На психічні особливості людини, її задатки впливають генетичні механізми, вік, її стать. З віком відбуваються не лише фізіологічні зміни в людини, а й психічні. Психологічний вік - це час індивідуального розвитку людини. Його вивчає вікова психологія, яка визначає такі періоди вікового розвитку людини (згідно з найвичерпнішою віковою періодизацією психічного розвитку): до народження - пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню); перед народженням та навколо нього - перинатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С Гроффа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знову пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О. Ранку); від народження до одного року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов´язують із початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичну втому, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, які зумовлюють розумову втому; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);
від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою трьох років, що її пов´язують із розвитком предметної діяльності; вияви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм); від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою семи років, котру пов´язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості); від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка навколишніх, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою); від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найпомітнішою кризою в житті людини, головним чинником якої визнають пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система ставлення до навколишніх; відчуття дорослості спричиняє труднощі соціальної взаємодії); від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов´язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути його сутність - одразу й назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу); від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення); від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають чинниками кризи 30 років, котра складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження); від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піку» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40 і 50 років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку); від 60 до 75 років - похилий вік (цей період, як правило, є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того, чим визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує. Кризи цього і двох наступних періодів пов´язані з розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, з примиренням щодо його наближення); від 75 до 90 років - старечий вік; понад 90 років - довгожителі. Кожен вік характеризується зміною внутрішнього психічного стану особистості, що впливає на її діяльність і поведінку Наскрізний характер відмінностей, зумовлених статтю, підкреслює цілком природний поділ усього людства на два світи - Жіночий і Чоловічий. Банальність цього факту, однак, по-іншому починає сприйматися у світлі наукових даних. Чим насправді зумовлені темпераментні, стильові й характерологічні особливості чоловіків і жінок? Чи існує специфіка в інтелектуальному розвитку хлопчиків і дівчаток, детермінована еволюційно-генетичними програмами? Як формуються уявлення про типово жіночі і типово чоловічі зразки поведінки? Це тільки частина питань, які розглядає диференційна психологія. Статеві відмінності та статеворольова поведінка. Питання про відмінність між чоловіками і жінками також пов´язане з подвійною детермінацією досліджуваних ознак. Урахування еволюційно-біологічного чинника зумовлює розуміння статі як конституціональної координати, що спричиняє відмінність між двома групами людей чоловічої і жіночої статі в аспекті несоціальних впливів. Розуміння ж людської поведінки як здебільшого соціального феномена, що переживає вплив культурного контексту, зумовлює розуміння статевої або сексуальної ролі, запропонованої суб´єктові як членові групи. У цьому разі відмінності, про які йдеться, досліджують як статеворольові стереотипи, що зумовлюють жіночий або чоловічий тип поведінки. Перспективну позицію у питанні про співвідношення статевих (у біологічному значенні) і статеворольових (у значенні стереотипів) відмінностей розробляє Девід Басе в еволюційній теорії особистості, зазнаючи: чоловіки і жінки виявлятимуть особистісні відмінності безпосередньо у тих сферах життя, де вони зіштовхуються з проблемами адаптації, що стосуються їхніх біологічних відмінностей у сексуальних і репродуктивних функціях. Інакше кажучи, незалежно від джерела походження, особистісні відмінності виникають насамперед як соціальний феномен, що не визначається такою ж мірою природними чинниками, як, наприклад, фізичні відмінності між чоловіками і жінками.Деякі аспекти статевої диференціації. У момент запліднення виникає генетична основа того, що люди назвали статтю. Одна з двадцяти трьох пар хромосом, що мають назву статевих хромосом, отримує Х-хромосому, і комбінація XX, що виникає, означатиме появу істоти жіночої статі, або ж двадцять третя пара матиме патерн XY, який зумовлює формування морфологічних особливостей, властивих чоловіку. Статева ідентифікація у малят. Першим актом самовизначення в особистості, яка себе ще слабо усвідомлює, є зарахування суб´єктом себе до певної статі. Дворічні малята, які мають до цього часу досить розмите уявлення про свої відмінні риси, вже можуть ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку. Починаючи з цього віку, їхня поведінка починає диференціюватися в досить визначеному напрямі, як у сенсі біологічного розвитку, так і щодо формування статеворольових установок. Хлопчики і дівчатка у період дозрівання. Вплив генетичних факторів на розвиток статевої самоідентифікації продовжується впродовж усього життя. Особливо помітні відмінності між статями починають виявлятися під час дозрівання, коли організм виділяє більше гонадотропних гормонів, що коректують формування еволюційно-біологічних ознак статі. За цей період у хлопчиків рівень тестостерону збільшується у 18 разів, а в дівчаток рівень естрогену - тільки у вісім разів. Інші типи гормонів (андрогенно-адреналінові, стероїдні стимулюючі і загальні гормони росту), взаємодіючи зі статевими гормонами, утворюють конституціональний статус індивідуальності, яка формується. На тлі загальних відмінностей у конституції, у період дозрівання з´являються більш виражені ознаки чоловічого і жіночого стилів поведінки. Юнаки і дівчата у період молодості. У цей період відбувається остаточне закріплення статеворольових стереотипів, а також загалом завершується формування статевої ідентифікації як процесу, пов´язаного з фізіологічними елементами дозрівання організму. Починають виявлятися найбільш значущі (хоча не більш зрозумілі за своєю природою) відмінності. Задатки - це ті анатомо-фізіологічні особливості людини (її мозку, нервової системи, аналізаторів, кровопостачання та ін.), які в неї сформувались до моменту народження. Задатки є спадковими властивостями периферичного і центрального нервового апарату. Вони є суттєвими передумовами здібностей людини, але лише передумовами. Від задатків до здібностей - таким є шлях розвитку особистості. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах, перетворюючись на різні здібності. Будучи передумовою успішної діяльності людини, її здібності водночас тією чи іншою мірою становлять продукт діяльності. У цьому виявляється взаємозалежність здібностей людини та її діяльності.
Семенар
1. Слід закцентувати увагу на тому, що психі́чна саморегуля́ція(від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) — це функціонування живих систем різних рівнів організації та складності. Психічна саморегуляція є одним з рівнів регуляції активності живих систем, який виражає специфіку психічних ресурсів відображення та моделювання дійсності, що її реалізують в тому числі і рефлексії суб'єкта. Психічна саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних та змістовно-сенсових аспектів. Психі́чна саморегуля́ція(від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) — це функціонування живих систем різних рівнів організації та складності. Психічна саморегуляція є одним з рівнів регуляції активності живих систем, який виражає специфіку психічних ресурсів відображення та моделювання дійсності, що її реалізують в тому числі і рефлексії суб'єкта. Психічна саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних та змістовно-сенсових аспектів. При всій різноманітності видів проявів саморегуляція має таку структуру: прийнята суб'єктом мета його довільної діяльності, модель значимих умов діяльності, програма виконавчих дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекції діяльності. Саморегуляція являє собою замкнений контур регулювання і є інформаційним процесом, носіями якого виступають різноманітні психічні форми відображення дійсності. В залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними психічними засобами (конкретні чуттєві образи, уявлення, поняття та ін.). Прийнята суб'єктом мета однозначно не визначає умов, необхідних при побудові програми виконавчих дій; при подібних моделях значущих умов діяльності можливі різноманітні способи досягнення одного й того ж результату і т. д. Загальні закономірності саморегуляції реалізуються в індивідуальній формі, яка залежить від конкретних умов, а також від характеристик нервової діяльності, від особистісних якостей суб'єкта та його звичок у організації своїх дій, що формується в процесі виховання. Також психічна саморегуляція розуміється як здатність зрілої особистості визначати мету своєї діяльності та знаходити шляхи для її досягнення (Напреенко А. К., Петров К. А., 1995). Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з ряду дій відносно завершених елементів діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети. Дії можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що виконуються в розумі. Під метою розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини з часом стають автоматичними, вони звуться звичками. Звички бувають корисними (акуратність, організованість) і шкідливими (куріння, вживання алкоголю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати своєю поведінкою. Позбавлення від шкідливих звичок вимагає від людини певних вольових зусиль та виконання ряду правил: 1. Сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення — діяти у накреслених напрямах. Прийняте рішення сформулює в головному мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації рішення. 2. Уникати умов, у яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових, позитивних, звичок. 3. Не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умовою для формування нових звичок. Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм управління мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість з її змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний, характер і поведінка людини характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю і непослідовністю.
2. аутотренінг — це концентроване саморозслаблення і самонавіювання. Це система навчання прийомів саморозслаблення м'язів (м'язова релаксація), психічного заспокоєння, погруження в дрімотний стан, які супроводжуються самонавіюванням. Аутогенне тренування широко застосовують у медицині, спорті, на виробництві, в самовихованні. Воно є одним із механізмів саморегуляції особистості. Аутотренінг дозволяє вирішити широке коло завдань, які входять до програми саморегуляції особистості. До них належать регуляція функціонального стану організму, регуляція різних психічних станів, мобілізація фізіологічних і психічних резервів особи, емоційно-вольова підготовка людини до відповідної діяльності, зняття нервово-емоційного напруження, розвиток пізнавальних процесів — уваги, пам'яті, мислення, зміна мотивації і самооцінки особи тощо. Аутотренінг можна застосовувати в групах та індивідуально. Групове аутогенне тренування ефективніше за рахунок механізмів взаємоіндукції, міжособистісного впливу. Гіпноз - це найвища ступінь аутотренінгу, тому вселити собі подібні речі починаючому собі буде дуже і дуже нелегко, практично неможливо. До того ж далеко не всі люди легко сугестивності і, щоб примусити себе відчути щось, чого насправді немає, доводиться неабияк потрудитися. Але і навіщо починати з важкого? Ніхто не буде сперечатися, що у повсякденному житті сила слова дуже велика. Всього одне лише слово співрозмовника, іноді вимовлене їм зовсім випадково, може образити і поранити, залишивши незгладимий слід у душі. Те ж саме можна сказати і про компліменти. Усілякі похвали у вашу адресу налаштовують на робочий лад, надихають і додають швидкості на шляху до нових досягнень. А хто заважає вам самим робити собі компліменти? Тим більше, що основні формули вже давно розроблені. Це і є формули аутотренінгу, уявні накази самому собі. Треба тільки запам'ятати, що вони повинні виконуватися беззаперечно. Адже не дарма казали древні: "Перш ніж панувати над іншими, навчися панувати над собою". Жити! Цей наказ собі означає готовність до дій, життєрадісність, здатність відчувати щастя і т.п. Дуже допомагає в депресивних та стресових станах. Працювати! Тут все ясно - формула є уявним наказом, давши собі який, ви повинні відразу приступити до активної та цілеспрямованої робочої діяльності. Застосовується при зайвих проявах сонливості і втоми в робочий час. Розчинити! Дуже допомагає стримувати емоції в розмові з людиною, яка вас дратує, змушує нервувати, тобто в ті моменти, коли здається, що ще трохи і ви з криками (або навіть кулаками) накинетеся на свого співрозмовника. Відбій! Може здатися, що це типова команда, що дозволяє людині краще підготуватися до сну. Насправді цей наказ означає своєчасне відступ у гарячих ділових суперечках і інших конфліктних ситуаціях, коли необхідно просто промовчати і дати співрозмовникові висловитися. Це далеко не всі формули аутотренінгу. Взагалі кажучи, неможливо скласти формули на всі випадки життя. Крім того, ніхто не забороняє вам складати їх самим. Варто лише пам'ятати, що формули повинні складатися з одного слова і носити позитивний характер. Вимовляти слова можна, як уголос, так і про себе. Доведено, що при тривалому застосуванні формули аутотренінгу не тільки підвищують ефективність управління собою, але ще й розвивають силу волі. За допомогою подібних формул можна, наприклад, позбутися від паління. Хоча застосування формул без самонавіювання - це всього лише початкова, підготовча ступінь аутотренінгу. Більш важливою його складовою є аутогенне тренування. Метод аутогенного розслаблення був розроблений німецьким лікарем Іоганном Шульцом у 1932р., Який до цих пір успішно застосовується в усьому світі. Його суть полягає в тому, що спочатку людина досягає стану нервово-м'язового розслаблення, яке характеризується посиленням психофізичних реакцій на словесне і образне вплив, тобто так званим ефектом програмувальні, а потім "вводить" у свою свідомість певні, заздалегідь придумані ним формули. Як вже було сказано вище, в результаті подібних вправ можна змінити риси характеру, позбутися шкідливих та непотрібних звичок, страху смерті, стати сильніше, сміливіше, товариські і т.п. Однак це не означає, що варто один раз провести подібну процедуру - і боязкий людина відразу стає героєм-одинаком. Для повноцінного позбавлення від негативних рис необхідно займатися з особливою ретельністю від 1 до 3 місяців. Така розтяжність в термінах пояснюється різним ступенем сугестивності у різних людей.
