Рух як спосіб існування матерії. Основні форми руху матерії, їх взаємозв'язок і якісна специфіка

"При всій обмеженості поглядів на сутність матерії філософів-матеріалістів стародавнього світу, вони були праві в тому, що визнавали нерозривність матерії і руху. У Фалеса зміни первинної субстанції - води - вели до утворення різних речей; в Геракліта діалектична ідея про вічні зміни вогню; Демокріт та інші атомістів виходили з того, що атоми безперервно рухаються в порожнечі.

Пізніше, в умовах панування метафізичних і механічних поглядів у філософії, хоча і поверхово, але визнавалася нерозривність матерії і руху. Саме англійський філософ Д. Толанд в XIII ст. висловив переконання, що "рух є спосіб існування матерії". Ця думка була підхоплена і розвинута французькими матеріалістами.

Саме поняття "рух", як і поняття "матерія", є абстракція. Ні руху як такого. а є рух конкретних матеріальних предметів.

На основі розвитку приватних наук, аналізу філософських ідей своїх попередників творці діалектико-матеріалістичної філософії поглибили розуміння сутності руху, його безперервного зв'язку з матерією, простором і часом. Діалектичний матеріалізм стверджує, що матерія без руху так само немислима, як і рух без матерії.

Філософи, які мислять метафізично, якщо вони розуміли рух як тільки механічне, бачили причину руху у зовнішніх обставинах. На цій основі виникла ідея першопоштовхів (Ньютон), яка цілком могла поєднуватися з визнанням якоїсь загадкової сили і навіть з існуванням бога.

З точки зору діалектичного матеріалізму причини руху матерії існують всередині неї, визначаються її внутрішньою суперечливістю, наявністю таких протилежностей, як мінливість і стійкість, тяжіння і відштовхування, протиріччям між старим і новим, простим і складним і т. д. Таким чином, рух є результат внутрішньої активності матерії, єдність суперечностей, є її саморух. Роздвоєння єдиного на протилежності і боротьба між ними розкривають джерело саморуху матерії.

Концепція саморуху матерії є логічний висновок з самої суті діалектики, основними принципами якої є принципи загального зв'язку і розвитку. Діалектико-матеріалістична концепція руху долає механістичне і метафізичне розуміння руху як тільки простого переміщення предметів один щодо одного, як рух по замкнутому колу з поверненням у вихідне положення, як тільки чисто кількісні або тільки якісні зміни. З діалектико-матеріалістичної точки зору будь-який предмет, що знаходиться в стані спокою щодо одних тіл, знаходиться в русі по відношенню до інших тіл. Більш того, усередині кожного предмета відбуваються безперервні зміни і процеси, взаємодії їхніх внутрішніх частин (елементарних частинок, полів), перехід частинок в поля і навпаки, що і є внутрішньою причиною їх змін, причиною того, що будь-яка річ у кожний момент часу є тією само і в той же час вже інший. Зі сказаного випливає, що "рухом називаються всякі зміни та процеси у Всесвіті, починаючи від простого переміщення і кінчаючи мисленням". І це нескінченний процес, в цьому суть, в цьому основа і причина існування нескінченного різноманіття речей, що об'єднуються загальним поняттям "матерія". Як бачимо, якщо припустити неможливим відсутність руху, то матерія являла б собою позбавлену всякої визначеності, мертву, безжиттєву, повністю позбавлену активності масу. Саме завдяки руху матерія диференціюється, відбувається безперервне виникнення і знищення всього різноманіття предметів і явищ. Рух - спосіб існування матерії, і, отже, бути, існувати означає бути залученим до процесу зміни, в рух. А це означає, що рух абсолютно, як і матерія. Але це не виключає визнання відносності руху в різних конкретних випадках. Наприклад, механічний рух одного предмета щодо іншого або взаємоперетворення конкретних елементарних частинок даного стану по відношенню до іншого їх станом. Так, анігіляція електрона і позитрона веде до появи двох протонів. Тут ми бачимо відмінність кінцевого результату по відношенню до початкового стану елементарних частинок.

Визнаючи абсолютність руху, діалектичний матеріалізм не заперечує його протилежності - спокою. Під спокоєм розуміється незмінність речей, їх стабільність, тимчасове єдність протилежностей, рівновагу, збереження речей і їх станів. Якщо рух є причиною виникнення конкретних, якісно різних речей, то спокій є причиною збереження відносної стійкості цих конкретних речей, умовою їхнього існування. Якщо уявити собі, що стан спокою не існує, то всю матерію доведеться уявити як щось хаотичне, позбавлене будь-якої визначеності,, якісно неможливим. Таким чином, завдяки руху утворюються конкретні якісно різні предмети, а завдяки станом спокою вони існують якийсь час в певному стані і у відомому місці. Наприклад, Пі-мезон "живе" всього О, 5 лютого. 01О 5-6 0 с. Це дуже малий час, але протягом цього часу він залишається самим собою. Таким чином, стан спокою, стан тимчасової рівноваги є, як і рух, необхідною умовою диференціації матерії.

Разом з тим важливо відзначити, що сама можливість спокою, відносної стійкості речей визначається рухом матерії. Не було б руху, не було б і якісно різних предметів, не було б і рівноваги, стабільності і т. д., тобто не було б і спокою. Це ще раз наводить на думку, що "рух абсолютно, а спокій щодо відповідності". І якщо можна в якійсь мірі говорити про абсолютність спокою, то тільки в плані необхідності загального тимчасового існування конкретних речей.

На відміну від механістичного матеріалізму, абсолютизує механістичний форму руху, що поширює її на будь-які матеріальні освіти, діалектичний матеріалізм, виходячи з досягнень усієї сукупності наук, розглядає рух у всьому різноманітті його форм і під взаємопереходах останніх. При цьому важливим є твердження, що кожна форма руху має певного матеріального носія.

Вперше чітку класифікацію основних форм руху, а через неї і класифікацію наук дав Ф. Енгельс. Він виділив п'ять основних форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну і соціальну.

Критерієм виділення цих форм руху є зв'язок кожної з них з певними матеріальними носіями. Разом з тим кожна основна форма характеризується відповідними законами, які діють на тому чи іншому структурному рівні матерії.

Далі. Більш складні форми руху включають в себе більш прості. Більш складна форма руху не є просто арифметична сума більш простих, а якісно нова, синтетична форма руху.

Енгельс виділив 5 основних форм руху:

1. Механічна

2. Фізична

3. Хімічна

4. Біологічна

5. Соціальна

Усі ці форми руху взаємопов'язані між собою і більш прості входять у більш складні, утворюючи якісно іншу форму руху. Кожна з цих форм включає в себе безліч видів руху. Навіть, за Енгельсом, найпростіша механічна включає в себе такі види руху, як рівномірно-прямолінійний, рівномірно-прискорене (уповільнене), криволінійне, хаотичне й ін

Найбільш складною формою руху є соціальна, тому що матеріальний носій є найскладніший вид матерії - соціальний. Ця форма руху включає і зміни, що відбуваються в організмі окремої людини. Так, серце людини - це механічна двигун, що забезпечує рух крові в судинах. Але це не суто механічний двигун. Його діяльність регулюється механізмами вищої нервової діяльності людини. А життєдіяльність організму - умова участі людини в праці, у суспільному житті. Сюди входять зміни соціальних груп, верств, класів, етнічні зміни, демографічні процеси, розвиток продуктивних сил і виробничих відносин і інші зміни, що визначаються законами руху на соціальному рівні матерії.

Слід підкреслити, що різні форми руху здатні переходити один в одного у відповідності з законами збереження матерії і руху. Це є прояв властивості незнищенність і несотворімості матерії і руху.

Мірою руху матерії є енергія, мірою спокою, інертності - маса.

Класифікація основних форм руху матерії, розроблена Енгельсом, спиралася на досягнення наук XIX ст. Залишаючись вірною в принциповому плані, вона тим не менше повинна бути уточнена і розвинена у зв'язку з розвитком природничих та суспільних наук.

Розвиток квантової механіки поставило питання про аналіз нової основної форми руху - квантово-механічної, яка, вочевидь, на сьогоднішній день є найпростішою. У розвиток уявлень про основні форми руху мова в даний час йде про геологічну, космічної форми руху, які мають специфічних матеріальних носіїв, що вивчаються сучасними науками - фізикою, астрофізикою, геологією. Таким чином, розвиток сучасної науки веде до збагачення наших знань про основні форми руху. До того ж зараз виникає проблема з'ясування природи особливих біополе, "читаються" екстрасенсами, ясновидця, і, отже, стає нагальною проблема подальшого розвитку вчення про форми руху, що вважаються поки загадковими і незрозумілими. Так, підтверджуються припущення, сформульовані ще на початку ХХ ст., Що в природі буде відкрито ще багато дивовижного. Все сказане вище свідчить про те, що світ принципово пізнаваний, хоча кожна ступінь в розвитку нашого пізнання розширює область сторонній, ставить нові проблеми.

З спробами відірвати рух від матерії виступали природники і філософи, починаючи з середини XIX ст.

Так, Освальд, намагаючись створити новий філософський напрямок, зробив висновок, що первинної субстанцією, первоначалом всіх речовин є енергія. Цей напрям у філософії отримало назву "енергетізма". Проти нього виступили найвизначніші фізики і філософи того часу, зокрема, Планк, Лебедєв та ін

Гносеологічні корені "енергетізма" - в абсолютизації руху, енергії як заходи руху, в їх відриві від матерії.

Інша крайність у філософії полягає в спробі абсолютизації стану спокою. У середині XIX ст. відомі вчені Томпсон і Клаузіус відкрили другий закон (другий початок) термодинаміки, суть якого полягає в тому, що процес передачі тепла від одного тіла до іншого незворотній і завжди спрямований від більш теплого тіла до більш холодного.

Виходячи з цього закону, Клаузіус зробив висновок, що всі види енергії з часом перетворяться на теплову, а теплова енергія, чинності зазначеного закону, рівномірно розсіється у Всесвіті, яку він представляв як замкнуту систему, і настане спільний енергетичний рівновагу, припиниться рух і настане абсолютний спокій і "теплова смерть "Всесвіту.

Проти цієї теорії виступили Енгельс, фізики Смолуховскій, Больцман, Ціолковський та ін Енгельс, розмірковуючи діалектично, вважав, що у Всесвіті відбувається безперервний і вічний кругообіг матерії та енергії. Грунтуючись на якісній стороні закону збереження і перетворення енергії, він вірив, що випроменена в просторі теплота повинна мати можливість перетворюватися в інші форми руху. І це підтвердили роботи радянського академіка В. Амбарцумяна, які показали, що зірки не тільки остигають і гаснуть, але і виникають знову.

Великий внесок у спростування теорії "теплової смерті" Всесвіту вніс австрійський фізик Больцман, що встановив статистичний характер другого закону термодинаміки. Були відкриті флуктуації, зворотні процесам загасання у Всесвіті. Ціолковський висловив впевненість у вічному юності Всесвіту. Розвиваючи зазначену теорію, радянські фізики І. П. Плоткін, К. П. Станюкович, Я. П. Терлецький на основі статистичної фізики доводять, що наш Всесвіт не є замкнутою системою і, отже, висновки Клапейрона до неї незастосовні. Крім того, Всесвіт є не тільки термодинамічна система, але й гравітаційна, мезони, електронна та ін І цей її різноманітний статус забезпечує взаємопереході енергії, усуваючи можливість одностороннього перетворення всіх видів енергії тільки в теплову. Наприклад, німецький фізик Нернст, допускаючи процес, протилежний радіоактивного розпаду, висловив упевненість, що Всесвіт ніколи не може стати мертвим кладовищем.

І останній важливий філософський аргумент. Оскільки матерія вічна і нескінченна, то в цій вічності нескінченна безліч разів могло б настати стан абсолютного спокою. А цього не сталося. Таким чином, діалектико-матеріалістичні погляди не допускають можливості теплової смерті Всесвіту.

У світі немає нічого, крім рухомої матерії, писав Ленін, і ця остання рухається в просторі й часі.