Судячи з ситуації на книжковому ринку (а ще точніше — з видавничої пропозиції, заявленої у репертуарах українських видавництв), видавці наукової книги не залишилися осторонь пошуків нових форм і методів роботи, що дозволяють їм вистояти у складних економічних умовах.
Насамперед помітних змін зазнала сама організаційна структура наукового книговидання.
Слід, отже, говорити про те, що «Наукова думка» перестає бути монополістом з випуску наукових видань академічних установ, — ние; вона або об'єднує свої зусилля з іншими видавництвами (як у випадку підготовки 1995 р. спільно з видавництвом «Основи» двотомника «Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія»), або просто поділяє з ними інформаційний простір академічної науки.
Отже, традиційне академічне книговидання досить активно виходить за межі «свого» академічного видавництва. Це ж можна сказати і про наукове книговидання взагалі: випуском наукової книги займаються в останні роки все більше видавничих структур, різних за характером і тематикою основної «продукції», масштабами діяльності, формами власності, — бодай поодиноку наукову книжку можна знайти в репертуарі будь-якого сучасного українського видавництва.
Помітними видавничими здобутками позначена діяльність багатьох наукових установ і навчальних закладів, які активно користуються правом поза видавничого випуску наукової літератури.
монографії з проблем пресо- і книгознавства, з теорії і практики пресо- та книговидання — Антонюк Н. Українське культурне життя в Генеральній Губернії (1939-1944 рр.) /за матеріалами періодичної преси/ (1997); Романюк М. Українська преса Північної Буковини 1870-1918 рр. (1998); Шаповал Ю. «Діло» (1880-1939 рр.): поступ української суспільної думки (1999); Сніцарчук Л. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30-х рр. XX ст.: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості (2001) та ін.;
збірники статей — Мукомела О., Романюк М. Розстріляне слово (1995); Лизанчук В. Завжди пам'ятай: Ти — українець (1996, 2001) та ін.;
матеріали конференцій — доповіді та повідомлення семи Всеукраїнських наукових конференцій «Українська періодика: Історія і сучасність» (1993, 1994, 1995, 1997, 1999, 2000, 2002); матеріали міжнародної наукової конференції «Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики» (1996) та ін.;
праці, присвячені визначним діячам української науки і культури, — Вальо М. Бальтазар Гакет і Україна (1997); Качкан В. Хай святиться ім'я твоє. Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX — перша половина XX ст.) (2001); Когут С. Поетичний феномен Леоніда Кисельова (2001) та ін.;
бібліографічні покажчики та каталоги — Репертуар української книги 1798-1916. — Т. 1, 2, 3 (1995, 1997, 1999); Українські періодичні видання для жінок в Галичині (1853-1939 рр.) (1995); Любомир Винар: Бібліографічний покажчик (1998); Систематичний покажчик часопису «Назустріч» (1934-1938) (1999) та ін.;
продовжувані видання — щороку виходить солідний (до 40 арк.) «Збірник праць Науково-дослідного центру періодики» (на початок 2002 р. вийшло уже 9 випусків); цінним джерелом довідкової інформації стало започатковане Центром у 1994 р. видання «Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника» (вийшло 8 випусків) та ін.;
окремі видання інших типів — збірники документів, науково-популярні розвідки, навчальні посібники, мемуари тощо — Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України: документи, факти, коментарі: 36. документів / Упор. Л. Крушельницька (1996); Наконечний Є. Украдене ім'я: Наук.-публ. нарис (1998); Українська преса: Хрестоматія. — Т. 1. Преса Східної України 60-х рр. XIX ст. / За ред. М. Нечиталюка (1999); Крушельницька Л. Рубали ліс... (Спогади галичанки) (2001) та ін.
Проте ця загальна «демонополізація» має, крім організаційного, ще один цікавий бік, а саме: видавництва, що донедавна спеціалізувалися на випуску певного виду літератури — у нашому випадку наукової, — з тих самих економічних причин починають розширювати типологічний і тематичний спектр своїх видань, намагаючись у такий спосіб, на балансуванні між прибутковими і збитковими, все ж забезпечувати випуск останніх — власне наукових. Адже видавати книжкову продукцію, що є за відомо нерентабельною, і лише її, «сьогодні не наважиться навіть той, хто вкладає у справу не власні (і не позичені) кошти», наслідком чого стає «зміна спрямованості книговидання та асортименту книготоргівлі». У нинішніх умовах взагалі традиційна орієнтація на жорстко окреслену тематику або тип видань не дозволяє видавництву втриматися на ринку, — а тому, напевно, серйозні зрушення в репертуарах видавництв є цілком виправданими, навіть необхідними.
Саме за таким «розширювальним» принципом з початку 90-х років працює і найбільше українське академічне видавництво «Наукова думка». Тут одночасно реалізується щонайменше три програми:
1) видання суто наукової літератури;
2) видання історико-культурної спадщини українського народу;
3) видання (і популярні, і фундаментальні) для найширших кіл
читачів — словники, юридична література, підручники.
Результат реалізації цих програм очевидний — у переліку книг. випущених «Науковою думкою» за останнє десятиріччя, окрім власне наукових праць, широко представлені
навчальні посібники, підручники для школярів, абітурієнтів та студентів вищих навчальних закладів — Золотухін Г. О. та ін. Твір з української мови та літератури (1997); Співак В. М., Гопанчук В. С. Законодавство про шлюб і сім'ю: Навч.посібник (1998); Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Погорілика (1999); Неліп М. І., Мережко О. О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві: Навч.посібник (1999); Бевзенко Т. П. Англійська мова. Інтенсивний курс. 5 клас (2000) та ін.;
офіційні матеріали — Нова Конституція України. Текст основного закону. Огляд і коментарі (1996); Бойко М. Д.. Співак В. М., Хазін М. А. Цивільно-правові документи (2001);
довідкові видання — Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки (1994); Усатенко О. К. Російсько-український словник медичної термінології (1996); Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та космос (1998); Фразеологічний словник української мови: В 2 т. (1999); Словник синонімів української мови: В 2 т. (2001) та ін.
твори української класики — Шевченко Т. Кобзар (1996); Шевченко Т. Мар'яна-черниця (1997); Леся Українка. Бояриня (1997); Куліш П. Твори: В 2 т. (1998); Старицька-Черняхівська Л. Вибрані твори (2001) та ін.;
науково-популярні твори — Хамитов Н. Философия
одиночества. Опьіт вживання в проблему. Одиночество женское и мужское (1995); Енциклопедия пороков: Оправдание изьянов и слабостей человеческой натури / Сост. С. В. Пролеев (1996); Базалук О. А. Разумное вещество (2001); Трахтенберг И. М. Книга о ядах и отравлениях. Очерки токсикологии (2001).
В принципі ж тенденція до «поступового зменшення відсотка видань, орієнтованих на вузьке коло читачів, і повільне зростання видань для ширшого читацького загалу», засвідчена аналізом репертуару видавництва «Наукова думка», з початку 90-х років все чіткіше збігається із загальносвітовою тенденцією до «розширення читацької адреси наукових видань не лише гуманітарної тематики (що само собою зрозуміле), а її, наприклад, природничонаукової». (Проблема читацької адреси наукових видань детальніше буде розглядатися у наступному розділі посібника).
Репертуар видавництва формується переважно з перекладів твої:: світової наукової класики та провідних авторів сучасності, а в кращий традиціях такої літератури — інтелектуальна вишуканість і стилістична бездоганність тексту, в якому складність думки відтінюється емоційністю і розкутістю викладу. Відтак, працюючи над перекладами фахівці видавництва і виробляють нову українську наукову термінологію, і формують нову (а, можливо, ще точніше, — відновлюють забуті українську традицію наукового викладу — сполучення інтелектуальності з експресивністю.
Серед книг українських науковців, що майже за 10 років випустило Видавництво Соломії Павличко «Основи», можна назвати чимало цікавих, гідних найвищих оцінок як у змістовному, так і у виражальному плані:
Наливайко Д. Козацька християнська республіка (1992);
Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст (1993);
Гальчинський А. Теорія грошей (1996, 1998, 2001);
Тищенко К. Метатеорія мовознавства (2000);
Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського (2000, 2001) та ін.
З точки зору функціонування на книжковому ринку видання «Основ» пристосовані чи не найкраще з усіх наукових — вони легко розпізнаються завдяки фірмовій плашці з назвою видавництва та переважно «фірмовим» форматам та моделям оформлення окремих серій; до того ж «Основи», на відміну від «випадкових» або нерегулярних продуцентів наукової літератури, мають опорні точки збуту в різних регіонах України — у книгарнях, які досі зберегли статус інтелектуальних: «Планета» (Луцьк), «Академкнига» (Донецьк, Харків), «Українська книгарня» (Львів) та ін. Остання, надаючи «життєвий простір» книжковій продукції «Основ», є також центром читацького притягання до ще однієї особливої групи наукових видань, — тих, що випускаються Науковим товариством ім. Шевченка.
Видавничі здобутки НТШ упродовж останніх років — після його повернення (у 1989 р.) до Львова — результат успішно організованої власної, силами Товариства, видавничої діяльності. Унікальність цієї діяльності полягає насамперед у тому, що НТШ, як жодній іншій науковій інституції в Україні, вдалося, незважаючи на тривалий період існування, в тому числі у різних куточках світу (див. розділ 1.4), — повністю зберегти структуру своєї наукової продукції, утримати й продовжити традиції щодо тематики і типології наукових праць, забезпечити спадкоємність у використанні наукової термінології та особливостей викладу:
1) продовжено видання «Записок НТШ», які після 1939 р. видавалися різними закордонними осередками Товариства (та, на відміну від традиційних «Записок...», що виходили як полі тематичні збірники, найчастіше мали характер вузько тематичних збірок, і навіть індивідуальних монографій, а отже, порушували стару традицію). У серпні 1990 р., на спільній нараді Управ осередків НТШ було прийнято ухвалу про видання «Записок...» у Львові — як єдиного органу всіх осередків. Випуск об'єднаних «Записок...» розпочали 221 томом. Таким чином, наукова громадськість одержала видання, що мало стати «не тільки символом, але й реальним виразником спільних зусиль україністів різних країн, які ставлять собі за мету підвищення рівня наукової діяль
ності суспільствознавців в Україні, що пробуджується до життя у колі суверенних держав та народів світу»20, — праці філологічної, історико-філософської та фольклорно-етнографічної секцій, музикознавчої комісії (у 1990 р. вийшов 221 випуск, у 2002 р. — 242);
2) відновлено випуск «Хроніки НТШ» (за 2000 р. — рік сторіччя збірника -г- у 2001 р. вийшов 92 випуск);
3) регулярно виходять збірники окремих секцій і комісій (лікарської, комісії фізики, матеріалознавства) та «Праці НТШ» (так, у 2000 р. вийшов т. IV — «Студії з поля історії української науки і техніки», у 2002 р. т. VIII — «Геофізика»).
Крім видань, що виходять у межах «старих» серій, з'являються друком праці принципово нового типу:
у 1991 р. було започатковано серію «Українознавча бібліотека НТШ»— тут виходять класичні твори провідних діячів Товариства (4.1. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України, 1991; Ч. 8. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови, 1997; 4.15. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови, 2000, і т. д.);
з 1994 р. формується серія «Визначні діячі НТШ» — це життєписно- бібліографічні нариси, підготовлені сучасними науковцями і присвячені класикам української науки, мало або недостатньо відомим в сучасній Україні (Головацький І. Іван Горбачевський, 1995; Білоус М., Терлак 3. Василь Сімович, 1995; Тіменик 3. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), 1997; Романів О., Чопівська-Богун І. Іван Фещенко-Чопівський, 1999, та ін.);
від 1995 р. існує серія «Мемуарна бібліотека НТШ»— з відповідним тематичним наповненням (Назарук О. Зі Львова до Варшави, 1995; Окіншевич Л. Моя академічна праця в Україні, 1995; Шаблій О. Мандрівки Володимира Кубійовича, 2000, та ін.);
того ж 1995 р. почала формуватися поки що нечисельна серія «Суспільні діалоги», до якої увійшли твори громадянського, політичного звучання (Романів О. Яку державу будує Україна?, 1995; Романів О. Чи стане Україна українською?, 1998);
до новоствореної «Мистецької серії» входить сьогодні лише одне видання (Блажейовський Д. Альбом вишитих ікон. 1999). До цього слід додати:
перевидання, випущеної у діаспорі за редакцією В. Кубійовича 10-томної «Енциклопедії Українознавства» (1993-2001);
словники (Голоскевич Г. Правописний словник, 1994; Ковальський І. Англо-німецько-французько-український хімічний словник: У 2 т., 1999);
позасерійні видання, монографії та збірки, випущені НТШ разом з іншими науковими інституціями або при посередництві інших видавництв, — Збірник пам'яті Івана Зілинського (1879-1952) / Ред. Ю. Шевельов, О. Горбач, М. Мушинка. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто; Львів, 1994; Тридцятиліття Українського Історичного Товариства 1965-1995 // Український Історик. — Т. 32. — Нью-Йорк; Торонто; Київ; Львів; Мюнхен, 1996, та ін.;
навчальні видання для вищих навчальних закладів, нові для репертуару НТШ (продуктивна тенденція, що вже була зазначена стосовно інших видавництв наукової літератури) — Залізняк Ю. Мікроекономіка, 1997; Матеріалознавство / В. Попович, 3. Дуцяк, М. Романенчук, В. Голубець, 1997, та ін.;
бібліографічні покажчики — Володимир Гнатюк (1871-1991): Бібліографічний покажчик / Ред. О. Купчинський. Упор. М. Мороз, М. Мушинка. — Львів: НТШ, 1992, та ін.;
інформаційні видання — зокрема, «Вісник НТШ», що його з 1991 р. доволі регулярно (в основному двічі на рік) випускає Світова рада Наукових товариств ім. Шевченка.
Досвід наукового книговидання останніх років та становище наукової книги на книжковому ринку України, як видно з наведеного вище, містить чимало негативних моментів, породжених загальним станом економіки в країні та залежним від неї рівнем розвитку науки.
Українські видавці наукової літератури наполегливо шукають і у багатьох випадках знаходять різні шляхи подолання кризи, спричиненої економічними та психологічними обставинами різкого переходу — при повній неготовності галузі — до ринкового існування. І це дає підстави для загалом оптимістичного прогнозу щодо майбутнього української наукової книги, — на що вказує кілька обставин:
1) наукові видання в Україні стабільно посідають друге місце серед усіх видів літератури за кількістю назв.
2) стрімко зростає кількість публікацій українських учених за кордоном (а іншомовне, особливо англомовне, втілення наукових результатів, як відомо, багаторазово прискорює їх просування у науковому свій та сприяє зростанню авторитету автора).
3)збагачується тематико-типологічна палітра наукових видань (щоправда, у бібліографічних покажчиках — як результат авторського чи видавничого самовизначення — трапляються і такі типологічні «кентаври», правомірність яких доволі сумнівна, — «навчальна монографія», «науково-навчальне видання», — хоча авторська мотивація саме таких визначень цілком прозора);
4)симптоматичною донедавна була велика кількість препринтів (спрощених щодо підготовки, а відтак невисокої якості наукових видань з матеріалами попереднього характеру, які, за правилами, публікуються до виходу у світ «основного» видання, — на ділі ж, часто все препринтом і закінчується), проте в останні роки інтерес до них явно
знизився (зокрема, в академічних установах динаміка падіння за кількістю назв виглядає так: 1993 р. — 668, 1995 р. — 389, 1996 р. — 184, 1999 р. — 94), а отже, видно, що перевага віддається традиційним — якісним у науковому і видавничому сенсі — публікаціям;
5)обнадійливо виглядає позитивна динаміка наукової періодики (детальніше її стан буде схарактеризовано у наступному розділі посібника) та серійних видань, — що свідчить про неперервність наукових пошуків та прагнення вчених оперативно повідомляти про наукові до сягнення.
6) поступово зміцнюється матеріально-технічна база наукового книговидання, змінюються його організаційно-фінансові засади.Того ж року був започаткований проект «Наукова книга», згідно з яким передбачається щорічно випускати у видавництві «Наукова думка» близько ЗО монографій, написаних працівниками Академії, за рахунок коштів на видання наукової літератури за державним замовленням, прибутку самого видавництва та, частково, коштів наукових установ, де підготовлено монографії. Важається, що проект сприятиме підвищенню якості видання монографій при одночасному суттєвому зменшенні витрат установ Академії23. 2001 р. у межах цього проекту вийшло три книжки загальним обсягом 54 обл.-вид. арк. (Дейнека В. С, Сергієнко І. В. Модели и методы решения задач в неоднородных средах; Русяєва А. С. Славетний мудрець — скіф Анахарсіс; Накорчевський А. С, Басок Б. І. Гидродинамика и тепломассоперенос в гетерогенних системах и пульсирующих потоках);
7) нарешті, українські видавці наукової літератури поступово нагромаджують досвід роботи в ринкових умовах, у них з'являється належне вміння і професійні навички менеджерів, маркетологів, киигорозповсюджувачів.
Тобто, хоча сьогодні «показники наукового книговидання в Україні ще дають підстав для великого оптимізму... вони і не такі гнітючі,:би змусити авторів відмовитися від написання, а видавців — від спроб видавання наукових праць»24. Тож, попри всі труднощі, українська наукова книга має усі шанси не лише втриматися на книжковому ринку, а й зміцнити свої позиції.
