відділу є заступником начальника Цивільної оборони району. Вони відповідають за стан Цивільної обо­рони в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

На підприємствах, в установах і організаціях органами управлін­ня з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту є штаби Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (далі — штаб ЦО).

Основними завданнями органів управління з питань надзвичай­них ситуацій та цивільного захисту населення є:

— забезпечення створення і сталого функціонування місцевих ланок територіальних підсистем Єдиної державної системи запобі­гання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природ­ного характеру в Україні (далі — Єдина державна система);

— реалізація державної політики у сфері Цивільної оборони, за­хисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи на відповідній території;

розробка та реалізація заходів щодо підвищення готовності сил Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзви­чайних ситуацій, наслідків Чорнобильської катастрофи;

 

 

— координація діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та органі­зацій усіх форм власності з питань цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, управління підпорядкованими силами Цивільної оборони;

— визначення основних напрямків роботи у сфері цивільної обо­рони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків;

— здійснення інформаційного забезпечення у сфері Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, створення і впровадження сучасних інформаційних технологій та банків даних;

— організація підготовки і перепідготовки кадрів органів управ­ління та сил Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, навчання населення дій в умовах надзвичайних ситуацій.

Безпосередньо завдання Цивільної оборони виконуються постійно діючими органами управління у справах Цивільної оборони, у тому числі створеними в складі підприємств, установ і організацій сила­ми і службами Цивільної оборони.

Органи управління у справах Цивільної оборони, що входять до (зкладу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійно­го підпорядкування.

Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій (МНС):

— забезпечує здійснення державної політики у сфері Цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичай­них ситуацій, запобігання таким ситуаціям;

— організовує розробку і здійснення відповідних заходів з Ци-нільної оборони;

— керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах Цивільної оборони та спеціалізованих формувань, війська­ми Цивільної оборони;

— здійснює контроль за виконанням вимог Цивільної оборони, Станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням ря­тувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзви­чайних ситуацій;

— координує діяльність центральних органів виконавчої влади, І'ади Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних идміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юри­дичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, про-исдення пошуку і рятування людей;

— здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення над-
шпчайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих
н-риторіальних і локальних систем оповіщення;

 

 

 

— проводить навчання населення, представників органів управ­ління силами Цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичай­них ситуаціях;

— організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ Цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпо­рядкованих йому спеціалізованих формувань;

— згідно із законодавством створює підприємства для виробниц­тва спеціалізованої аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адмініст­рації, виконавчі органи сільських, селищних рад у межах своїх пов­новажень забезпечують вирішення питань Цивільної оборони, здій­снення заходів захисту населення і місцевостей під час надзвичай­них ситуацій, сприяють органам управління у справах Цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з Цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсязі, передбаче­них законодавством.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за за­хист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.

На радіаційних, хімічних і вибухонебезпечних підприємствах ство­рюються локальні системи виявлення загрози виникнення надзви­чайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбаче­них відповідними нормативно-правовими актами.

Для проведення рятувальних і невідкладних робіт призначені невоєнізовані формування Цивільної оборони — це групи людей, об'єднаних у загони, команди, дружини, ланки, групи, оснащені спеці­альною технікою і майном, та підготовлені до дій у надзвичайних ситуаціях.

Штатну чисельність невоєнізованих формувань визначає керів­ник підприємства, установи чи організації на підставі вимог Кон­цепції 11,ши.!іьної оборони України, Положення про Цивільну оборо-

 

 

 

 

ну України за погодженням з органом управління у справах Ци­вільної оборони. Невоєнізовані формування створюються завчасно і комплектуються в обов'язковому порядку, визначеному Законом "Про Цивільну оборону України" і Положенням про Цивільну оборону України. Зарахування до невоєнізованих формувань не звільняє від основної діяльності.

Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, уста­нови та організації, їх працівники, матеріальні та технічні засоби.

Адміністрація підприємства, установи чи організації несе відпові­дальність за створення, оснащення і підготовку невоєнізованих фор­мувань.

До невоєнізованих формувань Цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпоря­дження.

Служби Цивільної оборони. Для забезпечення заходів Цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших цен­тральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністра­ціях, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності й підпорядкування створюються спеціалізовані служ­би Цивільної оборони: захисту сільськогосподарських тварин і рос­лин, інженерні, енергетики, медичні, оповіщення і зв'язку, комуналь­но-технічні, матеріального забезпечення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення та ін.

Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій, а також на базі підприємств та організацій створюються евакуаційні комісії.

Організація створення служб Цивільної оборони та евакуацій­них органів, їх завдання, функції і повноваження визначаються По­ложенням про Цивільну оборону України.

Для надання медичної допомоги населенню, охорони громадсько­го порядку в осередках ураження та стихійного лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколиш­нього середовища, матеріально-технічного та інженерного забезпе­чення заходів з Цивільної оборони залучаються міністерства та інші органи державної виконавчої влади. Перелік завдань та порядок залучення до дій у надзвичайних ситуаціях визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення своєчасного запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру 3 серпня

 

 

 

 

1998 p. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні" (далі — СЗРНС).

СЗРНС складається з органів управління, сил і засобів попере­дження та реагування на надзвичайні ситуації, а також систем забез­печення у складі міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств, уста­нов і організацій незалежно від форм власності, до компетенції яких віднесено функції захисту населення і територій, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій. До складу СЗРНС також відно­сять добровільні рятувальні формування, які зареєстровані на тери­торії України згідно з чинним законодавством і мають національ­ний сертифікат на проведення аварійно-рятувальних робіт.

Основними завданнями СЗРНС є: розробка нормативно-право­вих актів, державних технічних норм та стандартів з питань забез­печення захисту населення і територій від наслідків НС.

Сили та засоби СЗРНС — це сили і засоби реагування на НС міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, сили і засоби всіх рівнів функціональних і територіальних підсистем.

Для координації діяльності центральних та місцевих органів ви­конавчої влади щодо безпеки та захисту населення і територій, реа­гування на надзвичайні ситуації техногенного і природного походжен­ня, створюються постійно діючі Комісії з питань техногенно-еколо­гічної безпеки під час надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС). Комісії створюються при виконавчих органах влади на державному, регіо­нальному і районному (міському) рівнях, а також на об'єктах. У своїй діяльності ці комісії керуються Конституцією України, Законами України, документами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС.

Основні завдання комісії такі:

— координація діяльності центральних і місцевих органів вико­навчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Націо­нальної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

— участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

— організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Обов'язки комісії у звичайних умовах такі:

— координація діяльності органів виконавчої влади щодо реалі­
зації загальнодержавних програм безпеки населення, санітарно-
епідеміологічної обстановки та реагування на надзвичайні ситуації;

 

 

 

— підготовка і подання пропозицій щодо прав і обов'язків з пи­тань техногенно-екологічної безпеки та НС органів виконавчої вла­ди і об'єктів;

— сприяння розвитку гідрометеорологічних спостережень і про­гнозів, державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, систем цивільного захисту населення, контролю за функ­ціонуванням потенційно небезпечних об'єктів будівництва і рекон­струкції з питань техногенно-екологічної безпеки;

— підготовка до дій у надзвичайних ситуаціях;

— співробітництво з відповідними органами сусідніх областей і країн. Робота комісії під час надзвичайної ситуації полягає в такому:

— керівництво ліквідацією НС;

— вивчення обстановки, причини виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи реагування на НС;

— організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, гро­мадськими організаціями з питань евакуації населення та надання допомоги потерпілим;

— залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

— взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, те­риторія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

— визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.

Фінансування заходів цивільної оборони здійснюється за раху­нок державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядку­вання згідно із законодавством України.

Кошти на проведення заходів навчання та захисту населення і місцевостей, витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління у справах цивільної оборони та формувань цивіль­ної оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно із законодавством України відраховують міністер­ства та органи місцевого самоврядування.

Фінансування заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаці­ям і реагування на них проводиться за рахунок коштів організацій, розміщених на території розвитку надзвичайної ситуації, бюджет­них і позабюджетних коштів Ради Міністрів Автономної Республі­ки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій, відповідних виконавчих органів рад, страхових фондів та інших джерел.

Під час ліквідації надзвичайних ситуацій на загальнодержавно­му рівні за поданням МНС України, Мінфіну, інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади використовуються спеціальні фінансові та матеріальні резерви, у тому числі:

 

 

 

— кошти резервного фонду Кабінету Міністрів України;

— запаси державних матеріальних резервів техніки і спеціаль­них видів майна.

Для ліквідації надзвичайних ситуацій на регіональному рівні використовуються спеціальні фінансові та матеріальні резерви, у тому числі:

— кошти резервного фонду Ради Міністрів Автономної Республі­ки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій;

— регіональні запаси матеріальних резервів, техніки та спеціаль­них видів майна.

Ліквідація надзвичайних ситуацій на місцевому рівні проводиться за рахунок фінансових і матеріальних резервів, у тому числі:

— коштів резервного фонду районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

— місцевих запасів матеріальних резервів, техніки та спеціаль­них видів майна.

Порядок створення матеріальних резервів для ліквідації надзви­чайних ситуацій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Фінансування заходів цивільної оборони, що потребують капіталь­них вкладень (включаючи будівництво захисних споруд, складів для зберігання техніки та майна цивільної оборони, створення пунктів управління, систем зв'язку та оповіщення) здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва.

Оплата праці працівників органів управління цивільної оборони здійснюється відповідно до умов оплати праці працівників органів виконавчої влади.

За рахунок державного і місцевих бюджетів, а також коштів, пе­редбачуваних на утримання міністерств, відповідно до встановлено­го порядку утримуються органи управління Цивільної оборони України, Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, мініс­терств та інших органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, місцеві органи виконавчої влади забезпечують органи управління у справах цивільної оборони транспортними засоба­ми, службовими, господарськими, складськими і підсобними при­міщеннями.

Потреби цивільної оборони у техніці, приладах і спеціальному майні задовольняються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими з питань матеріальних ресурсів та економіки з оплатою замовником вартості виділених матеріальних ресурсів.

Продукція для потреб цивільної оборони виготовляється на умо­вах державного замовлення.

 

 

 

На виконання указів Президента України "Про заходи щодо удо­сконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захи­сту населення і територій від надзвичайних ситуацій" від 27 січня 2003 р. № 47, про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 р. "Про стан техногенної та природ­ної безпеки України" від 4 лютого 2003 р. № 76, "Про питання щодо перетворення військ Цивільної оборони України і державної пожеж­ної охорони в окрему невійськову службу" від 15 вересня 2003 р. № 1040 проводиться реформування цивільної оборони України.

Сутність цього реформування полягає в об'єднанні органів управ­ління і сил Цивільної оборони, пожежної охорони, аварійно-ряту­вальних сил і матеріально-технічних ресурсів у єдиній державній системі цивільного захисту.

Для врегулювання питань захисту населення і національної еко­номіки, матеріальних і культурних цінностей та навколишнього се­редовища від надзвичайних ситуацій техногенного і природного по­ходження, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та упо­рядкування повноважень органів, які здійснюють ці заходи, Верхов­на Рада України 24 червня 2004 р. прийняла Закон України "Про правові засади цивільного захисту".

Закон визначає правові та організаційні засади у сфері цивільно­го захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техно­генного, природного та воєнного характеру, повноваження органів никонавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Згідно із Законом в Україні створюється Єдина державна систе­ма цивільного захисту населення і територій.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі — єдина система захисту) — це сукупність органів управління, сил і засобів центральних і місцевих органів виконавчої нлади, органів місцевого самоврядування, які реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.

Цивільний захист (ЦЗ) — це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої нлади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями іммялежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобі-і'шіня та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які загрожу­ють життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мир­інні час і в особливий період.

 

 

 

 

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, названий Закон, закони України "Про Цивільну оборону України", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій тех­ногенного та природного характеру, "Про правовий режим надзви­чайного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про пожежну безпеку", "Про об'єкти підвищеної безпеки", "Про використання ядер­ної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про правовий режим терито­рій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

Мета цивільного захисту:

— реалізація державної політики у сфері цивільного захисту;

— проведення заходів безпеки та захисту населення і територій, об'єктів національної економіки і культурних цінностей та довкіл­ля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

— участь у подоланні наслідків глобальних техногенних, геофізич­них, економічних катастроф на територіях іноземних держав відпо­відно до міжнародних договорів України.

Цивільний захист базується на таких основних принципах:

— комплексний підхід до розв'язання завдань цивільного захис­ту, що базується на необхідності проведення єдиних заходів цивіль­ного захисту від впливів фізичного, хімічного, біологічного, мораль­но-психологічного та засобів масового ураження;

— територіальність та функціональність єдиної системи захисту;

— добровільність у проведенні ризикованих заходів;

— свобода інформації у сфері цивільного захисту;

— раціональна безпека з економічно найменшою ймовірністю
виникнення надзвичайних ситуацій і зменшення їх наслідків.

Завдання цивільного захисту:

— розвиток національної економіки у напрямах, які виключають можливість виникнення надзвичайних ситуацій;

— збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзви­чайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків над­звичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах і засобах, необхідних для запобігання їм та ліквідації їх;

— здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту

 

 

 

 

розроблення планів здійснення запобіжних заходів у сфері
цивільного захисту;

— створення, збереження і раціональне використання матеріаль­них ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

— розроблення та виконання науково-технічних програм, спря­мованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

— оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнен­ня надзвичайної ситуації, своєчасне та достовірне інформування про обстановку, що складається, і вжиті заходи для запобігання надзви­чайним ситуаціям;

— організація захисту населення і територій, організація психоло­гічної та медичної допомоги потерпілим від надзвичайних ситуацій;

— проведення невідкладних робіт для ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постражда-лого населення;

 

— забезпечення готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям, реагування на них та ліквідації їх наслідків;

— надання оперативної допомоги населенню з використанням засобів цивільного захисту при виникненні надзвичайних ситуацій;

— навчання населення та організація тренувань способам захис­ту при виникненні надзвичайних ситуацій;

— міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Для виконання завдань цивільного захисту, зменшення матеріаль­них втрат та недопущення завдання шкоди об'єктам, матеріальним і культурним цінностям та навколишньому середовищу при виник­ненні надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконав­чої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форм влас­ності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження і лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, економічний, радіаційний та хімічний захист.

Режими функціонування єдиної системи захисту. Єдина систе­ма захисту може функціонувати у режимі:

— повсякденної діяльності;

— підвищеної готовності;

— надзвичайної ситуації;

— надзвичайного стану;

— воєнного стану.

Залежно від наявної або прогнозованої обстановки і масштабу 11С встановлюється відповідний режим функціонування єдиної си-

 

 

 

стеми захисту в межах конкретної території за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, обласної, Київ­ської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради.

У режимі повсякденної діяльності єдина система захисту фун­кціонує за наявності нормальної виробничо-промислової, радіацій­ної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеоро­логічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій та епіфітотій.

У цьому режимі органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

— забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;

— розробляють і виконують цільові та науково-технічні програ­ми запобігання НС і зменшення можливих втрат;

— здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення безпеки і за­хисту населення під час НС;

— забезпечують підготовку органів управління до дій у НС, органі­зовують навчання населення використання засобів захисту в таких ситуаціях;

— створюють і поновлюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

— здійснюють постійне прогнозування обстановки щодо її по­
гіршення, яке може призвести до виникнення НС.

Режим підвищеної готовності встановлюється при погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідро­геологічної, гідрометеорологічної обстановки, загрозі виникнення НС.

Органи управління, сили і засоби єдиної системи захисту:

— здійснюють заходи, передбачені для режиму повсякденної діяль­ності, і допомагають при виникненні НС;

— формують комісії для виявлення причин погіршення обста­новки безпосередньо в районі можливого виникнення НС;

— посилюють спостереження і контроль за обстановкою на по­тенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування виникнення НС та їх масштабів;

— розробляють заходи захисту населення, територій в умовах НС;

— здійснюють заходи запобігання виникненню НС;

— приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють за потреби в район загрози виникнення НС.

Режим надзвичайної ситуації. Режим НС встановлюється при ииникненні НС та під час ліквідації наслідків НС. Органи управлін­ня, сили і засоби єдиної системи захисту:

 

 

— організовують захист населення і територій;

— залучають необхідні сили і засоби;

— визначають межі території, на якій виникла НС;

— організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків НС;

— здійснюють безперервний контроль за станом у районі НС;

— оперативно доповідають вищим органам управління про роз­виток НС та оповіщають населення.

Режим надзвичайного стану єдиної системи захисту вста­новлюється відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Режим воєнного стану. Режим функціонування єдиної системи цивільного захисту в умовах воєнного стану, порядок підпорядкуван­ня її військовому командуванню визначається відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Структура єдиної системи захисту. Структуру єдиної системи цивільного захисту становлять центральні та місцеві органи вико­навчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними функціональні та територіальні підсистеми єдиної системи цивіль­ного захисту.

Функціональні підсистеми створюються центральними органа­ми виконавчої влади на регіональному, місцевому рівні для органі­зації роботи, пов'язаної із запобіганням НС та захистом населення і територій у разі їх виникнення.

При виникненні НС органи управління, сили і засоби функціо­нальних підсистем підпорядковуються органам управління відповід­них територіальних підсистем єдиної системи захисту.

Організація, сили та засоби, завдання і порядок діяльності функ­ціональних підсистем визначаються положеннями, які затверджу­ються відповідними центральними органами виконавчої влади.

Територіальні підсистеми єдиної системи захисту включають територіальні органи управління спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади у сфері цивільного захисту та комісії з НС.

Територіальні підсистеми створюються в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання виникненню НС та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та воєнного характеру в ме­жах відповідних територій.

Організація, сили і засоби, завдання і порядок діяльності терито­ріальних підсистем єдиної системи захисту визначаються положен­нями, які затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері цивільного захисту за погоджен­ням із Радою міністрів АР Крим, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

 

 

 

Управління єдиною системою цивільного захисту. Загальне ке­рівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України.

Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту — Міністер­ство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи — МНС. Керівник цього органу, тобто Міністр МНС, є заступником начальника цивільного захисту України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері цивільного захисту здійснює такі повноваження:

— контролює організацію виконання заходів, спрямованих на цивільний захист населення і територій від пожеж, аварій і надзви­чайних ситуацій, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними формуваннями;

— перевіряє стан готовності органів управління, сил і засобів ци­вільного захисту до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

— забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, норма­тивів і правил у сфері цивільного захисту;

— контролює накопичення, збереження і цільове використання матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій, центральними і місцевими органами виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, уста­новами та організаціями незалежно від форми власності, добровільни­ми формуваннями;

— перевіряє планування та стан готовності до здійснення заходів з евакуації населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— забезпечує перевірку наявності та утримання у готовності на потенційно небезпечних об'єктах локальних систем виявлення за­грози виникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем опові­щення населення, що проживає у зонах можливого ураження, та персоналу цих об'єктів;

— перевіряє наявність і готовність до використання засобів ко­лективного та індивідуального захисту, майна служби цивільного захисту, їх облік та утримання;

— на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності проводить перевірки підготовки до дій в умовах надзви­чайних ситуацій,

 

 

 

— з'ясовує причини виникнення надзвичайних ситуацій, пени конання заходів запобігання аваріям, катастрофам, пожежам;

— проводить оцінки дій органів управління, сил і засобів цивіль­ного захисту під час проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт;

— перевіряє забезпечення умов зберігання, транспортування, зне­шкодження, утилізації і поховання небезпечних речовин та виробів, разом з органами, які здійснюють державний нагляд у відповідній сфері.

Керівництво територіальними підсистемами єдиної системи ци­вільного захисту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Начальниками територіальних підсистем єди­ної системи цивільного захисту за посадою є відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та голови відповідних дер­жавних адміністрацій.

Керівники територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту за посадою є заступниками відповідних начальників територіаль­них підсистем єдиної системи цивільного захисту.

У складі спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань цивільного захисту діють:

— урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту;

— органи оперативного реагування на надзвичайні ситуації у сфері цивільного захисту;

— органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та
інших надзвичайних ситуацій.

До урядового органу державного нагляду у сфері спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади з питань цивіль­ного захисту входять підрозділи державного нагляду відповідно у сфері техногенної та у сфері пожежної безпеки, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту.

До органів оперативного реагування на надзвичайні ситуації у сфері цивільного захисту входять органи управління, сили і засоби оперативного реагування на надзвичайні ситуації у складі спеціаль­но уповноваженого центрального органу виконавчої влади цивіль­ного захисту, органи управління, сили і засоби цивільного захисту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах та районах у містах. Завдання цих органів такі:

— забезпечення готовності до дій сил і засобів, призначених для реагування на надзвичайні ситуації;

— здійснення комплексу заходів із реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків;

 

 

 

— управління підпорядкованими силами реагування, спеціаль­ними і спеціалізованими формуваннями;

— координація дій органів управління, сил і засобів цивільного за­хисту центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування під час реагування на надзвичайні ситуації.

Сили цивільного захисту. До сил цивільного захисту належать:

— оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

— спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

— аварійно-відновлювальні формування;

— спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

— формування особливого періоду;

— авіаційні та піротехнічні підрозділи;

— технічні служби та їх підрозділи;

— підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту — це спе­ціальне воєнізоване формування, яке призначене для захисту насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природ­ного і воєнного характеру, участі в територіальній обороні, міжна­родних рятувальних і гуманітарних заходах.

Сили і засоби цивільного захисту — це особовий склад органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та ава­рійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння, засоби, призна­чені для ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих та засоби індивідуального захисту.

Комплектування органів і підрозділів цивільного захисту — спе­ціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, територіальних органів управління, опе­ративно-рятувальної служби цивільного захисту, державної авіацій­ної пошуково-рятувальної служби, урядового органу державного нагляду у сфері цивільного захисту, навчальних закладі, науково-дослідних установ, підрозділів забезпечення — проводиться особами рядового та начальницького складу, слухачами і курсантами.

Регіональні та місцеві органи управління та сили цивільного захисту. До регіональних та місцевих органів управління цивільно­го захисту належать:

— Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська
та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні
адміністрації, органи місцевого самоврядування, структурні підроз­
діли з питань цивільного захисту цих державних адміністрацій та
виконавчих органів рад;

територіальні органи управління спеціального уповноваженого
центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.

До регіональних і місцевих сил цивільного захисту належать:

— аварійно-рятувальні формування і підрозділи;

— спеціалізовані аварійно-рятувальні служби;

— сили і засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

— сили і засоби територіальних підсистем єдиної системи ци­вільного захисту;

— сили і засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту;

— добровільні рятувальні формування.

Координацію діяльності центральних та місцевих органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють:

— Рада національної безпеки і оборони України в межах, перед­бачених Законом України "Про Раду національної безпеки і оборо­ни України" (183/98-ВР);

— Кабінет Міністрів України.

Для координації діяльності державних органів влади з питань цивільного захисту Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії (ради). У разі необхідності для ліквідації наслідків надзви­чайної ситуації Кабінет Міністрів України утворює спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального, місцевого та об'єктного регіонів.

Забезпечення діяльності Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначається Кабіне­том Міністрів України.

Фінансування заходів у сфері цивільного захисту, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, цільо­вих програм, ліквідації наслідків НС здійснюється з державного та місцевих бюджетів, інших джерел відповідно до законодавства.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері цивіль­ного захисту. За створення перешкод у діяльності посадових осіб державного нагляду у сфері цивільного захисту винні особи притя­гаються до дисциплінарної адміністративної, цивільно-правової, кри­мінальної відповідальності згідно із законом.

 

 

Розділ 2

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

2.1. Основи класифікації надзвичайних ситуацій

Екологічна обстановка у світі останніми роками погіршилась і вважається несприятливою. Засоби масової інформації майже що­дня повідомляють про надзвичайні ситуації, що відбуваються у світі: лісові пожежі, повені, цунамі, землетруси, обвали, зсуви, селеві потоки, виверження вулканів, урагани, смерчі, снігові й пилові бурі та інші стихійні лиха, аварії і катастрофи на підприємствах і транспорті, що супроводжуються загибеллю людей, руйнуванням населених пунктів і об'єктів господарювання, у тому числі й у сільському господарстві, а часто забрудненням і зараженням довкілля.

Щорічно в нашій країні виникають надзвичайні ситуації при­родного та техногенного характеру, що призводить до загибелі бага­тьох людей і значних матеріальних збитків.

Так, протягом 2004 р. в Україні виникло 286 НС. У зв'язку з частими стихійними лихами, аваріями і катастрофами, зростанням їх кількості в багатьох регіонах України обстановка вважається дуже складною. Така ситуація є постійною серйозною загрозою для насе­лення, зокрема кожній людині, суспільству, навколишньому середо­вищу, а в цілому і стабільності економіки держави.

Масштаби, характер руйнувань і кількість постраждалих людей залежать від типу, масштабу і місця аварії, катастрофи або стихійного лиха, від швидкості розвитку надзвичайної ситуації, особливостей ре­гіону, об'єктів господарювання і населених пунктів, що опинилися в ра­йоні надзвичайної ситуації. Таку ситуацію можна порівнювати з воєн­ними діями. Для проведення рятувальних робіт потрібне залучення великої кількості людей і матеріальних ресурсів, а несподіваний роз­виток подій скорочує час на підготовку і проведення таких заходів.

 

 

 

Зниження масштабів людських втрат (у 2004 р. від НС загинуло 412 осіб) та матеріальних збитків, запобігання надзвичайним ситуа­ціям техногенного і природного характеру, ліквідація їх наслідків є важливою загальнодержавною проблемою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади, всіх органів управління цивільної оборони, управління всіх рівнів, спеціалістів і населення.

Класифікація надзвичайних ситуацій на території України за походженням здійснюється відповідно до постанови Кабінету Мі­ністрів України від 15 липня 1998 р. № 1099 "Про порядок класифі­кації надзвичайних ситуацій", Положення про класифікацію над­звичайних ситуацій, Державного класифікатора надзвичайних ситу­ацій, затвердженого наказом Держстандарту України від 19 листо­пада 2001 р., та Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, за­тверджених наказом МНС України від 19 квітня 2003 р. № 119.

Метою класифікації НС є створення ефективного механізму оці­нювання події, що відбулася або може відбутися у прогнозований термін, та визначення ступеня реагування на відповідному рівні управ­ління.

Розглянемо важливі визначення, які використовуються в цивільній обороні.

Надзвичайні ситуації за походженням поділяють на такі. Надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні яви­ща, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану по­вітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогоспо­дарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біо­сфери тощо.

Небезпечне природне явище — це подія природного походжен­ня або результат природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть уражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи загрози, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродина­мічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Потенційно небезпечний об'єкт — це такий об'єкт, на якому використовуються, переробляються, зберігаються або транспортують­ся небезпечні радіоактивні, пожежовибухові речовини та біологічні препарати, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, и також інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

 

 

 

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що ство­рює на об'єкті або території загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспорт­них засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — великомасштабна аварія чи інша подія, що при­зводить до тяжких трагічних наслідків.

Виходячи з характеру походження подій, що зумовлюють виник­нення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконститу-ційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористич­ного акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викра­дення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встанов­лення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення, крадіж­ка зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з на­слідками застосування зброї масового ураження або звичайних за­собів ураження, під час яких виникають вторинні фактори уражен­ня населення внаслідок зруйнування атомних та гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних й токсичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих ядучих речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями" надзвичайні ситуації класифікуються за рівнями.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, ви­значаються чотири рівні надзвичайної ситуації за класифікаційни­ми ознаками.

1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це над­звичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, ЩО перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету (табл. 1).

 

 

 

Таблиця 1. Критерії визначення рівня надзвичайної ситуації

 

Рівень НС	Загинуло, осіб	Постраждало, осіб	Порушено умови життєдіяльності населення понад 3 доби, осіб
Державний			50 тис.
'Л урахуванням збитків			10 тис.
Територіальне поширення	НС поширилась або може поширитись на територію інших держав НС поширилась на територію двох регіонів, а для її ліквідації необхідні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менше ніж 1 % видатків їх бюджетів
Регіональний			10 тис.
3 урахуванням збитків	3—5	50—100	1—10 тис.
Територіальне поширення	НС поширилась на територію двох регіонів, а для її ліквідації необхідні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менше ніж 1 % видатків їх бюджетів
Місцевий			1 тис.
3 урахуванням збитків	1—2	20—50	100—1 тис.
Територіальне поширення	НС поширилась на територію, загрожує довкіллю, населеним пунктам, спорудам, а для ЇЇ ліквідації необхідні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цього об'єкта
Об'єктовий	Критерії надзвичайної ситуації не досягають зазначених показників

2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адмі­ністративних районів (міст обласного значення), Автономної Респуб­ліки Крим, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її лік­відації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що пере­вищують власні можливості одного району, але не менше одного нідсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, за­грожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків, які

 

 

впливають на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До НС місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комуналь­ної сфери та ін., що не входять до затверджених переліків потенцій­но небезпечних об'єктів.

4. Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті й наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Крім того, класифікація природних і техногенних надзвичайних ситуацій може бути проведена і за такими ознаками: загальна при­чина виникнення, вид, наслідки, терміни та масштаби прояву.

Основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій в Україні є:

— надзвичайне техногенне навантаження території;

— значний моральний та фізичний знос основних виробничих фондів більшості підприємств України;

— погіршення матеріально-технічного забезпечення, зниження виробничої і технологічної дисципліни;

— незадовільний стан збереження, утилізації та захоронения ви­сокотоксичних, радіоактивних та побутових відходів;

— ігнорування економічних факторів, вимог, стандартів;

— недостатня увага керівників відповідних органів державного управління до проведення комплексу заходів, спрямованих на запо­бігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного харак­теру та зниження їх наслідків;

— відсутність сучасних систем управління небезпечними проце­сами;

— низька професійна підготовка персоналу та населення до дій в екстремальних умовах;

— дефіцит кваліфікованих кадрів;

— низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаю­чих і екологобезпечних технологій.