Шляхи подолання кризи наукового книговидання

 

Судячи з ситуації на книжковому ринку (а ще точні­ше — з видавничої пропозиції, заявленої у репертуарах українських видавництв), видавці наукової книги не залишилися осторонь пошуків нових форм і методів роботи, що дозволяють їм вистояти у складних економічних умовах.

Насамперед помітних змін зазнала сама організаційна структура наукового книговидання.

Слід, отже, говорити про те, що «Наукова думка» перестає бути монополістом з випуску наукових видань академічних установ, — ние; вона або об'єднує свої зусилля з іншими видавництвами (як у випадку підготовки 1995 р. спільно з видавництвом «Основи» двотомника «Укра­їнські гуманісти епохи Відродження. Антологія»), або просто поділяє з ними інформаційний простір академічної науки.

Отже, традиційне академічне книговидання досить активно виходить за межі «свого» академічного видавництва. Це ж можна сказати і про наукове книговидання взагалі: випуском наукової книги займаються в останні роки все більше видавничих структур, різних за харак­тером і тематикою основної «продукції», масштабами діяльності, формами власності, — бодай поодиноку наукову книжку можна знайти в репертуарі будь-якого сучасного українського видавництва.

Помітними видавничими здобутками позначена діяльність багатьох наукових установ і навчальних закладів, які активно користуються правом поза видавничого випуску наукової літератури.

 

монографії з проблем пресо- і книгознавства, з теорії і практики пресо- та книговидання — Антонюк Н. Українське культурне життя в Генеральній Губернії (1939-1944 рр.) /за матеріалами періодичної преси/ (1997); Романюк М. Українська преса Північної Буковини 1870-1918 рр. (1998); Шаповал Ю. «Діло» (1880-1939 рр.): поступ української суспільної думки (1999); Сніцарчук Л. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30-х рр. XX ст.: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості (2001) та ін.;

збірники статей — Мукомела О., Романюк М. Розстріляне слово (1995); Лизанчук В. Завжди пам'ятай: Ти — українець (1996, 2001) та ін.;

матеріали конференцій — доповіді та повідомлення семи Всеукраїнських наукових конференцій «Українська періодика: Історія і сучасність» (1993, 1994, 1995, 1997, 1999, 2000, 2002); матеріали міжнародної наукової конференції «Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики» (1996) та ін.;

праці, присвячені визначним діячам української науки і культури, — Вальо М. Бальтазар Гакет і Україна (1997); Качкан В. Хай святиться ім'я твоє. Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX — перша половина XX ст.) (2001); Когут С. Поетичний феномен Леоніда Кисельова (2001) та ін.;

бібліографічні покажчики та каталоги — Репертуар української книги 1798-1916. — Т. 1, 2, 3 (1995, 1997, 1999); Українські періодичні видання для жінок в Галичині (1853-1939 рр.) (1995); Любомир Винар: Бібліографічний покажчик (1998); Систематичний по­кажчик часопису «Назустріч» (1934-1938) (1999) та ін.;

продовжувані видання — щороку виходить солідний (до 40 арк.) «Збірник праць Науково-дослідного центру періодики» (на початок 2002 р. вийшло уже 9 випусків); цінним джерелом довідкової інформації стало започатковане Центром у 1994 р. видання «Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника» (вийшло 8 випусків) та ін.;

окремі видання інших типів — збірники документів, науково-популярні розвідки, навчальні посібники, мемуари тощо — Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України: документи, факти, коментарі: 36. документів / Упор. Л. Крушельницька (1996); Наконечний Є. Украдене ім'я: Наук.-публ. нарис (1998); Українська преса: Хрестоматія. — Т. 1. Преса Східної України 60-х рр. XIX ст. / За ред. М. Нечиталюка (1999); Крушельницька Л. Рубали ліс... (Спогади галичанки) (2001) та ін.

Проте ця загальна «демонополізація» має, крім організаційного, ще один цікавий бік, а саме: видавництва, що донедавна спеціалізувалися на випуску певного виду літератури — у нашому випадку наукової, — з тих самих економічних причин починають розширювати типологічний і тематичний спектр своїх видань, намагаючись у такий спосіб, на балан­суванні між прибутковими і збитковими, все ж забезпечувати випуск останніх — власне наукових. Адже видавати книжкову продукцію, що є за відомо нерентабельною, і лише її, «сьогодні не наважиться навіть той, хто вкладає у справу не власні (і не позичені) кошти», наслідком чого стає «зміна спрямованості книговидання та асортименту книготоргівлі». У нинішніх умовах взагалі традиційна орієнтація на жорстко окре­слену тематику або тип видань не дозволяє видавництву втриматися на ринку, — а тому, напевно, серйозні зрушення в репертуарах видавництв є цілком виправданими, навіть необхідними.

Саме за таким «розширювальним» принципом з початку 90-х років працює і найбільше українське академічне видавництво «Наукова думка». Тут одночасно реалізується щонайменше три програми:

1) видання суто наукової літератури;

2) видання історико-культурної спадщини українського народу;

3) видання (і популярні, і фундаментальні) для найширших кіл
читачів — словники, юридична література, підручники.

Результат реалізації цих програм очевидний — у переліку книг. випущених «Науковою думкою» за останнє десятиріччя, окрім власне наукових праць, широко представлені

навчальні посібники, підручники для школярів, абітурієнтів та студентів вищих навчальних закладів — Золотухін Г. О. та ін. Твір з української мови та літератури (1997); Співак В. М., Гопанчук В. С. Законодавство про шлюб і сім'ю: Навч.посібник (1998); Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Погорілика (1999); Неліп М. І., Мережко О. О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві: Навч.посібник (1999); Бевзенко Т. П. Англійська мова. Інтенсивний курс. 5 клас (2000) та ін.;

офіційні матеріали — Нова Конституція України. Текст основного закону. Огляд і коментарі (1996); Бойко М. Д.. Співак В. М., Хазін М. А. Цивільно-правові документи (2001);

довідкові видання — Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки (1994); Усатенко О. К. Російсько-український словник медичної термінології (1996); Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та космос (1998); Фразеологічний словник української мови: В 2 т. (1999); Словник синонімів української мови: В 2 т. (2001) та ін.

твори української класики — Шевченко Т. Кобзар (1996); Шевченко Т. Мар'яна-черниця (1997); Леся Українка. Бояриня (1997); Куліш П. Твори: В 2 т. (1998); Старицька-Черняхівська Л. Вибрані твори (2001) та ін.;

науково-популярні твори — Хамитов Н. Философия

одиночества. Опьіт вживання в проблему. Одиночество женское и мужское (1995); Енциклопедия пороков: Оправдание изьянов и слабостей человеческой натури / Сост. С. В. Пролеев (1996); Базалук О. А. Разумное вещество (2001); Трахтенберг И. М. Книга о ядах и отравлениях. Очерки токсикологии (2001).

В принципі ж тенденція до «поступового зменшення відсотка ви­дань, орієнтованих на вузьке коло читачів, і повільне зростання ви­дань для ширшого читацького загалу», засвідчена аналізом репертуару видавництва «Наукова думка», з початку 90-х років все чіткіше збіга­ється із загальносвітовою тенденцією до «розширення читацької адре­си наукових видань не лише гуманітарної тематики (що само собою зрозуміле), а її, наприклад, природничонаукової». (Проблема читаць­кої адреси наукових видань детальніше буде розглядатися у наступно­му розділі посібника).

Репертуар видавництва формується переважно з перекладів твої:: світової наукової класики та провідних авторів сучасності, а в кращий традиціях такої літератури — інтелектуальна вишуканість і стилістич­на бездоганність тексту, в якому складність думки відтінюється емо­ційністю і розкутістю викладу. Відтак, працюючи над перекладами фахівці видавництва і виробляють нову українську наукову термінологію, і формують нову (а, можливо, ще точніше, — відновлюють забуті українську традицію наукового викладу — сполучення інтелектуаль­ності з експресивністю.

Серед книг українських науковців, що майже за 10 років випусти­ло Видавництво Соломії Павличко «Основи», можна назвати чимало цікавих, гідних найвищих оцінок як у змістовному, так і у виражаль­ному плані:

Наливайко Д. Козацька християнська республіка (1992);

Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст (1993);

Гальчинський А. Теорія грошей (1996, 1998, 2001);

Тищенко К. Метатеорія мовознавства (2000);

Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського (2000, 2001) та ін.

З точки зору функціонування на книжковому ринку видання «Основ» пристосовані чи не найкраще з усіх наукових — вони легко розпізнаються завдяки фірмовій плашці з назвою видавництва та пере­важно «фірмовим» форматам та моделям оформлення окремих серій; до того ж «Основи», на відміну від «випадкових» або нерегулярних про­дуцентів наукової літератури, мають опорні точки збуту в різних регіо­нах України — у книгарнях, які досі зберегли статус інтелектуаль­них: «Планета» (Луцьк), «Академкнига» (Донецьк, Харків), «Українська книгарня» (Львів) та ін. Остання, надаючи «життєвий простір» книжковій продукції «Основ», є також центром читацького притяган­ня до ще однієї особливої групи наукових видань, — тих, що випуска­ються Науковим товариством ім. Шевченка.

Видавничі здобутки НТШ упродовж останніх років — після його повернення (у 1989 р.) до Львова — результат успішно організованої власної, силами Товариства, видавничої діяльності. Унікальність цієї діяльності полягає насамперед у тому, що НТШ, як жодній іншій нау­ковій інституції в Україні, вдалося, незважаючи на тривалий період існування, в тому числі у різних куточках світу (див. розділ 1.4), — повністю зберегти структуру своєї наукової продукції, утримати й про­довжити традиції щодо тематики і типології наукових праць, забезпе­чити спадкоємність у використанні наукової термінології та особливос­тей викладу:

1) продовжено видання «Записок НТШ», які після 1939 р. видава­лися різними закордонними осередками Товариства (та, на відміну від традиційних «Записок...», що виходили як полі тематичні збірники, найчастіше мали характер вузько тематичних збірок, і навіть індивіду­альних монографій, а отже, порушували стару традицію). У серпні 1990 р., на спільній нараді Управ осередків НТШ було прийнято ухвалу про видання «Записок...» у Львові — як єдиного органу всіх осеред­ків. Випуск об'єднаних «Записок...» розпочали 221 томом. Таким чи­ном, наукова громадськість одержала видання, що мало стати «не тільки символом, але й реальним виразником спільних зусиль україністів різ­них країн, які ставлять собі за мету підвищення рівня наукової діяль­
ності суспільствознавців в Україні, що пробуджується до життя у колі суверенних держав та народів світу»²⁰, — праці філологічної, історико-філософської та фольклорно-етнографічної секцій, музикознавчої комісії (у 1990 р. вийшов 221 випуск, у 2002 р. — 242);

2) відновлено випуск «Хроніки НТШ» (за 2000 р. — рік сторіччя збірника -г- у 2001 р. вийшов 92 випуск);

3) регулярно виходять збірники окремих секцій і комісій (лікар­ської, комісії фізики, матеріалознавства) та «Праці НТШ» (так, у 2000 р. вийшов т. IV — «Студії з поля історії української науки і техніки», у 2002 р. т. VIII — «Геофізика»).

Крім видань, що виходять у межах «старих» серій, з'являються друком праці принципово нового типу:

у 1991 р. було започатковано серію «Українознавча бібліотека НТШ»— тут виходять класичні твори провідних діячів Товариства (4.1. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України, 1991; Ч. 8. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування україн­ської літературної мови, 1997; 4.15. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови, 2000, і т. д.);

з 1994 р. формується серія «Визначні діячі НТШ» — це життєписно- бібліографічні нариси, підготовлені сучасними науковцями і присвячені класикам української науки, мало або недостатньо відомим в сучасній Україні (Головацький І. Іван Горбачевський, 1995; Білоус М., Терлак 3. Василь Сімович, 1995; Тіменик 3. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), 1997; Романів О., Чопівська-Богун І. Іван Фещенко-Чопівський, 1999, та ін.);

від 1995 р. існує серія «Мемуарна бібліотека НТШ»— з відповідним тематичним наповненням (Назарук О. Зі Львова до Варшави, 1995; Окіншевич Л. Моя академічна праця в Україні, 1995; Шаблій О. Мандрівки Володимира Кубійовича, 2000, та ін.);

того ж 1995 р. почала формуватися поки що нечисельна серія «Суспільні діалоги», до якої увійшли твори громадянського, політичного звучання (Романів О. Яку державу будує Україна?, 1995; Романів О. Чи стане Україна українською?, 1998);

до новоствореної «Мистецької серії» входить сьогодні лише одне видання (Блажейовський Д. Альбом вишитих ікон. 1999). До цього слід додати:

перевидання, випущеної у діаспорі за редакцією В. Кубійовича 10-томної «Енциклопедії Українознавства» (1993-2001);

словники (Голоскевич Г. Правописний словник, 1994; Ковальський І. Англо-німецько-французько-український хімічний словник: У 2 т., 1999);

позасерійні видання, монографії та збірки, випущені НТШ разом з іншими науковими інституціями або при посередництві інших видавництв, — Збірник пам'яті Івана Зілинського (1879-1952) / Ред. Ю. Шевельов, О. Горбач, М. Мушинка. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто; Львів, 1994; Тридцятиліття Українського Історичного Товариства 1965-1995 // Український Історик. — Т. 32. — Нью-Йорк; Торонто; Київ; Львів; Мюнхен, 1996, та ін.;

навчальні видання для вищих навчальних закладів, нові для репертуару НТШ (продуктивна тенденція, що вже була зазначена стосовно інших видавництв наукової літератури) — Залізняк Ю. Мікроекономіка, 1997; Матеріалознавство / В. Попович, 3. Дуцяк, М. Романенчук, В. Голубець, 1997, та ін.;

бібліографічні покажчики — Володимир Гнатюк (1871-1991): Бібліографічний покажчик / Ред. О. Купчинський. Упор. М. Мороз, М. Мушинка. — Львів: НТШ, 1992, та ін.;

інформаційні видання — зокрема, «Вісник НТШ», що його з 1991 р. доволі регулярно (в основному двічі на рік) випускає Світова рада Наукових товариств ім. Шевченка.

Досвід наукового книговидання останніх років та становище нау­кової книги на книжковому ринку України, як видно з наведеного вище, містить чимало негативних моментів, породжених загальним станом економіки в країні та залежним від неї рівнем розвитку науки.

Українські видавці наукової літератури наполегливо шукають і у багатьох випадках знаходять різні шляхи подолання кризи, спричине­ної економічними та психологічними обставинами різкого переходу — при повній неготовності галузі — до ринкового існування. І це дає підстави для загалом оптимістичного прогнозу щодо майбутнього укра­їнської наукової книги, — на що вказує кілька обставин:

1) наукові видання в Україні стабільно посідають друге місце серед усіх видів літератури за кількістю назв.

2) стрімко зростає кількість публікацій українських учених за кор­доном (а іншомовне, особливо англомовне, втілення наукових результатів, як відомо, багаторазово прискорює їх просування у науковому свій та сприяє зростанню авторитету автора).

3)збагачується тематико-типологічна палітра наукових видань (щоправда, у бібліографічних покажчиках — як результат авторського чи видавничого самовизначення — трапляються і такі типологічні «кен­таври», правомірність яких доволі сумнівна, — «навчальна моногра­фія», «науково-навчальне видання», — хоча авторська мотивація саме таких визначень цілком прозора);

4)симптоматичною донедавна була велика кількість препринтів (спрощених щодо підготовки, а відтак невисокої якості наукових ви­дань з матеріалами попереднього характеру, які, за правилами, публі­куються до виходу у світ «основного» видання, — на ділі ж, часто все препринтом і закінчується), проте в останні роки інтерес до них явно
знизився (зокрема, в академічних установах динаміка падіння за кількістю назв виглядає так: 1993 р. — 668, 1995 р. — 389, 1996 р. — 184, 1999 р. — 94), а отже, видно, що перевага віддається традиційним — якісним у науковому і видавничому сенсі — публікаціям;

5)обнадійливо виглядає позитивна динаміка наукової періодики (детальніше її стан буде схарактеризовано у наступному розділі посіб­ника) та серійних видань, — що свідчить про неперервність наукових пошуків та прагнення вчених оперативно повідомляти про наукові до­ сягнення.

6) поступово зміцнюється матеріально-технічна база наукового кни­говидання, змінюються його організаційно-фінансові засади.Того ж року був започаткований проект «Наукова книга», згідно з яким передбачається щорічно випускати у видавни­цтві «Наукова думка» близько ЗО монографій, написаних працівника­ми Академії, за рахунок коштів на видання наукової літератури за державним замовленням, прибутку самого видавництва та, частково, коштів наукових установ, де підготовлено монографії. Важається, що проект сприятиме підвищенню якості видання монографій при одно­часному суттєвому зменшенні витрат установ Академії²³. 2001 р. у ме­жах цього проекту вийшло три книжки загальним обсягом 54 обл.-вид. арк. (Дейнека В. С, Сергієнко І. В. Модели и методы решения задач в неоднородных средах; Русяєва А. С. Славетний мудрець — скіф Анахарсіс; Накорчевський А. С, Басок Б. І. Гидродинамика и тепломассоперенос в гетерогенних системах и пульсирующих потоках);

7) нарешті, українські видавці наукової літератури поступово на­громаджують досвід роботи в ринкових умовах, у них з'являється належне вміння і професійні навички менеджерів, маркетологів, киигорозповсюджувачів.

Тобто, хоча сьогодні «показники наукового книговидання в Україні ще дають підстав для великого оптимізму... вони і не такі гнітючі,:би змусити авторів відмовитися від написання, а видавців — від спроб видавання наукових праць»²⁴. Тож, попри всі труднощі, україн­ська наукова книга має усі шанси не лише втриматися на книжковому ринку, а й зміцнити свої позиції.