Оборона в особливих умовах

1.4.1 Оборона у місті (населеному пункті) (слайд 37, рис. 1.2)

У місті (населеному пункті) механізований взвод обороняє опорний пункт, який може включати один-два будинки, а відділення – будинок або поверх будинку. Взводу можуть бути додані гармати, вогнемети, протитанкові керовані ракетні комплекси та інші вогневі засоби.

Навколо будинку впроваджуються таки заходи:

- на вулицях будуються барикади:

- в них улаштовуються бійниці та площадки для вогневих засобів;

- підступи до барикад повинні прострілюватися фланговим та перехресним вогнем;

- для маневру своїх підрозділів та руху транспорту в барикадах залишаються проходи, які ретельно охороняються та прикриваються вогнем;

- будови, які заважають спостереженню та веденню вогню, розбираються;

- для маневру підрозділами в місті (населеному пункті) влаштовуються проходи та проїзди всередині кварталів та пристосовуються підземні комунікації;

- в невикористаних підземних комунікаціях (спорудженнях) улаштовуються загородження, а виходи з них прикриваються вогнем або охороняються.

Танковий взвод використовується у повному складі для дій з підготовлених вогневих позицій в опорних пунктах або окремими машинами додається механізованим взводам.

Вогнева позиція танка, як правило, вибирається на околиці міста (населеного пункту) або на перехрестях вулиць, перед майданами, скверами та в інших місцях, які дозволяють вести вогонь уздовж декількох вулиць на більшу дальність. Вона може обладнуватися замурованою стіною (парканом), в якому влаштовуються амбразури для спостереження і ведення вогню, і за іншими міцними спорудженнями.

При виділенні танка (бойової машини піхоти) у вогневу засаду і для дій, як кочуючий вогневий засіб, завчасно вибираються приховані шляхи маневру та вогневі позиції, які дозволяють раптово і ефективно використовувати вогневу міць танка (бойової машини піхоти). Вогневі позиції танків повинні прикриватися вогнем механізованих підрозділів.

Для управління боєм командир механізованого взводу розташовується в будинку, який обороняють, та вибирає командно-спостережний пункт у такому місці, звідки проглядаються підступи до будинку. Командир танкового взводу управляє боєм із танка.

Атака противника відбивається вогнем усіх засобів. При цьому вогневі засоби, розташовані на верхніх поверхах, не тільки знищують противника безпосередньо перед будинком, який обороняють, але і ведуть вогонь по цілях, розташованих в глибині бойового порядку противника, перешкоджаючи підхід його резервів і вогонь по будинку прямою наводкою. Противник, що підійшов до будинку, який обороняють, закидається гранатами і знищується вогнем впритул, а той, що увірвався в будинок, крім того, – у рукопашній сутичці. Він може також знищуватися коротким ударом і вогнем впритул відділення (групи солдатів), яке висилається в тил противнику по підземних комунікаціях (спорудженнях).

Відділення (кожен солдат і сержант), ведучи бій всередині будинку, повинне проявляти особливу рішучість та завзятість, уміло використовувати в ближньому бою свою зброю і ручні гранати, стійко обороняти кожен поверх і кожне приміщення.

Оборона у горах

У горах (слайд 38) взвод може обороняти опорний пункт у відриві від інших взводів роти.

При організації оборони у горах:

- позиції відділень вибираються в місцях, які виключають можливість обвалів, зсувів та затоплень;

- система вогню відділень організовується таким чином, щоб вони знаходилися у вогневому, зв'язку між собою;

- вогневі засоби розташовуються ярусами;

- враховуються мертві простори поблизу опорного пункту і по них підготовлюється вогонь;

- забезпечується можливість:

- ураження противника багатоярусним фланговим, перехресним і кинджальним вогнем;

- зосередження у стислі терміни вогню основних засобів на напрямку, якому погрожує противник;

- ведення кругової оборони;

- на позиціях створюється збільшений запас ракет і боєприпасів, особливо гранат;

- передбачаються заходи щодо протидії обходам противника і його просочування між позиціями відділень (танків) або на стиках з сусідами.

Вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і танків підготовляються на танконебезпечних напрямках. Для оборони перевалів, важливих вузлів доріг, переправ вогневі позиції, вибираються з таким розрахунком, щоб забезпечувалось ведення вогню на граничні дальності та потайне їх розташування. Частина вогневих засобів розташовується на зворотних схилах висот для знищення противника, який прорвався, вогнем впритул.

Під час підготовки фортифікаційних споруджень в кам'янистих і скельних ґрунтах:

- використовується каміння та мішки з піском і землею;

- окопи, укриття та інші спорудження обладнуються так, щоб виключити затікання в них вогнесумішей та води;

- в скельних ґрунтах окопи і укриття можуть обладнуватися вибуховим способом;

- перед позиціями крім звичайних загороджень підготовляються обвали та осипи, дороги (стежки) готуються до зруйнування.

Атаку противника взвод відбиває всіма вогневими засобами з широким застосуванням гранат. Танки противника найбільш доцільно знищувати з верхніх ярусів в місцях, що обмежують їх маневр (на підйомах, серпантинах).

Під час обходу противником опорного пункту взвод переходить до кругової оборони і уражає його вогнем у фланг і тил.

1.4.3 Оборона у лісі

У лісі(слайд 39) опорний пункт механізованого взводу, як правило, перехоплює дорогу, одну-дві просіки.

Під час переходу до оборони у лісі, крім загальних заходів щодо підготовки оборони, впроваджуються додаткові заходи:

- організовується розчищення лісу та чагарняка для поліпшення умов спостереження і ведення вогню, не демаскуючи при цьому свого розташування;

- над траншеєю і вогневими позиціями влаштовуються перекриття та козирки для захисту особового складу від осколків снарядів і мін, які розриваються при зіткненні з деревами;

- на місцевості з високим рівнем ґрунтових вод окопи та ходи сполучення обладнуються напівзаглибленого або насипного типу;

- на тих ділянках, де немає необхідності відривати ходи сполучення, шляхи руху в тил позначаються покажчиками або знаками на деревах;

- на танконебезпечних напрямках улаштовуються завали, протитанкові бар'єри і прикриває їх вогнем;

- для ведення вогню із стрілецької зброї та спостереження, на деревах з густою кроною улаштовуються площадки;

- підготовляється кинджальний вогонь та вогонь з дерев;

- на окремих нерозчищених ділянках завчасно влаштовуються мінно-вибухові загородження і по них підготовляється вогонь;

- передбачаються протипожежні заходи (створення захисних смуг та запасів води, підготовку сокир, пил, лопат та гаків, очищення опорного пункту від сушняку;

- особовий склад забезпечується зимовими маскувальними костюмами.

Вогневі позиції танкового взводу, протитанкових керованих ракетних комплексів і гранатометів обладнуються в місцях, звідки забезпечується можливість ведення вогню вздовж просік, полян, доріг і по ділянках рідкого лісу. На перехрестях доріг, просік, узлісь або на краю полян можуть улаштовуватися вогневі засади.

Під час бою в лісі широко застосовується вогонь всіх засобів з близьких відстаней.

Оборона взводу зимою

Узимку (слайд 40) оборона взводу організовується на найбільш доступних для дій противника напрямках.

Особлива увага в обороні зимою приділяється:

- забезпеченню постійної готовності зброї до застосування в умовах низьких температур;

- вживанню заходів щодо запобігання переохолодження та обмороження особового складу.

Передбачається більш частіша зміна спостерігачів та чергових вогневих засобів, особливо вночі, в заметіль та снігопад, а також посилюється контроль за несенням служби на позиціях.

Під час обладнання фортифікаційних споруджень:

- широко застосовуються вибухові речовини;

- фортифікаційні спорудження можуть зводитися також насипного типу, для чого використовується сніг, лід та камінь;

- при незначній глибині снігу окопи, траншеї та інші спорудження відриваються в ґрунті і маскуються снігом;

- при глибокому сніговому покритті широко застосовується улаштування снігових траншей, ходів сполучення з брустверами із утрамбованого снігу, в тому числі фальшивих, а також снігових валів;

- снігові вали використовуються як протитанкові загородження і як маски для укриття від високоточної зброї противника, за якими можуть обладнуватися і вогневі позиції кочуючих бойових машин піхоти, танків;

- в умовах бездоріжжя на позиціях, в окопах і укриттях улаштовуються водостоки;

- з метою запобігання розмивів та обвалів стінки окопів, траншей та інших фортифікаційних споруджень укріплюються;

- бойові машини піхоти, бронетранспортери і танки встановлюються на лежні;

- з метою маскування місця, які потемніли від порохових газів, і сліди гусениць засипаються снігом;

- опалення печей в бліндажі та інших укриттях дозволяється тільки вночі.

Взимку снігове покриття і холод необхідно використовувати для вимотування противника, що наступає, і послаблення його боєздатності. З цією метою, застосовуючи вогонь усіх видів та інженерні загородження, необхідно:

- змусити противника як можна раніше зійти з доріг та рухатися цілиною снігу;

- позбавити його можливості обігріватися в населених пунктах, лісах та ярах;

- змусити його залягти на відкритій місцевості і як можна довше пробути на морозі.

У випадку вклинення противника в оборону підрозділи повинні не допускати закріплення його в населених пунктах, в окремих будовах і в лісі. По таких місцях заздалегідь готується зосереджений вогонь взводу.

2. Робота командира взвода з організації оборони

Бій командир взводу, як правило, організовує на місцевості, а якщо це неможливо – по карті (схемі, на макеті місцевості). В цьому випадку бойові завдання відділенням (танкам) і доданим засобам командир взводу уточнює на місцевості в період заняття ними позицій (висування їх до рубежу переходу в атаку). Порядок роботи командира взводу залежить від конкретної обстановки, одержаного завдання та наявності часу.

2.1 Загальний порядок роботи командира взводу з організації бою

Одержавши бойовий наказ, командир взводу (слайд 41)

- з’ясовує його;

- оцінює обстановку;

- приймає рішення;

- проводить рекогносцировку;

- віддає бойовий наказ;

- організовує:

- взаємодію;

- бойове забезпечення;

- управління;

- підготовку особового складу, озброєння і техніки до бою;

- перевіряє готовність взводу до виконання бойового завдання;

- доповідає про це в установлений час командиру роти.

2.1.1 Під час з’ясування одержаного завдання командир взводу повинен:

- зрозуміти завдання роти і взводу;

- які об’єкти (цілі) на напрямку дій взводу уражаються засобами старших командирів;

- завдання сусідів і порядок взаємодії з ними;

- час готовності до виконання завдання.

2.1.2 Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен

- вивчити:

- склад, положення та можливий характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;

- стан, забезпеченість і можливість взводу та доданих підрозділів;

- склад, положення та характер дій сусідів і умови взаємодії з ними;

- характер місцевості, її захисні та маскуючи властивості, вигідні підступи, загородження та перешкоди, умови спостереження і ведення вогню;

- врахувати: стан погоди, пору року, час доби та їхній вплив на підготовку і ведення бою.

2.1.3 У рішенні командир взводу визначає:

- способи виконання одержаного завдання:

- якому противнику, де і якими засобами нанести ураження;

- які при цьому заходи вживаються для його обману;

- завдання відділенням (танкам), доданим підрозділам та вогневим засобам;

- організацію управління.

2.1.4 Під час проведення рекогносцировки командир взводу на місцевості

- вказує положення противника і найбільш можливий характер його дій;

- уточнює завдання відділенням (танкам) та інші питання, які пов’язані з використанням місцевості в бою:

- місця позицій відділень;

- місця вогневих позицій бойових машин піхоти, бронетранспортерів, танків, протитанкових та інших вогневих засобів;

- місця загороджень і проходів в них;

- маршрут висування взводу;

- місця спішування механізованих відділень.

2.1.5 У бойовому наказі командир взводу указує:

- орієнтири;

- склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;

- завдання роти і взводу;

- об’єкти і цілі на напрямках дій взводу, які уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;

- бойові завдання відділенням (танкам), доданим підрозділам і вогневим засобам, а командир механізованого взводу, крім того, - завдання безпосередньо підпорядкованому особовому складу (снайперу, стрільцю-санітару та іншим);

- час готовності до виконання завдання;

- своє місце і заступника.

2.1.6 Під час організації взаємодії командир взводу повинен:

- узгодити зусилля штатних і доданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання;

- добитися правильного і єдиного розуміння всіма командирами відділень (танків) бойового завдання та способів його виконання;

- указати сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними.

2.1.7 Організовуючи бойове забезпечення, командир взводу вказує:

- порядок спостереження та дій особового складу під час застосування противником зброї масового ураження і високоточної зброї;

- порядок інженерного обладнання позицій;

- заходи щодо маскування, охорони та порядок їх виконання.

2.1.8 Під час організації управління командир взводу уточнює (доводить):

- радіодані;

- порядок користування радіо- і сигнальними засобами зв’язку.

2.2 Особливості роботи командира взводу при організації оборони

2.2.1 Послідовність роботи при організації оборони в умовах відсутності зіткнення з противником

Командир взводу, одержавши бойове завдання на оборону (слайд 42):

- з’ясовує його;

- оцінює обстановку;

- приймає по карті рішення;

- оголошує його командирам відділень (танків);

- виводить взвод в указаний опорний пункт або в укрите місце на підступах до нього;

- потай розташовує його;

- організовує безпосередню охорону;

- спільно з командирами відділень (танків) і доданих засобів проводить рекогносцировку;

- віддає бойовий наказ;

- організовує:

- взаємодію;

- систему вогню;

- бойове забезпечення;

- управління;

- заняття опорного пункту;

- створює:

- бойовий порядок;

- систему вогню;

- організовує:

- спостереження;

- інженерне обладнання опорного пункту.

- з’ясовує його;

- оцінює обстановку;

- приймає рішення;

- проводить рекогносцировку;

- віддає бойовий наказ;

- організовує:

- взаємодію;

- бойове забезпечення;

- управління;

- підготовку особового складу, озброєння і техніки до бою;

- перевіряє готовність взводу до виконання бойового завдання;

- доповідає про це в установлений час командиру роти.

2.2.2 Одержавши наказ на перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир взводу повинен (слайд 43):

- з’ясувати його;

- оцінити обстановку;

- швидко прийняти рішення;

- поставити завдання відділенням (танкам) на заняття позицій в указаному взводу опорному пункті;

- організувати:

- спостереження перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу;

- взаємодію;

- систему вогню;

- бойове забезпечення;

- управління;

- інженерне обладнання опорного пункту;

- вивчає місцевість;

- уточнює:

- завдання відділенням (танкам);

- порядок взаємодії;

- при необхідності й інші питання.

2.2.3 Зміст роботи командира взводу в ході рекогносцировки при організації оборони

У ході рекогносцировки командир взводу(слайд 44):

- вивчає місцевість;

- указує командирам відділень (танків) орієнтири;

- уточнює:

- положення, склад і найбільш імовірні напрямки наступу противника;

- можливі рубежі переходу противника в атаку;

- напрямок дій його бойових вертольотів;

- зображення переднього краю оборони роти;

- опорний пункт взводу і сусідів;

- позиції відділень (вогневі позиції танків);

- позиції доданих вогневих засобів;

- траншею і хід сполучення взводу;

- смугу вогню взводу (відділень);

- додатковий сектор обстрілу;

- основні і запасні вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу:

- бойових машин піхоти (бронетранспортерів, танків);

- доданих вогневих засобів;

- засобів, призначених для забезпечення флангів і проміжків;

- рубежі, ділянки і об'єкти, по яких підготовляється вогонь артилерії і мінометів, і порядок його виклику;

- порядок і терміни інженерного обладнання опорного пункту і позицій відділень (вогневих позицій);

- місця і характер інженерних загороджень, які встановлюються перед фронтом оборони взводу і на флангах, і порядок прикриття їх вогнем;

- місце командно-спостережного пункту.

2.2.4 Зміст бойових завдань підлеглим у бойовому наказі командира взводу на оборону

Під час постановки завдань відділенням (танкам) командир взводу в бойовому наказі вказує:

2.2.4.1 Командир механізованого взводу (слайд 45):

- завдання відділенням, їх позиції, смуги вогню і додаткові сектори обстрілу;

- основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів), їх основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції;

- ділянки зосередженого вогню взводу і місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення;

- завдання доданим вогневим засобам, їх основні і запасні вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції;

- завдання черговим вогневим засобам, їх основні і запасні вогневі позиції, порядок знищення розвідки противника;

- завдання снайперу, його основну і запасну вогневі позиції, порядок спостереження і ведення вогню;

- завдання стрільцю-санітару і порядок надання медичної допомоги пораненим;

- якими вогневими засобами забезпечити проміжки з сусідами і фланги;

- час заняття оборони, готовності системи вогню;

- черговість і терміни інженерного обладнання опорного пункту.

2.2.4.2 Командир танкового взводу:

- завдання танкам, їх основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції;

- ділянки зосередженого вогню взводу;

- час заняття оборони, готовності системи вогню;

- черговість і терміни інженерного обладнання опорного пункту.

2.2.5 Організація взаємодії

Під час організації взаємодії командир взводу повинен (слайд 46):

- визначити порядок знищення противника під час висування його до переднього краю оборони і розгортання для атаки, в ході відбиття атаки танків і піхоти перед переднім краєм і у випадку виходу їх на фланги і в тил;

- указати рубежі відкриття вогню з танків, бойових машин піхоти, протитанкових та інших вогневих засобів;

- визначити порядок ведення взводом зосередженого вогню, а також вогню по низько літаючих літаках, вертольотах та інших повітряних цілях противника зі стрілецької зброї (зенітних кулеметних установок танків);

- узгодити дії взводу з діями сусідів, танків, протитанкових та інших вогневих засобів, розташованих в опорному пункті взводу і на його флангах щодо введення противника в оману відносно бойового порядку взводу, відбиття атак перед переднім краєм оборони і знищення його у випадку вклинення в оборону;

- указати заходи щодо захисту від зброї масового ураження і високоточної зброї противника;

- указати заходи щодо маскування;

- повідомити сигнали оповіщення, управління, взаємодії і порядок дій за ними.

Командир танкового (гранатометного) взводу, доданого механізованій роті, повинен знати розташування опорних пунктів механізованих взводів, їх завдання, порядок взаємодії з ними, місця загороджень, способи підтримання зв'язку, сигнали оповіщення, управління і взаємодії, порядок дій за ними.

2.2.6 Робота командира взводу щодо організації інженерного обладнання опорного пункту (слайд 47)

Взвод приступає до інженерного обладнання опорного пункту після:

- вибору командиром взводу позицій відділень, вогневих позицій бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, протитанкових керованих ракетних комплексів, гранатометів;

- визначення:

- смуг вогню відділенням;

- секторів обстрілу танкам та іншим вогневим засобам.

Командир взводу, організовуючи інженерне обладнання опорного пункту, зобов'язаний указати:

- місця для улаштування загороджень, які встановлюються особовим складом взводу;

- ділянки розчищення місцевості для покращання спостереження і ведення вогню;

- зображення і глибину окопів на відділення, траншеї і ходи сполучення; місця відривання щілин (бліндажів), ніш та відхожих ровиків;

- які переносні загородження для боротьби в траншеї виготовити і де розташувати;

- що зробити для забезпечення захисту особового складу від зброї масового ураження, високоточної та запалювальної зброї;

- де, коли і скільки одержати інструменту і матеріалів для інженерного обладнання;

- порядок і терміни інженерного обладнання опорного пункту, а також добове завдання;

- заходи щодо маскування.

Командир взводу особисто проводить:

- розбивку окопів на відділення, траншеї та ходи сполучення, залучаючи для цього командирів відділень;

- керує інженерним обладнанням опорного пункту;

- несе відповідальність за якісне виконання добового завдання, яке встановлене командиром роти.

2.3 Схема опорного пункту механізованого (танкового) взводу

Командир механізованого (танкового) взводу зобов'язаний скласти схему опорного пункту (Слайд 48, рис 1.3, 1.4). Схема опорного пункту подається командиру роти.

На схемах, як правило, указуються:

- орієнтири, їх номери, найменування і відстань до них;

- положення противника;

- смуга вогню взводу та додаткові сектори обстрілу;

- позиції відділень, їх смуги вогню і додаткові сектори обстрілу;

- бойовим машинам піхоти (бронетранспортерам), танкам, вогневим засобам, які забезпечують проміжки з сусідами:

- основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції;

- основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції;

-

ділянки зосередженого вогню взводу та місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення (танковому взводу – тільки ділянки зосередженого вогню);

- ділянку зосередженого вогню роти та місце в ньому, по якому веде вогонь взвод;

- рубежі відкриття вогню з танків, бойових машин піхоти, протитанкових та інших вогневих засобів;

- позиції вогневих засобів командира роти (батальйону), розташованих в опорному пункті взводу і на його флангах, та їх сектори обстрілу;

- загородження і фортифікаційні спорудження;

- позиції сусідніх підрозділів та межі їхніх смуг вогню на флангах взводу;

- місце командно-спостережного пункту взводу.

При складанні схеми опорного пункту командир взводу повинен користуватися умовними топографічними і тактичними знаками, що прийняти.

3. Бойові можливості підрозділу

3.1 Загальні положення

Бойові можливості військ — це кількісні і якісні показники, що характеризують можливості підрозділів виконувати бойові завдання за встановлений час у конкретних умовах обстановки за умови збереження боєздатності своїх військ на рівні, що забезпечує подальше виконання бойового завдання.

Бойові можливості військ не постійна величина, яка залежить від факторів, що умовно можна розділити на три групи:

- фактори, що характеризують матеріальну основу бойових можливостей військ (кількість і якість озброєння і військової техніки);

- фактори, що характеризують конкретну бойову обстановку (вид бою, засоби підсилення, забезпеченість своїх військ, воєнно-географічні умови, пору року та час доби);

- фактори, що характеризують рівень військової, спеціальної та польової виучки особового складу, його морального і психологічного стану, досвід бойових дій, злагодженість, дисципліну, мистецтво командного складу в керуванні підрозділами.

Бойові можливості підрозділів різних родів військ виражаються певними показниками. Так, бойові можливості механізованої (танкової) роти, батальйону характеризуються (слайд 49):

- складом сил і засобів противника, який вони здатні розгромити (знищити) в наступі (відбити удар в обороні);

- шириною фронту наступу (розмірами району оборони батальйону або опорного пункту роти);

- глибиною бойових завдань підрозділів;

- темпом їх просування;

- глибиною впливу по об'єктах противника;

- радіусом дій засобів ураження;

- часом підготовки до нанесення удару;

- вогневі можливості;

- спроможність щодо знищення танків, бойових машин піхоти та інших вогневих засобів противника;

- маневреність підрозділів;

- бойові можливості по видах і засобах ураження (артилерії, танках, стрілецької зброї тощо),

- бойові можливості по спроможності створювати необхідні щільності сил і засобів на 1 км фронту.

3.2 Складові бойових можливостей

Складовими бойових можливостей (слайд 50) механізованого (танкового) підрозділів є:

- вогнева потужність;

- ударна сила;

- маневреність.

3.2.1 Вогнева потужність

Вогнева потужність (слайд 51)характеризується можливостями підрозділів щодо нанесення противнику втрат вогнем артилерії, танків, БМП, протитанкових засобів, вогнеметів, стрілецької зброї. В обороні, крім того, ураження противника досягається застосуванням мінно-вибухових загороджень.

Вогнева потужність механізованих (танкових) підрозділів — сумарний обсяг вогневих завдань, які можуть бути виконані кількістю боєприпасів, що відпущені на бій, штатними і доданими вогневими засобами. Результатом реалізації вогневої потужності є збиток, що виражається визначеним ступенем придушення або знищення противника.

До показників вогневої потужності звичайно відносять:

- кількість об'єктів (цілей) противника, що уражуються;

- ступінь їх ураження;

- кількість засобів озброєння і бойової техніки противника, що знищується;

- математичне очікування збитків, що наносяться угрупованню військ противника.

Ударна сила

Ударна сила (слайд 52)— спроможність механізованих (танкових) підрозділів наносити удари по противнику сполученням вогню і маневру з метою розгрому його мотопіхоти і танків та оволодіння важливими районами (рубежами) місцевості.

Ударна сила механізованих (танкових) підрозділів ґрунтується на застосуванні вогню артилерії, танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, протитанкових засобів і стрілецької зброї у сполученні з їх стрімким просуванням в глибину розташування противника з метою:

- знищення його живої сили і вогневих засобів;

- оволодіння зазначеними рубежами (районами) місцевості або опорними пунктами в обороні противника.

Ударна сила механізованих (танкових) підрозділів залежить від:

- їх вогневої потужності;

- маневреності засобів ураження;

- кількості і якості механізованих (танкових) підрозділів, що приймають участь в бою;

- темпів просування;

- фронту наступу;

- місця в бойовому порядку.

Ударна сила (слайд 53) характеризується перш за все щільністю сил і засобів на фронті наступу, що створюється, а також на напрямки зосередження головних зусиль, тобто кількістю механізованих взводів (рот), танків, гармат і мінометів, протитанкових та інших вогневих засобів на 1 км фронту наступу.

В обороні ударна сила реалізується при розгромі противника, що вклинився в оборону, тобто при проведенні контратак, завершенні його розгрому і захопленні зазначених районів (рубежів) місцевості.

Ударна сила механізованих (танкових) підрозділів, які наступають, залежить від щільностей сил і засобів противника, що обороняється або наступає, і характеризується співвідношенням сил і засобів протидіючих сторін.

Очевидно, чим вища щільність сил і засобів, що створюють механізовані (танкові) підрозділи в бою, і чим менше вона у противника, тобто чим більше співвідношення цих сил і засобів на користь того, хто наступає, тим більша сила його удару в межах призначеного фронту наступу і напрямку проведення контратаки в обороні.

Результатом реалізації ударної сили механізованих (танкових) підрозділів у наступі є збитки, що наносить підрозділ противнику силами і засобами ближнього бою, а також захоплення рубежу (району місцевості) на визначеній глибині.

Основу ударної сили механізованих (танкових) підрозділів складає бронетанкова техніка з озброєнням та особовим складом (танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери).

Вони, як правило, ведуть бій спільно та спроможні знищити вогневі засоби противника не тільки вогнем, але і гусеницями (колесами). При цьому ударна сила механізованих (танкових) підрозділів і вогнева потужність виявляються у нерозривній єдності, що досягається організацією і підтримкою чіткої та безперервної взаємодії всіх сил і засобів, що приймають участь в бою.

3.2.3 Маневреність (слайд 54)

Маневреність військової техніки — здібність швидко змінювати швидкість і напрямок руху.

Маневреність підрозділу — ступінь його рухомості, а також спроможність швидко здійснювати пересування та розгортання при підготовці і під час бою.

Маневреність механізованих (танкових) підрозділів — це спроможність:

а) в наступі:

- здійснювати організоване і швидке перегрупування та змінювати взаємне положення сил і засобів;

- приймати ту або іншу побудову; готуватися до дій у відведений час;

- нарощувати силу першого удару;

- перенацілювати свої вогневі засоби на одночасне ураження найважливіших об'єктів противника.

б) в обороні, крім того:

- спроможністю підрозділів організовано і швидко займати оборону;

- перекидати в короткі терміни елементи бойового порядку на будь-який загрозливий напрямок для:

- зайняття оборони;

- проведення контратак;

- знищення повітряного десанту противника, що висадився, тощо.

Результатом реалізації маневреності є випередження противника у відкритті вогню і нанесенні удару, що сприяє більш повному використанню вогневої потужності, ударної сили і вигідного положення.

В обороні результатом реалізації маневрових можливостей підрозділів є випередження противника в захопленні вигідних для оборони рубежів, нарощування зусиль на загрозливих напрямках.

Маневреність механізованих (танкових) підрозділів у наступі характеризується, звичайно, часовими показниками по здійсненню маневру підрозділами,

3.3 Методика розрахунку бойових можливостей механізованих (танкових) і артилерійських підрозділів

Вогнева потужність механізованих (танкових) підрозділів складається з уражаючих можливостей штатних і доданих підрозділів артилерії, протитанкових засобів, бойових машин піхоти, танків, а також стрілецької зброї. Тому методика розрахунків вогневої потужності складається із самостійних, часткових методик по видах зброї.

3.3.1 Основи методики розрахунку ураження противника вогнем артилерії

3.3.1.1 Бойові можливості артилерії

Артилерія, своїм вогнем, в бою:

- знищує і придушує артилерію та інші вогневі засоби противника;

- знищує танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери, ПТРК;

- придушує живу силу, пункти управління, радіоелектронні засоби;

- руйнує фортифікаційні споруди противника;

- провадить дистанційне мінування місцевості та світлове забезпечення.

Бойові можливості артилерії характеризуються вогневими і маневровими можливостями, а також дальністю стрільби. Вогневі можливості — основний показник бойових можливостей артилерії — виражаються обсягом вогневих завдань, що виконуються одночасно, або послідовно, в конкретних умовах.

Артилерійські підрозділи на озброєнні можуть мати різні артилерійські системи, характеристики яких наведені в табл. 3.1 (слайд 55).

Таблиця 3.1

Основні тактико-технічні характеристики гармат, мінометів і бойових машин

Характеристики	Причіпні гармати	Самохідні гармати	Міномети	Бойова машина БМ-21 9К51 «Град»
122-мм Д-30	152-мм Д-20	122-мм 2С1 «Гвоздика»	152-мм 2С3 «Акація»	82-мм БМ-37	120-мм ПМ-38
Найбільша дальність стрільби, км	15,3	17,4	15,2	17,3	3,04	5,7	20,4
Дальність прямого пострілу, м					-	-	-
Швидкострільність, постр./хв.	6-8	5-6	4-6			6-15
Боєкомплект, од.
Типи боєприпасів	ОФ, К, А, Ш, Д, С	ОФ, К, Ш, С, Кас, Кр	ОФ, К, А, Ш, Д, С	ОФ, К, Ш, С, Кас, Кр	ОФ	ОФ, З, Д, С	ОФ, З
Час переведення із похідного стану в бойовий, хв.	1,5-2,5	2-2,5			1,5	1,5
Екіпаж (обслуга), чол.	(6)	(8)		4 (6)	(5)	(6)	(6)
Максимальна швидкість, км/год.

 

3.3.1.2 Можливі завдання артилерії

При ураженні цілі (слайд 56) залежно від її характеру, важливості і умов бойової обстановки завданнями стрільби артилерійських підрозділів можуть бути:

- знищення;

- руйнування;

- придушення;

- виснаження.

а) Знищення цілі — нанесення цілі таких втрат (пошкоджень), при яких вона повністю втрачає свою боєздатність. Імовірність ураження окремих цілей складає 0,7…0,9 або математичне очікування кількості ураження цілей із складу групової цілі 50…60%.

б) Зруйнування цілі — доведення цілі до непридатного стану для подальшого використання.

в) Придушення цілі — нанесення цілі втрат (пошкоджень) та створенні таких умов, за яких вона тимчасово позбавляється боєздатності, обмежується її маневр або порушується управління. Математичне очікування числа уражених цілей до 30%.

г) Виснаження — морально-психологічний вплив на живу силу противника веденням турбуючого вогню обмеженою кількістю гармат і боєприпасів у визначений час.

3.3.1.3 Види вогню артилерії

Підчас вогневого ураження противника артилерійські підрозділи самостійно застосовують такі види вогню (слайд 57):

• дивізіон:

- зосереджений вогонь (ЗВ);

- послідовне зосередження вогню (ПЗВ);

- одинарний рухомий загороджувальний вогонь (РЗВ);

- одинарний нерухомий загороджувальний вогонь (НЗВ);

- може брати участь:

- у зосередженому і загороджувальному вогні артилерійської групи;

- у масованому вогні артилерії з'єднання;

- в рухомій вогневій зоні;

- у вогневому валу;

- в послідовному зосередженні вогню,

• батарея, взвод або гармата (міномет, бойова машина, установка ПТРК) — вогонь по окремій цілі.

а) Вогонь по окремій цілі (слайд 58) — вогонь батареї, взводу або гармати (міномета, бойової машини, установки ПТРК), що ведеться самостійно із закритої вогневої позиції або прямою наводкою.

б) Зосереджений вогонь (ЗВ) — вогонь, що ведеться декількома батареями по одній цілі.

в) Одинарний нерухомий загороджувальний вогонь (НЗВ) — суцільна вогнева завіса, що створюється перед фронтом противника, що атакує (контратакує).

Одинарний НЗВ застосовується з метою відбиття атак (контратак) піхоти противника і відсічі її від танків, прикриття відкритих флангів, проміжків, стиків та рубежів розгортання для контратак. Для ведення НЗВ залучають гармати і міномети всіх калібрів.

Ширина ділянки НЗВ призначається із розрахунку не більше 50 м на гармату. Не ближче 300...400 м від своїх військ призначають рубежі НЗВ, яким присвоюють умовні найменування за назвою дерев, наприклад «Дуб», «Калина» та інші.

Стрільба ведеться осколочно-фугасними снарядами з ударним підривником при установці на осколочну дію, снарядами з радіопідривником, касетними снарядами осколкової дії, а для відбиття атак (контратак) піхоти, крім того, і снарядами з дистанційною трубкою.

НЗВ вогонь відкривається в момент підходу піхоти і танків до рубежу НЗВ і ведеться до того часу, поки піхота не буде відсічена від танків і не припинить атаку (контратаку). Якщо піхота противника залягла, то вона уражається серіями швидкого вогню по 2-4 снаряди на гармату до виконання вогневого завдання.

г) Одинарний рухомий загороджувальний вогонь (РВЗ) — суцільна вогнева завіса, що створюється на одному рубежі на шляху руху танків, БМП, БТР противника і послідовно переноситься на призначені рубежі у міру виходу основної маси танків (БТР, БМП ] із зони вогню. Для ведення РЗВ залучають артилерію калібру 100 мм і більше.

Перший (дальній) рубіж РЗВ призначають на очікуваному рубежі, на якому розгортається противник у бойовий порядок (на віддаленні 1000...2000 м від переднього краю).

Відстань між рубежами РЗВ залежно від швидкості руху противника та умов спостереження може складати 400...600 м, а відстань до ближнього рубежу РЗВ від своїх військ — 300...400 м. Ширина батарейної (дивізійної) ділянки РЗВ призначається із розрахунку не більше 25 м на гармату. Рубежам на кожному танконебезпечному напрямку присвоюють загальне найменування за назвами хижих звірів, наприклад «Вовк», «Тигр», «Барс» тощо, а кожному рубежу, починаючи з дальнього, — свій порядковий номер, наприклад: «Тигр-1», «Тигр-2» тощо.

Рубежі загороджувального вогню призначаються на ділянках місцевості, що спостерігаються з наземних спостережних пунктів.

Дивізіону на рубежі загороджувального вогню призначається ділянка, яка поділяється на батарейні ділянки. Місце кожної батареї в дивізіонній ділянці командир дивізіону встановлює заздалегідь.

Одинарний РЗВ починають вести у момент підходу головних танків, МП, БТР до першого рубежу і ведуть до виходу їх основної маси із зони розривів, після чого, за командою командира дивізіону, вогонь переносять на наступний рубіж.

Стрільбу по танках ведуть осколочно-фугасними снарядами з ударним підривником з установкою на фугасну і осколкову дію (приблизно рівними частинами), а по БМП та БТР — снарядами з радіо-, дистанційним або ударним підривником з установкою на осколкову дію.

д) До супроводжувального вогню (слайд 58) відноситься:

- послідовне зосередження вогню (ПЗВ);

- вогневий вал (ВВ);

- рухома вогнева зона (РВЗ).

• Послідовне зосередження вогню застосовується при вогневій підтримці атаки.

Рубежі ПЗВ призначаються з урахуванням побудови оборони противника через 300...600 м. Рубежам ПЗВ надають номери, починаючи з ближнього, та умовні найменування за назвами хижих звірів, наприклад «Лев» (перший рубіж), «Тигр» (другий рубіж), «Вовк» (третій рубіж) тощо.

На рубежі ПЗВ дивізіону призначають для ураження 2…3 окремі цілі або одну групову ціль, розмірами не більше 6 га для 18-гарматних дивізіонів (гармати до 100-мм включно і міномети всіх калібрів), та не більше 9 га для 18-гарматних дивізіонів калібру більше 100 мм.

Батарея веде вогонь у складі дивізіону або самостійно. Під час самостійного ведення вогню батареї призначають ціль, розміри якої не повинні перевищувати (для 6-гарматної батареї) для зазначених калібрів 2 та 3 га відповідно.

• Вогневий вал застосовують при вогневій підтримці атаки. Він ведеться по основних і проміжних рубежах.

Основні рубежі вогневого валу призначають через 300...600 м один від одного, а проміжні — між основними через 150...200 м. Перший рубіж вогневого валу призначають, як правило, по передньому краю противника. Основним рубежам вогневого валу надають номери, починаючи з ближнього, і умовні найменування за назвами хижих звірів, наприклад «Барс» (перший основний рубіж), «Лисиця» (другий основний рубіж) тощо.

Проміжні рубежі нумерують окремо від основних, починаючи з ближнього, та іменують: 1-й проміжний, 2-й проміжний тощо.

На рубежі вогневого валу дивізіону призначають одну ділянку, яка ділиться на батарейні ділянки. Ширину дивізіонної (батарейної) ділянки визначають розрахунком так, щоб на одну гармату припадало не більше: 15м — для гармат калібру до 100 мм включно і мінометів; 25 м — для гармат калібру більше 100 мм.

• Рухома вогнева зона (РВЗ) створюється веденням вогню одночасно на трьох...п'яти рубежах, віддалених на 150...200 м один від одного. Дивізіону на рубежі РВЗ, по якій він веде вогонь, призначають ділянку, що дорівнює фронту наступу батальйону на ділянці прориву. Дивізійні ділянки РВЗ ділять на батарейні за кількістю батарей в дивізіоні.

е) Масований вогонь ведеться одночасно всією або більшою частиною артилерії по угрупованню противника із завданням рішучого ураження в стислий термін одного або декількох важливих об'єктів (цілей).

3.3.1.4 Об'єкти і цілі для ураження вогнем артилерії

Об'єктами і цілями для ураження вогнем артилерії механізованих підрозділів і частин звичайно є

- взводні опорні пункти;

- мінометні взводи;

- командно-спостережні пункти противника;

- радіолокаційні станції;

- роти в районах зосередження та на марші.

3.3.1.5 Вогневі можливості артилерії

Вогневі можливості артилерії щодо ураження об'єктів противника вогнем із закритих вогневих позицій визначаються:

- характером цілей та прийнятою щільністю їх ураження;

- кількістю гармат і мінометів, що є в наявності;

- кількістю та якістю наявних боєприпасів;

- часом, протягом якого повинні бути вирішені завдання.

Кількість снарядів і мін, які потрібні для виконання вогневого завдання, залежить від(слайд 61):

- кількості гармат і мінометів, які є в роті (батальйоні) та додані;

- тривалості вогневої підготовки;

- режиму вогню для кожної артилерійської системи.

Розділивши отриману кількість снарядів і мін на середню норму витрат боєприпасів, отримують кількість об'єктів, які можливо придушити (знищити) за час артилерійської підготовки атаки (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Можливості артилерії щодо ураження об’єктів противника (слайд 61)

Назва вогневих засобів	Кількість снарядів (мін) на одну гармату (міномет) (по режиму вогню), од.	Кількість гармат (мінометів), од.	Всього снарядів (мін), од.	Можлива кількість типових об’єктів ураження
ВОП	мін. взвод	КСП	РЛС
Штатні і додані: - 120-мм міномет - 122-мм СГ	54*) 80*)			-		-	-
Всього

*⁾ Тривалість вогневої підготовки 35 хвилин. Норми залучення артилерії: для придушення взводного опорного пункту – 18-24 од.; мінометного взводу – 6 од., РЛС – 9 од., КСП – 18 од.. Витрати снарядів (мін) на дальності 4 км:

- придушення ВОП на підготовлених позиціях – 220 снарядів (210 мін) на 1 га площі;

- придушення взводу мінометів, що буксируються та розташовані відкрито – 130 снарядів (60 мін);

- придушення КСП, що розташований в перекритих окопах – 220 снарядів (210 мін);

- придушення РЛС польової артилерії – 140 снарядів (100 мін).

Вогневі можливості артилерії щодо ураження противника різними видами вогню наведені в табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Можливості штатної і доданої артилерії батальйону (роти) при виконанні вогневих завдань під час бою

Артилерія, що залучається	Кількість гармат (мінометів), од.	Артилерійська підтримка атаки	Загороджувальний вогонь
ЗВ, га	ПЗВ, га	ВВ, м	НЗВ, м	РЗВ, м
Механізована (танкова) рота, що підсилена: мінбатр 120-мм М; або абатр (сабатр) – 122-мм Г (СГ)						-
Механізований батальйон, що підсилений: мінбатр – 120-мм М; садн 122-мм СГ (адн 122-мм Г Д-30)						-
Всього:
Танковий батальйон, що підсилений садн 122-мм СГ

 

3.3.1.6 Методика розрахунку можливостей механізованих (танкових) артилерійських підрозділів щодо боротьби з броньованими об’єктами та іншими вогневими цілями

Методика розрахунків базується на використанні коефіцієнтів бойової ефективності протитанкових засобів. Для кожного протитанкового засобу, починаючи з ручного протитанкового гранатомета, дослідним шляхом визначені коефіцієнти ефективності, які показують, скільки танків та інших бронецілей може знищити той або інший протитанковий засіб, перш ніж вийде з ладу (слайд 62, табл. 3.4).

Для того щоб провести підрахунок можливостей, необхідно перемножити кількість протитанкових засобів на їх коефіцієнт.

Таблиця 3.4

Коефіцієнти бойової ефективності протитанкових засобів щодо боротьби з танками противника

Протитанкові засоби	Наступ	Оборона***)	Зустрічний бій
Прорив оборони*)	Відбиття контратаки**)
БМ ПТКР	1 / 1,5	2 / 2,5	2,5 / 2
ПТРК “Фагот”	1 / 1,3	1,5 / 2	2 / 1,5	1,5
ПТРК “Метіс”	1 / 1,3	1 / 1,5	1,5
БМП	1 / 1,3...1,5	1,3 / 1,5	2 / 1,5	1,3 / 1,5
Танки	0,5 / 0,8	1 / 2	2,5 / 1,5	1,5
СПГ-9	0,5 / 0,8	0,8 / 1	1 / 0,8	0,8
РПГ-7	0,2	0,3	0,3 / 0,2	0,2

*⁾ В чисельнику – при розташуванні танків противника в окопах; в знаменнику – при відкритому розташуванні.

**⁾ В чисельнику – при відкритому розташуванні своїх протитанкових засобів; в знаменнику – при розташуванні своїх протитанкових засобів в окопах.

***⁾ В чисельнику – при розташуванні своїх протитанкових засобів в окопах; в знаменнику – при відкритому розташуванні своїх протитанкових засобів.

При веденні вогню прямою наводкою на передньому краї і в найближчій глибині оборони в період вогневої підготовки атаки прийнято, що для знищення однієї цілі необхідно призначати два-три протитанкові засоби.

Таблиця 3.5

Можливості механізованої (танкової) роти (батальйону) щодо боротьби з броньованими цілями противника

Протитанкові засобі підрозділів	Кількість проти-танкових засобів	В обороні	В наступі	Відбиття контратаки
Коефіцієнт ефективності	Можливості щодо знищення	Коефіцієнт ефективності	Можливості щодо знищення	Коефіцієнт ефективності	Можливості щодо знищення
танки	БМП, БТР	танків	БМП, БТР	танки	БМП, БТР	танків	БМП, БТР	танки	БМП, БТР	танків	БМП, БТР
мр на БТР *) ПТКР “Метіс” РПГ-7 Всього		1,5 0,3	0,5	2-3 8-9	4-5 13-14	0,2	1,5 0,3	1-2 4-5	4-5 2-3 6-8	0,3	1,5 0,5	2-3 5-6	4-5 4-5 8-10
мр на БМП *) ПТКР на БМП РПГ-7 Всього		0,3 -	0,5 -	2-3 22-23	4-5 44-55	0,2 -	1,5 0,3 -	1-2 11-12	2-3 17-18	1,5 0,3 -	0,5 -	2-3 17-18	4-5 24-25
Танкова рота Всього		2,5				0,5	0,8				1,5
мб на БТР **) ПТКР “Метіс” ПТКР “Фагот” СПГ-9 РПГ-7 Всього		1,5 0,3 -	1,5 0,5 -	13-14 36-37	4-5 13-14 53-56	0,5 0,2 -	1,5 1,5 0,8 0,3 -	1-2 5-6 21-23	13-14 2-3 13-14 37-40	1,5 0,8 0,3 -	1,5 1,2 0,5 -	2-3 28-29	13-14 3-4 13-14 41-44
мб на БМП **) БМП РПГ-7 Всього		0,3	0,5		13-14 112-113	0,2	1,5 0,3	5-6 38-39	49-50 13-14 62-64	1,5 0,3	0,5	49-50 57-58	13-14 79-80
Танковий батальйон **) Всього		2,5		77-78		0,5	0,8	15-16	25-24		1,5		46-47

*⁾ Враховуються протитанкові засоби, що реально задіяні під час бою.

**⁾ Враховуються також можливості другого ешелону батальйону.

При переході в наступ із положення безпосереднього зіткнення з противником:

- в механізованій роті на БТР для цієї мети залучаються три ПТКР «Метис» – рота своїми засобами може знищити 3...4 цілі;

- в роті, що має на озброєнні БМП (в танковій роті) залучаються 50...60% БМП (танків) – рота своїми засобами може знищити 5...8 цілей.

Можливості механізованої (танкової) роти (батальйону) щодо боротьби з броньованими цілями противника надані в табл. 3.5 (слайд 63).

Вважають, що 70% можливостей протитанкових засобів і танків використовуються у боротьбі з танками противника, а 30% — в боротьбі з його бойовими машинами, бронетранспортерами та іншими бронеоб'єктами.

Можливості зазначених засобів щодо боротьби з БТР і БМП противника в півтора-два рази більші, ніж з танками, тому що БМП і БТР мають слабкий броньований захист, який оберігає особовий склад лише від куль і уламків снарядів та мін, та після першого влучення снаряда будуть виходити з ладу.

3.3.2 Методика розрахунку можливостей механізованих підрозділів щодо ураження противника вогнем стрілецької зброї

Методика розрахунків (слайд 64) базується на порівнянні щільності вогню стрілецької зброї сторін,що виражається кількістю куль на 1 м фронту в зазначеному секторі (смузі) ведення вогню.

Дослідним шляхом встановлено, що при наступі роти в пішому порядку при підході до оборони противника на 400 м відкривається вогонь з усіх видів зброї по його передньому краю із щільністю не менше 8...10 куль за 1 хв. на 1 м фронту і ведеться з такою щільністю протягом 4 хвилин (при швидкості атаки 100 метрів за хвилину). Така щільність вогню призводить до втрат противника в живій силі до 30% на передньому краї оборони.

В обороні показник щільності куль на 1 м фронту атаки противника приймають до 3...5 куль у хвилину.

Основним показником можливостей механізованого (танкового) підрозділу щодо ураження противника вогнем стрілецької зброї є математичне очікування збитку, що наноситься його живій силі.

Порядок розрахунку (слайд 65)вогневих можливостей підрозділів щодо ураження противника вогнем із стрілецької зброї такий:

1). Визначається кількість механізованих (танкових) рот батальйону, що діє в першому ешелоні;

2). В кожній з них підраховується кількість автоматів, кулеметів та інших вогневих засобів;

3). Визначається, скільки куль за 1 хв. буде випущено на 1 м фронту шляхом ділення їх сумарної бойової швидкострільності на ширину фронту наступу (ширину ротного опорного пункту або батальйонного району оборони).

3.3.3 Методика розрахунку ударної сили механізованих (танкових) підрозділів

Про величину ударної сили підрозділів (слайд 66) судять по:

- кількісному складу і щільностям сил і засобів ворогуючих сторін;

- темпах наступу.

Висновок щодо можливості розгрому противника і виконання поставленого завдання дозволяють зробити щільність і співвідношення сил і засобів ближнього бою.

При цьому щільності в роті розраховуються по відділеннях, а в батальйоні — по взводах.

Вважається, що для успішного ведення наступу необхідно мати 2...3-разову перевагу на користь підрозділів, що наступають, на фронті наступу роти (батальйону), а на ділянці прориву створити 4...6-разову перевагу над противником.

3.3.3.1 Ударна сила механізованої роти

Носіями ударної сили(слайд 67) механізованої роти на БТР є дев'ять механізованих відділень та три протитанкових відділення. Звичайно на напрямку наступу роти спільно з нею діють один...два взводи танків, що значно підвищують її ударну силу.

Головною ударною силою механізованої роті на БМП є бойові машини піхоти (10 БМП), які можуть з успіхом вести боротьбу не тільки з живою силою, але і з танками та іншими бронеоб'єктами противника. Але і рота на БМП повинна щільно взаємодіяти з танковими підрозділами.

Таким чином, механізована рота, що щільно взаємодіє з доданою батальйону танковою ротою і використовує результати вогневого ураження противника, здатна у взаємодії із сусідами завершити розгром противника за час виконання батальйоном завдання в двох...трьох взводних опорних пунктах противника.

3.3.3.2 Ударна сила механізованого і танкового батальйону

Основу ударної сили механізованого батальйону на БМП (слайд 68)складають 9 механізованих взводів та 3О БМП. Досвід проведених навчань з бойовою стрільбою показав, що механізований батальйон на БМП, підсилений танковою ротою, здатний знищити на одному рубежі всі основні засоби в двох...трьох взводних опорних пунктах противника, витрачаючи для цього 0,2...0,3 боєкомплекту різних боєприпасів.

Такими ж можливостями володіє і механізований батальйон на БТР, підсилений двома танковими ротами. Власні протитанкові можливості батальйону забезпечуються протитанковими можливостями механізованих рот і протитанкового взводу батальйону.

Танковий батальйон, якщо він не додається механізованим батальйонам, гарматним і кулеметним вогнем, вогнем ПТКР 30 танків може одночасно знищити вогневі засоби в двох...трьох взводних опорних пунктах противника.

Таким чином, механізований і танковий батальйони під час бою протягом дня здібні послідовно на трьох рубежах завершити знищення живої сили і вогневих засобів у 8...9 взводних опорних пунктах, тобто розгромити до трьох рот противника.

3.3.3.3 Величина показників ударної сили підрозділів, що контратакують

Величина показників ударної сили підрозділів, що контратакують, залежить від кількості і якості танкових і механізованих підрозділів, що залучаються для удару, а також від кількості протитанкових засобів, що діють спільно з підрозділами, які здійснюють контратаку.

Показники ударної сили будуть тим більшими, чим вища щільність зазначених сил і засобів. Аналіз досвіду Великої Вітчизняної війни, післявоєнних науково-дослідницьких навчань та локальних війн показує, що при застосуванні звичайних засобів ураження для розгрому противника, що вклинився в оборону, достатньо мати 2...3-разову перевагу над противником в силах і засобах на користь підрозділів, що проводять контратаку, якщо противник не встиг закріпитися на досягнутому рубежі.

Глибину можливого просування підрозділів, що контратакують, визначають глибиною розташування сил і засобів противника, який вклинився в оборону.

3.3.4 Методика розрахунку маневрених можливостей механізованих (танкових) і артилерійських підрозділів

Рота (батальйон) може застосовувати (слайд 69)маневр вогнем та маневр силами і засобами, артилерійський підрозділ – маневр вогнем (це для них основний показник).