Морфоелементи ураження СОПР

Первинні елементи ураження, пов’язані зі зміною кольору

Пляма (macula) — зміна кольору СОПР на обмеженій ділянці. Залежно від причин утворення плям колір їх буває різний. Пляма ніколи не виступає над рівнем CO. тобто не змінює її рельєфу. Розрізняють плями судинні, пігментні і такі, що вини­кають унаслідок відкладання на CO барвних речовин.

Судинні плями можуть бути наслідком тимчасового розширення судин і запалення. Запальні плями мають забарвлення різних відтінків, частіше червоного, рідше синюватого кольору. При натискуванні на ці плями (діаскопії) вони зникають, а після припинення натискування з'являються знову.

Еритема — необмежене, без чітких контурів почервоніння CO.

Розеола — невеликі круглі еритеми діаметром від 1,5—2 до 10 мм, з обмеженими контурами. Спостерігаються при інфекційних захворюваннях (кір, скарлатина, тиф).

Геморагії — плями, виникнення яких спричинене порушен­ням цілості судинної стінки. Величина їх різна. Колір таких плям залежить від ступеня розкладання кров'яного пігменту й може бути червоним, синювато-червоним, зеленуватим, жовтим тощо. При діаскопії знебарвлювання геморагій не відбувається. З часом вони зникають безслідно.

Петехії — точкові крововиливи.

Екхімози — великі геморагії округлої або овальної форми.

Телеангіектазії — плями, які з'являються внаслідок стійкого незапального розширення судин або їх новоутворення. Вони формуються тонкими звивистими судинами, що анастомозують між собою. При діаскопії телеангіектазії трохи бліднуть.

Пігментні плями виникають у зв'язку з відкладанням в CO барвних речовин екзо- й ендогенного походження. Вони можуть бути природженими і набутими. Природжені пігментації нази­вають невусами. Набуті пігментації мають ендокринне поход­ження або розвиваються при інфекційних хворобах.

Екзогенна пігментація спричинюється проникненням у CO із зовнішнього середовища речовин, які її забарвлюють. Такими речовинами є виробничий пил, дим, хімічні речовини, зокрема лікарські засоби тощо. Пігментація в разі проникнення в орга­нізм важких металів і їх солей має чітко окреслену форму. Колір її залежить від виду металу. Так, колір плям, що спричи­нені ртуттю, — чорний, свинцем і вісмутом — темно-сірий, сполуками олова — синювато-чорний, цинком — сірий, міддю — зеленуватий, сріблом — чорний, або аспідний.

Первинні елементи, пов’язані зі зміною рельєфу.

Папула, або вузлик (papula), — безпорожнинний елемент, що виступає над поверхнею CO. Інфільтрат папули знаходиться в сосочковому шарі власної пластинки. Форма папул може бути гострокінцевою, напівкруглою, круглою, кеглеподібною. Діаметр їх становить 3—4 мм. У разі злиття папул утворюються бляшки. При зворотному розвитку папула не залишає сліду.

Вузол (nodus) — обмежене значних розмірів ущільнення (від лісового горіха до курячого яйця), яке сягає підслизової основи. Утворення вузлів може бути наслідком запального про­цесу, доброякісного і злоякісного пухлинного росту, а також відкладення кальцію і холестерину в товщу тканин.Вони можуть розсмоктуватися, некротизуватися, розплавлятися з утворенням виразок, а надалі на їх місці — глибоких рубців.

Горбик (tuberculum) — інфільтративний безпорожнинний елемент округлої форми, розміром до горошини, який виступає над рівнем CO. Інфільтрат захоплює всі шари CO. Особливістю горбика, який спочатку буває подібним до вузлика, є те, що центральна його частина, а іноді й увесь елемент, некро-тизується. Це призводить до утворення виразки, яка рубцюється або розсмоктується без порушення цілості епітелію, з форму­ванням рубцевої атрофії. Горбики мають тенденцію до згрупу­вання або злиття. Вони є первинними елементами при вовчаку, горбкуватому сифілісі, лепрі.

Пухирець (vesiculum) — порожнинний елемент розміром від просяного зерна до горошини, заповнений рідиною. Він формується у шипуватому шарі епітелію, частіше має серозний, рідше геморагічний вміст. Висипання пухирців може спостерігатися як на незміненій, так і на гіперемійованій і на­бряклій основі Через те, що стінки пухирця утворені тонким шаром епітелію, його покришка швидко розривається з появою ерозії, по краях якої лишаються обривки пухирця При зворотному розвитку пухирець не залишає сліду Нерідко пухирці розміщуються групами Формування пухирців відбувається внас лідок вакуольної і балонної дистрофії, як правило, при різних вірусних захворюваннях (герпес та ін).

Пухир (bulla) — порожнинний елемент значних розмірів (до курячого яйця), заповнений рідиною Формується внутрішньо- чи підепітеліально В ньому розрізняють покриш­ку, дно і вміст Ексудат може бути серозним або геморагічним Покришка підепітеліального пухиря товста, тому він існує на CO довше, ніж внутрішньоепітеліальнии пухир, покришка якого тонка і швидко розривається Ерозія, що утворюється на місці пухиря, загоюється без формування рубця.

Гнояк (pustula) — обмежене скупчення гнійного ексудату. Гнояки бувають первинні й вторинні Первинні гноя­ки розвиваються на незміненій CO і відразу наповнюються гнійним вмістом білувато-жовтавого кольору Вторинні пустули виникають із пухирців і пухирів Утворення гнояків зу ювлене головним чином дією на епітелій ферментів і токсинів, продуктів життєдіяльності стафіло- і стрептококів. Пустули можуть бути поверхневими і глибокими.

Кіста (cystis) — порожнинний утвір, який має стінку і вміст.. Кісти бувають епітеліального походження і ретенційні. Останні виникають унаслідок закупорення вивід ної протоки дрібних слизових (слинних) залоз. Епітеліальні кісти мають сполучнотканинну стінку, вистелену епітелієм. Вміст кісти — серозний, серозно-гнійний або кров'янистий. Ретенційні кісти розміщуються на губах, піднебінні й CO щік, наповнені прозорим вмістом, який при інфікуванні стаєгнійним.

 

Вторинні елементи ураження.

Лусочка (squama) — пластин­ка, яка складається із десквамованих зроговілих клітин епітелію. Лусочки виникають внаслідок гіпер- і паракератозу. як правило, на місцях зворотного розвитку плям, папул, горбиків Бувають різного кольору і розміру. Можуть розвиватися і пер винно- при м'якій лейкоплакії, ексфоліативному хеиліті, іхтіозі Для діагностики уражень з утворенням лусочок мають значення їх розміщення, товщина, колір, розмір, консистенція.

Ерозія (erosio) — дефект поверхневого шару епітелію. Оскільки ураження неглибоке, то після його загоєння не залишається сліду. Ерозія виникає від розриву пухиря, руйнування папул, травматичного ушкодження. При розриві пухиря ерозія повторює його контур. У випадку злиття ерозій утворюються великі ерозивні поверхні з різноманітними контурами.

На СОПР ерозивні поверхні можут з'являтися без поперед­нього пухиря, наприклад, ерозивні папули при сифілісі, ерозивно- виразковій формі червоного плескатого лишаю і червоного вовчака Утворення таких ерозій є наслідком травматизації легко ушкоджуваної запаленої CO. Поверхневий дефект CO, який виникає при механічному ушкодженні, називається екскоріацією.

Афта (aphta) — поверхневий дефект епітелію круглої або овальної форми, діаметром 0,3—0,5 мм, розміщений на запалeнlй ділянці CO. Афта вкрита фібринозним випотом, який надає елементу ураження білого або жовтого відтінку. По периферії афта ото­чена яскраво-червоним обідком

Виразка (ulcus) — дефект CO в межах сполучнотканинного шару. Загоєння її відбувається з формуванням глибокого рубця Оскільки утворення виразки властиве цілій низці патоло­гічних процесів, то для полегшення диференціальної діагностики з'ясовують характер ураження' глибину, форму виразки, стан її країв і навколишніх тканин тощоКраї виразки бувають підритими і навислими над дном, прямовисними і блюдцеподібними. Вони, а також дно виразки можуть бути м'якими і твердими Крім того. на дні виразки часто спостерігаються гнійний наліт, некротичні маси, грануляційні розростання. Воно може легко кровоточити при дотику Нерідко краї виразки зберігають рештки основного патологічного процесу. Іноді виразка поширюється в підлеглі тканини (м'язи, кістку) і навіть руйнує їх.

Слід підкреслити, що сама лише клінічна оцінка виразки є недостатньою для уточнення діагнозу захворювання Необхідно застосувати весь комплекс лабораторних досліджень, а також неодмінно провести загальне обстеження хворого.

Тріщина (rhagas) — лінійний надрив CO або червоної кайми губ, який виникає при їх надмірній сухості чи втраті ела­стичності, а також при запальній інфільтрації. Найча­стіше тріщини спостерігаються у місцях природних складок або на ділянках, які підлягають травматизації і розтягуванню. Розрізняють поверхневі й глибокі тріщини. Поверхнева тріщина локалізується в межах епітелію, загоюється без рубця. Глибока тріщина поширюється на сполучну тканину власної пластинки, загоюється з формуванням рубця.

Кірка (crusta) утворюється внаслідок зсихання ексудату, який витікає після проривання пухиря, пухирця, пустули.. Кірка являє собою суміш коагульованої тканинної рідини і плазми крові, а також клітин крові, що розпалися, та епітеліальних клітин Колір кірок залежить від характеру ексу­дату У разі зсихання серозного ексудату формуються сірувато чи медово-жовті кірки, гнійного — брудно-сірі або зеленувато-жовті, геморагічного — кров'янисто-бурі. При насильному усу­ненні кірки оголюється ерозивна або виразкова поверхня, а після природного відпадіння — ділянка регенерації, рубець або рубцева атрофія

Рубець (cicatrix) — ділянка сполучної тканини, що заміщає дефект CO, який виник при її ушкодженні чи патологічному процесі Рубець складається в основному із колагенових волокон, покритий тонким шаром епітелію, в якому відсутні епітеліальні виступи. Форма і глибина рубців різні.

Розрізняють гіпертрофічні й атрофічні рубці. Гіпертрофічні (келоідні) рубці. виникають після травми і хірургічних втручань. Вони мають лінійну форму, щільні, часто обмежують рухомість CO. Атрофічні рубці утворюються після загоєння елементів туберкульозу, сифілісу, червоного вовчака.

Такі рубці мають характерний для певної хвороби вигляд, за яким можна з великою точністю визначити причину їх виник­нення. Так, післявовчакові рубці відзначаються неправильною формою і значною глибиною; рубці, що утворилися після за­гоєння туберкульозної виразки, порівняно неглибокі, після гуми — гладенькі, втягнені. При природженому сифілісі рубці променеподібні, розташовуються навколо рота.

 

Класифікація захворювань СОПР за Данилевським Н.Ф. (1991р).

І Травматичні ураження (механічні, хімічні, фізичні) слизової обо­лонки (травматична ерозія, виразка, лейкоплакія, актинічний хейліт, променеві, хімічні ураження та ін)

 

II Інфекційні захворювання

 

1. Вірусні (простий лишай, оперізувальний лишай та ін., вірусні бородавки, грип, кір)

 

2 Виразково-некротичний стоматит Венсана.

 

3 Бактеріальні інфекції (стрептококовий стоматит, пюгенна гра­нульома, шанкриформна піодермія, туберкульоз та ін.).

 

4. Венеричні захворювання (сифіліс, гонорейний стоматит).

 

5 Мікози (кандидоз, актиномікоз та ін.).

 

III. Алергічні стани (набряк Квінке, алергічний стоматит, хейліт, гінгівіт, глосит, БЕЕ, ХРАС)

 

IV Медикаментозні ураження та інтоксикації (ртутні, вісмутові)

 

V. Зміни СОПР при деяких системних захворюваннях 1) ппо- й авітамінозах, 2) ендокринних, 3) шлунково-кишкового тракту, 4) сер­цево-судинної системи, 5) системи крові, 6) нервової системи, 7) ко-лагенозах та ін

 

VI Зміни CO при дерматозах (пухирчатка, герпетиформний дерма­тит Дюрінга, червоний плескатий лишай, червоний вовчак та ін)

 

VII. Аномалії і захворювання язика (складчастий, ромбічний, чор­ний, волосатий, географічний)

 

VIII Самостійні хейлгги (гландулярний, ексфоліативний, макро-хейліт, хронічна тріщина губ)

 

IX Передракові захворювання (хвороба Боуена, абразивний хейліт Манганотті та ін.) і новоутворення

 

Список використаної літератури

1.Захворювання слизової оболонки порожнини рота /М. Ф. Данилевський,О. Ф. Несин, Ж. І. Рахній; За ред.М. Ф. Данилевського. — К..: Здоров'я,1998. — 408 с

2. Боровский Е.В., Данилевскчй Н.Ф. Атлас заболеваний слизистой обо-лочки рта. — М.: Медицина, 1991. — 320 с