Для подолання проблем регулювання зайнятості населення пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості населення мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття, рис. 3.1.
Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язку з цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики держави з політикою зайнятості.
До основних напрямків цієї політики в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України слід віднести наступні:
1. Підвищення інвестиційної активності у всіх секторах економіки. Державна інвестиційна політика відіграє вирішальну роль у структурній перебудові економіки та реалізації соціальних програм, виступаючи одним з головних засобів регулювання зайнятості, сприяючи модернізації виробничої бази з подальшим підвищенням якості робочих місць. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створення робочих місць залежить не тільки від наявності інвестицій, а ще й від їх розміру.
Рис. 3.1Пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення в Україні
Сьогодні в Україні розмір інвестицій є недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці, та має тенденцію до скорочення. Так, інвестиції в основний капітал у січні-червні 2009 р. в Україні склали 54,08 млрд. грн., що на 43,3 % менше, ніж за аналогічний період 2008 р. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількість зайнятих не тільки не зростає, а ще й зменшується. Поліпшення співвідношення розміру інвестицій та зайнятості вважається можливим за умови реформування державної інвестиційної політики у напрямку впровадження в інвестиційну сферу державних цільових програм, спрямованих на покращення інвестиційного клімату, а також проведення банківського кредитування галузей, що визначені як пріоритетні.
2. Стримування відтоку капіталів за кордон, який спричиняє вилучення інвестиційних ресурсів з вітчизняного виробництва і скорочення робочих місць, та стимулювання їх припливу. Для цього необхідно запровадити сповіщальний характер вивезення капіталу; здійснювати контроль не лише за вивезенням, а й за легальністю походження самого капіталу. Крім того слід підвищити ефективність системи валютного контролю в Україні за рахунок використання договорів страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти; розробки процедури повернення незаконно вивезених коштів тощо. Стимулювати повернення капіталів в Україну доцільно шляхом проведення економічної амністії на тлі посилення економічної та політичної стабілізації.
3. Формування інституту банкрутства, що сприяв би підвищенню мотивації до більш ефективних форм господарювання. Для цього необхідно розробити і прийняти національну концепцію механізму банкрутства і створити відповідну економіко-правову базу та організаційну структуру; удосконалити методику проведення антикризової діагностики стану суб’єктів господарювання шляхом оцінки потенціалу запобігання банкрутству; удосконалити прогнозування та виявлення фактів неправомірного використання інституту банкрутства.
4. Реструктуризація та рекапіталізація банківської системи з метою підвищення її надійності та дієздатності відповідно до потреб реального сектору в розрахунках і кредитуванні.
5. Проведення пільгової кредитної та податкової політики щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціально незахищеним групам незайнятого населення (жінкам, молоді, інвалідам); надання дотацій підприємствам, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості.
Регулювання безробіття передбачає здійснення комплексу заходів активного (професійна підготовка; організація громадських робіт; фінансова допомога безробітним, бажаючим відкрити власну справу) та пасивного (допомога по безробіттю; програми дострокового виходу на пенсію) спрямування, які мають на меті збереження у безробітних і незайнятих громадян мотивації до праці та сприяють працевлаштуванню. При їх одночасному застосуванні перевагу слід надавати заходам активного спрямування, при цьому фінансова підтримка безробітних має бути помірною та стимулювати їх до вирішення проблеми працевлаштування.
Реалізація державної політики зайнятості у 2010–2011 роках здійснюватиметься за такими основними напрямами:
- мінімізація впливу фінансової кризи на стан національного ринку праці;
- розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці;
- забезпечення національної економіки кваліфікованими кадрами;
- підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;
- зміцнення позиції молоді на ринку праці;
- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці;
- повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту;
- розв’язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями;
- регулювання трудової міграції населення.
Розширення сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праці здійснюватиметься шляхом:
- державної підтримки національного товаровиробника відповідно до визначених пріоритетів розвитку окремих галузей економіки та вимог до підвищення ефективності виробництва на інноваційній основі;
- установлення сприятливого інвестиційного клімату на депресивних територіях та підприємствах, на яких створюються робочі місця з належними умовами праці;
- державної підтримки фермерського, особистого селянського господарства та інших сільськогосподарських товаровиробників, сприяння розвитку несільськогосподарських видів економічної діяльності (сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, рекреаційно-туристичного підприємництва тощо);
- підтримки самостійної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;
- впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів, зокрема у малих містах, сільській місцевості та гірських населених пунктах;
- сприяння розвитку гнучких форм організації праці.
Інтенсифікація ринку праці в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі може призвести до ліквідації як неефективних, так і конкурентоспроможних робочих місць, вивільнення працівників. Зростання попиту на робочу силу на підприємствах, в установах та організаціях може очікуватись лише за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції та/або розширення обсягів виробництва (виконання робіт, надання послуг). Прогнозовані показники розвитку ринку праці на 2010–2011 роки зазначені у додатку Б.
Починаючи з 2011 року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економіки з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15–70 років збільшиться до 20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населення зазначеної вікової групи).
У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань:
посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили;
забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями;
сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
ВИСНОВКИ
Державне регулювання зайнятості населення постаєодним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання України запропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення щодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки і захисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонів країни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.
В Україні одним із головних інститутів державного регулювання зайнятості населення є Державна служба зайнятості. Це спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України.
За сприяння державної служби зайнятості у 2009р. було працевлаштовано 702,7 тис. осіб, або 32,8% незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2008р. – 1084,0 тис. та 43,3% відповідно). Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді через державну службу зайнятості, майже половину (46,6%) з них становили жінки та молодь у віці до 35 років (47,1%).
З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2009р. проходили професійне навчання 157,1 тис. безробітних, що на третину менше, ніж у 2008р. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеному періоді (135,3 тис. осіб.), 76,7% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 16,3% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта з них (7,0%) – вперше отримали професійну освіту.
Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізації відповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.
Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%. Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.
Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.
Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
