Характеристика біологічного і комбінованого ураження

Біологічні засоби належать до засобів масового зараження і ура­ження людей, тварин, рослин і зараження об'єктів зовнішнього се­редовища.

Зона біологічного зараження — це територія, заражена біологіч­ними збудниками захворювань у небезпечних для людей, тварин або рослин межах.

Збудники інфекційних хвороб можуть поширюватися, збільшую­чи зону зараження, людьми, комахами, особливо кровососними, тва­ринами, гризунами, птахами. Заражатися можуть люди, сільськогос­подарські тварини і птиця, дикі звірі і птахи, повітря, місцевість, подойми, колодязі, резервуари з питною водою, фураж, сільськогоспо­дарські посіви, запаси урожаю, продукти харчування, техніка, вироб­ничі приміщення, пасовища і житлові приміщення.

Зона зараження характеризується видом біологічних засобів, роз­мірами, розміщенням відносно об'єктів господарювання, часом утворення, ступенем небезпеки і зміною із часом. Розміри осередку біологічного зараження залежать від типу, виду хвороботворних мікробів чи шкідників рослин, їх кількості, умов потрапляння та розмноження в навколишньому середовищі, метеорологічних умов, швидкості їх виявлення своєчасності проведення профілактичних і лікувальних заходів.

Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу біологічних засобів (зброї противника) виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами, як результат поширення інфекційних захворювань. Осередок біологічного ураження характеризується видом біологічних засобів, кількістю уражених людей, тварин, рослин, тривалістю дії уражуючих властивостей збудників хворосередку ураження.

На основі узагальнення даних, одержаних від санітарно-епідеміо­логічних станцій, ветеринарно-бактеріологічних лабораторій, станцій захисту рослин, медичними службами цивільного захисту і служба­ми захисту тварин і рослин встановлюються межі зони біологічного зараження й осередку ураження.

При виникненні осередку біологічного зараження для запобіган­ня поширенню інфекційних захворювань із первинного осередку, вводиться карантин і обсервація.

Карантин — це система державних заходів, які проводяться в епідемічному (епізоотичному, епіфітотичному) осередку для запобі­гання поширенню інфекційних захворювань із вогнища ураження та для повної ізоляції і ліквідації його.

Карантин передбачає ізоляцію колективу, всередині якого виникли інфекційні хвороби, з госпіталізацією хворих, обсервацією тих, хто був у контакті з ними, медичним і ветеринарним спостереженням за рештою. З цією метою проводяться такі адміністративно-господарські заходи: забороняються в'їзд і виїзд людей, вивезення тварин, про­дукції тваринництва і рослинництва, прийом посилок. Проводяться протиепідемічні, ветеринарно-санітарні, санітарно-гігієнічні, протиепізоотичні лікувально-профілактичні заходи.

Навколо осередку встановлюють охорону. Через спеціальні пун­кти під контролем медичної служби ЦО організують постачання людей, які знаходяться в осередку.

Обсервація — це система заходів спостереження за ізольовани­ми людьми або тваринами, які прибули з осередку, на який наклали

карантин, або перебувають у загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.

Ці заходи включать обмеження в'їзду і виїзду, вивезення з осе­редку майна, урожаю, продукції тваринництва без попереднього зне­зараження і дозволу медичної й ветеринарної служб, посилений ме­дичний контроль за продуктами харчування і водою.

В осередку біологічного зараження проводять профілактичні й санітарно-гігієнічні заходи, дезинфекцію і санітарну обробку людей, тварин, води, техніки та ін.

Особовий склад формувань цивільного захисту, робітники і служ­бовці, які перебувають в осередку, для його ліквідації переводяться на казармене становище.

Тривалість карантину і обсервації встановлюють, виходячи із три­валості максимального інкубаційного періоду захворювання.

Для підриву економіки держави, виведення із строю людей, зни­щення поголів'я сільськогосподарських тварин, зменшення продукції тваринництва і рослинництва таке ураження може бути організова­не противником у мирний час диверсійним методом, а у воєнний час в результаті застосування біологічної зброї як зброї масового ура­ження стратегічного призначення.

Біологічна зброя — це спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, оснащені біологічними засобами і призначені для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин, посівів сільськогосподарських культур, псування продуктів харчування, па­лива, техніки і води.

У спеціальній літературі зустрічається термін "бактеріологічна зброя", який широко застосовувався раніше, коли основою уражаючої дії такої зброї вважали застосування тільки патогенних мікробів із бактерій. Але пізніше основою бактеріологічної зброї стали не тільки бактерії, а й віруси, рикетсії, грибки та шкідники рослин, тому на сучасному етапі більш відповідними є терміни "біологічна зброя", "біологічні засоби" тощо.

Для псування запасів продовольства, нафтопродуктів, деяких видів військового майна, оптичних приладів та іншого обладнання за пев­них умов можуть бути застосовані бактерії, грибки, які можуть швид­ко розкладати нафтопродукти, ізоляційні матеріали, прискорювати корозію металевих виробів, окислення місць паяння контактів електричних схем, що може призвести до різних порушень і виходу з ладу складного електричного й оптичного обладнання.

Застосування біологічних засобів пов'язане з властивостями па­тогенних мікробів у природних умовах проникати в організм люди­ни і тварини такими шляхами:

— з повітрям через органи дихання — аерогенний, повітряно-крапельний шлях;

— з продуктами харчування і водою через травний тракт — аліментарний шлях;

— через непошкоджену шкіру в результаті укусів заражених кровососних членистоногих — трансмісійний шлях;

— через слизові оболонки рота, носа, очей, а також через пошкоджену шкіру — контактний шлях.

З воєнною метою вивчені й запропоновані такі способи бойового застосування біологічних засобів:

— розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шару повітря частинками аерозолю — аерозольний спосіб;

— розсіювання штучно заражених біологічними засобами кровососних переносників — трансмісійний спосіб;

— зараження біологічними засобами повітря і води в замкнутих просторах (об'ємах) за допомогою диверсійного спорядження — диверсійний спосіб.

Наукові розробки біологічних засобів та їх застосування для ура­ження противника були розпочаті командуванням німецької армії ще в роки Першої світової війни.

Під час Другої світової війни в Німеччині в секретних науково-дослідних центрах розроблялися методи вирощування збудників небезпечних та інфекційних хвороб людей, сільськогосподарських тварин та способи їх застосування як біологічної зброї.

З 1940 по 1944 р. японська армія більше 11 разів застосовувала різні види біологічних засобів проти китайських військ і мирного населення, в результаті цього в ряді міст і районів Китаю спалахнула епідемія чуми.

Поширення на великій території за короткий час масового захво­рювання людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, частин світу, материки — це називають пандемією. Охоплення великих територій ураження хворобою рослин називаєть­ся епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях — епізоотією.

На утворення і поширення біологічного осередку ураження впли­вають такі особливості біологічних засобів:

— можливість масового ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин збудниками особливо небезпечних інфекційних хвороб і шкідниками сільськогосподарських рослин на великих територіях;

— можливість проникнення з повітрям у житлові, виробничі й тваринницькі приміщення та негерметизовані укриття;

— здатність малої кількості збудника хвороби спричиняти захворювання людей, тварин і рослин, швидко поширюватись і розростатися до епідемій, епізоотій, епіфітотій;

— здатність багатьох захворювань передаватися від хворого організму здоровому і швидко поширюватися серед людей і тварин;

— наявність інкубаційного періоду, протягом якого може статися масове перезараження людей, тварин;

— здатність тривалий час зберігатися у навколишньому середовищі, в заражених комахах, кліщах, гризунах;

— можливість застосування з диверсійною метою для зараження продуктів харчування, урожаю, кормів, води для поширення епідемій і епізоотій;

— складність діагностики захворювань людей, сільськогосподар­ських тварин та індикації збудників у випадку застосування ворогом бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів у складі комбінованих рецептур.

Переносниками збудників хвороб можуть бути комахи і гризуни, які можуть заражатися в навколишньому середовищі (на нечисто­тах, трупах чи їх рештках) і потім механічно розносити (передавати) інфекцію.

Антропозоонозні захворювання — загальні для людей і тварин. До них належать бактеріальні — чума, сибірка, туляремія, сап, меліоїдоз; вірусні — пситакоз, енцефаломієліти, ящур; рикетсійні — купропасниця, плямиста пропасниця Скелястих гір; мікози — кокцидіоїдомікоз.

Небезпечні інфекційні хвороби, які уражають людей: вірусні — натуральна віспа, жовта пропасниця, грип; бактеріальні — холера, черевний тиф; рикетсійні — висипний тиф.

Чума — гостре інфекційне захворювання людей і тварин. Інку­баційний період триває 1—3 доби. Поширюється блохами, повітря­но-краплинним шляхом, через заражену воду, продукти і корми. Збуд­ник стійкий у навколишньому середовищі. Хворий дуже небезпеч­ний для оточення. Це найбільш заразна і важка хвороба з групи інфекційних, які викликають хвороботворні бактерії.

Для чуми характерні висока температура, загальмована свідомість, ураження серцево-судинної системи й різко виражені запальні зміни в лімфатичних вузлах, легенях та інших органах. Основні форми чуми: бубонна, легенева, септична, кишкова і шкірна. Кишкова і шкірна форми чуми як самостійні зустрічаються рідко.

Сибірка — гостре інфекційне захворювання сільськогосподар­ських тварин і людей. Людина може заразитися нею під час догляду за хворими тваринами, контакті з предметами, продуктами, шкура­ми, вовною, зараженими спорами, під час використання зараженого м'яса, а також вдиханні пилу, в якому є спори збудника. Влітку можна захворіти від укусу зараженого ґедзя або мухи-жигалки. Інку­баційний період — 1—3 доби.

Залежно від проникнення збудника в організм сибірка може бути шкірної, легеневої і кишкової форми захворювання.

Шкірна форма сибірки починається з появи на місці проникнен­ня мікробів червоної плями, яка свербить, потім перетворюється на твердий вузлик, на вершині якого утворюється пухир.

При легеневій формі розвивається запалення легень внаслідок потрапляння збудника через дихальні шляхи. Симптоми: озноб, температура 40° і більше, тиснення в грудях, кашель, різкий біль, сльозотеча, голос хриплий, нежить. Кашель супроводжується виділенням рідкого кров'янистого мокротиння. Без лікування хвороба часто закінчуються смертю хворого.

Кишкова форма сибірки виникає при зараженні через рот. У хворого тяжке запалення кишкового тракту, частіше тонких кишок, утворюються виразки. Хвороба розвивається гостро: з'являються сильний ріжучий біль у животі, блювота жовчю з домішкою крові, здуття живота, частий кров'яний пронос.

Проти сибірки є вакцини і сироватки. Строк карантину встановлюється на 8 діб.

Холера — гострозаразне кишкове захворювання людини. Зара­ження відбувається через воду, продукти, комах, розпилення в повітрі. Інкубаційний період триває 1—5 днів. Збудник у воді зберігається до одного місяця, у продуктах — 4—20 днів. Захворювання характеризується важким отруєнням мікробними токсинами, виснажливими проносами і блювотою, різким зневодненням організму. Хворий швидко худне, з'являється синюшність, температура падає до 35° і нижче, настають судороги і затьмарення свідомості. Смертність становить до ЗО %. Строк карантину — 6 діб.

Черевний тиф — гостре інфекційне захворювання внаслідок проникнення збудника хвороби у шлунково-кишковий тракт із зараженими водою і продуктами. У навколишнє середовище збудник з хворого організму виділяється із сечею і калом, може зберігатися від кількох днів до кількох місяців, особливо довго на харчових продуктах. Інкубаційний період — 7—23 дні.

Захворювання супроводжується високою температурою, загальною інтоксикацією, болючістю у ділянці живота, проносом, затьмаренням свідомості, висипом на шкірі грудей і живота у вигляді дрібних рожевих цяточок. Якщо не проводити лікування, смертність досягає 20 %. Для профілактики застосовують вакцину.

Висипний тиф — гостре інфекційне захворювання людей. Зараження від хворого до здорового передається вошами. У хворого висока температура, сильний головний біль і висип, біль у всьому тілі. Збудник рикетсії зберігається у висушеному вигляді до 3—4 тижнів. Смертність без лікування -— до 40 %, при лікуванні — 5 %.

Натуральна віспа — гострозаразне епідемічне захворювання лю­дини. Зараження відбувається через дихальні шляхи, пошкоджену шкіру і слизові оболонки, при контакті з хворою людиною і зараженими предметами, інкубаційний період 13—14 днів. Хвороба починається гостро з ознобу, підвищенням температури до 40°. На 4— 5-й день захворювання на обличчі й тілі з'являються вузлики, які перетворюються на пухирці, потім вони нагнивають кров'ю (чорна віспа). Пухирці підсихають, утворюються кірочки, які відпадаючи за­лишають після себе сліди у вигляді віспинок. Смертність досягає 40 %, серед вакцинованих — до 10 %. Карантин становить до 17 днів.

До небезпечних інфекцій, які можуть уражати людину, належать жовта пропасниця, пситакоз, грип, сап, Купропасниця, туляремія, плямиста пропасниця Скелястих гір.

Кокцидіоїдомікоз — глибокий мікоз — уражує людей і тварин. Інкубаційний період триває 8-—15 днів. Хворий дуже небезпечний для оточення. Важко піддається лікуванню.

Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне поши­рення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи бага­тьох видів тварин у часі та просторі на території не менше ніж одно­го району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території.

На території України найбільш поширені такі епізоотичні хворо­би: туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, класична чума сви­ней, хвороба Марека, хвороба Гамборо, сальмонельози, сказ, сибірка. Більшість припадає на поодинокі випадки захворювання тварин на сибірку та сказ.

Ураження сільськогосподарських тварин може статися:

— від збудників інфекційних захворювань, які уражають людей і тварин — сибірки, ящуру, енцефаліту коней, сапу, туляремії, Ку-пропасниці та ін.;

— збудників інфекційних захворювань, властивих тільки тваринам — чуми ВРХ, африканської чуми свиней, африканської чуми однокопитних тощо.

Сибіркою можуть хворіти майже всі тварини. Залежно від спосо­бу проникнення в організм збудника може виникати легенева, шкірна або кишкова форма сибірки. Інкубаційний період триває 1—7 днів.

Перебіг хвороби при легеневій і кишковій формі — важкий, температура досягає 40° і більше. Смертність без лікування до 90 %. При лікуванні настає одужання. Збудник — спороутворюючий мікроб, зберігає життєздатність у зовнішньому середовищі кілька років. За­ражені тварини та їх трупи небезпечні, тому що вони можуть бути джерелом зараження. Встановлюється карантин до 15 днів.

Чума ВРХ — вірусне захворювання. Збудник передається з інфікованими кормами, підстилкою, водою. Захворювання харак­теризується швидким перебігом, високою заразністю і масовою за­гибеллю худоби до 90—95 %. Температура до 40—41°, слизогнійні витікання із носа, кон'юнктивіти, слинотеча і неприємний запах із рота. Смертність досягає 50—100 %. Для профілактики є вакцина. Тварин з явними ознаками хвороби і високою температурою про­тягом 2—3 днів забивають, трупи спалюють зі шкурою. Карантин становить 21 день.

Ящур — захворювання ВРХ, свиней, овець, кіз. Передача інфекції відбувається аеральним шляхом, через корм. Збудник знаходиться у молоці, фекаліях і сечі хворих тварин. Інкубаційний період 2—7, інколи до 20 днів. Висока температура, розвиваються афтозні (ма­ленькі пухирці) ураження в роті, під копитами, на вимені. Це харак­терні ознаки ящуру. Смертність ВРХ — до 70 %, у свиней — до 80 %. Карантин становить 14 днів.

Чума свиней — заразне інфекційне захворювання, вірус стійкий у зовнішньому середовищі. Смертність досягає 80 %. Для захисту є вакцина і сироватка.

Африканська чума свиней — дуже заразне і небезпечне захворю­вання. Зараження відбувається через повітря, воду, корми, гризунів, птахів, на пасовищах. Інкубаційний період 3—9 днів, інколи до З тижнів. Симптоми: висока температура, блювота, на слизових оболонках численні крововиливи, задихання, гнійний кон'юнктивіт, за­пори змінюються проносами, хода хитка, на тілі червоні плями, судо­ми, параліч. Смертність висока — до 100 %. Заходи ліквідації хворо­би — ізоляція осередку і забій тварин, карантин.

Епіфітотія. Хвороби та шкідники сільськогосподарських культур. Епіфітотія — масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворю­вання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, при якому уражено більше 50 % їх поверхні.

Зараження сільськогосподарських культур або лісів може бути природного чи штучного походження.

Біологічний осередок ураження рослин може бути викликаний вірусами, бактеріальними, грибковими хворобами і найбільш небез­печними шкідниками.

На території України у посівах зернових культур бувають епіфі­тотії бурої листкової іржі, інколи стеблової (лінійної) іржі, борошни­стої роси, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні був спалах розвитку небезпечного шкідника озимої пшениці — клопа черепашки.