Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях

ра повітря нижча 5 °С, застосовують хлористий сульфурил або гаря­чий 5 —10 %-й розчин їдкого натру. Втрати дегазуючого розчину 0,5 — 0,7 л / м².

Металеві предмети (відра, лопати та ін.) дегазують обпалюванням, кип'ятінням протягом 2 год у воді (з добавкою 1—2 % лугу) або протиранням ганчір'ям, змоченим у гасі (бензині).

Дерев'яні предмети (корита, годівниці) дегазують хлорновапня- ною кашкою або розчинами інших дегазуючих засобів з наступним (через 1,5—2 год) промивання водою.

Мішки, брезенти дегазують кип'ятінням (протягом 1—2 год) з наступним промиванням чистою водою.

Дегазація одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захисту здійснюється кип'ятінням, пароаміачною сумішшю, пранням і про­вітрюванням.

Дегазація кип'ятінням проводиться в бучильних установках БУ-4М або інших місткостях для верхнього одягу і головних уборів зі штучного хутра (дегазацію хутряних і шкіряних виробів цим спо­собом проводити неможливо).

Дегазація способом прання полягає в розкладі та змиванні от­руйних речовин водними розчинами миючих засобів при високих температурах. Дегазації пранням підлягають вироби з бавовняних тканин, а також ватяний одяг. Як миючий розчин використовується 0,3 %-й розчин порошку СФ-2У (СФ-2).

Дегазація провітрюванням (природна дегазація) може бути вико­ристана для всіх видів одягу, взуття й індивідуальних засобів захи­сту. Вона проводиться, якщо є час і немає інших засобів дегазації. Дегазація провітрюванням найбільш швидко проходить у літніх умовах при температурі 18 — 25 °С.

Речі та предмети, які не можна кип'ятити, необхідно провітрюва­ти 6 діб влітку і 45 діб взимку або дегазувати в спеціальних камерах (приміщеннях) при температурі 70 — 80 °С.

Зерно, уражене парами і туманами ОР і СДЯР, дегазують про­вітрюванням на відкритому повітрі. Самодегазація в теплий період може настати: при ураженні зарином і табуном — через 2 — 4 доби, іпритом через 5 —10 діб, зоманом через 20 — 45 діб.

Фураж (зерно, сіно, солому), заражений ОР типу зарин, зоман, Ві-Ікс, обробляють розчином 4 %-го гідроокису натрію і 2 %-го пергідролю при витратах 6 —10 л/м®. Фураж залишають після об­робки на 1—2 доби і потім обстежують на залишкову зараженість.

Зерно, січку соломи і сіна, коренеплоди, заражені фосфороорганіч- ними речовинами й ОР типу іприт, завантажують у кормозапарник і пропарюють 3 год. Пара, яка відводиться з кормозапарника, має проходити через дегазуючий розчин.

Основний спосіб дегазації фуражу, зараженого крапельно-рідин- ною ОР, — зняття верхнього зараженого шару товщиною 10 —15 см із зернофуражу і 20 — 25 см сіна і соломи.

Воду дегазують фільтруванням і хлоруванням. Із колодязя воду відливають або відкачують, а дно і стінки шахти обробляють хлор- но-вапняною кашкою, із дна знімають шар 10 см. Після наповнення водою, її знову відливають і після нового наповнення перевіряють на наявність ОР.

Засоби захисту дегазують пароаміачним способом або гарячим повітрям.

При ураженні майна ФОР дегазують вимочуванням у 2 %-му розчині соди, аміаку або іншого лугу при температурі 15 °С протя­гом 1,5 год. Шкіряні та інші вироби дегазують гарячим повітрям при температурі 70 °С протягом 6 год.

Дезінфекція — це заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб та їх токсинів. Дезінфекцію проводять хімічним і фізичним способом, які застосовують як окремо, так і в комбінації.

Дезінфекція може бути газова, волога і термічна. Проводять її після встановлення санепідстанцією, ветлабораторією зараженості людей, тварин, кормів, території, продуктів харчування, води.

Дезінфекція одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захи­сту здійснюється обробкою пароповітряною або пароформаліновою сумішшю, кип'ятінням, замочуванням у розчинах для дезінфекції (або протиранням ними), пранням.

Обробка пароповітряною сумішшю використовується для дезін­фекції всіх видів одягу та індивідуальних засобів захисту, крім хут­ряних і валяних виробів, які підлягають обробці пароформаліновою сумішшю, відповідно до інструкцій експлуатації дезінфекційно-ду- шових автомобілів (ДДА), дезінфекційно-душових автомобілів-при- чепів(ДДП).

Обробка кип'ятінням використовується для дезінфекції виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту, виготовле­них з гуми і прогумованих тканин. Дезінфекція кип'ятінням про­водиться в бучильній установці БУ-4М, дезінфекційних бучильни- ках і в різних підручних засобах (баках, котлах, бочках тощо).

Дезінфекція замочуванням у розчинах для дезинфекції застосо­вується для виробів з бавовняних тканин та індивідуальних засобів захисту. Дезінфекція одягу та індивідуальних засобів захисту при зараженні вегетативними формами мікробів проводиться замочуван­ням у 5 % -му водному розчині фенолу, лізолу або нафталізолу (при зараженні вірусом натуральної віспи концентрація збільшується до 8 %), 3 %-му розчині монохлораміну або в 2,5 %-му розчині фор­мальдегіду протягом 1 год. При зараженні споровими формами мікробів замочування проводиться в 10 % -му розчині формальдегіду протягом 2 год.

Дезінфекція одягу і індивідуальних засобів захисту методом пран­ня проводиться за спеціальними технологіями.

Для дегазації і дезінфекції бавовняного одягу, індивідуальних засобів захисту і брезентів, а також предметів домашнього побуту призначена бучильна установка БУ-4М.

Приміщення і території сильно зрошують дезінфікуючим розчи­ном, а потім проводять механічне очищення. Обробку повторюють тричі з інтервалом 1 год. Для дезінфекції застосовують розчин хлор­ного вапна з вмістом 5 %-го активного хлору, 10 %-й розчин їдкого натру, 4 %-й розчин формальдегіду, 5 %-й розчин однохлористого йоду та інші препарати.

Для газової дезінфекції приміщень застосовують бромистий ме­тил, картос (суміш окису етилену з вуглекислим газом у співвідно­шенні 1: 9) для знищення спорових і вегетативних форм мікробів, а також хлорпікрин — для знищення вегетативних форм. Перед дез­інфекцією приміщення герметизують. Бромистий метил застосову­ють прямо з балонів, а хлорпікрин з апарата 2-АГ.

Скирти сіна і соломи обробляють 2 рази з проміжком часу 24 год 4 %-м розчином формальдегіду з розрахунку 2 л розчину на 2 м® поверхні скирти. Розчин подається під тиском не менше 500 кПа (5 атм) і розпилюється до дрібнодисперсного стану.

Зерно, комбікорм, заражені спорами мікроби, занурюють у 4 %-й розчин формальдегіду на 24 год і на 2 год у 2 %-й розчин хлораміну в місткостях, які щільно закриваються. Після цього зерно і комбі­корм висушують до повного знищення запаху.

Продовольче і кормове зерно, насипане на токах або в коморах, можна обробляти 3 — 5 % -м водним розчином перекису водню з роз­рахунку 2 л /м².

Зерно, крупи, концентровані корми, заражені неспоровими збуд­никами, можна знезаражувати пропарюванням, кип'ятінням або про­жарюванням. Використовують барабанні сушарки з температурою 250 °С і тривалістю обробки 10 хв.

Зерно, комбікорми, що зберігаються у звичайних мішках з ткани­ни, можна обробляти, не розв'язуючи мішки, протягом 8 год 4 % -м розчином формальдегіду або 3 год 6 % -м розчином перекису водню чи 2 год 2 % -м розчином хлораміну.

М'ясо, поверхня якого заражена спорами сибірки, витримують 7 діб у спороцидному розсолі — 15 % -й розчин кухонної солі, 1 %-й — перекису водню і 1 %-й — оцтової кислоти. М'ясо, заражене поверх­нево бактеріальними аерозолями, необхідно варити 2 год, жири, вершкове масло необхідно перетопити, молоко прокип'ятити. Хлібо­булочні вироби, крупи, вермішелі прожарити в духовці при темпера­турі 120 °С протягом ЗО хв.

Воду знезаражують розчином хлорного вапна, на кожний м¹ води додають 0,5 л цього розчину, а при споровій мікрофлорі — 4 л, після цього воду перемішують і залишають на 10 —12 год, а потім відлива­ють чи відкачують.

Найбільш простий і доступний спосіб дезінфекції води — кип'я­тіння. При зараженні споровидними формами мікробів воду кип'я­тять не менше 2 год.

Використання знезаражених продуктів, кормів і води можуть до­зволити санітарно-епідеміологічна і служба ветеринарної медицини.

Знезаражуючі речовини і розчини. Розчин для дезактивації го­тується на основі порошку СФ-2У (СФ-2) шляхом розчинення ос­таннього у воді з розрахунку отримання 0,15 %-го розчину (на 20 л бідон (каністру) — ЗО г, на 100 л бочку — 150 г, на цистерну 6000 л — 9 кг).

Миючий порошок СФ-2У — однорідний дрібнодисперсний поро­шок від блідо- до темно-жовтого кольору, добре розчиняється у воді при температурі 10 —15 °С, розфасовується в пакети масою 300, 500, 750 г.

Розчин для дегазації ХЧ, це 5 % -й розчин гексахлормеламіну (ДТ-6) або 10 % -й розчин дихлораміну (ДГ-2 і ДТХ-2) у дихлоретані, при­значається для дегазації Х-газів отруйних речовин типу іприт, і для дезінфекції. Температура замерзання розчину — -35 °С.

Розчин для дегазації № 2-ащ — водний розчин 2 % їдкого натрію, 5 % моноетаноламіну і 20 % аміаку; призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання — -40 °С.

Розчин для дегазації № 2-бщ — водний розчин 10 % їдкого натру, 25 % моноетаноламіну; призначається для дегазації отруйних речо­вин типу зоман. Температура замерзання розчину — ЗО °С.

Якщо немає розчинів для дегазації № 2-ащ і № 2-бщ для дега­зації приладів і техніки, заражених отруйними речовинами типу зоман, може використовуватися 20 — 25 %-й водний розчин аміаку або 5 —10 %-й водний розчин їдкого натру.

Водна суспензія ДТС-ГК використовується в дегазаційних маши­нах і комплектах для дегазації приладів і техніки, які заражені Х-газами й іпритом.

Водні кашки ДТС-ГК і хлорного вапна використовуються для дегазації і дезінфекції металевих, гумових і дерев'яних виробів. Кашки готуються шляхом ретельного перемішування двох об'ємів

ДТС ГК або хлорного вапна з одним об'ємом води. Для дегазації отруйних речовин можуть використовуватись розчинники: дихлор­етан, бензин, гас, дизельне паливо, спирт, а також 0,3 % -ві водні роз­чини миючих порошків СФ-2У, "Дон", "Ера" та ін. Усі вказані розчи­ни не знищують отруйні речовини, а тільки сприяють змиванню їх із зараженої поверхні.

Речовини, які використовують для виготовлення розчинів для дегазації: гексахлормеланін, дихлорамін, їдкий натр, аміачна вода, моноеталноламін, ДТС-ГК, хлорне вапно.

Гексахлормеланін (ДТ-6) — кристалічний порошок білого або сла- бо-жовтого кольору із запахом хлору. Не розчиняється у воді, добре розчиняється в дихлоретані. Температура плавлення 125 —135 °С.

Дихлораміни (ДТ-2, ДТХ-2) — білі або злегка жовтуваті порошки із запахом хлору. В сухому вигляді стійкі, у воді не розчиняються, добре розчиняються в дихлоретані.

Дихлоретан — летуча, безколірна або злегка жовтувата рідина із запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння — +84 °С, температура замерзання — -35 °С. У воді не розчиняється, при підпа­лювані горить. При потраплянні в організм людини викликає силь­не отруєння або смерть, пари шкідливі при тривалому вдиханні. Дихлоретан використовується як розчинник речовин ДТ-6, ДГ-2, ДГХ-2 для дегазації.

їдкий натр (каустична сода) — білі шматки або дрібні лусочки. На повітрі поглинає воду, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється у воді. Концентровані розчини (більше 3 — 5 %) роз'їда­ють шкіру людини і руйнують тканини, взуття.

Аміачна вода — це 20 — 25 %-й розчин аміаку у воді. Вона ви­кликає подразнення слизових оболонок очей і носа, на шкіру люди­ни практично не діє. Температура замерзання аміачної води зале­жить від наявності в ній аміаку і становить для 8 % -го розчину — 10 °С, для 12 %-го розчину — 17, для 25 %-го розчину — 40 °С.

Моноеталоамін — в'язка рідина жовтого кольору, що має слаб­кий аміачний запах, не діє на шкіру людини. Технічний продукт має не менше 80 % головної речовини.

2/3 головна сіль гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК) — це білий поро­шок із запахом хлору. У воді розчиняється помірно, в органічних розчинниках не розчиняється; потрапляючи на шкіру, може ви­кликати подразнення. Під дією тепла, вологи і вуглекислоти повітря розпадається. Тому має зберігатися и герметичній тарі в прохолод­ному місці, закритому від прямих променів сонця.

Хлорне вапно — речовина білого або злегка жовтого кольору, по­дібна за властивостями до ДТС-ГК, під якої відрізняється меншою активністю для дегазації та дезінфекцією, у воді розчиняється погано, не розчиняється в органічних розчинниках, гігроскопічна.

Для дезінфекції приладів і техніки використовують розчини фор­мальдегіду, фенолу та його похідні (крезол, лізол, нафтозол); розчин для дегазації № 1, № 2-ащ, № 2-бщ; суспензії і кашки ДТС ГК і хлор­ного вапна; водні розчини порошку СФ-2У (СФ-2).

Водні розчини миючих засобів мають слабку дію на хвороботвор­них мікробів і використовуються тільки для зниження засівання мікробами поверхонь і нейтралізації токсинів.

Для дезінфекції приладів і техніки, що заражені вегетативними формами мікробів, використовується 3 — 5 % -й розчин формальдегі­ду, 1 % -ва суспензія ДТС-ГК, 2 % -й розчин монохлораміну. Для дез­інфекції приладів і техніки, що заражені споровими формами мікробів, найбільш ефективним є 17 — 20 %-й водний розчин формальдегіду (формаліну), що містить 10 % за масою монохлораміну (20 кг моно­хлораміну на 80 л води); суміш ретельно перемішується до повного розчинення монохлораміну. Потім перемішуються різні об'єми отри­маного розчину і формаліну.

Формальдегід — безкольоровий задушливий газ, що розчиняєть­ся у воді. Використовується 35 — 40 % водний розчин формальдегі­ду, який називається формаліном.

Фенол — тверда речовина рожево-коричневого кольору, добре роз­чиняється у воді. У практиці частіше використовується зафарбована в рожевий колір рідка карболова кислота, що складається з 90 % фенолу і 10 % води.

Крезол — масляниста темно-бура рідина, слабко розчиняється у воді, добре розчиняється у кислотах і лугах; використовується у ви­гляді 3 — 5 % - х гарячих мильних крезолових розчинах.

Лізол — розчин крезолів у рідкому (калійному) милі, червоно-бура масляниста рідина, що добре розчиняється в воді, для дезінфекції при­ладів і техніки використовується 3 — 5 % -й водний розчин.

Нафтазол — суміш 65 % нафтенового мила, 35 % крезолу, що діє при дезінфекції і митті, як 5 —10 %-й водний розчин використо­вується з тією же метою, що лізол.

Санітарна обробка. Санітарна обробка є складовою частиною спеціальної обробки. Це комплекс ліквідації забруднення радіоак­тивними речовинами, зараження небезпечними (ОР і СДЯР) хімічни­ми і біологічними засобами особового складу формувань ЦЗ і насе­лення. Санітарна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова санітарна обробка — це механічне очищення й оброб­ка відкритих ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, 313 або обробка за допомогою індивідуальних протихімічних пакетів.

Виконують її в осередку ураження під час проведення рятувальних і невідкладних робіт, вона є тимчасовим заходом.

Повна санітарна обробка — це знезаражування тіла людини із заміною білизни й одягу. Мета обробки — повне знезаражування від радіоактивних, хімічних речовин і біологічних засобів тіла і сли­зових оболонок, одягу, взуття, 313. її проводять особовому складу ЦЗ і населенню після виходу із зон зараження, забруднення РР і осе­редків ураження служба санітарної обробки ЦЗ силами формувань об'єкта, які розгортають стаціонарні обмивальні пункти або обми- вальні майданчики, розділені на "брудну" і "чисту" половину.

Організація життєзабезпечення населення у разі загрози виник­нення НС передбачає проведення заходів, розроблених органами дер­жавної влади, органами управління ЦЗ, адміністрацією підприємств, організацій завчасно, а також у разі надзвичайних ситуацій з метою створення умов для виживання населення, яке може опинитися в районах аварій, стихійних лих і осередках ураження.

Життєзабезпечення — це задоволення нормативного мінімуму життєвих потреб населення, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації, надання йому житлово-комунальних послуг і дотримання встановлених соціальних гарантій на період проведення рятуваль­них робіт.

Основними заходами життєзабезпечення є: організація бази хар­чування в районах лих та тимчасове розселення у безпечних райо­нах на період рятувальних робіт; забезпечення населення одягом, взуттям та товарами першої необхідності; надання фінансової допо­моги потерпілим; медичне обслуговування та санітарно-епідеміоло- гічний нагляд у районах тимчасового розміщення.

Невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, тягне за собою на­кладання штрафу на посадових осіб від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Те саме діяння, вчинене повторно протягом року після накладен­ня адміністративного стягнення, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 188-16 Кодексу України).

Під час великих стихійних лих, катастроф у людей виникають нервово-психічні розлади, психічні збудження, затьмарення свідомості.

Внаслідок землетрусу в Ташкенті в 1966 р. у 75 % населення було зареєстровано розгубленість і реакції страху, зниження ціле­спрямованої діяльності, у 14 % постраждалнх були гострі реактивні стани протягом доби, а у 11 % — тривалі реактивні збудження.

Таким чином великі стихійні лиха, катастрофи супроводжуються не тільки великими руйнуваннями, травмами, опіками, а й панікою, розгубленістю, що призводить до паралічу інстинкту самозбережен­ня, що робить людей нездатними до самозахисту та надання допомо­ги постраждалим.

Список літератури

1. Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические приборы и измерения. — К.: Урожай, 1990. — 144 с.

2. Александров В.Н., Емельянов В.И. Отравляющие вещества. — М.: Воениздат, 1990. — 270 с.

3. Алтунин А.Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. — М.: Стройиздат, 1976. — 225 с.

4. Белов АД., Киршин ВА. Ветеринарная радиобиология. — М.: Агропромиздат, 1987. — 287 с.

5. Болезни сельскохозяйственных культур: В 3 т. / Под общей ред. В.Ф. Пересыпкина. — Т. 1.: Болезни зерновых и зернобобовых куль­тур. — К.: Урожай, 1989. — 213 с.

6. Гродзинский Д.М. Радиобиология растений. — К.: Наук, дум­ка, 1989. — 384 с.

7. Гудков ИМ. Основы общей и сельскохозяйственной радиобио­логии. — К.: Изд-во УСХА, 1991. — 328 с.

8. Десять лет после аварии на Чернобыльской АБС. Национальный доклад Украины, 1996 год / А.И. Авраменко, Ю.Г. Антипкин, Г.Ф. Апасов и др. — К.: Минчер и обы ль, 1996. — 198 с.

9. Дуриков А.П. Оценка радиационной обстановки на объекте народного хозяйства. — М.: Воениздат, 1975. — 95 с.

10. Егоров П.Т., Шляхов И А., Алабин Н.И. Гражданская оборона.

— М.: Высш. шк., 1977. — 302 с.

11. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності у сфері цивільної оборони та захисту населення і територій від над­звичайних ситуацій" № 666-ІУ. — К., 2003.

12. Закон України "Про Цивільну оборону України" ВРУ № 297-ХІІ.

— К., 1993.

13. Закон України "Про внесення змін до Закону України про Цивільну оборону України" ВРУ № 555-ХГУ. — К., 1999.

14. Закон України "Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру" № 1809-ІИ.

— К., 2000.

15. Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від № 135-ІУ, 24 червня 2004. — К., 2004.

16. Защита животных от поражения ядерным оружием / В.М. Ка­раваев, В.Л. Кодяков, Г.Н. Коржевенко, В.Г. Ильин. — М.: Колос, 1970. — 399 с.

17. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения / Г.П. Демиденко, Е.П. Кузьменко, П.П. Орлов и др. — К.: Высш. шк., 1989. — 371 с.

18. Защита от оружия массового поражения / Под ред. В.В. Мяс- никова. — Воениздат, 1989. — 371 с.

19. Каммер Ю.Ю., Харкевич А.Е. Аварийные работы в очагах по­ражения. — М.: Энергоиздат, 1990. — 287 с.

20. Киршин ВА., Бударков ВА. Ветеринарная противорадиацион­ная защита. — М.: ВО " Агр оир оми з д ат", 1990. — 207 с.

21. Коваленко Л.И. Радиометрический ветеринарно-санитарный контроль кормов животных и продуктов животноводства. — К.: Урожай, 1987. — 192 с.

22. Коваленко Л.І. Радіаційна ветеринарно-санітарна експертиза об'єктів ветеринарного контролю. — К.: Вища шк., 1994. — 317 с.

23. Козлов В.Ф. Справочник по радиационной безопасности. — М.: Энергоатомиздат, 1991. — 351 с.

24. Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій: Указ Президента України. — К., 1999.

25. Максимов М.Т., Оджагов Г.О. Радиоактивные загрязнения и их измерения. — М.: Энергоиздат, 1989. — 304 с.

26. Маиікович В.П., Панченко. Основы радиационной безопаснос­ти. — М.: Энергоатомиздат, 1988. — 224 с.

27. Мащенко Н.М., Мурашко ВА Радиационное воздействие и радиационная защита населения при ядерных авариях на атомных электростанциях. — К.: Выща шк., 1992. — 224 с.

28. Мигович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. — К.: ЗАТ "Україн­ська технологічна група", 1998. — 526 с.

29. Нормы радиационной безопасности НРБ-76/87 и основные санитарные правила работы с радиоактивными веществами и дру­гими источниками ионизующих излучений ОСП-72/87. — М.: Энер­гоатомиздат, 1988. — 160 с.

30. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) / МОЗ Украї­ни. — К., 1997. — 122 с.

31. Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н. А. Лощилов, О.Ф. Немец, В.А. Поярков. — К.: Урожай, 1991. — 472 с.

32. Положення про Цивільну оборону України: Постанова КМУ № 299. — К., 1994.

33. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської ката­строфи (МНС): Указ Президента України № 1005/96. — К., 1996.

34. Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру: Постанова КМУ № 1198. — К., 1998.

35. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій: По­станова КМУ № 1099. — К., 1998.

36. Радиация: Дозы, эффекты, риск. — М.: Мир, 1990. — 78 с.

37. Рекомендации по ведению сельского и лесного хозяйства в условиях радиоактивного загрязнения территории Украины в ре­зультате аварии на Чернобыльской АЕС на период 199 1 —1997 гг. — К., 1991. — 112 с.

38. Рожинский М.М., Катовский Г.Б. Оказание доврачебной по­мощи. — М.: Медицина, 1981. — 48 с.

39. Стеблюк Н.И. Борьба с пожарами и другими стихийными бедствиями, ликвидация последствий крупных производственных ава­рий. — К.: УСХА, 1983. — 162 с.

40. Стеблюк Н.И. Защита лесных насаждений от оружия массо­вого поражения. — К.: УСХА, 1983. — 134 с.

41. Стеблюк М.І. Прилади радіаційної, хімічної розвідки, кон­тролю радіоактивного забруднення і опромінення та хімічного зара­ження повітря, продуктів, кормів і води. — К.: НАУ, 1999. — 72 с.

42. Стеблюк МІ. Цивільна оборона. — К.: Урожай, 1994. — 357 с.

43. Стеблюк МІ. Цивільна оборона. — К.: Знання-Прес, 2003. — 455 с.

44. Стеблюк МІ. Цивільна оборона: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004. — 490 с.

45. Сельскохозяйственная радиология / Под ред. Р.М. Алекса- хина, Н. А. Корнеева. — М.: Экология, 1991. — 396 с.

46. Телъдеши Ю., Кенда М. Радиация — угроза и надежда. — М.: Мир, 1979. — 412 с.

47. Указ Президента України "Про рішення Ради національної без­пеки і оборони України" від 11 листопада 2002 року "Про стан техно­генної та природної безпеки в Україні" № 76/2003. — К., 2003.

48. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення системи державного управління у сфері подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи" № 755/2004 від 6 липня 2004 р. — К., 2004.

49. Харуэлл М., Хатчинсон Т. Последствия ядерной войны: Воз­действие на экологию и сельское хозяйство. — М.: Мир, 1988. — 551 с.

50. Чернобыльская катастрофа / В.Г. Барьяхтар, Д.М. Гродзин- ский, Г.А. Готовчиц и др.; Под ред. В.Г. Барьяхтара. — К.: Наук, думка, 1995. — 600 с.

5 1 Ярмоленко СП. Радиобиология человека и животных. — М.: Высш. шк., 1988. — 424 с.

Навчальне видання

СТЕВЛЮК Микола Ілліч