Професійна мовнокомунікативна компетенція. Мовні норми

Майбутнім фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як система світобачення, засіб культурного співжиття в суспільстві, самоформування і самовираження особистості. Науково доведено, що стрижневими компонентами професійно-комунікативної діяльності є мовленнєва компе­тенція і компетентність.

Мова і професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

Мова і професія немов партнери, які не можуть існувати один без одного, бо обидва покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих груп його і кожної людини.

Мова з багатьма її функціями (комунікативною, номінативною, культуроносною, мислетворчою та ін.) забезпечує належний рівень грамотності носіїв певної професії, формує їх уміння спілкуватися у всіх сферах комунікації – у ділових відносинах, у науці, в освіті, культурі, економіці тощо.

Професія механіка, електрика, менеджера, економіста, бухгалтера, аудитора ставить вимоги до забезпечення її термінологією, з перевагою не іншомовних, а власне українських слів, зрозумілих, доступних для всіх, хто працює в цій галузі.

Фахівцем з великої літери можна вважати ту людину, яка не лише володіє високою кваліфікацією, а й є духовно багатою, творчою особистістю. Формування такого фахівця дедалі більше пов'язується з глибоким опануванням української мови, з її тонкощами, таїною як усного, так і писемного професійного мовлення.

Саме мова є таким засобом спілкування, якпрофесія – інформаційним матеріалом, який використовуємо для вирішення важливих проблем економічного, господарського життя завдяки доречному, умілому, правильному виборові мовних одиниць.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, продуктивність виробництва, допомагає краще орієнтуватися в безпосередніх ділових відносинах.

Знати мову професії – це вільно володіти багатим лексичним матеріалом з фаху, якого набувають студенти у вищих навчальних закладах. Це означає дотримувати граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних норм професійного спілкування, якого люди вчаться впродовж усього життя.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість – одна з головних ознак української літературної мови.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

– системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

– історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

– соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);

– стабільністю (не можуть часто змінюватися).

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

– тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

– дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

– голосний о ніколи не наближається до а: молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

– літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

– буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

– літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненáвисть, серéдина, новúй, близькúй, чотирнáдцять, тéкстовий, мáбуть, зáвжди, літόпис, бáйдуже, випáдок, ідемό, підýть, рáзом, прúятель, пόказ.

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

– уживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

– уживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників - назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

– уживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

– чоловічі прізвища на -ко, -ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар’яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

– форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

– визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

– використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов’язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники ( замість відпочиваючі)і т.ін.

4. Лексичні (норми правильного слововживання), наприклад:

Правильно: Неправильно:

зіставляти співставляти

численний багаточисельний

нечисленний малочисельний

збігатися співпадати

наступний, такий слідуючий

навчальний учбовий

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:

Правильно:Неправильно:

згідно з наказом згідно наказу

відповідно до інструкції у відповідності з інструкцією

проректор з наукової роботи проректор по науковій роботі

лекція з математики лекція по математиці

повідомити факсом повідомити по факсу

робота за сумісництвом робота по сумісництву

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад:

Неправильно:Правильно:

залишилося лише залишилося тільки

пам’ятний сувенір сувенір, пам’ятний подарунок

моя автобіографія автобіографія, моя біографія,

життєпис

захисний імунітет імунітет

глухий тупик глухий кут, тупик

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі).

 

8. Орфографічні (норми написання слів).

 

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

 

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти – видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на всіх мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.